Война войной, а КЗоТ — «по расписанию»

Как регулируются трудовые отношения в зоне проведения АТО?

АТО. В данный момент каждый украинец знает данную аббревиатуру. Знают и то, что жители Луганской и Донецкой областей массово покидают свои дома. Но не каждый знает, с какими трудностями сталкиваются они, покидая работу. Сложность регулирования трудовых отношений в связи с проведением АТО связана с несовершенством действующего трудового законодательства.

Відпустка чи простій?

У більшості випадків, якщо доводиться покидати зону проведення АТО, працівникам надається відпустка: оплачувана або без збереження заробітної плати. Так само рекомендує вчиняти й Міністерство соціальної політики у своєму листі від 8.07.2014 №7302/3/14-14/13.

Мінімальний строк щорічної оплачуваної відпустки становить 24 календарні дні. Окремим категоріям працівників установлені триваліші відпустки. Без збереження заробітної плати відпустки надаються в обов’язковому порядку у випадках, передбачених ст.25 закону «Про відпустки». Наприклад, пенсіонерам за віком або інвалідам ІІІ групи — до 30, самотнім матері чи батькові — до 14 календарних днів. На практиці найчастіше трапляються випадки надання відпустки без збереження заробітної плати за сімейними або іншими обставинами згідно з ст.26 закону «Про відпустки». Але строк такої відпустки в будь-якому випадку не може перевищувати 15 календарних днів у році.

Отже, будь-який вид відпустки має часові обмеження, тому вона й не може тривати нескінченно. Крім того, надаючи відпустку, ні працедавець, ні працівник не можуть заздалегідь знати, чи збігатиметься її закінчення із завершенням АТО в їхньому місті.

Проблему можна було б розв’язати, виходячи з поняття «простій», визначення якого міститься в ч.1 ст.34 Кодексу законів про працю. «Простій — це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами». У цьому визначенні є один позитивний момент — поняття «простій» не містить вичерпного переліку обставин, які можуть призвести до зупинення роботи. Значить, під «іншими обставинами», про які згадується в ч.1 ст.34 КЗпП, можна розуміти й проведення АТО.

Проте, на жаль, зупинення роботи в порядку простою має не зовсім сприятливі правові наслідки як для працівників, так і для працедавців. Так, відповідно до ч.2 ст.34 КЗпП «у разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця». Найсприятливіше в цій ситуації уточнення: «у тій самій місцевості».

Для підприємства ж додатковим негативним моментом стане оплата праці такого працівника за весь час простою з розрахунку «не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу)» (ч.1 ст.113 КЗпП). І законодавець не дає відповіді на запитання, яким чином реалізувати цю вимогу на практиці, якщо підприємство зупинило діяльність через незалежні від нього обставини і, як наслідок, не має можливості оплатити простій працівників.

Не передбачені законом обставини

Природно, що вихід із ситуації слід шукати у вдосконаленні законодавства. Наприклад, у проекті Трудового кодексу (№1108) зберігається можливість у разі простою тимчасово перевести працівника на інше підприємство без обмеження строку та прив’язки до тієї ж місцевості. Не встановлюється й обов’язок роботодавця враховувати кваліфікацію і спеціальність працівника. Проте при цьому за останнім повинен зберігатися середньомісячний заробіток.

У разі простою підприємства ст.101 проекту дозволяє надавати відпустку без збереження зарплати або з частковим її збереженням на строк до 2 мі­сяців. Якщо ж мова йде про бажання працівника скористатися відпусткою без збереження зарплати за сімейними або іншими обставинами, то ст.200 проекту збільшує можливий строк відпустки до 3 місяців. Проект ТК (ст.234), як і чинний КЗпП, встановлює оплату за час простою не з вини працівника на рівні 2/3 від тарифного розряду (посадового окладу). Знову ж таки, безвідносно до наявності вини працедавця.

Безумовно, у проведенні АТО вини працівника немає. Як немає й вини підприємства. Бізнес у Луганській та Донецькій областях сьогодні не просто зазнає труднощів, більш ніж половина підприємств повністю припинили роботу. Тому офіційно вводити простій та платити 2/3 окладу працівника, зважаючи на відсутність самої можливості працювати, невигідно жодному підприємству. Після завершення АТО першочерговим завданням для кожного підприємства стане відновлення його господарської діяльності. Але дуже складно вирішувати це завдання, маючи великі борги, у тому числі й по зарплаті.

Очевидно, що проблема регулювання трудових відносин, пов’язана із проведенням АТО, повинна бути розв’язана на законодавчому рівні. Не тільки тому, що доведеться відновлювати економіку східних областей, а й для мінімізації негативних наслідків у майбутньому. Адже ніхто із жителів Луганської та Донецької областей не міг собі уявити, що за їхніми вікнами коли-небудь гримітимуть вибухи, спричинені гранатометами, мінометами, системами залпового вогню «Град».

Робота в режимі АТО

Заповнення прогалин у трудовому законодавстві у зв’язку з проведенням АТО, на мій погляд, має здійснюватися у два етапи:

• розроблення законодавчих актів, які вже зараз необхідні для регулювання трудових відносин у зоні проведення АТО;

• розроблення правових актів для запобігання повторенню нинішньої ситуації в інших регіонах України, які також повинні стати частиною законодавства, спрямованого на відновлення економіки Луганської та Донецької областей.

