Етичність етичної ради

Як ЕР позбавила суддю права стати членом ВРП усупереч власній методології та висновкам ВК

Очевидно, набагато легше давати оцінку діяльності якогось органу, якщо його рішення не стосуються тебе особисто. У даній статті буде надана суб’єктивна оцінка рішенню ЕР, одним з кандидатом на посаду члена ВРП, якого не рекомендовано як кандидата до складу ВРП.

Дискримінація суддів першої інстанції

Посли країн G7 привітали оприлюднення етичною радою рішень щодо кандидатів на посаду члена Вищої ради правосуддя від з’їзду суддів України. Венеціанська комісія також двічі позитивно оцінила роботу ЕР щодо оцінювання кандидатів на посаду члена ВРП.

Отже демократичні країни приділяють велику увагу до судової реформи, та до створення в Україні дійсно незалежної судової влади. При цьому, посли G7 та ВК уперто не помічають такого неприпустимого явища як дискримінація суддів першої інстанції, що триває 30 років, а з прийняттям закону «Про судоустрій і статус суддів» №1402 набула відкритої форми.

ВК, надаючи свої висновки завіряє, що вона залишається в розпорядженні української влади для подальшої допомоги в судовій реформі. Проте чомусь відмовляється від допомоги більшості представників української судової влади — суддям місцевих судів.

На звернення заступника голови одного із місцевих судів надати висновок щодо ст.135 закону №1402, аналогічний висновку наданому щодо цієї статті, що стосується суддів Верховного Суду, комісія відповіла що не розглядає індивідуальні звернення. Однак звернення було направлено не від фізичної, а від юридичної особи — місцевого суду.

(Детальніше про дискримінацію: «Еволюція дискримінації», «ЗіБ» №50/2018; «Кінець дискримінації», «ЗіБ» №42/2019 та «№1008: дискримінація триває», «ЗіБ» №41/2019).

Повернемось до етичної ради. Оцінку її рішень мав би здійснити Верховний Суд, про що було прямо зазначено ВК у висновку 1091/2022 від 24.10.2022. Проте він відмовся розглядати позови про визнання неправомірним рішень Етичної ради, замовчавши висновки ВК 1091/2022 (пп.44, 49, 52).

Однак, це відома правова позиція ВС: користуючись правом останньої інстанції, ухилятися від здійснення правосуддя, позбавляючи права на доступ до суду. Автор вже публікував статтю про ухилення ВС від здійснення правосуддя («Безмежна малозначність», «ЗіБ»).

Верховний Суд використовує висновки ВК в разі необхідності захисту власних інтересів, зокрема для збереження привілеїв в оплаті праці. Так, конституційне подання проти зменшення розміру посадового окладу судді ВС пістріє посиланнями на висновки Комітету міністрів Ради Європи, ВК та Європейську хартію щодо статусу суддів. Отже, відмова ВС від оцінки рішень ЕР створює підґрунтя для виникнення у подальшому сумнівів у легітимності, як обраних членів ВРП, так і самої ВРП та її рішень.

ЕР теж, публікуючи огляд висновку ВК 1091/2022, жодного разу не послалась на ці пункти та не висловилась щодо порядку оскарження власних рішень.

Повернемось до рішень ЕР, а саме рішення від 1.11.2022 №73. Воно містить 5 пунктів, в яких рада «як окремо, так і в сукупності» визнала кандидата таким, що не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена ВРП.

Почнемо з «легких» звинувачень.

Щодо недекларування права користування водними засобами

У цьому п.5  зазначено: «Зважаючи на те, що кандидат не задекларував право користування водними засобами у деклараціях за 2020 та 2021 роки, ЕР має обґрунтовані сумніви у відповідності такому показнику критерію професійної етики та доброчесності як сумлінність (п. 1.3.4 методології) та дотримання вимог фінансового контролю щодо надання повної та точної інформації у майнових деклараціях (1.3.7.6 методології).»

Так, користування не було задекларовано. У 2020-му та 2021 рр. мною, на підставі трирічних довіреностей, протягом літніх місяців (менше 6), кілька разів використовувались для відпочинку водні засоби, які належали на праві власності іншій фізичній особі. На відміну від автотранспортних засобів, ними заборонено користуватися без довіреностей. Водні транспортні засоби були повернуті власнику наприкінці літа кожного з років, що підтверджено власниками.

