На східному фронті без змін,

або Чому держава відвертає очі від володарів мантій, які опинились у зоні АТО?

Колективи місцевих судів Луганської області звернулися з відкритим листом до керівництва України, Державної судової адміністрації та Верховного Суду, аби висловити невдоволення діями органів суддівського самоврядування та виконавчої влади. Як виявилося, з жовтня 2014 року певна частина суддів і працівники апарату не отримують заробітної плати.

Фінансів не передбачено

У своєму зверненні, яке надійшло й на адресу «ЗіБ», судді наголошують, що під час прийняття рішення про закриття судів у зоні проведення АТО було зазначено, що заробітна плата під час припинення роботи зберігатиметься. Проте ставлення до суддів і працівників апарату, коли вони повністю позбавлені фінансування, свідчить, за твердженням авторів листа, що ніякої правової позиції органи державної влади не дотримуються.

Солідарність із алчевськими колегами висловили й колективи Стахановського, Брянківського, Кіровського міських судів, Краснодонського міскрайонного суду, а також Перевальського районного суду Луганської області.

«10 вересня 2014 року було тимчасово припинено роботу Алчевського міського суду Луганської області відповідно до наказу голови. Про припинення роботи суду ні судді, ні працівники апарату повідомлені не були, з наказом про тимчасове припинення роботи суду нікого не ознайомили, про переведення в інші суди також не повідомлялося», — констатується у зверненні. «На яких умовах було припинено роботу суду, нам дотепер невідомо. Голова суду та керівник апарату просто втекли. Судді та працівники апарату, які залишились у місті, вжили всіх залежних від них заходів для того, щоб не було захоплено приміщення суду разом зі справами, архівом, іншим майном. Але таке відповідальне ставлення суддів та державних службовців до виконання своїх обов’язків, як виявилося, не вітається органами державної влади. До речі, на роботі залишилися люди, які багато років віддано служили Україні», — зазначено в листі.

Алчевські володарі мантій також поскаржилися, що тривалий час у місті не було зв’язку, а отже, отримувати інформацію вони просто не мали можливості. Крім того, за словами суддів, половина працівників апарату не має змоги виїхати за межі зони проведення АТО. «Грошей для того, щоб залишити місто та найняти житло, немає. У деяких працівників хворі батьки, які не мають можливості навіть рухатись. Органи влади вважають, що треба їх покинути на голодну смерть?» — адресують запитання центральній владі служителі Феміди.

На їхню думку, в ситуації, що склалася, порушуються норми не тільки українського законодавства, а й Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. «Ми маємо право на отримання заробітної плати в тих умовах, що склалися. Держава кинула людей, як сміття, не турбуючись про їхні долі. Виникає питання: чи діє в Україні принцип справедливості, якщо частині суддів, працівників апарату, які виїхали із зони АТО, незалежно від їх стажу, якості роботи, зарплату буде виплачено, а решті — ні? Своїми діями органи влади налаштовують людей на протистояння. Як повинна почувати себе людина, яка більш ніж 35 років відпрацювала в суді, сумлінно виконувала свої обов’язки, служила Україні, а зараз стала непотрібною? Вам необхідно подивитися в очі такій людині й дати відповідь», — наголошується в листі з Алчевська.

«Нам стало зрозуміло тільки одне: умови роботи, винагорода за труд, кар’єра та навіть життя людей залежать від мінливого політичного вектора. Говорити про правову державу нашим політикам не варто. Її немає. Все залежить від тиску й рішень майданів, пікетів, «сміттєвої» люстрації», — підкреслюється у зверненні.

«Крім того, нагадуємо державним службовцям, які займають адміністративні посади, що за невиплату заробітної плати передбачена кримінальна відповідальність», — підсумовується в завершальній частині листа.

Переведення в нікуди

Також, до редакції «ЗіБ» надійшов ще один лист, в якому звертається увага на іншу проблему східноукраїнського правосуддя. Відомо, що в зоні проведення антитерористичної операції опинилося 18 міських, міськрайонних та районних судів Луганщини, які припинили свою діяльність на підставі розпоряджень Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Це суди, розміщені в промисловій частині Луганської області, і чисельність суддівського корпусу та працівників апарату становить, за твердженням авторів листа, близько 70% усього складу судів області. А установи, що перебувають на підконтрольній Україні території (крім Лисичанського та Сєвєродонецького міських судів), переважно розташовані в сільській місцевості. Тобто весь тягар розгляду справ покладався на суди, діяльність яких наразі припинена, зауважують автори звернення.