На першому етапі необхідно прий­няти закон, яким закріпити такі положення.

Частину 2 ст.421 КЗпП викласти в такій редакції: «Переважне право на укладення трудового договору в разі повторного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, особам, які залишили зону АТО в Луганській та Донецькій областях, а також в інших випадках, передбачених законодавством і колективними договорами». Це забезпечить право жителів областей повернутися на колишнє місце роботи після завершення АТО.

В ст.26 закону «Про відпустки» необхідно передбачити, що «підприємства будь-якої форми власності в Луганській та Донецькій областях зобов’язані надати відпустку без збереження заробітної плати за заявою працівника у зв’язку з проведенням АТО на невизначений строк. Повернення до виконання трудових обов’язків і закінчення такої відпустки визначається на підставі заяви працівника». Це дозволить працівникам, які вичерпали законодавчу можливість для переривання роботи (використали всі можливі відпустки), залишити зону проведення АТО в найкоротший термін.

У той же час не всі люди можуть звільнитись і тимчасово виїхати в інший регіон. Це, зокрема, стосується суддів або осіб, обраних до органів місцевого самоврядування. Можливість скористатися відпусткою без збереження зарплати без обмеження тривалості такої відпустки необхідна перш за все тому, що неможливо передбачити точні строки закінчення АТО. Крім того, людям буде потрібен якийсь час для повернення на колишнє місце проживання, а також для проведення ремонту або відновлення свого житла.

Разом з тим на рівні закону слід передбачити, що в разі продовження трудової діяльності під час проведення АТО із зарплати працівника утримується єдиний соціальний внесок у розмірі 0,5%, а ставку єдиного соціального внеску з фонду оплати праці слід знизити аж до 7%. Необхідність даної норми зумовлена тим, що, незважаючи на воєнні дії, окремі підприємства продовжують працювати, хай і в максимально скороченому режимі. І ці підприємства повинні вже тепер відчувати хоч би якісь кроки з боку держави у бік поліпшення роботи й життя в зоні  проведення АТО.

Бажано вже зараз установити на законодавчому рівні надбавки до зарплат медичних працівників, працівників пожежної та інших екстрених служб, що виконують свої функції в зоні проведення АТО. Адже не всі жителі можуть або хочуть (переважно літні люди) виїхати з території воєнних дій. Тому всі працівники екстрених служб, які залишаються на своїх робочих місцях, мають знати, для чого вони ризикують своїм життям.

Поправки на майбутнє

На другому етапі, після завершення АТО, слід розробити кілька законопроектів, які будуть спрямовані як на відновлення економіки Донбасу, так і на максимальне запобігання тим труднощам, з якими стикаються люди тепер.

Зокрема, потрібно закріпити в Трудовому кодексі норму, що встановлює право працівника в разі загрози його життю та здоров’ю і/або членам його сім’ї скористатися відпусткою без збереження зарплати, не обмежуючи тривалості такої відпустки конкретним строком. До випадків, в яких можна брати безстрокові відпустки без збереження зарплати, треба віднести не тільки проведення АТО, а й запровадження надзвичайного або воєнного стану, техногенні катастрофи тощо.

Оскільки передбачити всі такі форс-мажорні випадки неможливо, повинне бути застереження, що цей перелік не є вичерпним і окремим законом можуть бути встановлені додаткові випадки, в яких допускається надання відпусток без збереження зарплати на необмежений час. При цьому обов’язково слід передбачити виплату працедавцем одноразової допомоги при наданні такої відпустки. Адже часто в людей просто немає грошей навіть на квиток в один кінець, щоб залишити зону проведення АТО.

Відповідно, слід передбачити й право самого роботодавця ухвалювати рішення про тимчасове припинення роботи підприємства й відправляти працівників у відпустки без збереження зарплат на період вимушеного простою, не чекаючи заяви від кожного працівника. При цьому норму, що зобов’язує виплачувати зарплату в розмірі, не нижчому від 2/3 тарифної ставки (окладу), у разі простою не з вини працівника і не з вини роботодавця, із законодавства необхідно вилучити. Адже не може нести відповідальність роботодавець за війну, якої не розпочинав, і при цьому нести витрати на оплату простою.

Крім того, закон «Про зайнятість населення» слід доповнити нормою, що зобов’язує будь-який центр зай­нятості, до якого звернеться житель, змушений залишити зону воєнних дій або техногенної катастрофи, видати тимчасове свідоцтво про право на працевлаштування. Цей документ замінить трудову книжку й дозволить офіційно працевлаштуватися на іншому місці. Причому таке свідоцтво повинне видаватися як тим працівникам, які звільнилися, так і тим, які оформили відпустку без збереження зарплати з невизначеним строком або ж не встигли зробити ні першого, ні другого через загрози своєму життю.

На мій погляд, перший етап удосконалення законодавства, описаний у моїй статті, потребує негайного втілення в життя. Люди, котрі досі залишаються в зоні проведення АТО в Луганській та Донецькій областях, хочуть бачити реальну допомогу від держави.