Відповідно до п.1.3.7.6 методології кандидат (діючий член ВРП) повинен відповідати вимогам фінансового контролю, що визначені антикорупційним законодавством.

Відповідно до ст.11 закону «Про запобігання корупції» №1700 до повноважень НАЗК належать:

7¹) здійснення в порядку, визначеному цим законом, контролю та перевірки декларацій суб’єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб’єктів декларування;

15) надання роз’яснень, методичної та консультаційної допомоги з питань застосування актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, застосування інших положень цього закону та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів, захисту викривачів;

Пунктом 97 розд.VIII роз’яснень НАЗК щодо заповнення декларацій встановлено, що:

«У декларації вказують транспортні засоби, які відповідають хоча б одній з таких умов:

транспортний засіб належить на праві власності, володіння чи користування суб’єкту декларування або члену його сім’ї станом на останній день звітного періоду;

транспортний засіб перебував у володінні чи користуванні суб’єкта декларування або члена його сім’ї протягом не менше половини днів звітного періоду (для декларацій «щорічна», «кандидата на посаду» та «після звільнення» це — 183 дні);»

Жодної із зазначених умов для включення в декларацію водних засобів не існувало. Отже декларації були заповнені мною в порядку, визначеному антикорупційним законодавством України.

Усі питання щодо цього пункту були поставлені одним із іноземних членів ЕР.

Проте у п.49 висновку 1091/2022 ВК зазначила: «Більше того, міжнародний елемент впливає лише на склад ВРП, тоді як, будучи національною установою, сама ВРП працює повністю без будь-якої міжнародної участі. Нарешті, всі рішення етичної ради, які стосуються кандидатів, так і діючих членів ВРП, можуть бути оскаржені у Верховному Суді. Таким чином, остаточне рішення у всіх випадках залишається за національним органом».

Тобто, на думку ВК, ЕР повинна користуватися роз’ясненнями національних органів України, а не власним тлумаченням законодавства. Таким чином, рада, при прийнятті рішення керувалась не антикорупційним законодавством України, а власним тлумаченням вимог фінансового контролю, тобто прийняла неправомірне рішення з перевищенням повноважень.(п.1 ч.2 ст.2 КАС).

Щодо неточних та неповних відомостей у майнових деклараціях за 2015–2021 роки

Почну з того, що в ЕР не виникло сумнівів щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата його статусу.

Якого рівня життя може досягти суддя місцевого суду за 35 років роботи суддею, можна побачити у декларації кандидата.

Автомобіль Toyota Land Cruiser, 2003 року випуску був придбаний мною у 2008 році за $40000. Розписка продавця про отримання коштів не зберіглася, його прізвище чи інші дані я не пам’ятаю. При перерахуванні вартості у гривню, для внесення даних у декларацію, напевне помилково був визначений курс долару. Внаслідок чого помилково була вказана і вартість автомобіля — 161600 грн., замість 202000 грн. Потім ця вартість кожного разу автоматично включалась в наступні декларації.

У своїх відповідях ЕР я просив раду в разі необхідності встановити через МРЕО попереднього власника та впевнитись у достовірності вказаної вартості авто. Етична рада не відреагувала на клопотання.

Нарешті, у цьому пункті ЕР прийшла до такого висновку:

«Оскільки Ткаченко О. В. не декларував достовірну інформацію про вартість автомобіля у деклараціях за 2015–2021 роки, ЕР вважає, що має місце обґрунтований сумнів у відповідності кандидата таким показникам критерію професійної етики та доброчесності як сумлінність (п.1.3.4 методології) та дотримання вимог фінансового контролю щодо надання повної та точної інформації у майнових деклараціях (1.3.7.6 методології)».

Нагадую, що рішенням ЕР я визнаний недоброчесним по кожному із пунктів окремо(«як окремо, так і в сукупності»).

Отже кандидата позбавили права бути членом ВРП лише за те, що він недостатньо старанно та ретельно впевнився у курсі долару при перерахунку суми для включення в декларацію. Тобто за неумисні дії, за помилку, в результаті якої до декларації внесені недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму, що не підпадає навіть під адміністративну відповідальність.

