За волею та поневолі

Як подолати складнощі спадкування під час воєнного стану

І без того складні аспекти спадкування доповнились новими реаліями: відсутністю можливості отримати свідоцтво про смерть, втратою архівів, неможливістю доступу до місця відкриття спадщини. Про вихід із цих ситуацій розповів адвокат.

Від азів до проблем

Про спадкові відносини в умовах воєнного стану розповіли у Вищій школі адвокатури. Адвокат, член ради комітету Національної асоціації адвокатів України з цивільного права та процесу Олексій Мотилюк закцентував увагу слухачів на тому, що без теоретичних фундаментальних речей адвокати не можуть рухатись далі для того, аби будувати стратегію.

Саме тому впродовж двогодинного вебінару спікер детально зупинявся на визначеннях, що фігурують у спадкових правовідносинах. Так, ст.1216 Цивільного кодексу містить дефініцію поняття спадкування. Йдеться про перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб.

О.Мотилюк зазначив, що клієнти часто не розуміють, що процес спадкування починається з моменту відкриття спадщини. Але для адвокатів все починається раніше, аніж підготовка до самого спадкування. Також лектор не оминув того, що сьогоднішні обставини, а отже і підвищені ризики просто змушують звернути більше уваги на питання спадкування. Зокрема, йдеться про те, що при складанні заповіту більш доречно підпризначити спадкоємця, у разі смерті першого зазначеного у заповіті спадкоємця.

Важливим моментом є те, що відповідно до ч.1 ст.1220 ЦК відкриття спадщини відбувається або внаслідок смерті особи, або внаслідок оголошення особи померлою. У першому випадку передбачена державна реєстрація і видача свідоцтва про смерть. А у другому – судовий порядок такого оголошення. Цікаво, що якраз другий механізм на сьогодні став майже неефективним, оскільки звернутись до суду для оголошення померлою особи, яка пропала безвісти під час воєнного стану, можна буде лише через 6 місяців після його закінчення.

Що ж до державної реєстрації смерті, то тут історія виглядає простішою. Обов’язковість та правові підстави такої процедури закріплені у ст.49 ЦК та законом «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». А фактичними підставами для реєстрації смерті органом ДРАЦС є:

документ встановленої форми про смерть, виданий закладом охорони здоров’я або судово-медичною установою;

рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Однак під час воєнного стану труднощі при реєстрації смерті стали дуже поширеними. Неможливість отримати лікарське свідоцтво про смерть зумовлюється рядом причин:

відсутній фізичний доступ до медичних установ (непідконтрольна територія/бойові дії/не діють медичні установи);

відсутнє/невпізнане тіло померлої особи (загиблої);

логістичні труднощі (перебування зацікавлених осіб у іншому регіоні/за кордоном; порушення транспортного сполучення; небезпечні поїздки).

У порядку виключення

За таких умов задача адвоката полягає у тому, аби віднайти оптимальний варіант. Доводиться обирати між адміністративною процедурою, оголошенням особи померлою та встановленням факту смерті, зважаючи на ряд процесуальних новел. О.Мотилюк зазначив, що звісно найшвидшим варіантом буде обрання адміністративної процедури. Тим паче, що на сьогоднішній день проблема функціонування РАЦС майже знята та повноцінно працює електронний реєстр актів цивільного стану. І, до прикладу, отримати повторне свідоцтво про смерть, у разі його втрати, не становить проблеми. Якщо дата смерті невідома, то це з’ясовується частково за допомогою адвокатських запитів, а частково — безпосереднім відвідуванням відповідних державних установ.

Про задовгий процес оголошення особи померлою вже йшлося раніше. А от у разі встановлення факту смерті строки розгляду доволі короткі. Однак слід зважати на те, що при зверненні до суду потрібно ще зібрати доказову базу. Мінус полягає у тому, що стосовно певних територій, які на сьогодні не є підконтрольними, неможливо зробити запити.

О.Мотилюк у цьому контексті назвав показовим рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 3.05.2022 у справі №201/2550/22. Адже у даному рішенні йшлося про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території.

Заяву позивача було задоволено попри те, що даний факт мав місце у Маріуполі. І хоча рішення мало б прийматися виключно на підставі свідоцтва про смерть, виданого державними органами України, в даному випадку суд взяв до уваги копію лікарського свідоцтва про смерть, яке було видано 21.04.2022 на непідконтрольній території.

Нині таких рішень вже є доволі багато. Їх суть зводиться до того, що такі докази приймаються судом виключно у тих випадках, коли це потрібно для реалізації інших прав.

Квест із територіальністю

Після отримання свідоцтва про смерть потрібно завести спадкову справу. І тут розпочинається найцікавіший квест, суть якого пояснив О.Мотилюк.

Згідно зі змінами, що були введені під час воєнного стану, заведення справ відбувається поза принципом територіальності. Однак відповідні зміни нічого не кажуть про порядок оформлення спадкових прав. Але незмінний ЦК чітко говорить про те, що відкриття спадщини відбувається за останнім місцем проживання померлого або ж якщо воно невідоме – за місцезнаходженням нерухомого майна (його основної частини). Тому заведена справа згодом має передаватись нотаріусом до іншого колеги, який знаходиться за місцем відкриття спадщини.

Крапки над «і» в цьому питання розставила Нотаріальна палата України інформаційним листом «щодо провадження у спадкових справах, заведених не за місцем відкриття спадщини в умовах воєнного стану». Строки ж спадкування рахуються за принципом 6+4 місяці, якщо йдеться про строки, які ще не сплинули станом на 6.03.2022.

Також спікер звернув увагу колег на доволі нерідкісні тепер випадки у процесі спадкування, а саме:

комморієнтів;

насцітурусів;

нестандартні заповіти (подружжя, секретні, з підпризначенням спадкоємця);

втрати архівів та їх недоступність;

проблему незареєстрованих прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Наприклад, комморієнтами є особи, які могли б бути спадкоємцями один одного, але померли в один день. Саме тому доречним може бути підпризначення спадкоємця у заповіті.

Насцітурусом є особа, яка була зачата під час життя, але народилась після смерті спадкодавця і може бути спадкоємцем. Причому насцітурусом може бути не лише дитина по відношенню до батька, але і онук по відношенню до діда тощо.

А ось заповіт подружжя, на думку О.Мотилюка, має багато недоліків і може бути актуальним тільки якщо вони будуть комморієнтами.

У будь-якому разі, сьогодні є достатньо проблем у спадкуванні, які чекають на вирішення і виглядають радше як задача із зірочкою. До нових викликів спікер зокрема відніс

відсутність базових документів;

недоступність/знищення архівів;

труднощі визначення статусів малолітніх/неповнолітніх спадкоємців;

проблему повноважень адвоката у нотаріальному процесі та доступу до реєстрів, а також соціальні, географічні та логістичні фактори;

фінансові аспекти;

психологічні аспекти клієнта та адвоката;

віктимізацію та повторну віктимізацію, а також травми.