Суб’єкт має право застосувати до призначеного ним судді КС заходи політичної відповідальності. Такий висновок зробив ВС в постанові №П/800/120/14, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
14 березня 2018 року м.Київ справа №П/800/120/14
Велика палата Верховного Суду у складі:
головуючого — судді-доповідача Князєва В.С.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу Верховної Ради на постанову Вищого адміністративного суду від 11.12.2017 у справі за позовом Особи 11 до Верховної Ради про визнання постанови ВР «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24.02.2014 №775-VII незаконною в частині дострокового припинення його повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2014 року Особа 11 звернувся до ВАС як суду першої інстанції з позовом до ВР, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати незаконною постанову №775-VII у частині дострокового припинення його повноважень та звільнення з посади судді КС за порушення присяги судді.
На обґрунтування позову Особа 11 зазначив, що постанову №775-VII прийнято за відсутності передбачених законодавством підстав та з порушенням визначеної процедури.
ВАС постановою від 11.12.2017 позов задовольнив: визнав незаконною постанову №775-VII у частині припинення повноважень та звільнення з посади судді КС Особи 11 у зв’язку з порушенням присяги судді.
При цьому суд керувався тим, що ВР звільнила Особу 11 з посади судді КС із порушенням процедури звільнення, передбаченої Конституцією та законами, за відсутності встановлених обставин порушення ним присяги судді та з перевищенням наданих їй повноважень.
За змістом чч.1, 2 та 5 ст.266 Кодексу адміністративного судочинства судом апеляційної інстанції у справах щодо законності постанов ВР є Велика палата Верховного Суду.
26.12.2017 ВР звернулася до ВП ВС з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову ВАС від 11.12.2017 та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач послався на помилковість висновків ВАС про: відсутність у ВР повноважень щодо встановлення факту порушення присяги суддею КС; недодержання порядку звільнення позивача, встановленого чинним на час виникнення спірних правовідносин регламентом КС, затвердженим рішенням цього Суду від 5.03.97 (у новій редакції згідно з рішенням цього ж Суду від 14.10.2008 №34-р/2008); недотримання передбаченої Регламентом ВР, затвердженим законом «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 №1861-VI, процедури прийняття оскаржуваної постанови.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржувану постанову ВАС залишити без змін, оскільки вважає її законною, обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників ВР та Особи 11, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика палата ВС вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд установив, що постановою ВР від 4.08.2006 №80-V Особу 11 призначено суддею КС. Цього ж дня він склав присягу судді.
Постановою №775-VII достроково припинено повноваження та звільнено Особу 11 з посади судді КС у зв’язку з порушенням присяги судді відповідно до п.5 ч.5 ст.126 Конституції (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У постанові №775-VII, зокрема, зазначено, що КС рішенням від 30.09.2010 №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів щодо відповідності Конституції (конституційності) закону «Про внесення змін до Конституції України» від 8.12.2004 №2222-IV у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження ВР, змінив Конституцію. Цим рішенням КС порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип поділу влади.
Рішенням від 29.05.2013 №2-рп/2013 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.136, ч.3 ст.141 Конституції, абз.1 ч.2 ст.14 закону «Про вибори депутатів ВР Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (справа щодо додержання процедури внесення змін до Конституції) КС фактично унеможливив проведення виборів у м.Києві та до Тернопільської обласної ради (до жовтня 2015 року). Цим рішенням судді КС порушили право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, передбачене ч.1 ст.38 Конституції.
Рішенням від 25.01.2012 №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду щодо офіційного тлумачення положень ст.1, чч.1, 2, 3 ст.95, ч.2 ст.96, пп.2, 3, 6 ст.116, ч.2 ст.124, ч.1 ст.129 Конституції, п.5 ч.1 ст.4 Бюджетного кодексу, п.2 ч.1 ст.9 КАС у системному зв’язку з окремими положеннями Конституції КС дозволив Кабінету Міністрів «вручну» регулювати рівень соціальних виплат, хоч раніше приймав із цього приводу прямо протилежні рішення. Цим рішенням судді КС фактично порушили право громадян на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, які передбачені стст.46 та 48 Конституції.