У своїх відповідях ЕР я просив застосовувати п.14 методології:

«При визначенні відповідності критерію професійної етики та доброчесності ЕР враховує істотність будь-якого порушення етики та доброчесності

На додержання цього принципу вказує і ВК у висновку 1091/2022 (п.37б): «Етична рада повинна пам'ятати про принцип пропорційності, відображений у п.1.4 її методології»

І ще одне зауваження. Строк повноважень ЕР встановлено у 6 років. За цей час відбудуться як мінімум ще 2 конкурсі до ВРП. І в такому разі лише на підставі вказаних обставин мене буде знову позбавлений права брати участь у конкурсі. Чи ЕР встановить строки, після яких я вже не буду вважатися недоброчесним з цієї підстави, або інших вказаних в рішенні від 1.11.2022? Чи я буду вважатися недоброчесним до кінця життя?

Щодо неточних та неповних відомостей у декларації доброчесності

У вказаному пункті ЕР пише: «ЕР встановила обставини, які свідчать про повідомлення ним (кандидатом) недостовірних відомостей у декларації доброчесності, а саме – приховування відомостей про вчинення правопорушення».

Було встановлено вчинення мною два правопорушення. Перше — двічі порушення ПДР у 2015 року, які не були вказані в декларації доброчесності за 2016 рік. Ця декларація складалась у паперовій формі, в мене наразі відсутня, і знаходиться, як зазначила ЕР, в моїй особистій справі. Чому я не вказав про правопорушення, вже не пам’ятаю.

При цьому, ЕР встановила, що в іншому документі, який був заповнений мною (анкета), я вказав про наявність цих правопорушень. Незважаючи на це, ЕР визнала мне несумлінним.

І знову ж: скільки ще років така помилка може бути підставою для недопущення до конкурсу до ВРП та наскільки рішення ЕР відповідає п.14 методології та п.37б висновку ВК 1091/2022?

Другим правопорушенням рада вважає умисне невиконання рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 31.10.2019 у справі №487/5705/16.

Детально про це буде у наступних пунктах. Коротко зауважу, що вказане рішення не містило обов’язку для мене його виконувати. Крім цього, воно не пред’являлось мені для виконання. Пред’являвся виконавчий лист, який не відповідав змісту рішення. Невиконання виконавчих листів не є правопорушенням згідно з діючим законодавством.

Таким чином, не було підстав вказувати в декларації доброчесності про неіснуюче правопорушення.

Пункт 2 рішення №73:

«Щодо невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця.

Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 31.10.2019 у справі №487/5705/16-ц, що набрало законної сили 27.02.2020, за позовом АГК «Парма» витребувано з чужого незаконного володіння Ткаченка О.В. металевий гаражний бокс №90, розташований на території АГК «Парма», та зобов’язано повернути цей бокс позивачу.

13.05.2020 Заводський районний суд м.Миколаєва за цим рішенням видав виконавчий лист, за яким відкрито виконавче провадження.

За невиконання вказаного рішення суду без поважних причин постановами заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на кандидата було двічі накладено штраф.

Правомірність накладення штрафів у межах вказаного виконавчого провадження підтверджена рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 3.06.2021, залишеним без змін постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2021, ухваленим у справі №487/852/21 за адміністративним позовом Ткаченка О.В. про визнання протиправними дій та скасування постанов».

У відповідях на запит з цього питання ЕР були надані наявні в матеріалах цивільної справ статут АГК «Парма» 1999 р., позов, договір купівлі-продажу спірного гаражу та квитанція про сплату АГК за гараж за 1993 рік.

Згідно з цими документами АГК «Парма» стало власником гаражу, який витребувано у Ткаченка О.В., за 6 років до свого створення як юридичної особи.

Як свідчить правова позиція Касаційного адміністративного суду (постанова від 22.06.2022 у справі №120/3875/20-а), формальна наявність договорів, актів, податкових накладних та інших документів сама по собі не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин. Відтак, первинні документи не можуть бути свідченням реального виконання певних операцій за наявності обставин, які виключають можливість обміну такими послугами між суб’єктами господарювання.

