Майно цифрової форми

Як віртуальні активи можуть матеріалізуватись у цивільному обігу

Уряд України, як і більшості країн світу, не встигає підлаштовувати регуляторне законодавство під динаміку цифрової сфери. І рівнятися на умовний «приклад розвинутих країн» тут дуже складно. Утім, уже не перший рік в Україні вживаються заходи щодо регуляції сфери обігу віртуальних активів — основного інструменту цифрової економіки. Тепер запропоновані два чергові варіанти їх законодавчого регулювання.

Регулювання крок за кроком

Нагадаємо: поки що єдиним більш-менш урегульованим різновидом віртуальних активів в Україні є електронні гроші. Їм присвячений окремий нормативний акт — Положення про електронні гроші в Україні, прийняте постановою Національного банку від 4.11.2010 №481. Це питання також зачіпає багато пунктів закону «Про платіжні системи та переказ грошей» від 5.04.2001 №2346-XIV (із наступними змінами). Крім того, у 2015 році ухвалено закон «Про електронну комерцію», яким уведено не лише поняття електронної комерції, а й електронної торгівлі та електронного договору.

Проте електронні гроші — це тільки один з різновидів віртуальних активів, який до того ж не є аналогом крипто- чи віртуальної валюти, як уважає більшість. Отже, основні питання: що являють собою віртуальні активи (крім електронних грошей) та яким чином регулювати їх обіг — до останнього часу належним чином не вирішені нашим законодавцем.

Кілька спроб зробили народні депутати як попереднього, так і нинішнього скликання протягом 2018—2019 рр. у вигляді проектів законів про внесення змін до Податкового кодексу. Проте щоразу ці ініціативи із цілого ряду причин не знаходили підтримки навіть на рівні парламентських комітетів.

Основні претензії висловлювались як до змісту нових «цифрових» понять, що пропонувалося вводити, так і до самої форми запровадження змін шляхом доповнення ПК. Критики справедливо вказували на те, що нова сфера правовідносин потребує окремого спеціального законодавчого акта, на підставі якого вже можна вносити зміни до законів. Інакше гарантована правова неоднозначність і невизначеність у трактуванні одних і тих самих понять у різних галузях.

У той же час новим законом «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 6.12.2019 №361-ІХ усе ж було визначено поняття «віртуальний актив». Проте, по-перше, воно звужене фактично до поняття «цифрового вираження вартості», тобто до такої собі віртуальної ціни. По-друге, цей акт є законом спеціальної дії, отже, як і у випадку з ПК, наведені ним визначення досить складно, а подекуди й неможливо поширити на всі сфери цивільних правовідносин.

Відмінності двох ініціатив

Новим етапом законотворчості в цифровій сфері стали два законопроекти «Про віртуальні активи». Один із них наприкінці травня опубліковано на сайті Міністерства цифрової трансформації для громадського обговорення, а другий на початку липня внесено під №3637 у Верховну Раду групою депутатів від фракції партії «Слуга народу».

На перший погляд, ці законодавчі ініціативи мають достатньо спільних рис. Так, загальні визначення, сфера дії, установлення суб’єкта державного регулювання, перелік завдань та цілей частково, а подекуди й повністю збігаються. Проте більш прискіпливий аналіз дає зовсім інші результати.

Так, відмінності починаються вже на стадії визначення поняття «віртуальний актив». Обидва документи пропонують визначати віртуальний актив як особливий вид майна, який є цінністю в цифровій формі. Проте щодо сфери застосування, яка є складовою визначень, уже наявні відмінності.

У проекті №3637 передбачено, що віртуальні активи «можуть знаходитись у цивільному обігу». Натомість Мінцифра встановлює сферу обігу більш конкретно, зазначаючи, що віртуальні активи «можна переказувати та обмінювати і використовувати для платіжних або інвестиційних цілей».

Убачається, що застосоване проектом №3637 узагальнення недоцільне. Поняття «цивільний обіг» є базовим в юриспруденції, але наразі фактично відсутнє його законодавче визначення. Більше того, дотепер серед фахівців точаться суперечки щодо змісту цього поняття, зокрема щодо можливості включення до нього немайнових права. Отже, конкретизація, застосована міністерством, більше відповідає критерію правової визначеності.

Крім того, відразу помітна різниця в загальній кількості нових термінів і визначень. Так, у проекті №3637 їх запропоновано 8, тоді як у документі Мінцифри — 17. То чи не надто воно все ускладнює?

З одного боку, законодавчих визначень багато не буває. Проблеми виникають лише тоді, коли існує кілька різних визначень одного й того ж поняття. А всі пропоновані тут нові. З другого боку, пропонується розкриття змісту таких понять, щодо яких ще не існує єдиних міжнародних підходів.

