Чужих дітей не буває

Неповнолітніх українців, позбавлених батьківського піклування, радо всиновлюють іноземці

Захищаючи інтереси неповнолітніх українців, судді готові позбавляти батьківських прав недбайливих матерів та долучати до їх виховання іноземців. Водночас позбавлення батьківських прав законники вважають крайнім заходом та підкреслюють, що його застосування не звільняє батьків від виконання обов’язків стосовно чад.

Крайній захід

У Мурованокуриловецькому районному суді  Вінницької області узагальнили практику розгляду справ, пов’язаних із позбавленням батьківських прав та усиновленням дітей.

У Принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.59, проголошено, що дитина для повного й гармонійного розвитку її особистості потребує любові й розуміння. Вона має рости під опікою й відповідальністю своїх батьків, у атмосфері любові й моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім виняткових випадків, бути розлучена зі своєю матір’ю.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.89, ратифікованої Україною, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, вчиняються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині захист і піклування, необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого — засобом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої обов’язки. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду.

Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:

• не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання;

• не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення;

• не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей;

• не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі;

• не виявляють інтересу до її внутрішнього світу;

• не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 №3).

Пунктом 15 цієї постанови передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо) є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об’єктивного з’ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Для позбавлення батьківських прав мало впевнитися в невиконанні обов’язків щодо виховання. Необхідно також установити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо. Для виявлення таких обставин суд ретельно перевіряє докази, якими позивач обгрунтовує свої вимоги, обов’язково з’ясовує позицію та аргументи відповідача.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайньою мірою відповідальності, тому суд застосовує її тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультативними.

Власні погляди

Торік судом розглянуто 8 заяв про позбавлення батьківських прав, 6 з яких було задоволено.

Статтею 165 Сімейного кодексу визначено перелік осіб, які мають право на звернення до суду із відповідним позовом. Такими особами є один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років. У практиці суду не було випадків розгляду справ, порушених за позовами осіб, які відповідно до закону не наділені правом такого звернення. Одна справа була направлена на розгляд Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області, який є територіально найбільш наближеним, оскільки після самовідводів двох суддів новий склад утворити було неможливо.

Згідно з міжнародними та національними правовими нормами до прав дитини належить, зокрема, право на врахування її думки щодо питань, які стосуються її життя. Так, відповідно до положень ч.1 ст.12 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань стосовно неї, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. У вітчизняному законодавстві теж закріплено відповідні положення: згідно зі ст.171 СК думка дитини має бути врахована при вирішенні питань стосовно її життя. Із цією метою суд заслуховував дітей безпосередньо або через представника чи відповідний орган.

За ч.2 ст.166 СК, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Так, у цивільній справі, порушеній за позовом Особи 1 в інтересах малолітнього до Особи 2, про позбавлення батьківських прав і стягнення аліментів суд задовольнив позов. Позивач указував на те, що відповідач не підтримував стосунків із сином, свідомо ухилявся від виконання батьківських обов’язків, не займався утриманням та вихованням дитини, жодного разу не провідав малолітнього та не переймався його долею. На утримання сина стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч.4 ст.19 СК при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов’язковою є участь у справі органу опіки та піклування. Представники цього органу завжди були присутніми при розгляді цієї категорії справ та давали показання. Також відповідно до ч.5 ст.19 СК вони надавали письмові висновки щодо розгляду спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь в її вихованні.

Був випадок, коли суд, згідно із ч.6 ст.19 СК не погодився з висновком органу опіки та піклування, оскільки він був недостатньо обгрунтованим та суперечив інтере-
сам дитини. Так, у справі, порушеній за позовом служби у справах дітей Мурованокуриловецької районної державної адміністрації до Особи 3, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів у задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки позивач не довів належними доказами обставини, які є підставою позову, зокрема, те, що матір зловживає спиртними напоями, веде аморальний спосіб життя, свідомо ухиляється від виховання дітей, не надає їм матеріальної допомоги.

Материнська безвідповідальність

Частиною 1 ст.243 СК передбачено, що опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Визначення того, яку дитину слід уважати позбавленою батьківського піклування, міститься у ч.1. ст.1 закону «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 №2342-IV. Документ указує, що до зазначеної категорії дітей належать діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від котрих відмовилися батьки, та безпритульні діти.

