Старший партнер АО «Могильницький та партнери» О.Калінніков:

«Дуже часті зміни законодавства щоразу спонукають самовдосконалюватись»

Як це — бути адвокатом сьогодні? Про свій досвід, шлях у юриспруденції та сподівання на 2020 рік на межі двох десятиліть «ЗіБ» розповів старший партнер Адвокатського об’єднання «Могильницький та партнери», адвокат Олексій КАЛІННІКОВ. До речі, за підсумками рейтингу «Читацьке визнання-2019» він став найпопулярнішим автором публікацій у нашому виданні.

«Кримінальний процес — це, по суті, змагання між адвокатом і системою»

— Як ви стали юристом? Чи варто говорити про те, що юрист може цілісно сформуватись? Чи це все-таки професія, в якій необхідний безперервний саморозвиток?

— Я думаю, що професію юриста можна порівняти із професією лікаря. Адже вона так само потребує постійного розвитку. Наші законодавчі органи, які дуже часто змінюють законодавство, щоразу спонукають самовдосконалюватись. Кримінальний процес — це, по суті, змагання між адвокатом і системою. Система ця складається із багатьох елементів: прокурорів, слідчих, законодавчих органів — які цей процес регулюють не завжди в інтересах всіх учасників справи. Тому саморозвиток — це, мабуть, один із найголовніших аспектів діяльності будь-якого адвоката, а особливо в кримінальному процесі.

— Яким був ваш шлях у юриспруденції?

— Все дуже просто. Починав я свою трудову діяльність з роботи у виконавчій службі. Працював виконавцем, тоді старшим виконавцем, пізніше — головним. І в банківській сфері, і в юридичних фірмах. І так поступово дійшов до того, що завжди подобалося ще під час навчання в академії, — кримінального процесу.

Мотивували виклики, які стояли перед суспільством в останні 5 років: наприклад, стало актуальним питання про захист прав інтересів людей у зв’язку з кримінальним переслідуванням. Так склалося, що вже кілька років я займаюся виключно кримінальним процесом. І з огляду на те, що я виконував рішення, брав участь у стягненні, як юрист виступав з іншої сторони, а тепер практикую в кримінальному процесі, на одне й те саме питання є можливість подивитись із трьох сторін.

«Юрист сьогодні — це той, хто постійно працює над собою і самовдосконалюється»

— Хто такий адвокат сьогодні і чим він відрізняється від адвоката в минулому?

— Перше, що спадає на думку, це те, що юрист сьогодні — це той, хто постійно працює над собою і самовдосконалюється. Якщо ми візьмемо попереднє законодавство, наприклад Кримінально-процесуальний кодекс 1960-го року, то за той час, що він діяв, були напрацьовані певні алгоритми. Законодавство, звісно, змінювалось, але ґрунтувалося переважно на певних алгоритмах, що були напрацьовані багаторічною практикою. А зараз з огляду на те, що і ставлення суспільства змінилось до певних процесів, і законодавство постійно змінюється, ми бачимо, що постійний саморозвиток — це те, що необхідне адвокату сьогодні.

За останні 5 років кримінальне процесуальне законодавство змінювалося понад 60 разів. Це свідчить про те, що потрібні й постійне самовдосконалення, й креативне використання наявного інструментарію. За допомогою нього слід досягати цілей, спрямованих на захист інтересів осіб, яким необхідна правова допомога.

— Емоції допомагають адвокату чи заважають? Чи може адвокат дозволити собі проявляти емоції в суді?

— Є ситуації, коли емоції однозначно допомагають адвокату, але прояв цих емоцій має відповідати Правилам адвокатської етики. І в деяких випадках певні емоції допомагають звернути увагу суду чи інших учасників процесу на окремі моменти, але важливо відчувати розумну межу. Якщо баланс емоційності дотримується, то це лише плюс.

— А що ви скажете з приводу красномовства адвоката, чи потрібне воно сьогодні? Наприклад, А.Коні став відомим завдяки своїй риториці. Можливо, сьогодні головне — це механізми?

— Однозначно потрібне. І це можна довести на прикладі резонансних справ. Адже суспільство, учасники процесу займають ту чи іншу сторону, виходячи з емоцій, які у них виникають. Так, звичайна людина, яка не знає юридичних аспектів, побувавши на розгляді справи, приймає для себе ту чи іншу сторону. Зрозуміло, що якесь особливе красномовство не завжди може переконати суд, оскільки судді за свою практику бачили багато і красномовних, і некрасномовних адвокатів.

