Заступник Голови ВСУ Марина Кліменко:

«Не уявляю ситуації, щоб хтось із керівництва ВС опікувався інтересами тільки тієї палати, до якої він входить»

Як впливає на професійне життя жінки-судді виконання додаткових обов’язків, пов’язаних із зайняттям адміністративної посади? Про особливості своєї роботи «ЗіБ» розповіла заступник Голови Верховного Суду України Марина КЛІМЕНКО. Крім цього, вона повідомила про кадрові труднощі, які виникли через наявність великої кількості вакансій в установі. Також Марина Робертівна пояснила, чи має значення те, представники яких судових палат займають керівні посади у ВС.

«Роботи багато, і вона дає задоволення, якщо має позитивні результати»

— Серед керівників вищих судів нечасто зустрічаються жінки. Зазвичай такі високі посади довіряють чоловікам. Марино Робертівно, ви майже рік перебуваєте на посаді заступника Голови ВС. Поділіться своїми враженнями: чи важко бути жінкою-керівником?

— Знаєте, на це питання однозначно відповісти складно. Після обрання у квітні минулого року заступником Голови ВС на мене були покладені обов’язки, зокрема щодо координації роботи з підготовки зауважень і пропозицій до проектів законодавчих актів, які надходять з Верховної Ради та від інших суб’єктів законодавчої ініціативи, роботи з підготовки подань до Конституційного Суду та висновків за зверненнями судів стосовно перевірки конституційності законів. Крім цього, представництво інтересів ВС у КС, за дорученням Голови — координація роботи з організації та проведення у ВС офіційних заходів, міжнародних зустрічей тощо.

Виконувати ці обов’язки цікаво і, з одного боку, неважко, тому що, по-перше, у ВС гарний колектив суддів, які завжди готові піти мені назустріч. По-друге, у нас склався гарний діловий тандем керівників — Голови та його заступників, і у складні життєві моменти вони завжди підтримують мене й беруть на себе мою роботу. Наприклад, так було, коли я зламала ногу і тривалий час перебувала вдома. І, по-третє, у ВС працюють висококваліфіковані, дисципліновані, відповідальні працівники апарату суду, керувати якими — одне задоволення.

До речі, серед керівників підрозділів апарату суду, з якими я безпосередньо працюю, багато жінок, котрі вміло організовують роботу свого підрозділу і є чарівними людьми. Зокрема, це керівники правового управління Ірина Берестова, відділу міжнародного співробітництва Ліна Губар, заступник керівника управління забезпечення діяльності керівництва суду Людмила Майстренко. Користуючись нагодою, я хотіла б привітати їх і всіх жінок ВС зі святом весни — Міжнародним жіночим днем — і побажати їм усіх гараздів у житті!

З другого боку, працювати мені нелегко, адже роботи багато, але, що найважливіше, вона дає задоволення, якщо має позитивні результати. На жаль, таких результатів доводиться чекати довго. Як приклад: у 2015 році ми підготували й направили до КС 8 конституційних подань, рішення щодо жодного не прийняте.

— Як судді ВС ставляться до того, що КС зволікає з розглядом подань щодо перевірки на конституційність положень певних законів?

— Я не можу оцінювати роботу КС як зволікання з розглядом подань ВС. Останнім часом до КС надійшла значна кількість подань від різних суб’єктів звернення. Між іншим, всі вони є достатньо складними, важливими для людини й суспільства, а тому потребують певного часу для вирішення за процедурою, встановленою для суду конституційної юрисдикції.

Однак деякі подання ВС дійсно тривалий час перебувають на розгляді КС. Проте окремі з них, які ми вважаємо надважливими, оскільки вони стосуються гарантій незалежності суддів, КС визнав невідкладними для розгляду і розглянув в усній або письмовій формах. Тому в нас є надія, що рішення в них будуть прийняті найближчим часом. Це стосується подань щодо перевірки на відповідність Конституції певних положень законів «Про очищення влади», «Про судоустрій і статус суддів» та деяких актів щодо оподаткування пенсій тощо. Тож ми всі перебуваємо в стані очікування.

— Скільки часу щодня займає виконання адміністративних обов’язків? Важко поєднувати розгляд справ та керівницькі функції? Чи завжди знаходите час, щоб відпочити, побути із сім’єю?