В оскаржуваній постанові №775-VII ВР дійшла висновку про те, що, ухваливши зазначені рішення, судді КС, зокрема Особа 11, порушили приписи стст.3, 19, 147—153 Конституції, тому відповідно до п.5 ч.5 ст.126 Основного Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підлягають звільненню.
Даючи правову оцінку висновкам ВАС, Велика палата ВС уважає їх недостатньо обґрунтованими з огляду на таке.
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів (ст.6 Конституції).
Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. КС вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції та дає офіційне тлумачення Конституції та законів (ст.147 Основного Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Зі змісту ст.150 Конституції (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) убачається, що до повноважень КС належало: вирішення питань про відповідність Конституції (конституційність), зокрема, законів та інших правових актів ВР; офіційне тлумачення Конституції та законів.
Статтею 2 закону «Про Конституційний Суд України» від 16.10.96 №422/96-ВР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) було визначено, що завданням КС є гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави на всій території України.
За правилами ст.17 закону №422/96-ВР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) суддя КС уступає на посаду з дня складення ним присяги судді КС.
Суддя КС при вступі на посаду складає присягу такого змісту: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов’язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина».
Суддя КС складає присягу на засіданні ВР, яке проводиться за участю Президента, а також Прем’єр-міністра, Голови ВС або осіб, які виконують їхні повноваження.
Таким чином, офіційне урочисте зобов’язання (присяга), яке давав суддя КС з нагоди отримання ним особливо відповідальної компетенції, покладало на нього обов’язок неухильно дотримуватися зазначеного зобов’язання, наслідком порушення якого могло бути звільнення судді з посади органом, який його призначив.
Аналізуючи суть порушення, за вчинення якого було звільнено Особу 11, Велика палата ВС вважає за необхідне зазначити, зокрема, таке.
Відповідно до чч.1, 2 ст.152 Основного Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) закони та інші правові акти за рішенням КС визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції або якщо була порушена встановлена Конституцією процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення КС рішення про їх неконституційність.
Як указано в рішенні №20-рп/2010, підставою для розгляду справи КС було твердження 252 народних депутатів про невідповідність закону №2222-IV Конституції.
Вирішуючи питання, порушені в конституційному поданні народних депутатів, КС в абз.4 п.6 мотивувальної частини рішення №20-рп/2010 зазначив, що визнання неконституційним закону №2222-IV у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції, які були змінені, доповнені та виключені цим законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.85 Конституції саме до повноважень ВР належить внесення змін до Конституції в межах і порядку, передбачених розд.XIII цієї Конституції.
У п.3 резолютивної частини рішення №20-рп/2010 КС поклав на органи державної влади обов’язок щодо невідкладного виконання цього рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції від 28.06.96 у редакції, що існувала до внесення до неї змін законом №2222-IV.
Цей висновок КС, як убачається з постанови №775-VII, суперечить закріпленому законом порядку внесення змін до Конституції.
5.02.2008 КС постановив ухвалу у справі №6-у/2008 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 102 народних депутатів щодо відповідності Конституції (конституційності) закону «Про внесення змін до Конституції України», закону «Про внесення зміни до розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про Конституційний Суд України».
У п.3 мотивувальної частини цієї ухвали КС вказав, що «положення закону про внесення змін до Конституції після набрання ним чинності стають невід’ємною складовою Конституції — окремими її положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію. З набуттям чинності законом №2222-IV його положення, оскаржені суб’єктом права на конституційне подання, є фактично положеннями Конституції, прийнятої 28.06.96, яка діє в редакції закону №2222-IV».