Не треба бути суддею та навіть мати юридичну освіту щоб зрозуміти, що рішення у справі №487/5705/16-ц ґрунтується на завідомо для суддів фальшивих документах.

Відповідно до ст.366 КК кримінальним правопорушенням вважається внесення до офіційних документів, якими є також судові рішення, завідомо недостовірних відомостей. Мої спроби порушити кримінальну справу стосовно суддів закінчились відмовою Миколаївського АС у внесенні відомостей до ЄРДР, що є порушенням ст.6 конвенції та спробою апеляційного суду приховати власні незаконні рішення.

ЕР також була повідомлена і про ці факти. Однак вона «заплющила очі» на злочини, вчинені суддями у справі №487/5705/16-ц, визнавши недоброчесними мої дії щодо неповернення неіснуючого в реальності гаражу.

Так само ЕР замовчала вчинення такого злочину суддями, що розглядали справу №487/852/21 за моєю скаргою на дії державного виконавця.

По-перше, судді не можуть не знати, що рішення по задоволеному віндикаційному позову виконуються не боржником, а виконавчою службою, незалежно від посилання у рішенні суду про зобов’язання відповідача повернути майно.

Якщо судді, у тому числі ВС, не знали цього, то я повідомив їх про це, надав відповідне рішення того ж ВС (справи №№201/12569/16, 659/1012/18). Ці рішення були надані й ЕР.

Так само, суддям у справі №487/852/21 та ЕР було відомо, що виконавчий лист не відповідає змісту резолютивної частини рішення та підлягає поверненню, а не виконанню. Проте рада відреагувала на ці обставини шляхом внесення до свого рішення завідомо недостовірних відомостей про те що «виконавчий лист виданий за рішенням суду».

Оскільки суддям у справі №487/852/21 теж було відомо, що договір 1993 року, наданий АГК, є фальшивим, я також звернувся з повідомленням про порушення кримінальної справи за ст.366 КК.

Миколаївський АС так само відмовив у внесенні відомостей про цей злочин в ЄРДР. Про ці обставини, з наданням відповідних документів, ЕР також була повідомлена.

Щодо законних вимого виконавчої служби, зазначу, що згідно зі ст.13 закону «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах ВС, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень(у тому числі для ДВС), які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Незважаючи не це, виконавча служба, на підставі дефектного виконавчого листа, наполягала на виконанні рішення, яка сама була повинна виконувати. Потім оштрафувала за невиконання того, що сама мала виконувати, та звернулась з повідомленням про притягнення кандидата до кримінальної відповідальності, надавши при цьому недостовірний акт про наявність у володінні кандидата гаражу, що був предметом спору.

Підтвердження всіх цих обставин були надані ЕР у відповідях на її запит.

І нарешті останнє до цього пункту рішення №73.

Невиконання судового рішення є кримінальним правопорушенням, передбаченим ст.382 КК. Виконавча служба разом з Миколаївським АС розпочали в 2021 році кримінальну справу щодо мене за цією статтею.

У своїх відповідях до ЕР я повідомив про наявність кримінальної справи та заявив клопотання про витребування у ДБР рішення про закриття кримінальної справи за відсутності події чи складу злочину.

Незважаючи на це, рада ніяк не відреагувала на клопотання та в порушення ст.62 Конституції та ст.6 Європейської конвенції фактично визнала мене винним у кримінальному правопорушенні — невиконанні судового рішення без поважних причин.

У зв’язку з цим я звернувся до ЕР з пропозицією спростувати цю недостовірну інформацію.

Щодо ухвалення рішення в умовах конфлікту інтересів

ЕР прийшла до висновку, в тому числі і на підставі моїх власних відповідей та пояснень, що під час розгляду мною справи №6/193/09 влітку 2009 року я мав правовий зв’язок з АГК «Парма» (сплата членських внесків, отримання місця під гараж), і тому в моїх діях є ознаки конфлікту інтересів.

Проте, як свідчить п.2 цього рішення ЕР, рада беззаперечно визнає законність та обґрунтованість рішення Заводського районного суду №487/5705/16.