— Основна робота для судді — це здійснення правосуддя, а керівницькі функції — це додаткове навантаження. Визначити, скільки часу займає те чи інше, неможливо, бо все залежить від кількості й складності справ (заяв), які надходять до суду, характеру іншої роботи. Однак виконання обов’язків як судді, так і заступника Голови інколи потребує цілодобової уваги: обмірковуєш ту чи іншу позицію і вдень, і вночі. Навіть коли спиш.

Але це не означає, що неможливо знайти час для відпочинку й спілкування із сім’єю. В мене є хобі — художня фотографія, а тому при першій можливості виїжджаю із родиною за місто, фотографую пам’ятки архітектури, пейзажі, людей. Може, коли піду у відставку, організую виставку своїх робіт.

— Якщо вже ми торкнулися теми родини, хотілося б поцікавитися: як члени сім’ї сприйняли ваше обрання на посаду заступника Голови найвищого судового органу?

— Сприйняли негативно, бо розуміли, що це потягне за собою додаткове навантаження для мене. Але й не відмовляли, оскільки завжди зважають на мою позицію й підтримують її, незважаючи ні на що.

«Кримінальну спеціалізацію вибирала не я, а вона мене»

— Поговорімо про початок суддівської кар’єри. Чому після закінчення вищого навчального закладу ви відразу стали на суддівський шлях? Адже дехто пробує себе в адвокатській, прокурорській професіях, а потім приходить до храму Феміди. Хтось вплинув на ваш вибір?

— До того, як вступити на навчання до Київського державного університету ім.Т.Шевченка, я, корінна киянка, після закінчення школи 3 роки працювала в науково-дослідному інституті секретарем та інспектором з кадрів. Між іншим, у приміщенні, де зараз розташована Вища кваліфікаційна комісія суддів. Тоді я мріяла зовсім не про юриспруденцію, намагалася вступити до Інституту міжнародних відносин. Але так не вийшло. Тому, обираючи подальший шлях — навчання на юридичному факультеті найпрестижнішого вузу України, я виходила з того, що юрист — це затребувана професія, потрібна людям і державі.

Так склалося, що під час навчання в школі, в університеті я займалася громадською роботою, нерідко вирішувала конфлікти між учнями, студентами, навіть між студентами і викладачами, відмінно навчалася. Тому відповідно до державного замовлення (розподілу випускників для роботи в певних органах: міліції, прокуратурі, судах, адвокатурі, в юридичних відділах підприємств, установ та організацій) я отримала розподіл для роботи в суді й направлення до Київського міського відділу юстиції, який на той час відав судами м.Києва.

Я й не заперечувала, оскільки вже була знайома з роботою суду, проходила стажування в районному суді, чула про суддівську роботу від брата матері, який тривалий час був народним засідателем і працював у суді.

Однак, незважаючи на отримане направлення, я ще  9 місяців була стажером судді районного суду м.Києва, виконувала різну роботу. До мене приглядалися й перевіряли мої знання, навички. Також тривала й підготовка до обрання на посаду судді народом на місцевих виборах, які відбулися у травні 1981 року. І відтоді я працюю суддею: спочатку районного, потім — апеляційного суду, а з 2005-го — суддею ВС. І про свій вибір не жалкую.

— Чому ви обрали кримінальну спеціалізацію? Виникають труднощі з розглядом саме такої категорії справ?

— Кримінальну спеціалізацію вибирала не я, а вона мене. У райсуді я розглядала як цивільні (близько 80—100 справ щомісяця), так і кримінальні справи (4—7 справ у місяць). Працювала, як і всі судді, майже без вихідних, 14—16 годин на добу. В мене не було скасованих чи змінених рішень.

Але на четвертий рік роботи сталося так, що Київський міський суд (тепер — Апеляційний суд м.Києва) скасував кілька постановлених мною рішень у цивільних справах. Не погодившись із цим, я підготувала в порядку судового нагляду (такий тоді існував) подання до Київського міського суду, в яких обгрунтувала неправильність рішень вищої інстанції. На підставі цих подань голова суду вніс протести щодо зазначених рішень до президії Київського міського суду, яка скасувала ухвали свого ж суду, після чого постановлені мною рішення були залишені без змін.

