Палитра «хозяйственных» акцентов

Обжалуя действия нотариуса относительно совершения исполнительной надписи, следует делать ставку на защиту права, а не на конкретное профессиональное действие

По результатам рассмотрения споров о признании исполнительных надписей нотариусов такими, которые не подлежат выполнению, Высший хозяйственный суд сформировал ряд правовых позиций. В частности, относительно ограничения полномочий нотариусов при совершении исполнительной надписи об обращении взыскания на предмет ипотеки, требований к документам, на основании которых осуществляются исполнительные надписи, а также «двойной» обязанности лизингополучателя. Кроме того, ВХС отмечает невозможность обжалования действия нотариуса относительно совершения исполнительной надписи, если истец не затрагивает вопрос о защите права, и обращает внимание хозяйственных судов на 4 составляющие, которые следует проверять при решении этой категории споров.

І майно повернути, і кошти сплатити

Розглядаючи справи цієї категорії, ВГС висловив такі правові позиції.

Виконання лізингоодержувачем обов’язку щодо повернення майна на підставі виконавчого напису нотаріуса про повернення об’єкта фінансового лізингу не звільняє від виконання грошового зобов’язання за договором — сплати лізингових платежів. Адже внаслідок неналежного виконання договору фінансового лізингу в лізингоодержувача перед лізингодавцем виникає як речово-правове зобов’язання щодо повернення предмета лізингу з володіння, так і грошове зобов’язання щодо сплати визначених договором лізингових платежів.

Так, ВГС не знайшов підстав для задоволення заяви лізингоодержувача про визнання наказу Господарського суду м.Києва від 23.04.2013 таким, що не підлягає виконанню, з огляду на таке.

У лізингоодержувача виник обов’язок виконувати належним чином умови укладеного між ним та компанією договору фінансового лізингу, а саме — сплачувати у визначений договором строк лізингові платежі. Як установлено рішенням Господарського суду м.Києва в цій справі, лізингоодержувач допустив порушення виконання грошового зобов’язання, оскільки в період із грудня 2007 до листопада 2010 р. не здійснював лізингових платежів, унаслідок чого в нього утворилася заборгованість перед компанією. Невиконання лізингоодержувачем грошового зобов’язання стало підставою для задоволення вимог компанії.

Внаслідок неналежного виконання договору фінансового лізингу в лізингоодержувача перед компанією виникло як речово-правове зобов’язання щодо повернення предмета лізингу з володіння, так і грошове зобов’язання щодо сплати визначених договором лізингових платежів. Компанія для захисту свого порушеного лізингоодержувачем права звернулася до господарського суду з позовом про присудження в судового порядку виконання лізингоодержувачем грошового зобов’язання, а до нотаріуса — з вимогою про виконання обов’язку повернути об’єкт лізингу з володіння шляхом учинення нотаріального напису. При цьому виконання лізингоодержувачем обов’язку щодо повернення майна не звільняє його від виконання грошового зобов’язання за договором щодо здійснення лізингових платежів (складовою яких, зокрема, є плата за користування об’єктом лізингу), розмір яких установлено судовим рішенням, яке набрало законної сили (див. постанову ВГС від 19.02.2014 у справі №910/3234/13).

Аналогічного правового висновку ВГС дійшов у постанові від 19.02.2014 (справа №5011-37/5323-2012).

В іншій справі рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, задоволено позов товариства до компанії (визнано такими, що не підлягають виконанню, виконавчі написи, вчинені на договорах про фінансовий лізинг).

Предметом спору в цій справі була вимога товариства визнати такими, що не підлягають виконанню, виконавчі написи, вчинені нотаріусом на договорах фінансового лізингу.

Залишаючи без змін рішення судів нижчих інстанцій, ВГС виходив з такого.

