За міжнародними стандартами

Количество дел, рассмотренных Апелляционным судом Кировоградской области с учетом позиций ЕСПЧ, выросло почти втрое

Об этом говорится в анализе применения в 2013 году практики Европейского суда по правам человека и соблюдения общими местными судами Кировоградской области Конвенции о защите прав человека и основных свобод, подготовленном судьей Апелляционного суда Кировоградской области Светланой Яковлевой.

Найвища цінність

Відповідно до Конституції людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Згідно з ст.8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Зміцнення законності, підвищення рівня правосуддя пов’язані з неухильним утіленням у життя закріплених в ст.129 Конституції основних засад судочинства.

Важливим напрямом розвитку правової системи є посилення захисту прав і свобод особи у сфері кримінального судочинства. На цьому шляху послідовно вдосконалюються форми й методи діяльності органів розслідування та кримінального переслідування, утверджуються демократичні стандарти, набуває визначеності судова практика та формується соціальний досвід.

З прийняттям Кримінального процесуального кодексу відповідно до загальних засад кримінального судочинства особливого значення набуває застосування в кримінальному провадженні національного законодавства з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Даний аналіз проведено відповідно до плану роботи Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ на 2013 р. та наказу голови Апеляційного суду Кіровоградської області №378-ЗП від 11.11.2013.

Під час здійснення узагальнення використовувалася судова практика постановлення вироків та ухвал у кримінальному судочинстві місцевими загальними судами та Апеляційним судом Кіровоградської області за 2013 р., інформація місцевих загальних судів щодо застосування практики ЄСПЛ та дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з вимогами КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права в кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ратифікована законом від 17.07.97, займає особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою. Саме цей міжнародний договір зумовив необхідність реформування національного законодавства з метою приведення його у відповідність до міжнародних стандартів у галузі прав людини.

Отже, конвенція є частиною національного законодавства і підлягає застосуванню поряд з останнім. При цьому на законодавчому рівні діє принцип примату норм міжнародного права у випадку, якщо вони суперечать нормам національного законодавства. Таким чином, норми конвенції національні суди повинні застосовувати так само, як внутрішнє законодавство і як норми прямої дії.

Конвенція складається з преамбули та 59 статей. При цьому основний текст документа доповнюють протоколи, які поступово розширюють перелік прав і свобод або вносять зміни до конвенції. Особливістю конвенції є те, що вона забезпечує права й основоположні свободи на національному рівні та гарантує дієву й ефективну систему їх захисту на міжнародному рівні.

У 2013 р. серед найбільш поширених проблем, що призвели до порушення конвенції та встановлені ЄСПЛ, були зокрема: тривалі провадження досудового слідства в кримінальних справах та розгляд справ судами; пoгaне поводження щодо особи, якa пеpебyвaє пiд кoнтpoлем деpжaви (в мiсцяx досудового тримання під вартою або в мiсцяx викoнaння пoкapaнь); неефективнiсть poзслiдyвaння кpимiнaльних спpaв, яке пpoвoдилocя пpaвooxopoнними оpгaнaми зa фaктaми смеpтi, зникнення oсiб, a тaкoж зa фактами пoгaнoгo пoвoдження з боку представників деpжaвних оpгaнiв, пеpедуciм y місцях досудового тримання осіб під вартою aбо в мiсцяx викoнaння пoкapaнь; недoлiки законодавства та судової практики, якi пpизводять до тримання особи під вартою без належної законної підстави; недоліки судової практики, що призводять до порушення права особи на справедливий судовий розгляд; недолiки сyдoвoї практики, за якoю oбвинyвaльнi виpoки нaцioнaльниx сyдiв виpiшaльнoю мipoю грунтуються нa зізнавальних пoкaзaннях, якi бyли дaнi oсoбою нa дoсyдoвoмy слiдствi як свiдком тa/aбo вiд якиx oсoбa нa стaдії cyдoвoгo слiдствa вiдмoвляєтьcя, небезпiдстaвнo ствеpджyючи про недoбpoвiльнiсть їx дaвання.

За змістом ст.124 Конституції, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція їх поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тобто саме на суди покладено обов’язки щодо забезпечення ефективного захисту прав і свобод громадян.

З огляду на викладене суди при здійсненні правосуддя з метою забезпечення єдності судової практики, особливо в частині її відповідності міжнародним стандартам, поряд з нормами національного законодавства мають застосовувати й норми конвенції.

«Відсоткова» актуальність

Зі статистичної інформації вбачається, що застосування конвенції та практики ЄСПЛ набуває для місцевих загальних судів Кіровоградської області дедалі більшої актуальності.

Так, якщо у 2012 р. положення цих нормативних актів застосовано при розгляді 3% кримінальних справ, то за досліджуваний період відсоток кримінальних проваджень, здійснених місцевими загальними судами області з урахуванням практики ЄСПЛ, збільшився до 18% від кількості всіх розглянутих справ.

Однак з аналізу практики застосування рішень ЄСПЛ та дотримання конвенції місцевими загальними судами області випливає, що з 23 судів області у 2013 р. тільки 7 при розгляді кримінальних справ застосовували практику ЄСПЛ.

Найчастіше застосовували практику ЄСПЛ та норми конвенції судді Новоукраїнського районного суду, Знам’янського та Олександрійського міськрайонних судів та Кіровського районного суду м.Кіровограда.

Незважаючи на вимоги кримінального процесуального законодавства та зростання тенденції застосування в практиці судів конвенції та рішень ЄСПЛ, місцеві суди області ще не пов­ною мірою застосовують вимоги цих документів.