Базові розбіжності

Зокрема, ціла низка нових термінів базується на понятті «токен». Наразі у світі під цим терміном фактично розуміють досить широкий спектр віртуальних економічних інструментів: від цільових платіжних засобів, призначених для використання в певних додатках, та цифрових аналогів інвестиційних цінних паперів до цифрових аналогів майнових прав на конкретні речі та послуги й немайнових прав, наприклад на голосування з певних питань.

У той же час Мінцифри в базовому визначенні під «токеном» пропонує розуміти «частину інформації (запис) у системі обігу токенів, яка може підтверджувати цивільні права, які належать користувачеві, в тому числі — право власності, інші майнові та немайнові права». Отже, як бачимо, фактично пропонується досить загальне й нечітке визначення. Крім того, використане формулювання «може підтверджувати» замість «підтверджує» залишає широке поле для подальших непорозумінь.

Убачається також взаємне «перекриття» змісту різних понять, зокрема у визначенні «ключа віртуального активу» та «токен-гаманця», що також не сприяє правовій визначеності.

Проект №3637, як зазначалося, оперує значно меншою кількістю нових термінів. У ньому взагалі відсутні «токен» та похідні від нього поняття. Усі віртуальні активи пропонується поділити тільки на забезпечені та незабезпечені віртуальні активи. Можна припустити, що таким чином творці проекту хотіли позбутися потенційних суперечностей з майбутніми загальновизнаними на міжнародному рівні поняттями.

Проте у своєму спрощенні вони зайшли надто далеко. Адже тут узагалі немає визначень будь-яких суб’єктів ринку віртуальних активів та не розкрите поняття емісії.

Крім того, деякі положення цього проекту взагалі виглядають так, ніби їх скопіювали з варіанта Мінцифри, а потім у випадковому порядку поміняли місцями чи видалили частину речень.

Наприклад, міністерство, визначаючи сферу дії свого закону, у п.2 ч.2 ст.2 проекту пропонує застосовувати його до відносин, які виникають «при постачанні послуг, пов’язаних з обігом віртуальних активів, коли постачальник таких послуг не має зареєстрованого місцезнаходження або постійного представництва на території України, але добровільно зареєструвався в якості постачальника послуг, пов’язаних з обігом віртуальних активів, у порядку, визначеному цим законом».

Натомість у проекті №3637 ідеться про застосування положень закону до правовідносин при «постачанні послуг, пов’язаних з обігом віртуальних активів, коли постачальник таких послуг не має зареєстрованого місцезнаходження або постійного представництва на території України». Тобто, якщо розуміти буквально, акт поширюватиметься на всі профільні послуги, що їх надають будь-де у світі.

Ще не гроші, але вже товар

Якщо відійти від юридичного аналізу документів, постає питання щодо перспектив застосування закріплених ними норм у реальному житті. І найнагальніше: а чи легалізують обіг криптовалюти в Україні?

Насамперед зазначимо, що жоден із цих проектів не містить терміна «криптовалюта». Можна припустити, що законотворець свідомо уникає складової «валюта», аби не вводити в оману громадян щодо віднесення «криптовалюти» до законного засобу платежу. Проте, за змістом документів, криптовалюту можна віднести: до криптоактиву (незабезпеченого токену) — за проектом Мінцифри; до незабезпеченого віртуального активу — за проектом №3637. Обидва документи пропонують уважати такий актив майном, а не засобом платежу.

При цьому на нього поширюються загальні положення Цивільного кодексу про майно з особливостями функціонування саме віртуального активу, тобто наявності відповідного ключа та гаманця активу. Таким чином, використовувати криптовалюту як гроші буде неможливо, проте як товар чи об’єкт договору міни вона буде легалізована.

Те саме стосується й інших віртуальних активів, у тому числі й забезпечених, тобто таких, які дають своїм володільцям право вимоги щодо якогось об’єкта цивільних прав, які належать емітенту такого активу. При цьому на правочини щодо розпорядження забезпеченими віртуальними активами пропонується поширити ті самі вимоги, які застосовуються до аналогічних правочинів щодо відчуження об’єктів цивільних прав, якими забезпечений відповідний віртуальний актив.

Отже, обидва проекти спрямовані на легалізацію та регулювання ринку віртуальних активів, у тому числі й ринку криптовалюти. Оскільки останній із запропонованих проектів змін до ПК, який передбачав особливості оподаткування обігу віртуальних активів, не був відкликаний, можна припустити, що прийняття спеціального закону про віртуальні активи — нагальна потреба. Тож існує велика ймовірність, що один із законопроектів незабаром буде поставлений на голосування.

Утім, обидва варіанти не позбавлені певних вад. Однак документ, поданий Мінцифри, виглядає більш відпрацьованим і придатним для практичного використання, ніж проект №3637.