Саме після цього мене запросили на роботу до Київського міського суду в колегію з розгляду цивільних справ. Але майже відразу голова установи попросив мене на деякий час перейти на роботу до колегії з розгляду кримінальних справ, щоб дати можливість поновитися на роботі в колегії з розгляду цивільних справ іншій судді, яка раніше вимушено залишила її. Я погодилася, але потім залишилася працювати в цій юрисдикції. До речі, згодом із цією суддею ми працювали разом у ВС.

Чи важко розглядати кримінальні справи? Важко. І не тільки жінкам, а й чоловікам. Потрібно не тільки знати закони, принципи кримінального судочинства, положення міжнародних договорів України щодо забезпечення прав і свобод людини, а й вникнути в ситуацію, в якій опинилася людина, оцінити як її дії, так і становище потерпілої особи, пропустити все через себе, зважити все, щоб прийняти законне й справедливе рішення, зрозуміле для всіх. Це велике розумове та моральне навантаження.

«Негайного вирішення потребує питання щодо заповнення вакансій у ВС»

— Серед керівників ВС є представники трьох судових палат: у цивільних, господарських та у кримінальних справах. Судова палата в адміністративних справах не представлена, хоча на її розгляд відповідно до оприлюднених статистичних даних надходить найбільша кількість справ та матеріалів. На вашу думку, в такій ситуації представники адмінпалати не почувають себе трохи, так би мовити, ущемленими в правах?

— Не думаю, що представники Судової палати в адміністративних справах почувають себе ущемленими. Адже саме судді цієї палати обрані членами Вищої ради юстиції (Микола Гусак), ВККС (Юрій Тітов). А Віктор Кривенко став суддею КС.

— Чи важливо, представники яких палат входять до складу керівництва? Не може виникнути ситуація, коли, наприклад, Голова ВС чи його заступник більше уваги приділятиме саме тій палаті, до складу якої він входить?

— Думаю, що неважливо. Повноваження Голови ВС і його заступників чітко визначені в законі «Про судоустрій і статус суддів», в розпорядженні Голови Суду про визначення адміністративних повноважень заступників. Усі інші питання життєдіяльності суду вирішуються спільно або на нарадах за участю Голови, його заступників та секретарів судових палат, або зборами суддів ВС. Не уявляю ситуації, щоб хтось із керівників опікувався інтересами тільки тієї палати, яку він представляє. Вся наша робота спрямована на забезпечення належного функціонування ВС в інтересах людей, громадян, які очікують від нас справедливого, неупередженого, чесного правосуддя, здійсненого в розумні строки.

— Сьогодні в Судовій палаті в кримінальних справах найбільша кількість служителів Феміди. Але справ до цієї палати надходить найменше. Як уважаєте, чи є необхідність перегляду кількісного складу палати? Можливо, варто поповнити лави палат у цивільних чи в адміністративних справах?

— Дійсно, в палатах ВС різна кількість суддів і різне навантаження на них. Але я не бачу потреби в перегляді їх кількісного складу чи переведенні суддів з однієї палати до іншої. Це не розв’яже проблеми і може породити додаткові труднощі. Адже до ВС обиралися судді з-поміж фахівців у певній галузі права — цивільній, кримінальній, господарській чи адміністративній, які мали значний стаж роботи на посаді судді конкретної спеціалізації.

Якщо ж суддів з кримінальної палати перевести до іншої, їм доведеться, по суті, навчатися всьому новому, оскільки за останні роки законодавство істотно змінилося. А це може призвести до помилок, неприпустимих у діяльності ВС. Адже його висновки щодо застосування норм права є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які використовують у своїй діяльності відповідні норми, та для всіх судів України.

Крім того, перевага в кількості суддів Судової палати у кримінальних справах є тимчасовою: в наступному році в ній з’являться вакансії, оскільки декому виповниться 65 років.

— Чи важко «верховникам» працювати в умовах, коли в установі є понад 10 вакансій? Чи впливає це якось на навантаження працюючих суддів? Чи не виникають проблеми з кворумом?