Утім, добре поставлена мова і підкреслення певних акцентів, гадаю, однозначно необхідні. Отже, було б чудово, щоб кожен з нас, адвокатів, мав би хоч трішки тих здібностей, якими вирізнялися відомі юристи минулого.

«Юрист повинен бути трішечки філософом, трішечки психологом»

— Чи можна було б випустити збірник цитат з промов сучасних адвокатів у суді?

— Звичайно, є адвокати, гідні того, аби їхні фрази були надруковані в такому збірнику. Але варто розуміти, що промова адвоката цікава не через вирвані з контексту фрази. Коли я вчився в академії, були дисципліни, в тому числі юридична деонтологія, ораторське мистецтво, на яких ми розглядали промови Анатолія Коні та Федора Плєвако. Чому ми досі пам’ятаємо їх? Тому що вони відзначились не просто яскравими виразами. Їхні промови і досі є взірцем не лише виступу в суді, але і поведінки будь-якого юриста.

— Тобто юрист повинен бути ще й трішечки філософом?

— І не тільки. Юрист повинен бути трішечки філософом, трішечки психологом. Адже, якщо ми говоримо про кримінальний аспект, коли особа перебуває у місцях позбавлення волі, під вартою, адвокат — це один із небагатьох людей, з ким ця особа має можливість спілкуватися. Ця особа ділиться з ним своїми проблемами, вона перебуває у стресовій ситуації.

Тобто адвокат повинен і вислухати, і в певному сенсі стати навіть лікарем. Якщо останній лікує тілесні недуги, то адвокату в деяких випадках, можливо, слід підтримувати психологічних стан особи, якій надається правова допомога. Ці професії покликані захистити найбільш важливі цінності, такі як життя, здоров᾽я, права і свободи людини.

До того ж потрібно бути і вченим. Адже з деякими нормами законодавства, не маючи наукових знань, дуже важко розібратись. Тому професія адвоката тісно пов’язана з іншими професіями.

— Чи можна говорити про те, що юридична освіта стала певним базисом? І сьогодні складно бути юристом лише з юридичною освітою. Потрібно бути ще й інтелектуалом. Можливо, в цьому проблема: з величезної кількості випускників небагато стають справжніми юристами?

— Однозначно. Юридична освіта є необхідною, тому що це той фундамент, на який можна нагромаджувати інші знання. Психологічні, філософські, наукові знання будуть надбудовою на цьому базисі. Адже якщо є міцний фундамент, то й уся будівля буде міцною. Недарма у нашій спеціальності останнім часом особлива увага приділяється підвищенню кваліфікації юристів. Те, з чим адвокат стикається особисто, він добре знає. Але є багато аспектів, з якими поки що практикувати не довелося.

Для підвищення кваліфікації адвокатів й була створена Вища школа адвокатури, яка на високому рівні надає можливість вдосконалювати свою професійність та вчитися на чужих прикладах, а не на своїх помилках. І що більше ми ділимося досвідом, то кориснішим це стає і для самого адвоката, і для його колег.

«Кримінальним процесом повинні займатися тільки адвокати, оскільки йдеться про долі людей»

— Як почувається сьогодні адвокат у кримінальному процесі? Кримінальний процес — це дуже стресовий сегмент у юриспруденції.

— Найголовніше в цьому аспекті для адвоката, щоб усі учасники процесу дотримувались закону. Щойно почнуть дотримуватися закону, адвокату стане легше працювати і в пресі його не ототожнюватимуть з клієнтом.

Якщо, можливо, є якийсь негатив щодо особи, права якої захищаються, він теж не має спрямовуватися на самого адвоката. Це те ідеальне співвідношення у суспільстві, яке необхідне. І, лише досягнувши цього співвідношення, можна говорити про те, що ми дійсно є правовою державою.

— Як поведінка адвоката може впливати на перебіг справи, на увагу до нього в ЗМІ та реакцію суспільства?

— Ми тут знову повертаємося до здібностей адвоката. Тут він має проявити себе і як журналіст. Якщо справа має суспільний резонанс, то правильне висвітлення інформації необхідне для того, щоб у суспільстві формувалась адекватна точка зору щодо справи. Тому однозначно необхідно правильно доносити інформацію, певну правову позицію адвоката через доступні джерела.

— А що скажете з приводу болючого питання про адвокатську монополію?

