У разі оскарження нормативно-правового акта строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього акта. Такий висновок зробив ВС в постанові №182/3973/16-а, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
29 квітня 2020 року м.Київ №182/3973/16-а
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого — БУЧИК А.Ю.,
суддів: МОРОЗ Л.Л., РИБАЧУКА А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 у справі за позовом Особи 1 до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, третя особа — Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет», про визнання протиправним та скасування окремих положень рішення,
УСТАНОВИВ:
У липні 2016 року Особа 1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Нікопольської міськради, в якому просила визнати протиправним та скасувати п.4 рішення Нікопольської міськради від 27.07.2012 №59-21/VI щодо обмеження продажу алкогольних, слабоалкогольних напоїв, пива в нічний час, з 22.00 до 8.00, в підприємствах торгівлі; зобов’язати відповідача опублікувати оголошення про скасування п.4 оскаржуваного нормативно-правового акта у разі прийняття відповідного судового рішення.
Постановою Нікопольського міськрайосуду від 5.05.2017 в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 постанову Нікопольського міськрайсуду від 5.05.2017 скасовано.
Позовні вимоги Особи 1 до Нікопольської міськради, третя особа — ТОВ «АТБ-Маркет», про визнання протиправними та скасування окремих положень рішення залишено без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційну скаргу обґрунтовано, зокрема, тим, що позивачем оскаржується рішення органу місцевого самоврядування, про наявність якого їй було невідомо у зв’язку з відсутністю Інтернету. Тому вважає, що обчислення шестимісячного строку звернення до суду розпочинається, коли особа дізналась про порушення свого права, а не автоматично обчислюється з моменту опублікування оскаржуваного рішення.
Ухвалою Вищого адміністративного суду від 11.07.2017 відкрито касаційне провадження.
Справу передано до ВС.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 27.07.2012 Нікопольська міськрада прийняла рішення «Про визначення місць щодо заборони продажу в м.Нікополі пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв та тютюнових виробів» №59-21/VI, п.4 якого заборонено продаж алкогольних напоїв, слабоалкогольних напоїв, пива (крім безалкогольного) в нічний час, з 22:00 до 8:00, в приміщеннях торгівлі (крім закладів ресторанного господарства).
Рішення Нікопольської міськради «Про визначення місць щодо заборони продажу в м.Нікополі пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв та тютюнових виробів» №59-21/VI було оприлюднене в офіційному віснику м.Нікополя — газеті «Нікопольська правда» від 2.08.2012 №63 та на офіційному інтернет-порталі Нікопольської міськради.
Відповідно до матеріалів справи та пояснень позивача вона 1.07.2016 мала намір придбати алкогольні напої після 22:00 в магазині «Продукти-119» ТОВ «АТБ-Маркет», що розташований у м.Нікополь, вул. Героїв Чорнобиля, 100-А, чого здійснити не змогла.
Листом від 12.07.2016 №12/07/16 ТОВ «АТБ-Маркет» підтвердило, що Особі 1 було відмовлено у продажі алкогольного напою з 22:00 до 8:00 у зв’язку з дією рішення Нікопольської міськради від 27.07.2012 №59-21/VI.
Вважаючи рішення міської ради протиправним, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги п.4 зазначеного рішення Нікопольської міськради від 27.07.2012 №59-21/VI щодо обмеження продажу алкогольних, слабоалкогольних напоїв, пива в нічний час, з 22:00 до 8:00, стосуються господарської діяльності підприємств торгівлі, що здійснюють продаж алкогольних, слабоалкогольних напоїв, пива (крім безалкогольного), а не фізичних осіб, яким є Особа 1 та яка не має безпосереднього стосунку до господарської діяльності підприємств торгівлі, стосовно яких прийнято це рішення. Як споживач, Особа 1 могла вільно скористатись правом на придбання алкоголю в нічний час у закладах ресторанного господарства з урахуванням режиму роботи продавця, що відповідає праву споживача на вільний вибір товарів та послуг. Позивачка не надала суду доказів того факту, що вона є особою, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву без розгляду, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Нікопольської міськради від 27.07.2012 №59-21/VI, п.4 якого оскаржує Особа 1, було оприлюднене в офіційному друкованому віснику органу місцевого самоврядування, що сприяло обізнаності населення. Тому суд критично поставився до клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовом, в якому вона зазначила, що дізналась про оскаржуване рішення лише у липні 2016 року, коли було відмовлено у продажі алкогольного напою в нічний час.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком та зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.100 КАС адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В рішенні ЄСПЛ у справі «Петриченко проти України» (набуло статусу остаточного 12.07.2016) зазначено: «…цілком проігнорувавши доводи заявника, навіть коли вони були конкретними, доречними та важливими, національні суди не дотримались свого зобов’язання за §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» (п.13).
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, залишаючи позов без розгляду, належним чином не врахував доводів позивача, не з’ясував, не дослідив та не дав правової оцінки вказаним обставинам, тим самим порушив право позивача на справедливий суд, гарантоване ст.6 конвенції.
Колегія суддів зазначає, що для нормативно-правових актів притаманні такі характерні властивості, ознаки:
— приймається як у спосіб безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це органом за встановленою процедурою;
— містить загальнообов’язкові правила поведінки, легітимізовані людьми;
— розрахований на невизначене коло осіб та багаторазове застосування. Тому, звертаючись до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акта, позивач має обґрунтувати не лише зміст позовних вимог, а і факт порушення цим актом його суб’єктивних прав, свобод, інтересу.
В цьому випадку колегія суддів не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій, що відразу з липня 2012 року, після опублікування рішення, позивач мала бути з ним обізнана та, можливо, з іншими нормативно-правовими актами та оскаржувати їх в установлений шестимісячний строк, оскільки право на оскарження пов’язується лише з порушенням права позивача.
Окрім того, у постанові від 13.03.2019 у справі №712/8985/17 ВС звернув увагу, що дія нормативно-правового акта є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб’єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акта.
Тому факт порушення прав, свобод чи інтересів у разі дії чинного нормативно-правового акта може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб’єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду по захист прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акта.
Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акта, необхідно брати до уваги таке:
— багаторазове застосування та триваюча дія (тривала чинність) нормативно-правового акту;
— дійсність факту перебування суб’єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом;
— дата факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
— чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача);
— чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом, що оскаржується до адміністративного суду;
— коли вступила особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом, і коли з них вибула.
З урахуванням вищезазначеного можна дійти висновку, що за умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом, що оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими ч.2 ст.99 КАС. У разі оскарження нормативно-правового акта строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акта.
У зв’язку з викладеним суд вважає передчасним та необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність поважних причин пропуску строку пред’явлення позову та залишення позовної заяви без розгляду, тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на продовження розгляду.
Колегія суддів зазначає, що касаційному перегляду підлягає лише ухвала суду апеляційної інстанції про залишення позовної заяви без розгляду, отже, у суду відсутні повноваження ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, як того просить позивач, а тому касаційну скаргу слід задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст.353 КАС (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними законом від 15.01.2020 №460-IX) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись стст.345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.
Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 скасувати.
Справу направити до Третього апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!