Відповідно до ч.2 ст.7 закону «Про фінансовий лізинг» вимозі про повернення предмета лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса має передувати відмова лізингодавця від договору лізингу. Вона згідно з ч.3 ст.7 закону «Про фінансовий лізинг» є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову (див. постанову ВГС від 17.04.2013 у справі №18/038-12).

Стовідсоткове підтвердження й обмеженість дій

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції, задоволено позов товариства до компанії (визнано такими, що не підлягають виконанню, виконавчі написи, вчинені на договорах про фінансовий лізинг). Предметом спору в цій справі була вимога товариства визнати такими, що не підлягають виконанню, виконавчі написи, вчинені нотаріусом на договорах фінансового лізингу.

Залишаючи без змін рішення судів нижчих інстанцій, ВГС виходив з такого.

З аналізу ст.87, ч.1 ст.88 закону «Про нотаріат», пп.282, 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами (втратила чинність у зв’язку з затвердженням наказом Мін’юсту від 22.02.2012 №296/5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України) можна зробити висновок, що безспірною є заборгованість, з якою боржник погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо. Отже, й документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріуси здійснюють виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, такими, що містять волевиявлення не тільки кредитора, а й самого боржника стосовно наявності певної заборгованості, або ж стовідсотково підтверджувати наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною й не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису папери, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку, затвердженому постановою Кабміну.

При прийнятті судових рішень у цій справі попередні судові інстанції, керуючись нормами відповідного законодавства, встановивши обставини справи, дійшли правомірного висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних товариством виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню (див. постанову ВГС від 17.04.2013 у справі №18/038-12).

Аналогічного правового виснов­ку ВГС дотримувався в постановах від 14.08.2012 у справі №33/380, від 18.12.2012 у справі № 011-5/3989-2012 та від 29.05.2012 у справі №27/420.

В іншій справі рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції, задоволено позовні вимоги приватного підприємства — визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис нотаріуса. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, ВГС зазначив таке.

Приписами законодавства (стст.33, 35 закону «Про іпотеку», стст.87, 88 закону «Про нотаріат», п.1 постанови Кабміну «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29.06.1999 №1172, пп.283, 284, 286 інструкції (інструкція втратила чинність у зв’язку з затвердженням ­наказом Мін’юсту від 22.02.2012 №296/5 порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України) встановлено, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки не перевіряє безспірності заборгованості, не встановлює прав та обов’язків учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку.

Розглядаючи цю справу, ВГС сказав, що немає необхідності в тому, аби боржник підтверджував розмір заборгованості й надавав нотаріусу первинні бухгалтерські документи згідно з ст.9 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (платіжні доручення, меморіальні ордери, чеки тощо), оскільки чинне законодавство не передбачає їх надання. У разі незгоди з розрахунком кредитора боржник у силу норм процесуального права має довести певними первинними документами, що має іншу заборгованість перед кредитором (зокрема надати докази погашення заборгованості за кредитним договором, зробити власний контррозрахунок належних до сплати сум) [див. постанову ВГС від 10.06.2013 у справі №5019/1843/12].

4 складові, що потребують перевірки

Вирішуючи спір, предметом якого є визнання виконавчого напису, вчиненого щодо повернення об’єкта лізингу, таким, що не підлягає виконанню, господарському суду слід перевірити:

• чи дотримано порядок його вчинення, зокрема, чи мало місце прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів понад 30 днів (ця підстава є визначальною для відмови від договору лізингу та вчинення виконавчого напису нотаріуса про повернення предмета лізингу від лізингоодержувача в безспірному порядку);

• чи відповідає інформація, викладена в заяві, яка подається нотаріусу, інформації, про необхідність якої зазначено в гл.16 порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами;

• чи відповідають документи, що подаються стягувачем нотаріусу, документам, про які зазначено в п.8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабміну від 29.06.1996 №1172;

• чи відповідає інформація, викладена у виконавчому написі, інформації, викладеній у заяві стягувача, що подана нотаріусу, про вчинення виконавчого напису.