Отже, неможливість визнання закону №2222-IV таким, що не відповідає Конституції (є неконституційним), була встановлена КС ще 5.02.2008. І не було жодних юридичних підстав повторно розглядати це питання у 2010 році за конституційним поданням 252 народних депутатів іншого складу парламенту.
Конституційний Суд рішенням №20-рп/2010, у прийнятті якого брав участь Особа 11, не забезпечив верховенства Конституції, фактично змінив її, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип поділу влади та легітимність діючих інститутів державної влади, внаслідок чого їх діяльність стала ґрунтуватися на нормах, змінених КС, а не ВР як уповноваженим на це органом.
Очевидна невідповідність дій Особи 11 під час прийняття рішення №20-рп/2010 нормам Конституції, складеній ним присязі та наслідки цих дій дали ВР підстави розцінити їх як порушення присяги судді КС та звільнити його із займаної посади.
Вирішуючи питання про наявність чи відсутність порушення присяги в діях судді Особи 11 під час ухвалення рішень №3-рп/2012 та №2-рп/2013,Велика палата ВС погоджується з висновком ВАС про те, що ці рішення КС прийняв у межах його виключної компетенції, встановленої ст.150 Конституції, у зв’язку із чим висновки ВР щодо порушення присяги судді Особи 11, за участю якого ухвалені ці рішення, не ґрунтуються на законі.
Даючи правову оцінку висновкам ВАС щодо порушення процедури прийняття постанови №775-VII, ВП ВС виходить із такого.
Зі змісту п.5 ч.5 ст.126 Конституції (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та п.5 ч.1 ст.23 закону №422/96 ВР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) убачається, що суддя КС звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі порушення суддею присяги.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Згідно із ч.2 ст.84, ст.91 Конституції рішення ВР приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування; ВР приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.
Порядок роботи ВР, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у ВР встановлюються Конституцією, Регламентом ВР та законами «Про комітети Верховної Ради України» від 4.04.95 №116/95-ВР та «Про статус народного депутата України» від 17.11.92 №2790-XII.
Регламент ВР встановлює порядок підготовки та проведення сесій ВР, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій ВР (ч.2 ст.1 регламенту).
За змістом ст.216 Регламенту ВР(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ВР звільняє з посад, зокрема, суддів КС відповідно до ч.5 ст.126 Конституції та ст.23 закону №422/96-ВР. Підготовку питань про звільнення з посад суддів КС організовує Голова ВР, а в разі його відсутності — перший заступник чи заступник Голови ВР.
Порядок звільнення з посад суддів КС установлено ст.208 Регламенту ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зі змісту ч.7 якої вбачається, що звільнення з посад таких осіб здійснюється відкритим голосуванням. За результатами голосування оформлюється відповідна постанова ВР.
Відповідно до ч.2 ст.84, ст.91 Конституції ВР приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу ВР, крім випадків, передбачених Конституцією та Регламентом ВР (ч.1 ст.47 Регламенту).
Рішення про персональні обрання, призначення, надання згоди на призначення на посаду, надання згоди на звільнення з посади та звільнення з посади приймаються ВР шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених законом та цим Регламентом, коли рішення приймаються таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів (ч.5 ст.47 регламенту ВР).
Отже, порядок звільнення суддів КС, що гарантував їх незалежність і недоторканність, був установлений Конституцією, законом №422/96-ВР (чинним на час виникнення спірних правовідносин) та Регламентом ВР. Іншого порядку звільнення вказаних осіб законодавство не передбачало.
Як установив суд і вбачається з матеріалів справи, рішення про звільнення судді КС Особи 11 було прийнято на пленарному засіданні ВР, яке відбулося 24.02.2014, більшістю голосів.
Велика палата ВС вважає, що ВР, яка була наділена повноваженнями щодо призначення суддів КС, за відсутності іншої, ніж зазначено вище, процедури, у разі встановлення факту порушення суддею КС присяги мала право на цій підставі звільнити цього суддю з посади.
