Контрольована незалежність

В Європі усвідомили, що українським (і не тільки) судам дали забагато свободи

За Конституцією, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним. Але змісту цього поняття Основний Закон не уточнює. Утім, саме незалежності Феміди понад 10 років вимагали від України європейські інституції. Та сьогодні з’ясувалося, що самостійності в суддів забагато.

Зустрічі на тлі реформи

Якщо звернутися до академічного тлумачного словника, то незалежним є той, хто «не залежить від кого-, чого-небудь, не підкоряється комусь, чомусь». Саме на такій незалежності для української Феміди ще років 10 тому наполягали наші закордонні партнери — як в Європейському суді з прав людини, так і у Венеціанській комісії.

Наприклад, у 2013 році очільник останньої Джанні Букіккіо в інтерв’ю «ЗіБ» наголошував: «Ми вітаємо те, що Верховна Рада як політичний орган більше не буде залучена до призначення суддів, вирішальну роль у даному питанні буде відігравати Вища рада юстиції, де більшість становлять судді, які, у свою чергу, теж обрані іншими суддями».

На той час Дж.Букіккіо відзначав кілька напрямів посилення незалежності судової системи: «Судді мають відчувати себе вільними від тиску з боку прокурорів… Крім того, мають бути вжиті заходи для подолання корупції в судовій системі. Це нині є серйозною проблемою. І нарешті, незалежність — це також питання правової культури, яка змінюється повільніше, ніж тексти законів».

Ці слова голови ВК пригадалися на тлі його зустрічей в Україні з Президентом Володимиром Зеленським та Головою Верховної Ради Дмитром Разумковим. Якою була справжня мета візиту, можна тільки здогадуватися. Адже в Офісі Президента цю подію висвітлили якось буденно, не навівши жодного висловлювання високого гостя.

Здебільшого глава держави дякував за допомогу в аналізі його проектів змін до законодавства. Так само вчинили й на вул. Грушевського, зробивши акцент на тому, що парламент найближчим часом розгляне законодавчі зміни, що стосуються діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради правосуддя.

Тобто сама концепція очищення органів судового врядування руками, а точніше голосами, іноземних експертів під сумнів ніким не ставиться. Питання лише в деталях. І, схоже, саме авторитетом Дж.Букіккіо наші міжнародні партнери вирішили просувати вигідні для них позиції.

Сьомим будеш?

Дещо більше повідомив заступник керівника ОП Андрій Смирнов, який наступного дня ознайомлював високопосадовців ЄС із «шляхами розв’язання проблемних питань у проведенні судової реформи». Він закликав міжнародних партнерів обговорити пропозицію, що пролунала від Дж.Букіккіо стосовно складу конкурсних комісій, які, за наявними проектами, мають відбирати майбутніх членів ВККС та ВРП (а в перспективі — і суддів КС).

Голова ВК запропонував додати 7-го члена, «який би був рівновіддаленим і незалежним від усіх органів державної влади й водночас користувався беззаперечною довірою та авторитетом серед інших суб’єктів формування конкурсних комісій». А.Смирнов не розкрив таємниці, хто ж це може бути, на думку Дж.Букіккіо.

Утім, «рівновіддаленим» від українських органів влади й водночас авторитетним для наших міжнародних партнерів (які формують половину складу цих комісій) може бути хіба що знову іноземець — можливо, член ВК або протеже від послів G7. Але точно не українець із-поміж суддів у відставці, бо яка ж до них довіра, якщо вони працювали в «корумпованій системі»?

От тільки як бути з твердженням, яке невпинно повторював сам Дж.Букіккіо та представники інших міжнародних установ, що вплив на суддівську кар’єру та дисциплінарну відповідальність служителів Феміди повинні мати тільки органи, де більшість становлять судді, ними ж і обрані? Саме такий порядок увесь час називався ними як такий, що гарантує незалежність судової системи.

Водночас якраз незалежність суддів (і не тільки українських) стала раптом не до вподоби нашим європейським партнерам. Тому й витягли з рукава джокера, який здатен переважити голоси української частини конкурсних комісій на користь тих майбутніх членів ВККС, ВРП чи КС, котрі влаштовуватимуть і міжнародних партнерів, і вітчизняних грантових активістів.

«Абсолютно неправильна порада»

Цими ж днями в столиці проходила міжнародна конференція «Демократія в дії». А під такою назвою гріх не згадати про судову систему, яка цій демократії, виявляється, заважає. Адже не задоволені конституційними судами не тільки в Києві, а й у Кишиневі, Бухаресті…

Спікери на конференції бідкалися, що судді стали надто самостійними в деяких країнах. А це — загроза для демократії, точніше для тих, хто ототожнює себе та свої інтереси з владою народу.

