Чи можна оскаржити неспівмірність гонорару успіху – ВП ВС

У випадку фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.

На це звернула увагу Велика палата ВС у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, відступаючи від правових висновків Касаційного цивільного суду, повідомляє «Закон і Бізнес».

Спір у цій справі стосувався визнання недійсними договорів дарування та скасування державної реєстрації. Під час розгляду справи по суті відповідачі звернулися до суду першої та апеляційної інстанцій із заявами про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суди задовольнили такі заяви у повному обсязі.

Позивач оскаржив такі рішення до касаційної інстанції, стверджуючи, що розмір заявлених витрат на правову допомогу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їхнього розміру.

ВП ВС зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст.627 ЦК.

Частинами 1 та 2 ст.30 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч.1 ст.30 закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу — конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Водночас ВП ВС зауважила, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п.5.44 постанови ВП ВС від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Отже, сторона може доводити неспівмірність витрат, зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Враховуючи наведене, ВП ВС відступила від висновків КЦС, викладених у постанові від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18.

Закон і Бізнес