Суд із колізіями

Тема, яку вивчають юристи-першокурсники, стала яблуком розбрату у ВП ВС

У Верховній Раді зареєстровано проект «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення верховенства права у захисті основних прав і свобод людини і громадянина» (№10061). Може скластися враження, що в ньому пропонується заборонити судам послуговуватися приписами Конституції як нормами прямої дії. Однак суть питання набагато глибша.

Без права на самостійні висновки

Стаття 8 Конституції встановлює, що закони не можуть їй суперечити. У разі виникнення такої суперечності мають використовуватися норми акта найвищої юридичної сили. Водночас порядок розгляду справ, у яких вирішується питання щодо застосування положень закону, що не узгоджуються з Конституцією, врегульовано в процесуальних кодексах.

До 15.12.2017 передбачалося, що в разі виникнення сумніву щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання про внесення подання щодо конституційності документа (ч.3 ст.8 Цивільного процесуального кодексу в редакції від 18.03.2004, ч.5 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства в редакції від 6.07.2005).

Встановлення правила, яке передбачає, що суд не може самостійно визначити, чи відповідають норми закону Конституції, а змушений ініціювати звернення до КС, призвело до ускладнення захисту прав особи в частині застосування положень Конституції як норм прямої дії.

Показовою є справа №К-314/09, розгляд якої дійшов до касаційної інстанції. В ухвалі від 10.06.2011 Вищий адміністративний суд зауважив: «Відповідач діяв відповідно до чинного законодавства, а суд першої інстанції, всупереч положенням КАС, самостійно встановив невідповідність положень пп.7, 8 п.23 розд.II закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» Конституції, чого робити не мав права. За таких обставин апеляційний суд, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог».

Таким чином, до 15.12.2017 суди під час розгляду конкретної справи не могли застосувати положення Конституції як норми прямої дії. У разі необхідності вирішення колізії між нормами Конституції та закону віддати перевагу положенням першої можна було тільки після того, як відповідний акт буде визнано неконституційним.

Спочатку рішення — потім звернення

Ситуація мала змінитися з набранням чинності новими редакціями процесуальних кодексів. Адже до них була включена така норма: якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він застосовує положення останньої як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення подання щодо конституційності закону. Вирішення цього питання належить до юрисдикції КС (ч.6 ст.10 ЦПК, ч.4 ст.7 КАС, ч.6 ст.11 ГПК).

Якщо буквально тлумачити цю норму, то суди отримали можливість самостійно визначати невідповідність закону Конституції та вирішувати колізії, дотримуючись правила про перевагу акта найвищої юридичної сили. Однак чинне законодавство передбачає, що суди зобов’язані ініціювати звернення до КС у разі застосування норм Конституції, а не закону, який їй не відповідає. Але така вимога виконується не завжди. До того ж не застережено жодних правових наслідків у разі недотримання судами такого порядку.

У контексті сказаного згадаємо рішення Великої палати ВС у зразковій справі №806/3265/17. У постанові від 19.09.2018 зазначено: «Норми закону №5492-VI не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Таким чином, ВС дав оцінку відповідності закону №5492-VI Конституції й вирішив справу по суті.

Попри зроблені висновки, ВС не звертався до КС з поданням щодо конституційності закону. Судді ВС Наталія Антонюк та Олександр Прокопенко побачили у цьому порушення процесуальних приписів, що і виклали в окремій думці до цієї справи. Зокрема, в ній сказано: «Вказівка у рішенні на невідповідність норм закону вимогам Конституції можлива лише з одночасним зверненням ВС до КС з поданням щодо конституційності закону».

Зупиняти і чекати

Наразі у Верховній Раді зареєстрований проект №10061. У ньому визначено: якщо суд виявить, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він зупиняє провадження у справі та звертається до Верховного Суду. Той у свою чергу протягом 60 днів з дня надходження запиту зобов’язаний скликати Пленум для вирішення питання стосовно внесення подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Відповідну норму пропонується додати до ГПК, ЦПК та КАС.

Тобто проект передбачає, що суди загальної юрисдикції не можуть самостійно давати оцінку конституційності закону. Вони вправі лише ініціювати звернення до КС. У пояснювальній записці наголошується, що є поширеною практика, коли суди визнають закони такими, що не відповідають Конституції, однак до КС не звертаються. У цьому автор проекту вбачає «порушення рівноваги гілок влади», прояви «законності, яка загрожує верховенству права» та «змішування наявних моделей доступу до судового конституційного контролю».

Втім, видається, що за умов дотримання судами норм чинного законодавства звернення до КС є обов’язковим і сьогодні. Однак це має досягатися не шляхом унесення змін до чинного законодавства, а іншими засобами впливу, зокрема громадським контролем та застосуванням дисциплінарної відповідальності у випадку наявності підстав. А записувати у кодексах ще одну норму про необхідність виконувати вимоги законодавства навряд чи має сенс.