З огляду на викладене не можна погодитися з висновком ВАС про те, що процедуру звільнення судді КС визначено §63 регламенту КС (чинного на час виникнення спірних правовідносин), оскільки цей регламент є внутрішнім документом КС, а не нормативно-правовим актом.
Конституція наділяла повноваженням звільнення судді той орган, що його обрав або призначив. Аналогічний припис було закріплено й у ст.23 закону №422/96-ВР (чинного на час виникнення спірних правовідносин). При цьому ні Конституція, ні цей закон не наділяли сам КС компетенцією щодо врегулювання процедури звільнення судді. Натомість відповідно до ч.2 ст.3 цього ж закону КС приймає акти, що регламентують організацію його внутрішньої роботи у відповідності із цим законом.
Таким чином, Велика палата ВС погоджується з доводами ВР про те, що відсутність рішення КС щодо звільнення судді КС не позбавляє можливості ВР за наявності відповідних підстав розглянути питання про звільнення судді цього Суду з посади.
У рішенні від 9.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» Європейський суд з прав людини піддав критиці процедуру притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності парламентом на парламентському комітеті та пленарному засіданні, зазначивши, що пленарне засідання не було належним місцем для розгляду питань факту та права, оцінки доказів та юридичної кваліфікації фактів. ЄСПЛ поставив під сумнів належну роль політиків, які засідають у парламенті та від яких не вимагається мати будь-який юридичний або судовий досвід у встановленні складних питань факту та права в такому випадку.
Водночас існують суттєві відмінності між обставинами, які були предметом розгляду ЄСПЛ у зазначеній вище справі, та обставинами справи, що розглядається.
Згідно із чч.1, 2 ст.148 Конституції (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) КС складається з 18 суддів КС. Президент, ВР та з’їзд суддів України призначають по 6 суддів КС.
Зазначене вказує на політичний характер формування цього органу конституційної юрисдикції.
Крім того, КС не розглядає конкретні юридичні справи у спорах між певними суб’єктами права, а може визнавати неконституційними нормативні акти (тобто діяти як негативний законодавець) та здійснювати обов’язкові для застосування тлумачення Основного Закону і за чинною на той час редакцією Конституції тлумачення законів (тобто діяти як позитивний законодавець).
Ці обставини суттєво відрізняють КС від судів загальної юрисдикції, оскільки зазначене вище свідчить про те, що цей орган є більшою мірою політичним, ніж судовим.
Те, що КС не є судом у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, випливає також із рішень ЄСПЛ «Фішер проти Австрії» та «Цумтобель проти Австрії».
За таких обставин цілком виправданим є висновок, що суб’єкт призначення судді КС має право застосувати до призначеного ним судді заходи політичної відповідальності в разі встановлення цим суб’єктом призначення ознак невідповідності поведінки такого судді високим вимогам, які пред’являються суспільством до судді КС.
З огляду на вказане Велика палата ВС дійшла висновку про неможливість застосування висновків ЄСПЛ, викладених у рішенні в справі «Олександр Волков проти України», у випадку оцінки правомірності звільнення суддів КС.
Велика палата ВС не бере до уваги посилання відповідача на порушення ВАС строків розгляду справи, оскільки це не стосується змісту судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
За змістом п.4 ч.1 ст.317 КАС, підставою для скасування судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, оскаржувана постанова ВАС підлягає скасуванню.
Ураховуючи викладене та керуючись стст.266, 292, 315, 317 КАС, Велика палата ВС
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ВР задовольнити.
2. Постанову ВАС від 11.12.2017 скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити Особі 11 в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Матеріали за темою
Повноваження керівника апарату суду, надсилання рішення в ЄСІТС та інші висновки в огляді КАС
26.03.2024
Коли не суддя не може оскаржити рішення ВРП про закриття дисциплінарного провадження — ВП ВС
23.01.2024
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!