— У таких умовах важко працювати, особливо суддям Судової палати у цивільних справах, в якій залишилося 6 суддів із 12. По-перше, за наявності великої кількості вакансій збільшується навантаження на працюючих суддів, особливо в цивільній палаті, адже до неї входять Голова ВС та голова Ради суддів. У них з огляду на ці обов’язки значне додаткове навантаження. По-друге, виникають проблеми з кворумом, оскільки його може не бути в разі, якщо хтось із суддів захворів чи перебуває у відрядженні тощо. Це тягне за собою перенесення розгляду справ і збільшення строків. Саме тому негайного вирішення потребує питання щодо заповнення вакансій у ВС.

«З кожним роком працювати стає все важче і складніше»

— Останнім часом серед політиків, громадських активістів лунають думки про те, що суддівський корпус потрібно оновити. Як ставитеся до таких ідей? Чи готові судді ВС, які вже мають право на відставку, піти зі своїх посад? Адже, як розповідала нашому виданню в одному з інтерв’ю ваша колега Валентина Сімоненко, якщо володарям мантій поновлять гарантії щомісячного довічного грошового утримання, то багато підуть у відставку.

— Оновлення суддівського корпусу, вливання, як кажуть, «свіжої крові» в суддівське середовище є нормальним явищем, і проти нього важко заперечувати. Це є актуальним для всіх органів державної влади, а не тільки судів. Я особисто завжди була прихильницею того, щоб у суддівське співтовариство вливалися молоді талановиті юристи з новим, прогресивним мисленням. Але вони самі по собі, незважаючи на свій талант і знання, не зможуть забезпечити здійснення правосуддя на високому рівні, оскільки для цього потрібен життєвий досвід, допомога старших, їхні знання та вміння. Тільки конгломерат цього дасть позитивний результат.

До речі, я все життя пам’ятаю своїх учителів — старших за віком суддів-кураторів у судах першої, апеляційної інстанції та у ВС. Вдячна їм за навички ведення судових процесів, формування позиції при прийнятті рішень, формулювання рішень таким чином, щоб вони були повноцінними, чіткими, зрозумілими правовими процесуальними документами.

До ідеї звільнення всіх суддів з одночасною заміною новими я ставлюся вкрай негативно. Вважаю, що це не державницький підхід, заснований на ефемерних, нічим не підкріплених твердженнях деяких політиків та громадських активістів про низьку кваліфікацію, хабарництво всіх без винятку суддів, що не відповідає дійсності. Говорячи про це, такі особи посилаються не на докази і конкретні факти, а на свої припущення й чутки або ж оперують конкретними негативними випадками в діяльності окремих суддів, представляючи їх як такі, що притаманні всій судовій системі.

Статистичні дані щодо результатів розгляду справ свідчать про інше: в більшості випадків сторони погоджуються з прийнятими рішеннями й не оскаржують їх. А рівень довіри до суду серед тих, хто відвідував його і безпосередньо брав участь у засіданнях, становить близько 54%. Їх набагато більше, ніж тих, хто про суди знає зі слів деяких політиків та з повідомлень ЗМІ про окремі негативні явища в судах, які, на жаль, мають місце. Але із цими недоліками не можна боротися шляхом одночасного звільнення всіх суддів.

Судді ВС — це люди, які здебільшого мають значний стаж роботи — від 25 до 40 років, тривалий час працюють у ВС, мають високу кваліфікацію, тому отримали право на відставку й можуть ним скористатися в будь-який момент.За крісла вони не тримаються. Але як більшість суддів, які чесно та сумлінно працюють, судді ВС сподіваються на належну оцінку їхньої роботи й достатнє матеріальне забезпечення після закінчення суддівської кар’єри, яке їм гарантує Конституція і яке протягом багатьох років надавала держава.

Саме тому після скасування цих гарантій вони очікують їх повернення, щоб на законних підставах отримати від держави раніше задеклароване нею забезпечення у відставці, а не звертатися до суду по захист своїх порушених прав, гарантій незалежності. Це не додасть державі поваги від її громадян та міжнародної спільноти.

— Чи легко працювати в умовах реформування судової системи?

— Судді вже звикли за 25 років незалежності України постійно працювати в умовах реформування судової системи. Але з кожним роком працювати стає все важче і складніше. Як сказав один з поважних правозахисників, реформатори чомусь думають: якщо дерево посадити, а потім його кожного року пересаджувати, то воно буде краще рости. Це не так. Реформи повинні бути добре підготовленими, продуманими, системними, фінансово обгрунтованими, перевіреними шляхом їх часткового запровадження в окремих регіонах або судах. А потім — запровадженими один раз і на довгі роки, щоб забезпечити стабільність регулювання тих чи інших правовідносин, у тому числі судоустрою і судочинства.