Так, місцевий господарський суд відмовив у позові товариства до лізингової компанії про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Апеляційна інстанція, переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого суду, погодилася з висновками останнього та залишила постанову без змін.

ВГС не погодився із прийнятими в цій справі рішеннями, вважає їх передчасними з огляду на таке.

Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною та не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку, затвердженому постановою Уряду. Оскільки в даному випадку оспорюваний виконавчий напис учинено щодо повернення об’єкта лізингу, то згідно з п.8 переліку для одержання виконавчого напису для повернення зазначеного об’єкта подаються також:

оригінал договору лізингу;

засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Оспорюваний виконавчий напис учинено щодо повернення об’єкта лізингу за договором фінансового лізингу у зв’язку з порушенням лізингоодержувачем умов договору щодо здійснення лізингових платежів; право лізингодавця (відповідача у справі) на вчинення відповідних дій було передбачено як умовами договору фінансового лізингу, так і ч.2 ст.7 закону «Про фінансовий лізинг», норми якого є спеціальними.

Частина 2 ст.7 цього закону містить визначальну підставу для відмови від договору лізингу та вчинення виконавчого напису нотаріуса про повернення предмета лізингу від лізингоодержувача в безспірному порядку, а саме: прострочення лізингових платежів понад 30 днів.

Вирішуючи спір, предметом якого є визнання виконавчого напису, вчиненого щодо повернення об’єкта лізингу, таким, що не підлягає виконанню, суд мав перевірити, чи дотримано порядок учинення напису, зокрема:

• чи мало місце прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів понад 30 днів;

• чи відповідає інформація, викладена в заяві, поданій нотаріусу, інформації, про необхідність якої зазначено в п.2 гл.16 порядку (колишній п.283 інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 3.03.2004 №20/5);

• чи відповідають документи, подані стягувачем нотаріусу, документам, про які зазначено в п.8 переліку;

• чи відповідає інформація, викладена у виконавчому написі, інформації, викладеній у заяві стягувача, що подається нотаріусу про вчинення виконавчого напису (див. постанову ВГС від 25.07.2012 у справі №11/437).

Обов’язковість наявності спору про право

Товариство звернулося до місцевого господарського суду з позовом до банку про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов­ні вимоги задоволено. Скасовуючи ці рішення, ВГС, серед іншого, зазначив, що в господарських судах при вирішенні спору між боржниками та стягувачами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, розв’язується питання про захист права, основаного на приписах цивільного чи господарського законодавства, тобто розглядається справа за наявності між боржниками і стягувачами спору про право.

Господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють лише:

• належність банку як кредитору права звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення його вимог за кредитним договором;

• правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, або наявність (відсутність) об’єктивних обставин, при яких виконавчий напис утратив чинність та не підлягає виконанню.

При цьому господарські суди не повинні перевіряти правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні та давати оцінку його діям при вчиненні виконавчого напису, оскільки, за змістом стст.1, 2, 18 ГПК, стст.1, 3 та ч.9 ст.8 закону «Про нотаріат», нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а відповідно до ст.50 цього закону нотаріальна дія або відмова в її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

В абз.3 п.8 постанови пленуму ВГС «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 24.10.2011 №10 зазначено, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення цією особою правил учинення відповідної нотаріальної дії та при цьому позивач не порушує питання про захист права, основаного на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Суди першої та апеляційної інстанцій наведені норми чинного законодавства й роз’яснення пленуму ВГС не врахували та безпідставно в межах спору про право, основаного на вчиненні нотаріальної дії, дали оцінку діям нотаріуса, який не є відповідачем у господарській справі, та безпідставно зазначили, що при вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом не були дотримані вимоги інструкції (див. постанову ВГС від 19.02.2014 у справі №915/1255/13).

Аналогічного правового висновку ВГС дійшов у постанові від 11.03.2014 у справі №5011-5/14359-2012.