(Не) сипте сіль в заварник та інші секрети чаювання від професора хімії

Вчити британців заварювати чай — справа невдячна і навіть небезпечна, якщо порада походить від американки. Однак професор хімії наважилася поділитися з ними секретом ідеального чаю. Вона стверджує, що для цього достатньо лише додати до нього…

Ми, звичайно, нація ексцентриків, сказали британці, але сіль у чай — це ж абсурд! У країні, яка щодня випиває близько 100 млн. чашок цього напою, багато хто сприйняв рекомендації американського професора як замах на культурні цінності.

Пригадали і Бостонське чаювання, коли 1773 року жителі колоніального Массачусетса влаштували акцію протесту проти британського податку, викинувши в затоку 300 ящиків із чаєм, що закінчилося революцією та оголошенням Америкою незалежності.

Справа стала приймати політичний оборот, тож американське посольство у Лондоні вважало своїм обов’язком втрутитися. «Ми поспішаємо запевнити добрих жителів Великої Британії, що немислима пропозиція додавати сіль у традиційний британський напій не є і ніколи не буде офіційною політикою США», — говорить пост посольства в соцмережі Х.

То навіщо ж додавати сіль у чай? Ідея, звичайно ж, не нова. Професор хімії коледжу Брін-Мар у Пенсільванії Мішель Франкл проштудувала багато історичної літератури, у тому числі китайські манускрипти VIII століття, в яких сіль згадується як обов’язковий інгредієнт добре завареного чаю. Традицію класти сіль у чай перейняли у китайців монголи, а від них, судячи з усього, киргизи та калмики.

Новим, за словами професора, є розуміння хімічних процесів. Річ у тім, що сіль виступає як блокатор смакових рецепторів, які сприймають гіркоту чаю, особливо якщо він сильно настоявся. Ледве помітної щіпки солі достатньо, аби нейтралізувати цей неприємний смак.

У книзі «Steeped: The Chemistry of Tea» вона стверджує, що багато людей побоюються сипати сіль у чай, очікуючи відчути неприємний солоний смак, але насправді це працює зовсім не як з цукром. Вона пропонує поставитися до її рекомендацій без упередженості та не боятися експериментувати.

Професор охоче визнає, що кожен має свої «чайні церемонії» і зовсім не вимагає відмовлятися від них, а лише ділиться власними уподобаннями. Так, вона радить заварювати листя, а не пакетики, і при цьому ретельно помішувати напій, щоб заварка краще і рівномірніше розійшлася у воді чи молоці, якщо хтось (як більшість британців) вважає за краще додавати його в такому вигляді.

Кілька крапель лимонного соку, за її словами, теж не завадять, тому що вони усунуть неприємну плівку, яка часто утворюється на поверхні чаю.

М.Франкл радить використовувати все ж таки не склянки чи витончені порцелянові чашки, а присадкуваті кружки з товстими стінками, щоб чай довше залишався гарячим. Перед заваркою чаю кухоль, а також молоко, якщо ви збираєтеся його додавати, має сенс прогріти.

Але головна порада — ніколи, за жодних обставин не розігрівайте воду для чаю в мікрохвильовій печі (виявляється, так теж буває, більше того, в Америці це вважається нормою), тому що «це не дуже корисно і не дуже смачно».

Від себе додамо ложку дьогтю в цю бочку меду, чи, вірніше, бухнемо солі у свіжозаварений чай. Коли переважна більшість жителів Британії в традиційний файв-о-клок кидає пакетик з якимось пилом, що віддалено нагадує чи то порох, чи то чийсь прах, у картонний (донедавна — пластиковий) стаканчик, наливає прямо на цей пакет молоко (напівжирне, а тепер дедалі частіше й знежирене), кидає туди цукор, а потім все це заливає окропом (у громадському харчуванні й не окропом зовсім, аби клієнт не ошпарився і не дай Бог не подав позов), то назвати це чаєм язик не повертається. То й від солі такий напій точно не програє.

Ну, а щодо американо-британських чайних відносин, то обидві сторони вирішили дотримуватися статусу-кво. Американське посольство слідувати рекомендаціям професора не має наміру і заявляє, що й надалі заварюватиме чай «належним чином» у мікрохвильовій пічці, а британська влада з цією ж метою збирається й надалі використовувати чайник.

Пакетики в обох високих сторін жодних заперечень не викликають.

BBC