— Знаєте, це питання стало болючим через те, що почали зачіпатись інтереси держави. І держава просто не має грошей, щоб забезпечувати монополію, яка була прийнята. Буде правильно, якщо кожен займатиметься своєю справою.

Якщо ми звернемось до досвіду інших країн, то побачимо, що у багатьох країнах доступ до професії адвоката є дуже складним і багато хто півжиття проходить цей шлях, щоб досягнути статусу адвоката. Захищати права людини — це честь і велика відповідальність, адже інколи доля людини залежить від адвоката (особливо в кримінальному провадженні).

Вважаю, що монополія — це позитивно. Досягнуло наше суспільство відповідного рівня розвитку чи ні — це питання. Моя позиція полягає в тому, що кожен повинен займатися своєю справою і тоді ми зможемо всі разом досягнути гідного рівня розвитку.

Для того щоб досягти якихось вершин, потрібно любити свою справу. Якщо ти займаєшся нею лише тому, що так треба, то нічого гарного із цього не вийде. Це не тільки моя думка. І в різні історичні періоди це правило підтверджувалось.

— Якщо адвокатську монополію скасують, чи повинен буде адвокат представляти інтереси інших учасників кримінального провадження?

— Річ у тім, що кримінальне провадження особливо не залежить від адвокатської монополії. Вона на нього ніяк не впливає. Тому що згідно з чинним кримінальним процесуальним законодавством представляти інтереси, зокрема, підозрюваного, може тільки особа, що є адвокатом і її дані внесені до Єдиного реєстру адвокатів України. На відміну від КПК 1960 року, згідно з яким інтереси могли представляти і не адвокати. Зараз же — виключно адвокати. Тому на кримінальний процес цей галас довкола монополії ніяк не впливає. А от в господарському, адміністративному можуть бути зміни.

Стосовно кримінального процесуального законодавства держава вже визначилась: кримінальним процесом повинні займатись тільки адвокати, оскільки йдеться про долі людей.

«З любов’ю і вірою в Бога ми досягнемо тих результатів, на які заслуговуємо»

— Які у вас очікування від 2020 року?

— Очікування із року в рік одні й ті самі: мир у державі, мир у душі. Щоб любов панувала і в душі, і до людей, які нас оточують. І тоді з любов’ю і вірою в Бога ми досягнемо тих результатів, на які заслуговуємо не тільки в цьому році, але і в будь-яких інших роках.

— Довелося побачити ваші наукові тези за 2019 рік, і ви підписані як аспірант. Ви навчаєтесь в аспірантурі, пишете кандидатську? За якою темою?

— Так, я є аспірантом кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ. Тема стосується кримінального процесу — «Досудове розслідування у кримінальному провадженні за відсутності підозрюваного (in absentia) в Україні та країнах Європи (порівняльно-правове дослідження)». У нас був у 2014 році започаткований відповідний інститут, який необхідно доопрацювати.

Критикувати легко, але потрібно ж щось пропонувати. Я вирішив, що необхідно з наукової точки зору ретельно дослідити аспекти та роботу цього інституту в інших країнах, міжнародне законодавство, практику Європейського суду з прав людини, щоб пропонувати свої, вже обґрунтовані пропозиції законодавцям. Щоб цей інститут ефективно працював, не порушуючи прав та інтересів учасників кримінального процесу.

— У 2020 році ви очікуєте захисту дисертації?

— Ні (сміється). Поки що рано. У 2020 році я очікую, що вдасться плідно попрацювати на науковій ниві.

«Хочу за допомогою науки посприяти вдосконаленню нашої правової системи»

— А навіщо вам наука і навіщо ви науці?

— Це може видатися наївним, але хочу за допомогою науки посприяти вдосконаленню нашої правової системи. Тому що наука — це теорія, а для того, щоб практика була успішною, потрібна теорія. Щоб зробити свій внесок у зміну законодавства, я хочу отримати відповідну базу.

— Щоб потім було зручніше працювати, правильно я розумію?

— Так, і для цього теж. І статті я пишу для того, щоб привернути увагу до актуальної проблематики. І широке коло читачів, до якого, я маю сподівання, входять і депутати Верховної Ради, буде бачити, що є відповідна проблематика. Будуть змінювати законодавство відповідно до того, про що пишу я та мої колеги.

— А практики взагалі слухають теоретиків? І чи чують вони їх?