Наприклад, заступник керівника генерального директорату з питань політики сусідства і переговорів щодо розширення Європейської комісії Катаріна Матернова визнала, що «наміри були хороші», але порада, що потрібно спочатку створити незалежні судові органи, «була абсолютно неправильною». Бо, за її словами, представники зазначеної професії стали вести себе як середньовічна гільдія. І це стосується не тільки України чи Молдови. Так було і в Словаччині, і в Угорщині, і в Польщі, і в Чехії.

Мовляв, неправильно розтлумачили в Європі нашій владі, що таке незалежність. Бо, виявляється, поруч із незалежністю повинна йти підзвітність. Кому? Віце-президент з питань цінностей і прозорості ЄК Віра Юрова тут перейшла до метафор, згадавши про «громадянське суспільство». Що це таке для України — пояснювати навряд чи потрібно, але натякнемо, що це ті, до кого звертаються наші закордонні друзі для оцінки перебігу реформ і в кого вкладають — роблять «інвестиції в демократію».

К.Матернова так і говорить: ЄС зацікавлений у тому, щоб вкладатися в реформи. Одна з таких програм уже запущена з травня в межах «Східного партнерства». Вона так і називається — «Для доброчесності». Нічого не нагадує? А «етичну комісію» та ті самі конкурсні, що перевірятимуть доброчесність кандидатів? Тобто закони ще не прийняті, а ЄС уже виділяє гроші на те, аби «громадянське суспільство» почало плести ті ниточки підзвітності для судової влади. Наприклад, пошукало скелети в шафах одних претендентів і організувало підтримку у «Фейсбуку» для тих, хто, на їхню думку, буде і незалежним, і підконтрольним одночасно.

По заслугах і мантія…

Причому ВККС і ВРП, схоже, відходять на другий план. Зі слів В.Юрової можна зробити висновок, що для ЄК тепер є більш важливий об’єкт — єдиний орган конституційної юрисдикції. Бо саме його згадано як приклад органу, який показав крихкість реформ. «Щоб реформи не відкочувалися назад, я пропоную в рамках реформи КС створити справедливу процедуру відбору, яка б ґрунтувалася на заслугах», — наголосила вона.

До речі, у самому КС цю ідею вже встиг підтримати заступник Голови КС Сергій Головатий. Під час зустрічі з Дж.Букіккіо в парламенті він «наголосив на вирішальній ролі Верховної Ради в законодавчому забезпеченні проведення прозорих та відкритих конкурсів на зайняття посади судді КС на новій законодавчій основі — із залученням міжнародних експертів».

Так дещо обтічно, але фактично обіцяно підтримку (або принаймні неспротив) Суду, якщо добір суддів КС відбуватиметься під закордонним наглядом. Зокрема, і того самого «сьомого», котрий, за задумом Дж.Букіккіо, матиме, по суті, вирішальний голос.

Відкат яких реформи турбує сьогодні ЄК, також зрозуміло — насамперед прийдешня земельна та запланована судова. Й, аби ні КС, ні інші суди не вставляли палиць у колеса, учасники конференції радять покласти й на судові органи відповідальність за їх впровадження. Це, по суті, може означати одне — обрати до відповідних органів тих людей, котрі згодні захищати ці реформи. Насамперед — від Конституції.

Юридичний оксюморон

Незалежність — за визначенням, категорія філософська, отже, абстрактна. Якщо філософ ще зможе обґрунтувати, як можна бути водночас і безстороннім, і трішки підзвітним, то з юридичного погляду «контрольована незалежність» — це абсолютний оксюморон. Тим більше — по відношенню до судової системи.

Проте, як бачимо з напрямів думок європейських правників і чиновників, вони все більше схиляються до викривлення принципів конституційної демократії. Адже за ширмою підзвітності народу в пропонованому вигляді фактично просувається можливість стороннього впливу на органи влади суверенної держави.

На користь такого припущення свідчить і той факт, що високий гість не мав окремих зустрічей з представниками тих структур, чия надмірна незалежність так турбує єврочиновників. Напевне, у ВК вважають, що немає сенсу питати про проблеми в пацієнта, якого збираються не реанімувати, а просто замінити на іншого.

Так само єврочиновники не висловили стурбованості ні браком кадрів в українських судах, ані дірками в бюджетних асигнуваннях. Напевне, в їхньому розумінні в умовах недофінансування та перевантаження краще загартовуються і незалежність, і доброчесність.

Утім, як бачимо, наші європейські партнери теж не аси в побудові демократії. Тому їхні поради можуть на практиці виявитись «абсолютно неприйнятними» — як ті, що давались у минулому, так і теперішні. А як сприймати ці рекомендації та чи обмінювати їх виконання на черговий транш — має вирішувати кожен народний депутат. До того ж незалежність — «товар», що швидко закінчується, двічі її не продаси.