Які норми КЗпП можуть додати проблем роботодавцям — думка судді

Наразі в судах ще не багато справ щодо застосування оновлених положень КЗпП. Проте вже можна прогнозувати, які саме нововведення можуть спричинити проблеми із застосуванням у судовій практиці.

Свій аналіз нововведень навела секретар другої судової палати Касаційного цивільного суду Марина Червинська, інформує «Закон і Бізнес».

За її словами, норми статей про строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів (ст.233 КЗпП), про відповідальність за затримку розрахунку при звільненні (ст.117 кодексу) ще в попередніх редакціях неодноразово ставали предметом розгляду об’єднаної палати КЦС та Великої палати ВС.

Вона зазначила, що ст.36 КЗпП (щодо підстав припинення трудового договору) доповнена 3 новими пунктами:

смерть роботодавця — фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою (п.8¹);

смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим (п.8²);

відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль (п.8³).

На думку судді, саме п.8³ може спричинити певні проблеми правозастосування. Вона акцентувала на тому, що цей пункт містить сполучник «та», отже в разі виникнення спору мають бути доведені і відсутність працівника на роботі, і відсутність інформації про причини.

Також М.Червинська звернула увагу на ст.47 КЗпП – щодо обов’язку роботодавця у день звільнення працівника видати письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні, яка є базовою для ст.116 цього кодексу. За ст.116 КЗпП, про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Лектор зауважила, що в ст.47 КЗпП йдеться про письмове повідомлення в день звільнення, а в ст.116 цього кодексу — у день виплати.

Часто виникають проблеми зі застосуванням ст.117 КЗпП, в якій ідеться про відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Зараз ця стаття вкотре змінена: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому сум, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, але не більш як за 6 місяців.

М.Червинська нагадала, що раніше Верховний Суд України стояв на тому, що роботодавець зобов’язаний імперативно виплатити всі суми, які належать працівникові. Цією правовою позицією часто зловживали працівники, які через кілька років через суди добивалися стягнення з колишнього роботодавця тисяч гривень середнього заробітку за недоплачені при звільненні декілька копійок.

У березні 2019 року ВП ВС відійшла від такого висновку, застосувавши принципи добросовісності та співмірності, і констатувала, що в кожному конкретному випадку слід враховувати суму, яку працівник отримав від роботодавця в день звільнення, та інші фактори, які свідчать про добросовісність однієї чи іншої сторони. На продовження цієї думки суду тепер законодавець обмежив можливість отримання середнього заробітку 6 місяцями.

М.Червинська прогнозує, що при застосуванні стст.47, 116 та 117 КЗпП можуть виникнути проблемні питання щодо письмового повідомлення про нараховані й виплачені суми, видання такого повідомлення в день звільнення або в день виплати. За логікою законодавця, день виплати і день звільнення мали б збігатися в часі, але якщо ці дні дуже часто не збігалися до оголошення воєнного стану, то зараз і поготів.

Закон і Бізнес