Як слідує з ухвали цього суду від 7.06.2015 у цій справі, доказом отримання мною металевого гаражу (і відповідно місця під гараж) є ІІ півріччя 2009 року, а не червень—липень 2009 р. — час розгляду мною справи №6/193/09.

Витяг з ухвали: «Як вбачається із змісту протоколу засідання правління АГК «Парма» від 31.08.2015, факт передачі в тимчасове користування відповідачу гаражу №90 підтверджується вказаним документом».

Витяг з протоколу від 31.08.2015, записаного зі слів голови АГК «Парма» Журавльова О.В.: «После того, как такое решение (у справі №6/193/09) было принято судом в нашу пользу, я передал безвозмездно судье Ткаченко А.В., в пользование (аренду) гараж №90, принадлежащий АГК «Парма», как резервный или хозяйственный бокс

Крім цього, Журавльов О.В. у справі №476/5285/15-ц про стягнення з нього боргу 69100 грн., дав покази в якості свідка, що познайомився з Ткаченком О.В. лише під час розгляду справи №6/193/09, та в судовому засіданні підтвердив, що вперше побачив Ткаченка О.В. під час судового засідання у справі №6/193/09.

Таким чином, у справі №487/5705/16 суд встановив, що на час розгляду справи № 6/193/09 я не мав правового зв’язку з АГК «Парма».

Це суперечить моїм поясненням, наданим ЕР, про те що я мав у власності металевий гараж №90 не пізніше 31.12.2007. Такі ж самі покази, у формі заяви свідка, я давав і під час розгляду справи №487/5705/16. Проте суд віддав перевагу показам Журавльова О.В., записаним в протоколі правління АГК «Парма» від 31.08.2015.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи

У зв’язку з цим я звернуся до ВРП з заявою про притягнення мене до дисциплінарної відповідальності за дачу завідомо неправдивих показів. Дисциплінарна справа призупинена до призначення інспекторів ВРП.

Крім цього, я звернувся з повідомленням про порушення кримінальної справи за ст.384 КК — за завідомо неправдиві покази. Проте Миколаївський АС ухвалою від 16.06.2022 (справа №487/360/22) відмовив у порушенні кримінальної справи, посилаючись на те, що «Показання Ткаченка О.В. могли зводитися до його власної думки щодо певних обставин та до їх особистої оцінки».

Тобто, Миколаївський АС встановив, що факт знаходження в моїй власності металевого гаражу №90 саме з 2007 року існує лише в моїй уяві, а не в об’єктивній реальності.

У своїх письмових поясненнях та під час співбесіди я звертався до ЕР з пропозицією дати оцінку моєму вчинку щодо дачі неправдивих показів. Проте ЕР не поставила жодного питання про ці обставини. Зрозуміло, що визнання порушення принаймні судової етики, шляхом дачі завідомо неправдивих доказів означало б визнання незаконності рішення, за невиконання якого ЕР визнала мене недоброчесним.

Із вказаних обставин можу зробити висновок, що ЕР умисно ухилилась від застосування п.1.4 власної методології, умисно замовчала дії суддів, щодо внесення до судових рішень завідомо недостовірних відомостей, упереджено поставилось до кандидата, порушуючи при цьому презумпцію невинуватості.

Єдиний вчинок, який при цьому не призвів до негативних наслідків, але який все ж можна вважати істотним, — це порушення правил самовідводу у 2009 року, При цьому вчинок визнаний радою всупереч фактам, встановленим рішенням суду, який рада вважає законним та обґрунтованим.

Відтак, не допускати до конкурсу суддю, який за 35 років роботи не має жодного дисциплінарного стягнення, розцінюю як порушення принципу пропорційності.

***

І наприкінці хочу звернути увагу ще на один факт.

Мінімальна кількість рекомендованих кандидатів згідно закону має складати 16 кандидатів, залежно від кількості кандидатів, які будуть визнані доброчесними. У разі меншої кількості доброчесних ніж 16, проводиться новий конкурс.

Виявилось, що із майже 60 кандидатів відповідають критерію професійної етики та доброчесності саме 16. Ні 30 чи 25, ні навість 17, а рівно 16.

Що це: співпадіння чи підгонка під необхідну кількість кандидатів?

Закон і Бізнес