Постійна ж непродумана зміна законів породжує лише розбалансованість законодавства, складність його застосування судами, нестабільність судової практики й зростання кількості судових помилок. Як наслідок, це тягне за собою недовіру до влади, відтік інвестицій та інші негативні явища. На жаль, саме це зараз можна побачити в Україні.

«Судді ВС не бояться оцінювання»

— В законі «Про забезпечення права на справедливий суд» парламентарі передбачили своєрідний спосіб очищення суддівського корпусу від тих, хто не гідний вершити правосуддя, — первинне кваліфікаційне оцінювання. Чи готові ви особисто до його проходження? Які думки щодо цього в колективі ВС?

— Тут треба розрізняти дві позиції. Сам по собі інститут оцінювання роботи судді існує в більшості країн світу. Запроваджено оцінювання суддів і в країнах Європи. За європейськими стандартами, оцінювання має на меті виявити недоліки в роботі судді й допомогти йому в їх усуненні, встановити, чи достойний він бути рекомендованим на адміністративну посаду чи для роботи суддею в суді вищого рівня тощо.

Методи такої перевірки різні: оцінка колегами, головою суду, самооцінювання, оцінка роботи шляхом перевірки спеціальним органом, більшість в якому становлять судді, обрані самими суддями, послужного списку судді (суддівського досьє), результатів розгляду суддею справ (кількісний і якісний показники). Але в жодному разі не шляхом проведення іспитів (тестів) для суддів, обраних безстроково.

Наслідком такого оцінювання може стати лише направлення судді на підвищення кваліфікації з певної тематики. Звільнення судді з посади за результатами оцінювання є неприпустимим, оскільки передбачене іншою процедурою — в порядку дисциплінарного провадження.

Подібне оцінювання раніше мало місце й в Україні: періодично складалися довідки-характеристики на кожного суддю з даними про його роботу і якість розгляду ним справ, які обговорювалися на зборах суддів; аналізувалися рішення з певних категорій справ для виявлення недоліків у роботі судді, які також обговорювалися; перевірялася робота конкретного судді, з яким у разі необхідності проводилася співбесіда при вирішенні питання про присвоєння чергового кваліфікаційного класу.

Саме тому, коли йшла мова про запровадження оцінювання суддів, я, заручившись підтримкою суддів ВС, не заперечувала проти цього, але завжди наполягала на дотриманні зазначених міжнародних стандартів. Але так не сталося.

Первинне кваліфікаційне оцінювання, передбачене «Прикінцевими і перехідними положеннями» закону «Про забезпечення права на справедливий суд», по суті, запроваджено як альтернативу одночасному звільненню всіх суддів, що має на меті (так заявлено авторами проекту) очищення судової системи від некваліфікованих та недоброчесних суддів шляхом звільнення їх з посад за результатами оцінювання. Хоча ніхто ніколи не досліджував і не довів некваліфікованості та недоброчесності українських суддів.

При цьому методи запропонованого оцінювання, його критерії, наслідки частково не відповідають міжнародним стандартам та конституційним приписам. Тому ВС і направив до КС подання щодо перевірки відповідності Конституції окремих положень цього акта в частині первинного кваліфікаційного оцінювання суддів і його наслідків.

Судді ВС не бояться оцінювання, переатестації, але я не готова відповісти, що вони оберуть — вихід у відставку чи проходження оцінювання в такому вигляді.

Крім того, як зазначають деякі політики, їх може влаштувати лише один результат оцінювання — звільнення з посад більшості суддів. Якщо ж судді пройдуть оцінювання, то вони вважатимуть його необ’єктивним і все одно вимагатимуть звільнення всіх суддів. Після таких заяв виникає питання: а навіщо тоді його проходити?

— Як вам перші результати кваліфоцінювання, яке проходили кандидати на обрання безстроково?

— Зараз важко давати будь-які оцінки, особливо мені як особі, котра не є членом ВККС і про перші результати оцінювання знає лише із повідомлень ЗМІ.

