Законниця наклала арешт на нерухомість, хоча не знала, кому та належить
Пройшло багато років з того часу, як одного успішного бізнесмена примусили віддати все, що мав, використовуючи фальшиву міліцію для погроз. Його спадкоємець і колишня дружина забажала повернути вкрадене в чоловіка, а Феміда була не проти.
База для потерпілої
На початку лютого до Вищої ради правосуддя поскаржився адвокат, котрий діяв у інтересах фірми, яка здає в оренду склади. Він заявив, що Світлана Смик із Печерського районного суду м.Києва наклала арешт на майно його клієнта, уважаючи, що йшлося про плодоовочеву базу.
Скаржник запевняв, що ухвала, яку прийняла суддя, — неправосудна. Адже за вказаною адресою нема плодоовочевої бази, а розташовані 30 об’єктів нерухомого майна, які з 2009 року належать на праві власності підприємству. Проте в ухвалі слідчого судді не зазначено, хто є власником нерухомості. Підприємство, чиї інтереси постраждали, не замішане в жодному кримінальному провадженні, а нерухомість не була знаряддям учинення правопорушення, не зберегла на собі його слідів і не містить відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин.
Правник переконаний, що суддя навмисно не прагнула довідатися, хто є власником складів і не викликала його на засідання. Разом з тим, узявши під арешт нерухомість підприємства без відома останнього, володарка мантії порушила закон.
Окрім того, вона розлютила захисника тим, що на зберігання нерухомість передали потерпілій, а це суперечить вимогам ст.100 Кримінального процесуального кодексу. Обставини, викладені прокурором у клопотанні про накладення арешту на майно, не були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Невідомі особи захопили майно підприємства, аргументувавши це тим, що мають рішення суду, і на два дні роботу суб’єкта господарювання було паралізовано. Молодики не дозволяли потрапити на об’єкт ні працівникам, ні орендарям, а також забороняли в’їзд на територію автомобілів.
Дисциплінарна палата відкрила провадження, адже суддя посягнула на приватну власність підприємства, яке ні сном ні духом не знало, що його майно якось причетне до досудового розслідування діяльності шахраїв.
Загублені статки
С.Смик була слідчим суддею у провадженні про шахрайство й самовільне зайняття території. У 2003—2004 роках група невстановлених осіб підбурила акціонерів одного товариства продати їм цінні папери.
Керівник, побачивши, що люди активно їх позбуваються, звернувся до особи, яка пообіцяла зберегти його акції, переоформивши підприємство на нову юридичну особу, директором якої оберуть керівника того самого АТ. Так і вчинили, але, щоб ще ретельніше заховати цінні папери від шахраїв, які їх могли скупити, запропонували бідолашному директорові переписати акції на ще одне новостворене підприємство. Щоб він не особливо пручався, до нього ходили псевдоміліціонери й лякали відповідальністю. Керівник позбувся акцій, тільки б від нього відчепились і залишили на волі.
Потім підприємства формували й розформовували, продавали й перепродували, як і акції. Засновник і директор утратив усе, радіючи, що до нього перестали ходити з погрозами. Коли ж він помер, удова по ньому пішла в прокуратуру, прагнучи повернути втрачене майно чоловіка.
Плодоовочева база, на яку наклала арешт С.Смик, на думку прокурора, була доказом у цій заплутаній справі. І суддя йому повірила.
Однак апеляційний суд констатував у таких діях порушення, наголосивши, що зазначений ступінь утручання в права та свободи не можна виправдати потребами досудового розслідування. Отже, законниця порушила баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом, і завданням кримінального провадження, що, у свою чергу, нівелює накладення арешту на таке майно з метою забезпечення збереження речових доказів. Апеляційна інстанція скасувала ухвалу С.Смик.
Суддя заявила, що прокурор у клопотанні просив розглядати питання без повідомлення та виклику власника майна, при цьому арешт майна був невідкладним. Жінка вважає, що закон дає можливість слідчому судді за наявності підстав вирішувати питання про арешт за відсутності власника. Що ж стосується молодиків, які захопили приміщення, то вона заявила, що не може прогнозувати, як виконають те чи інше рішення.
ДП побачила в діях судді порушення. Насамперед — Конституції, яка твердить: право приватної власності є непорушним. Процесуальний закон дійсно дає право слідчому судді розглянути клопотання про арешт майна за відсутності його власника в разі, якщо такі дії необхідні для забезпечення арешту майна, яке не є тимчасово вилученим. Водночас це не звільняє від обов’язку мотивувати своє рішення та навести обставини, за яких розгляд клопотання необхідно було провести саме за відсутності власника з метою забезпечення арешту. Законниця роз’яснити всіх хитросплетінь справи не змогла. Більше того, ні в клопотанні прокурора, ні в рішенні судді не сказано, хто на сьогодні є власником майна.
Утім, «дисциплінарники» обмежилися тим, що оголосили С.Смик догану та позбавили доплат на один місяць.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!