Якщо згідно з положеннями чч.3 і 4 ст.60 Цивільного кодексу судом над дитиною встановлюється опіка чи піклування й опікуном призначається певна особа, а не державний дитячий заклад, то аліменти необхідно стягувати на користь опікуна. Наприклад, у цивільній справі, порушеній за позовом служби у справах дітей Мурованокуриловецької районної державної адміністрації в інтересах неповнолітньої до Особи 4 (батька), останнього позбавлено батьківських прав, призначено піклувальником над неповнолітньою Особою 5 та стягнуто аліменти на її користь на утримання дитини у твердій грошовій сумі щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Батьківських прав, як не дивно, позбавляють і матерів. Так, було задоволено позов Особи 6 до Особи 7 (матері), оскільки відповідачка свідомо ухилялася від виконання своїх обов’язків щодо виховання сина, в результаті чого він позбавлений материнської опіки, любові й турботи. Такого висновку суд дійшов після того, як відповідачка заявила, що вона не має змоги проживати разом із сином, не може забрати його на проживання до себе в нову сім’ю, забезпечити його матеріально, а також підготувати до школи. На запитання про причини, з яких вона залишила малолітню дитину без нагляду, жінка заявила, що їй набрид тотальний контроль з боку чоловіка та свекрухи, вона хотіла на свободу. Така безвідповідальність матері засвідчила її байдужість до здоров’я дитини, її фізичного, духовного та морального розвитку, до забезпечення здобуття сином освіти, підготовки його до самостійного життя, а також неповагу.

Ухилення від виконання юридичного обов’язку завжди є актом свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.

Американська мрія

Усиновлення — це юридичний факт, унаслідок якого між особами, котрі не мають біологічної спорідненості, виникають такі взаємини, як між батьками та дітьми. Торік судом було розглянуто 2 справи про усиновлення. Усиновлено 3-х дітей чоловічої статі, в тому числі одну дитину — іноземними громадянами.

Частиною 1 ст.218 СК установлено, що для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дається у формі, яка відповідає вікові та стану здоров’я дитини.

Так, у справі, порушеній за заявою громадянина Сполучених Штатів Америки, про усиновлення неповнолітній у судовому засіданні свідомо і без будь-якого тиску чи обману бажав бути усиновленим заявником, отримати його прізвище, а також змінити своє ім’я.

Згідно зі ст.283 СК усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах. Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом одного року з моменту взяття її на облік у Міністерстві соціальної політики не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклування до себе в сім’ю. Судом було встановлено, що громадяни України не виявили бажання усиновити чи взяти під опіку неповнолітнього, а за період його перебування в навчальному закладі ніхто з родичів, братів чи сестер його не відвідував, не надсилав листів, не телефонував та не брав участі в його утриманні та вихованні.

Відповідно до ч.4 ст.283 СК на усиновлення дитини іноземцем потрібна згода центрального органу виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей. Мінсоцполітики дало письмову згоду на усиновлення заявником — громадянином США неповнолітнього громадянина України.

Громадянин США відповідно до пп.33, 36, 37 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 8.10.2008 №905, перебував на обліку як кандидат в усиновлювачі й був направлений для встановлення контакту з дитиною, яка навчалась у Мурованокуриловецькій загальноосвітній санаторній школі-інтернаті I—III ступенів для дітей із захворюваннями серцево-судинної системи.

На підставі встановленого контакту між усиновлювачем та дитиною директор школи-інтернату дав згоду на її усиновлення. При розгляді справи представник школи-інтернату пояснив, що неповнолітній потрапив до їхнього закладу за путівкою управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації у 2006 році. Дитина отримала статус позбавленої батьківського піклування.

Заявник стверджував, що метою усиновлення було бажання дати дитині свою любов та ласку, забезпечити певний культурний рівень виховання та дати освіту. Відповідно до положень ст.19 СК орган опіки та піклування подавав до суду письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, та інших документів, які стосувались справи.

Дослідивши згідно зі ст.224 СК обставини в цілому, суд дійшов висновку, що усиновитель здатен забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини.

Всі документи, які підтверджують дані, зібрані компетентними та ліцензованими установами за місцем проживання заявника в США, визнані судом згідно з вимогами конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаага, 5.10.61), ратифікованої відповідним законом.

Усвідомлюючи факт усиновлення, хлопчик підтвердив своє бажання змінити ім’я, а також заявив, що ім’я Девід він обрав сам і хоче, аби, за традиціями США, в нього не було записано по батькові. Суд задовольнив вимоги заявника про зміну прізвища та імені дитини.

Усиновлення дітей іноземцями є об’єктом особливої уваги держави та суспільства. Розгляд таких справ має певні особливості. Однією з особливостей міжнародного усиновлення є те, що істотно ускладнюється контроль за його наслідками. У зв’язку з тим, що дитина, позбавлена батьківського піклування, часто не має нікого, хто захищав би її права та інтереси, на державу покладається особлива відповідальність. Зокрема, для ретельного контролю держава встановлює більш жорсткий порядок міжнародного усиновлення.

Так, законом передбачено вимогу щодо забезпечення дитині належного захисту при міжнародному усиновленні. Згідно із ч.5 ст.283 СК усиновлення іноземцями можливе за умови забезпечення дитині прав у обсязі, не меншому, ніж це встановлено законами України.

У згаданій справі заявник зобов’язався зареєструвати дитину протягом одного місяця після усиновлення в консульській установі України в країні проживання дитини, надавати звіти щороку протягом перших 3-х років після усиновлення, а потім кожні 3 роки до досягнення нею 18-річного віку, давати можливість представникам українського консульства в США спілкуватись з хлопчиком та зберігати громадянство України, поки він не досягне 18-річного віку.

Справи зазначених категорій в апеляційному порядку не оскаржувалися.