— Мені як практику було цікаво чути теоретиків, якщо ці теоретичні знання можна застосувати на практиці. Якщо у теоретика є знання, напрацьовані роками, і їх можна застосувати на практиці, це ж прекрасно. Є, звичайно, суто теоретичні наукові вишукування, які для практика, мабуть, не зовсім цікаві, але вони необхідні для подальшого розвитку науки, для створення чи відкриття нових галузей.

От у нас конституційна скарга з моменту проголошення незалежності була виключно теоретичним знанням. Але у 2016 році це обернулося створенням нового інституту. До 2016-го знання були суто теоретичними, а тоді стали практичними. Для того щоб цей інститут працював, потрібна була робота багатьох вчених. Є така надія, що і в подальшому плідна праця вчених зможе привести до вдосконалення цього та інших інститутів.

— А у вашій науковій діяльності який підхід? Ви починаєте дослідження із самого поняття чи відразу переходите до практики?

— Я намагаюсь брати тему, яка цікава практикам. Використовуючи базис науки і наукову платформу, працюю над тими результатами, які можна було б застосовувати у реальному житті.

— Чи схильні ви внаслідок особливостей своєї професії виправдовувати власні вчинки? Тобто загалом у житті, а не в професійній діяльності.

— Будь-яка професія передбачає певну деформацію. В тому числі і деформацію правосвідомості. Якщо взяти до прикладу лікаря, то він на хворобу дивиться по-іншому, як на буденність. Людина, яка все життя приймає пологи, на момент народження людини дивиться як на буденність. Так і в адвоката, який кожен день бачить моменти затримання, призначення покарання. Можливо, він починає шукати виправдання навіть там, де його не може бути. Звичайно, це накладає відбиток.

Я, як і будь-яка інша людина, працюю над тим, щоб таких моментів було якомога менше. Це шкодить. Для того щоб чогось досягти, треба докласти багато зусиль, в тому числі і ресурс часу. Більшість часу витрачається, на жаль чи на щастя, на роботу.

— А.Коні, якого ми вже згадували, писав: «Найбільшою винагородою для всякої роботи є серйозна критика». Чи часто ви наражаєтеся на критику колег та як на неї реагуєте?

— Мені подобаються спори в тому сенсі, що коли людина емоційно висловлює свою точку зору, критикує вас, то ви можете побачити свої недоліки і почати над ними працювати. В цьому сенсі критика потрібна кожній людині. Якщо тебе хвалять, то або відверто обманюють, або не читали того, що ти написав. Відсутність критики — це дуже погано. А наявність критики дає можливість вдосконалити те, що є.

«Щойно я приходжу втомлений додому, як повинен грати у хованки»

— Поділіться досвідом: як адвокат знімає стрес після судового засідання?

— У мене стрес знімає сім’я. Двоє моїх прекрасних доньок та дружина. Щойно я приходжу втомлений додому, як повинен грати у хованки, повинен уміти малювати, заплітати і розплітати косичку, повинен уміти заспокоїти всіх жінок у домі. Тому це те, що допомагає перемкнутись і відпочити.

— Тобто найголовніші жінки у вашому житті допомагають зняти стрес?

— Так Господь розпорядився, що мене оточують жінки (усміхається). З роботи перемикаєш увагу на сім’ю і про те, що був якийсь стрес, узагалі забуваєш.

— А вдома цей стрес не дає про себе знати? Він не позначається на близьких?

— Найголовніше завдання юриста, адвоката і моє в тому числі — це роботу залишати на роботі. І той негатив, який є, жодним чином не переносити на сім’ю. Хіба п’ятирічна дитина винна в тому, що суддя не почув певних доказів при розгляді запобіжного заходу і дослухався не до моєї позиції, а до необґрунтованої позиції прокурора (сміється)?

— У вашому кабінеті я побачила ікони. Ви віруюча людина? Як це пов’язується — раціональність юриста і віра?

— Так, я віруюча людина. Я намагаюсь, щоб раціональність та віра доповнювали одна одну. І щоб робота не суперечила моїм внутрішнім переконанням. Віра мені допомагає. У кожного є свій шлях. Я йду своїм шляхом зі своєю вірою та своєю улюбленою роботою.

—А чи доводилося вам переступати через свої принципи?

— Якби я сказав, що ні, то це було б нечесно. Кожна людина робить те, за що потім їй неприємно та соромно. Але важливо, щоб людина це помічала і намагалась у майбутньому такого не допустити. Це найголовніше.