Англійський стиль

Повноваження ВС зближують вітчизняну систему права з британською

Правова система України — це «соціальна лабораторія», що тяжіє до романо-германської правової сім’ї, зберігає риси постсоціалістичної системи перехідного типу та запозичує елементи англо-американського права. Одним з таких елементів можна вважати часткову прецедентність рішень найвищого судового органу.

Принцип інстанційності

Стаття 125 Конституції визначає систему судів загальної юрисдикції в Україні й закріплює основні принципи її побудови — територіальності та спеціалізації. Акт найвищої юридичної сили називає однією з основних засад судочинства «забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом» (п.8 ч.3 ст.129). Згідно з правовою позицією Конституційного Суду, викладеною в рішенні від 11.03.2010 №8-рп/2010, у законах про судоустрій та судочинство можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції. Таким чином, в Основному Законі втілено принцип інстанційності побудови судової системи.

КС дійшов висновку, що згідно з п.14 ч.1 ст.92 Конституції внутрішня організація та порядок діяльності судових органів, повноваження й кількість інстанцій, склад суду при відправленні правосуддя тощо на основі конституційних засад судоустрою і судочинства визначаються виключно законом (рішення від 11.12.2003 №20-рп/2003). Крім цього, засади судочинства в судах тієї чи іншої юрисдикції та форми оскарження й перегляду рішень судів загальної юрисдикції можуть бути передбачені в законах про судоустрій і судочинство, а вищі суди повноважні забезпечувати касаційне оскарження та перегляд рішень судів відповідної юрисдикції (рішення КС від 11.03.2010 №8-рп/2010).

Компетенція найвищого

Відповідно до ч.2 ст.31 закону «Про судоустрій і статус суддів» вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд, Вищий адміністративний суд. Конституція, визначаючи ВС найвищим органом у системі судів загальної юрисдикції, не встановлює його повноважень. Основним Законом передбачено лише, що Пленум ВС обирає на посаду Голову Суду та звільняє його з посади (ч.2 ст.128). Також застережено повноваження ВС щодо надання висновку про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент, ознак державної зради або іншого злочину (ч.6 ст.111). Крім того, ВС за зверненням Верховної Ради має внести письмове подання про неможливість виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров’я (ст.110). Ще одне конституційне право ВС — звернення до КС (ст.150).

Конституція не встановлює й пов­новажень вищих спеціалізованих судів, оскільки відповідно до п.14 ч.1 ст.92 Основного Закону, ці питання є предметом законодавчого регулювання. Виходячи з цього, компетенцію вищих спеціалізованих судів та ВС визначено в стст.32 та 38 закону «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з п.1 ч.1 ст.32 цього акта основним завданням вищого спеціалізованого суду є розгляд справ відповідної судової юрисдикції в касаційному порядку.

У пп.1, 2 ч.2 ст.38 закону визначено повноваження ВС переглядати справи з підстав неоднакового застосування судами (чи одним судом) касаційної інстанції однієї й тієї ж норми матеріального права в подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом. Також ВС переглядає справи в разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення нашою державою міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Визначена в законодавстві компетенція ВС повною мірою відповідає правовим позиціям КС, викладеним у рішенні від 11.03.2010 №8-рп/2010:

• неможливим є наділення найвищого судового органу повноваженнями касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів;

• допускається тільки одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду.

Судовий прецедент

Науковці виділяють 5 основних сімей правових систем:

• романо-германську (Італія, Франція, Німеччина, Бразилія, Росія);

• англо-американську (Велика Британія, США, Канада, країни Британської Співдружності);

• традиційну (право народів Африки, Південно-Східної Азії, Океанії);

• релігійну (Саудівська Аравія, Іран, Ватикан, Ізраїль, Індія);

• соціалістичну (Китай, Північна Корея, Куба).

Україна за будовою своєї правової системи тяжіє до країн найдавнішої та поширеної у світі романо-германської системи, в якій домінуючу роль відіграють нормативно-правові акти як джерела права, є поділ права на публічне та приватне і здійснюється кодифікація галузей останнього.

Романо-германська правова сім’я з’явилась у континентальній Європі на основі римських, канонічних та місцевих правових традицій. До цієї системи почала приєднуватися Київська Русь, орієнтована на візантійську цивілізацію.

Перебування України впродовж майже всього ХХ ст. в сім’ї соціалістичного права залишило свій відбиток на нашій сьогоднішній системі. Й досі відчувається властиве цій системі деталізоване регулювання суспільних відносин на рівні підзаконних актів.

Тяжіючи до романо-германської правової сім’ї та зберігаючи поодинокі риси соціалістичного права, Україна сьогодні сміливо запозичує елементи англо-американського права, органічно адаптуючи їх. Так, відповідно до ст.111²⁸ ГПК акт ВС, прийнятий за наслідками розгляду заяви про перегляд рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму, та для всіх судів держави. Суди зобов’язані привести свою практику у відповідність із рішеннями ВС, а невиконання актів цього органу тягне за собою передбачену законом відповідальність. Аналогічні приписи містяться в ст.400²⁵ КПК, ст.244² КАС, ст.360⁷ ЦПК.

Наведена правова конструкція є, хоч і не в класичному вигляді, судовим прецедентом, який традиційно діє в країнах англосаксонської правової сім’ї. Не визнаючись формою права, рівною законам, український судовий прецедент є обов’язковим для суб’єктів владних повноважень та судів приписом правозастосовної діяльності. Це робить приписи ВС вторинним джерелом права для судів загальної юрисдикції та суб’єктів владних повноважень.