Наразі немає законодавчих підстав для блокування провайдерами доступу до веб-ресурсів, що потрапили до санкційного переліку
Указ Президента від 15.05.207 №133/2017 про застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів набув широкого резонансу. Він передбачає, зокрема, блокування близько 300 веб-сайтів та заборону передання прав на об’єкти інтелектуальної власності, включаючи комп’ютерні програми, наприклад «1С». Які указ може мати юридичні наслідки для бізнесу та пересічних громадян ?
Що з «1С»?
Комп’ютерна програма є об’єктом авторського права та охороняється як літературний твір. Відповідно до закону «Про авторське право і суміжні права» передання майнових прав на твір розуміється як відчуження майнових прав та як надання іншим особам права на використання твору.
Тобто запроваджена заборона фактично стосується будь-якого відчуження майнових прав на комп’ютерні програми та передання прав на використання, в тому числі продажу програм кінцевим споживачам. Адже, з юридичної точки зору, продаж комп’ютерної програми є наданням невиключної ліцензії на її використання.
Проте з огляду на персональний характер санкцій ці обмеження стосуються конкретних юридичних осіб, що потрапили до санкційного списку. Тому програму «1С» можуть розповсюджувати особи, які не зазначені в переліку та володіють відповідними правами (франчайзингова мережа).
У будь-якому випадку санкції не забороняють використовувати програму або купувати її в осіб, не вказаних у списку. Тому наявність на комп’ютерах підприємств програм «1С» не є порушенням законодавства і не тягне за собою будь-якої відповідальності. Проте не можна виключати обшуки, вилучення комп’ютерів та серверів з програмами «1С» та інші зловживання і тиск на бізнес з боку правоохоронних органів під приводом боротьби зі «шпигунським» програмним забезпеченням.
А що із сайтами?
Блокування сайтів реалізується через заборону інтернет-провайдерам надавати доступ користувачам Інтернету до ресурсів чи сервісів. Тобто користувачі можуть відвідувати заблоковані сайти, за це не передбачено будь-якої відповідальності.
Нині всі українські інтернет-провайдери зобов’язані виконати зазначену вимогу та заблокувати веб-сайти, вказані в рішенні РНБО. Невиконання ж заборони може потягти за собою накладення на керівників компаній інтернет-провайдерів адміністративних штрафів у розмірі 1700—5100 грн. (за ст.145 Кодексу про адміністративні правопорушення) та 850—1700 грн. (за ст.1482 КпАП).
Проте обов’язковість цієї заборони можна поставити під сумнів.
По-перше, у законодавстві немає визначення поняття «інтернет-провайдер». Закон «Про телекомунікації» оперує поняттями «провайдер телекомунікацій» та «оператор телекомунікацій».
По-друге, спірною є відповідність заборони приписам ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує свободу отримувати і повідомляти інформацію або ідеї.
Практика Європейського суду з прав людини уже має прецеденти у схожих справах, наприклад «Ayşe Öztürk проти Туреччини» (заява №24914/94), «Ahmet Yildirim проти Туреччини» (№3111/10). У них Суд робить висновки, що втручання органів державної влади у таке право зацікавленої особи можливе виключно за умови, якщо воно передбачене законом, має на меті досягнення цілей, визначених ч.2 ст.10 конвенції (є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки тощо), та є «передбачуваним», тобто сформульованим з достатньою точністю, аби дозволити особі, яка звернулась по кваліфіковану пораду, врегулювати свою поведінку.
По-третє, хоча ст.5 закону «Про санкції» і передбачає можливість застосування санкцій до невизначеного кола осіб певного виду діяльності (секторальні санкції), враховуючи приписи ст.107 Конституції та ст.10 закону «Про Раду національної безпеки і оборони України», рішення РНБО, введені в дію указом Президента, є обов’язковими до виконання саме для органів виконавчої влади, а не для приватного сектору.
Тому можна говорити про те, що прямих законодавчих підстав для виконання провайдерами зазначеної заборони наразі немає. Для її реалізації орган виконавчої влади у сфері телекомунікацій має ухвалити відповідні підзаконні акти, які врегулювали б дане питання.
З одного боку, блокування сайтів, без сумніву, ставить під удар малий бізнес, для якого соціальні мережі виступали як основні канали просування і продажу товарів та послуг, оскільки давали можливість об’єднувати цільову аудиторію та вести безпосередню комунікацію з клієнтами. З другого — введені заборони — шанс для вітчизняної ІТ-індустрії розробляти та просувати власні продукти, оскільки користувачі шукатимуть альтернативу.
P.S. Як повідомляв «ЗіБ», указ Президента №133/2017 вже оскаржено до Конституційного Суду як такий, що обмежує права громадян та виданий із перевищенням повноважень.
Наявність на комп’ютерах підприємств програм «1С» не є порушенням законодавства і не тягне за собою будь-якої відповідальності.
Матеріали за темою
ТОП затребуваних професій в Україні цьогоріч
11.05.2023
Інформація, що становить публічний інтерес, не може приховуватись від народу, — ЄСПЛ
в„–14 (1520), 03.04—09.04.2021
Чи вистачить парламенту сміливості прийняти закон, який готували 20 років
в„–50 (1452), 21.12—27.12.2019
Як подати гарячу новину про суд і не обпектися об позов
в„–24 (1374), 16.06—25.06.2018
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!