«Маю домогтися  подальшого впровадження в діяльність ВС міжнародних стандартів»

— Як ви ставитеся до ідеї запровадження триланкової судової системи?

— В Україні як унітарній державі і більшості країн Європи завжди існувала триланкова судова система. Лише в останні роки було введено, по суті, чотириланкову систему, відповідно до якої ВС був позбавлений функцій суду касаційної інстанції, тобто функцій остаточного перегляду рішень, хоча і визнаний найвищим судовим органом у системі загальних судів.

Тому питання структури судової системи було предметом тривалого вивчення й обговорення суддями ВС, у результаті чого Пленум ВС вирішив підтримати конституційні зміни щодо судоустрою держави із запровадженням триланкової судової системи.

На підставі цього в 2015 році був напрацьований документ «Побудова триланкової судової системи в Україні на принципах територіальності, інстанційності та внутрішньої спеціалізації судів», який з доданими таблицями, статистичними даними, схемами доводив недоліки чотириланкової судової системи, переваги триланкової системи й містив пропозиції щодо повернення до триланкової системи та шляхи розв’язання можливих проблем на цьому шляху. Ці акти були надіслані до Конституційної комісії, яка вивчала їх. На жаль, вона не прийняла остаточного рішення щодо того, якою повинна бути судова система, і визначила, що це повинно встановлюватися не Конституцією, а законами.

На мою думку, Україні треба повернутися до триланкової системи судоустрою, відповідно до якої ВС повинен виконувати функцію суду касаційної інстанції. Тільки тоді він реально зможе впливати на судову практику, спрямовуючи її в русло однакового застосування норм права, зможе забезпечити єдність правозастосовної діяльності судів і виконувати роль найвищого судового органу держави.

Але це потребує великої підготовчої роботи для зменшення навантаження на касаційну інстанцію, зокрема:

• запровадження досудового порядку вирішення спорів з деяких категорій справ;

• виведення з юрисдикції судів справ за відсутності спору зі збереженням судового контролю за вирішенням посадовими особами (наприклад нотаріусами) таких справ;

• розмежування понять «право на оскарження судового рішення» і «право на перегляд судового рішення», щоб до розгляду суду касаційної інстанції допускалися тільки ті заяви, в яких перегляд рішень має принципове значення чи потребує втручання внаслідок істотного порушення прав і свобод людини тощо. Вимагає додаткового вивчення й питання щодо спеціалізації судів та суддів.

— Наостанок таке запитання: яким є, на вашу думку, найбільше досягнення на посаді заступника Голови ВС? Що за неповний рік ви встигли зробити для установи та всієї судової системи загалом? Які плани на майбутнє?

— Посада заступника голови суду — це постійна рутинна робота, яка з огляду на мої повноваження потребує значного часу для вивчення тієї чи іншої проблеми, ознайомлення з різними науковими позиціями, міжнародними та європейськими стандартами у сфері судоустрою та судочинства. Для цього потрібно багато читати, вивчати… ВС готує велику кількість документів (висновків, подань, зауважень до законопроектів тощо), реалізація яких потребує значного часу. Тому навряд чи можна очікувати швидких результатів. Але важливим я вважаю те, що з метою впровадження у ВС міжнародних стандартів у сфері судочинства, крім підготовки, поширення та вивчення цих стандартів, викладення їх на сайті ВС, читання лекцій суддями і працівниками Європейського суду з прав людини для суддів ВС, ми запровадили посаду консультанта з питань застосування практики ЄСПЛ. Він забезпечує взаємодію із цією установою, за зверненнями суддів отримує офіційні переклади рішень суду, готує необхідні матеріали й надає кваліфіковані консультації щодо порушених питань. Нині обговорюються й питання щодо активізації цієї роботи і налагодження співпраці з ЄСПЛ.

Узагалі-то публічно давати оцінку собі і своїй роботі некоректно. Нехай її оцінюють мої колеги. А плани на майбутнє… Вони визначені на початку 2016 року на засіданні Пленуму ВС. Я звітувала про свою діяльність у 2015-му. За рішенням Пленуму маю домогтися  подальшого впровадження в діяльність ВС міжнародних стандартів у сфері судочинства, захисту прав і свобод людини. Це і буде моїм основним завданням на найближчий час.