Несвоєчасно, за їх твердженням, було доведено до відома всіх судів у зоні проведення АТО й питання щодо переведення до інших судів. Так, керівництво Перевальського районного суду повідомило, що на виконання наказу ДСАУ №124 від 22.09.2014 було прийнято рішення стосовно здійснення правосуддя лише в цивільних та адміністративних справах. А територіальну підсудність справ визначено за Лисичанським міським судом Луганської області за розпорядженням голови ВСС лише 8 грудня.

Отже, понад 2 місяці поспіль суд виконував функції щодо відправлення правосуддя іменем України, проте держава досі не погасила заборгованості по заробітній платі, заявляють у суді.

Незрозумілим для працівників судів залишається, як видно з листа, й рішення про збільшення кількості суддів у сільських районах, де нині відсоток навантаження дуже низький, тож і доля таких суддів є безперспективною. Автори звернення переконані, що в майбутньому фінансування таких установ, безумовно, буде припинено, адже державі стане невигідно утримувати на територіях з населенням 10 тис. осіб 5 і більше суддів.

Звісно, що до обставин, які спіткали країну, підготуватися було майже неможливо, як, власне, й передбачити їх. Немає й інструкцій, які б установлювали певний алгоритм дій володарів мантій під час проведення АТО. Поточного інструментарію та вказівок вочевидь не вистачає, адже чимало служителів Феміди опинилися віч-на-віч з бідою.

Втім, залишати володарів мантій за бортом тільки через те, що вони опинились у «незручному місці в незручний час», щонайменше неетично. Будь-які бойові дії врешті-решт закінчаться, та після того відновлювати довіру, очевидно, доведеться вже не судовій владі перед суспільством, а державному апарату перед тими, хто здійснює правосуддя іменем України.

ПРЯМА МОВА

Любов ЖОГІНА,
суддя Алчевського міського суду Луганської області:

— Судді та працівники нашого суду фактично кинуті державою напризволяще. Ми власними зусиллями змогли не допустити вторгнення в приміщення сторонніх осіб, втрати справ, архіву, адже все це — людські долі. Дуже неприємно чути, що особи, які не мали змоги покинути зону АТО, у певних колах тепер уважаються зрадниками та сепаратистами. Усе моє життя й життя багатьох моїх колег нерозривно пов’язане з Україною. У мене є колега, яка прийшла працювати в наш суд у 17 років і пройшла шлях від секретаря судового засідання до судді. А тепер, віддавши правосуддю все життя, не має змоги отримати винагороду за свою працю. Ми неодноразово зверталися до ДСАУ та РСУ, але допомоги чи роз’яснень отримати не вдалося. У нас у всіх відкриті карткові рахунки, однак кошти на них казначейська служба переказувати не збирається. Нині в місті залишилося 27 працівників суду, які змушені шукати шляхи власного виживання й існування своїх родин. Адже державі наші долі вже, вочевидь, не цікаві.

Алла ВИШНЯКОВА,
голова Перевальського районного суду Луганської області:

— Ситуація, яка склалася, викликає обурення й нерозуміння. Держава поводить себе таким чином, що нас начебто ніколи й не існувало. Втім, попри всю небезпеку, ми й нині продовжуємо працювати. Жоден працівник нашого суду не звільнився. До останнього моменту ми виносили рішення іменем України. Ані судді, ані працівники апарату не винні в тому, що до нас прийшла війна. Не отримуючи із жовтня минулого року заробітної плати, більшість працівників має просто виживати. Не оминула ця доля й суддів.

Утім, мені незрозуміло, чому держава вибірково ставиться до суддів? Тим, хто встиг написати заяву на переведення до іншого суду, належним чином виплачується винагорода, хоча більшість молодих суддів не встигли навіть молотком по столу вдарити, адже не склали присяги. А ті, хто працював на ниві правосуддя все життя, змушені жебракувати.

Ігор САВЕНКО,
начальник Територіального управління ДСА України в Луганській області:

— Нині ми не підтримуємо зв’язку із судами, розташованими на непідконтрольній Украї­ні території. До них, зокрема, належить Алчевський міський та Перевальський районний суди Луганської області. Судді, які написали заяви на переведення в інші місцевості, отримали всі належні їм кошти, решта суддів переводитися бажання не виявила, а отже, ТУ ДСАУ достеменно невідомо, іменем якої держави вони нині здійснюють правосуддя. Вирішення цього питання перш за все належить до компетенції РСУ.