Вимоги до експертів у галузі права не можуть базуватися на дискримінації українських адвокатів
У грудні 2017 року процесуальні кодекси зазнали значних змін. Зокрема, лави учасників судового процесу поповнились експертом з питань права. Проте, як переконані нардепи, нині виникла потреба уточнити критерії, які дозволять сторонам послуговуватися висновками такої особи.
Компетентна/некомпетентна компетенція
Як експерт з питань права за чинним процесуальним законодавством може залучатися особа, котра має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Рішення про допуск такої особи та долучення її висновку до матеріалів справи ухвалює суд.
Наприкінці жовтня у Верховній Раді зареєстровано проект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (№9248). Передбачається внесення змін до Господарського та Цивільного процесуальних кодексів та Кодексу адміністративного судочинства в частині уточнення статусу та визначення критеріїв залучення експерта з питань права.
Зокрема, запропоновано скоригувати статус експерта з питань права, назвавши його «експертом у галузі права» та конкретизувати вимоги щодо наукового ступеня. Визначено, що таким експертом може бути особа, яка має науковий ступінь доктора або кандидата юридичних наук (доктора філософії в галузі права). Крім того, передбачено критерії, за якими суд може встановити, що особа є визнаним фахівцем у галузі права.
До позитиву такої ініціативи, безперечно, належить сам факт визначення критеріїв статусу «визнаний фахівець у галузі права». Прописані в документі ознаки забезпечують певну однозначність для формування практики правозастосування. Диспозиція норми, яка передбачена в проекті №9248, дозволяє застосовувати до статусу «визнаний фахівець у галузі права» одну з таких ознак:
• наявність публікацій у фахових виданнях України або іноземних держав, уключених до міжнародних наукометричних баз даних, із проблематики, що є предметом розгляду у справі, або з питань, які потребують висновку експерта;
• навчання, стажування або робота в галузі права в країні, встановлення змісту норм права якої є необхідним;
• робота в міжнародних організаціях (установах), основний вид діяльності яких пов’язаний з галуззю права або правозахистом.
При цьому вказані ознаки не є вичерпними, що випливає з диспозиції самої норми, відповідно якої такий статус експерта може підтверджуватися зазначеними фактами.
Це означає, що суд за наявності інших, не визначених нормою, ознак, які, на його переконання, свідчать про наявність в особи, котра має науковий ступінь, статусу «визнаний фахівець у галузі права», наділений правом визнати таку особу експертом у галузі права. Зокрема, до таких ознак можуть належати:
• практична або правозахисна діяльність;
• викладання у вищому навчальному закладі за відповідною спеціалізацією.
Водночас іншим проявом правозастосовної практики запропонованих змін може бути альтернативне тлумачення критеріїв, а саме — як ознак, що одночасно повинні бути наявними в особи, яка має науковий ступінь. Також допускається застосування запропонованих критеріїв як єдиних достатніх юридичних фактів, що можуть підтверджувати статус «визнаний фахівець у галузі права». Таке тлумачення ускладнить практику залучення експерта в галузі права.
Щоб уникнути небажаних наслідків і зробити норму дієвим інструментом судового процесу, необхідно доповнити запропоновані норми таким змістом: «Підтвердженням статусу особи як визнаного фахівця в галузі права може бути, зокрема, один із таких фактів: <…>».
Дискримінація чи лояльність?
Другий момент — це статус експерта в галузі іноземного права. Зокрема, ним може бути адвокат відповідної держави, право якої підлягає дослідженню, відомості про котрого внесені до Єдиного реєстру адвокатів України. При цьому для іноземного експерта в галузі права вимога щодо наукового ступеня не висувається.
Виникає логічне запитання: чому правозахисна діяльність, яку провадить адвокат України, не є критерієм «визнання в галузі права»? Натомість для дослідження іноземного законодавства експерт може не мати наукового ступеня. Крім того, не вважаються важливими ні сам факт наявності поточної адвокатської практики такого фахівця за кордоном, ні сфера його професійної самореалізації в галузях іноземного законодавства.
Вбачається, що вимоги до експертів у галузі права мають бути єдині. Вони не можуть базуватися на дискримінації експерта в галузі національного права та передбачати лояльність до експерта з іноземного права, оскільки для цього немає ні об’єктивних передумов, ні суб’єктивних підстав.
Хотілось як краще…
Сама собою спроба уточнити статус експерта в галузі права є кроком уперед, оскільки створюватимуться умови для реалізації самої норми щодо участі такої особи в судових процесах. Це, своєю чергою, сприятиме підвищенню рівня компетентності всіх учасників процесу та суду.
Фахівця має обирати сторона доказування. І чи не найголовнішу роль тут має бути відведено довірі до рівня кваліфікації особи та вільному вибору експерта в галузі права. Оцінку його висновку за будь-яких обставин даватиме суд.
Тож запропонований проект варто доопрацювати на предмет урахування викладених зауважень, аби він став дієвою законодавчою ініціативою.
Матеріали за темою
Які КВЕДи слід обрати адвокату
08.01.2024
Barristers змінює партнерський склад
05.12.2023
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!