Агентство з пошуку поживи

Як українські реалії відкоригували європейські цінності щодо управління арештованим майном

На сайті Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, ви не знайдете жодної інформації про результати роботи щодо пошуку активів, оскільки фактично ця функція не виконується. Натомість уся діяльність зосереджена на управлінні високоліквідними арештованими активами. Та й до цієї функції в агентстві підхід вибірковий.

Навипередки з ЄС

Коли у 2015 році ухвалювали закон «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» у пояснювальній записці до законопроекту №3040 зазначалося, що відповідні органи є ефективним інструментом кримінально-правової політики в державах Європейського Союзу. Цим обґрунтовувалася необхідність створення саме окремого органу, що здійснюватиме перераховані функції.

Проте це не відповідає дійсності. Насправді в рішенні Ради ЄС від 6.12.2007 №2007/845/JHA країнам Союзу дано можливість створення або визначення з-поміж наявних того органу, який відповідатиме за розшук і виявлення активів, що можуть бути арештовані в кримінальному провадженні. Про управління останніми в цьому рішенні взагалі не йшлося.

Інститут управління арештованим майном є досить новим і лише формується в ЄС. Тільки 3.04.2014 в ст.10 директиви №2014/42/EU було вказано на необхідність ужиття заходів для ефективного управління арештованими активами, наприклад шляхом створення спеціалізованих установ. Тобто керівні органи Союзу не зобов’язували навіть його членів створювати окремі органи для управління арештованими активами. Тим більше в жодному документі це не передбачалося для України.

У ч.1 ст.12 вказаної директиви державам — членам ЄС дано строк для адаптації національного законодавства до 4.10.2015. Не дочекавшись навіть завершення адаптаційного періоду й формування практики функціонування інституту управління арештованими активами в ЄС, Кабінеті Міністрів уже 4.09.2015 передав на розгляд парламенту проект №3040, яким передбачалося створення АРМА.

Як наслідок, закон має численні вади, а робота агентства не відповідає заявленій меті його створення. Утім, зосередимося на процесі передання арештованого майна в управління.

Кошти на рахунках

Згідно з ч.1 ст.20 закону управління коштами та банківськими металами здійснюється лише за наявності висновку Національного банку про створення умов для визнання банку проблемним або неплатоспроможним. У такому разі на вимогу агентства арештовані активи переказуються на його депозитні рахунки в одному з державних банків.

Абсолютно чіткий та справедливий механізм, адже немає сенсу забирати арештовані активи, які знерухомлені в працюючому банку й перебувають у ньому на обраних законним власником умовах. Натомість якщо з’явився ризик втрати арештованих у фінансовій установі активів через її неплатоспроможність, то зазначена процедура захищає власника. Проте на практиці це нікому не цікаво, про що свідчить опублікований на сайті АРМА перелік переданих в управління агентству активів. Із 726 позицій безготівкових коштів у банках у цьому переліку тільки 6.

Чіткі законодавчі обмеження обходити складно, вони є досить ефективними. Проте власникам майна та адвокатам слід бути пильними. Адже на практиці слідчі судді інколи ігнорують вимоги ст.20 закону й передають в управління кошти на рахунках у банках без висновків НБУ. Приклади судової практики (тут і далі — у вигляді реєстраційних номерів) можна знайти в Єдиному державному реєстрі судових рішень (№№77370698, 79518890, 73344201).

У перших двох випадках слідчі судді взагалі передали в управління АРМА кошти на рахунках, які й так відкриті в державних банках (2 перші номери). Зовсім неприйнятною є ситуація, коли на відсутність висновків НБУ не звертає уваги суд апеляційної інстанції (останній номер).

Продукція швидкого псування

Наступний вид активів, щодо яких визначено спеціальні правила управління, — це майно у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів або витрат на забезпечення спеціальних умов зберігання, що сумірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню. Примірний перелік такого майна затверджено постановою Кабміну від 13.09.2017 №685. До речі, лише таке майно агентство може реалізовувати на стадії досудового розслідування.

Однак іноді органи досудового розслідування просять суд передати в управління агентству для реалізації майно, яке не входить до примірного переліку, зокрема нерухомість. Приклад відмови в задоволенні подібного клопотання — ухвала Печерського районного суду м.Києва від 4.01.2019 у справі №757/59323/18-к. Із неї вбачається, що слідчий просив передати нерухоме майно в управління агентству для реалізації або передання в управління за договором, а суд задовольнив клопотання лише в частині передання в управління. Наразі не знайдено прикладів, коли судді дають дозвіл на реалізацію нерухомого або іншого майна, що не входить до примірного переліку.

Зерно чи інша продукція згідно з примірним переліком становить лише 18 позицій із 726 в переліку АРМА. Очевидно, що по всій України арештовується, а потім псується або зникає під час кримінальних проваджень набагато більше подібного майна. Яскравий приклад — тюлька в трюмах затриманого прикордонниками судна «Норд». Ні АРМА, ні інші органи навіть не намагались її реалізовувати. Принаймні офіційно.

Майно з обмеженим строком придатності, яке все ж таки передано в управління, агентство реалізовувати не поспішає. Наприклад, у п.100 переліку АРМА значиться 123,5 т соняшнику та 156,8 т кукурудзи, переданих в управління ще 21.05.2018. При цьому процес реалізації перебуває в «підготовчій стадії».

Так само знерухомленими на підготовчій стадії залишаються: з 1.06.2018 — 7350 т кукурудзи (п.128 переліку АРМА), з 16.11.2018 — 2970 т пшениці (п.190 переліку) тощо.

