Принцип «jura novit curia» застосовується у випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права. Але застосування судом цього принципу не є безмежним.
На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, скасувавши попередні рішення у справі №685/1008/20, інформує «Закон і Бізнес».
У цій справі позивач пошкодив сільгосптехніку під час перевезення. Для мирного врегулювання спору він підписав із відповідачем угоду про наміри добровільно відшкодувати шкоду, після чого зрозумів, що це договір позики. Крім того, другою стороною в договорі зазначений не відповідач, а інша особа. Позивач на підставі стст.203, 215, 1051 ЦК просив суд визнати договір позики недійсним.
Суд першої інстанції задовольнив позов, вказавши, що має місце новація боргу за шкоду, спричинену пошкодженням майна, у позикове зобов’язання (ст.1053 ЦК). Водночас позивач перебував у трудових відносинах із власником вантажного автомобіля та трала, на яких перевозився пошкоджений вантаж, а тому не є стороною правовідносин з відшкодування шкоди (ст.1172 ЦК).
Апеляційний суд скасував це рішення й відмовив у задоволенні позову. Він вказав, що сторони умисно оформили договір позики, однак між ними насправді існують деліктні правовідносини. Договір позики вчинений з метою приховати інші правовідносини і є удаваним (ст.235 ЦК), тому підстав для задоволення позову про визнання його недійсним немає. При цьому суд застосував принцип «jura novit curia» («суд знає закони»). Також між власником вантажівки (як роботодавцем) та позивачем (як працівником) не було оформлено трудових правовідносин, тому суд повинен враховувати концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment).
Своєю чергою, КЦС зазначив, що позовна заява обов’язково повинна містити предмет та підстави позову. Підстави позову — це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Водночас правові підстави — це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Пред’являючи позов про визнання договору позики недійсним, позивач посилався на положення стст.203, 215, 1051 ЦК. При цьому заявив, що в нього не було вільного волевиявлення на укладення договору позики і що коштів за договором позики він не отримував. У зв’язку з цим позивач зазначив, що договір позики є неукладеним.

Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення.
Матеріали за темою
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!