Це вказує на те, що агентство та правоохоронні органи не намагаються досягати визначеної в ст.100 Кримінального процесуального кодексу та ст.1 закону мети передання активів в управління — забезпечення їх збереження або збереження їх економічної вартості.

Звичайно, є законодавчі вади, які заважають швидко реалізовувати активи. Адже спочатку згідно з ч.5 ст.21 закону потрібно відібрати за конкурсом особу, яка буде здійснювати реалізацію активів, а потім ця особа їх так само за конкурсом реалізує. Очевидно, що для реалізації продукції з обмеженим строком придатності це надто складна та тривала процедура, яка зайвий раз підтверджує, що не для цього закон приймали.

Високоліквідні активи

Із 726 позицій в переліку АРМА 480 — об’єкти нерухомості, 4 — цілісні майнові комплекси, 110 — транспортні засоби, 60 — об’єкти корпоративних та інших прав. Загалом — 654 високоліквідні активи, щодо яких закон не встановлює чітких обмежень для їх передання в управління, як-от наявність підтверджених НБУ ознак неплатоспроможності банку, в якому перебувають кошти. Єдиним мірилом для іншого майна, яке може дозволити добросовісному власнику уникнути передання його в управління, є невідповідність такого рішення законній меті (забезпечення збереження активів або їх економічної вартості).

Інші формальні критерії, такі як відсутність актуальної оцінки майна, відсутність згоди власника на передання в управління або офіційного звернення до нього перед унесенням клопотання про передання майна в управління, допоможуть тільки відстрочити передання до наступного звернення після усунення недоліків. Приклад відмови в задоволенні клопотання прокурора відразу за двома вказаними підставами — ухвала Печерського районного суду від 10.01.2018 у справі №757/1422/18-к.

Повертаючись до мети передання активів в управління, зауважимо, що без її наявності передання майна в управління є фактично протиправним позбавленням права власності. Насправді на практиці досить важко уявити ситуацію, коли, наприклад, нерухоме майно дійсно потребує управління. Усе зводиться до того, що за конкурсом обирається управитель, який здає в оренду нерухоме майно й отримує замість законного власника орендну плату, яку розподіляє з агентством. Від такого «управління» жодним чином не покращуються умови зберігання нерухомості, не збільшується його економічна вартість, лише порушуються права законного власника.

Для наявності легітимної мети передання нерухомого майна потрібні факти, які беззаперечно вказують на те, що, якщо об’єкт нерухомості не буде передано в управління АРМА, він неодмінно буде зруйнований або втратить у вартості. Для цього, наприклад, власник повинен розпочати демонтаж об’єкта. Аналогічний підхід при оцінці наявності законної мети передання в управління має застосовуватись і щодо іншого високоліквідного рухомого майна та майнових прав.

На перший погляд, це здається надто складним для реалізації. Проте такий підхід не є утопічним, його вже застосовано на практиці. Ухвалою від 1.11.2018 у справі №760/25546/18 Солом’янський районний суд м.Києва скасував ухвалу про передання в управління АРМА нерухомого майна, указавши серед основних аргументів недосягнення мети передання в управління та незбільшення економічної вартості, а навпаки, зупинення функціонування об’єкта після прийняття відповідної ухвали.

Цікавим є й те, що суд наважився застосувати аналогію закону й розглянув питання про скасування цієї ухвали за процедурою скасування арешту. Такі дії абсолютно законні та справедливі, оскільки в ч.7 ст.100 КПК передбачено, що клопотання про передання майна в управління розглядається згідно зі стст.171—173 цього кодексу. Тож повинна бути повна аналогія, яка ґрунтується на прямих приписах процесуального закону, і в частині скасування подібних ухвал судом першої інстанції за клопотанням власника майна, і в частині апеляційного оскарження.

Однак апеляційні суди вперто не хочуть відходити від практики штучного обмеження переліку ухвал слідчих суддів, які підлягають оскарженню. Принаймні тішить, що відмовляють у відкритті апеляційного провадження однаково: і слідчим та прокурорам при оскарженні ухвал про відмову в переданні майна в управління, і адвокатам при оскарженні протилежних ухвал (№№72515259, 76077095).

«Комплексні» ухвали

Останнім часом дедалі більше поширюється практика, коли однією ухвалою накладається арешт на майно, яке відразу ж передається в управління агентству. Ухвала про арешт у будь-якому разі підлягає оскарженню, тому такі «комплексні» ухвали приймаються до апеляційного розгляду. Водночас переглядаються питання і щодо законності арешту, і щодо передання майна в управління (ухвала Апеляційного суду м.Києва від 5.04.2018 у справі №760/6523/18).

Тобто бачимо, що в українських реаліях європейські цінності, як завжди, відкоригувалися. Тому адвокатам доведеться докладати чимало зусиль для захисту прав клієнтів.

P.S. Чим більше працюєш над цією темою, тим частіше проймаєшся запитанням: навіщо було створювати окремий орган для управління арештованим майном, який сам ним не управляє, а лише перерозподіляє між управителями? Повідомлення НАБУ від 3.04.2019 про проведення обшуків у АРМА дасть змогу сформулювати обґрунтовану відповідь. Цитуємо: «Слідча дія проводиться в межах розслідування в кримінальному провадженні за фактом можливого зловживання владою службовими особами низки державних органів влади, у тому числі правоохоронної та судової гілок, а також АРМА, у результаті чого юридичним особам завдано збитків на суму понад 9,5 млн грн.».