Так, у 2012 р. судами області було застосовано вимоги стст.3, 5, 6 конвенції щодо 12 кримінальних справ. У 2013 р. кількість справ, розглянутих судами області із застосуванням вимог конвенції, зросла до 28 справ.

Апеляційний суд Кіровоградської області при розгляді кримінальних справ здебільшого застосовує вимоги стст.3, 5, 6 конвенції. Так, порівняно з 2012 р. кількість справ, розглянутих апеляційним судом із застосуванням вимог конвенції та урахуванням практики ЄСПЛ, у 2013 р. збільшилася майже утричі.

Повага до гідності

Аналіз практики ЄСПЛ у справах проти України та інших держав показує, що найчастіше Євросуд констатує порушення ст.3 конвенції («Заборона катування»).

У своїх рішеннях ЄСПЛ зазначає, що згідно з ст.3 конвенції заборонено будь-яке катування або нелюдське чи таке, яке принижує гідність, поводження незалежно від обставин справи чи поведінки потерпілого (рішення у справі «Лабіта проти Італії»). Суд також установлює, що розмежування понять «катування» та «нелюдське чи таке, яке принижує гідність, поводження» було введено для того, щоб «позначити особливий рівень жорстокості умисного нелюдського поводження, що призводить до тяжких і жорстоких страждань» (рішення у справі «Ірландія проти Великої Британії»).

Відповідно до ст.3 конвенції поводження визнається нелюдським при досягненні мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімального рівня залежить від усіх обставин справи (рішення у справі «Валашинас проти Литви»). Поводження, на думку ЄСПЛ, було «таким, яке принижує гідність», якщо воно мало на меті викликати в потерпілих почуття страху, муки й меншовартості, а отже, принизити та зневажити (рішення у справі «Кудла проти Польщі»).

Повага до людської гідності є однією з основних засад кримінального провадження в Україні.

Стаття 11 КПК визначає, що під час кримінального провадження має бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, яке принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, тримати особу в принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

Під час розгляду місцевими загальними судами області кримінальних справ (проваджень) мали місце випадки, коли в судовому засіданні обвинувачені (підсудні) та їхні захисники повідомляли про застосування незаконних методів слідства.

Здебільшого про такі заяви обвинувачених суди області відповідно до кримінального процесуального законодавства повідомляють відповідного прокурора, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням кримінального провадження.

Від повідомлення до реагування

Проте, як свідчить практика, непоодинокими є випадки, коли місцеві загальні суди залишали без реагування повідомлення обвинувачених про застосування до них незаконних методів дізнання і досудового слідства, внаслідок чого вироки місцевих судів скасовуються в апеляційному порядку.

Так, вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області визнано винуватим та засуджено обвинуваченого Ш. за ч.2 ст.15, п.6 ч.2 ст.115, ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК до покарання у вигляді 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна. При цьому в мотивувальній частині вироку одним із доказів на підтвердження винуватості Ш. суд зазначив його показання, надані під час досудового розслідування, про повне визнання вини в скоєнні інкримінованих злочинів. Однак під час розгляду кримінальної справи підсудний своєї вини не визнавав і неодноразово заявляв суду про здійснення щодо нього фізичного та психологічного тиску з боку працівників міліції під час допиту його як підозрюваного та обвинуваченого. Суд першої інстанції відмовив у проведенні перевірки цього факту, що було визнано апеляційним судом порушенням права обвинуваченого на захист і стало однією з підстав скасування вироку в апеляційному порядку і направлення справи на новий судовий розгляд.

Вироком Кіровського районного суду м.Кіровограда виправдано Ф. за ч.1 та ч.2 ст.185 КК у зв’язку з недоведеністю винуватості обвинуваченого у вчиненні правопорушення. З виправдувального вироку вбачається, що Ф. визнавав свою вину під час допиту його як підозрюваного та обвинуваченого, проте в суді свою вину заперечив, зазначивши, що під час досудового слідства оговорив себе через здійснення психологічного тиску з боку працівників міліції. Суд у мотивувальній частині вироку зазначив, що органи досудового слідства на обгрунтування вини обвинуваченого ставили виключно його показання як підозрюваного, так і обвинуваченого. При цьому суд у вироку послався на рішення ЄСПЛ «Шабельник проти України» від 19.02.2009, в якому зазначено, що право на захист обвинуваченого буде непоправно порушене, якщо при засудженні його судом використовувалися викривальні показання, отримані в результаті його допиту під час досудового слідства без участі захисника. Крім того, суд послався на рішення ЄСПЛ «Олег Колесник проти України», відповідно до якого обвинувальний вирок у справі не може грунтуватися на зізнан­ні в скоєнні злочину, отриманому від засудженого за відсутності захисника.

У деяких випадках, даючи оцінку доводам обвинувачених щодо застосування до них з боку працівників органів досудового розслідування фізичного та психологічного тиску, в мотивувальній частині вироку місцеві загальні суди області не завжди роблять посилання на ст.3 конвенції та практику ЄСПЛ з цього питання.

Так, вироком Долинського районного суду Кіровоградської області від 31.10.2012 було засуджено П. за ч.2 ст.389 КК до покарання у вигляді ареш­ту на строк 4 місяці. Апеляційний суд скасував зазначений вирок з підстав неповноти досудового слідства і направив справу прокурору на додаткове розслідування. Рішення мотивував тим, що ні органи досудового слідства, ні суд першої інстанції не виконали вимог закону щодо встановлення обставин скоєння злочину, зокрема, в чому полягають злочинні дії обвинуваченого, скільки годин виправних робіт обвинувачений відпрацював та причини ухилення від таких робіт. Тобто не дотримано вимог ст.132 КПК 1960 р. про необхідність пред’явлення обвинуваченому конкретного обвинувачення та порушено його право на захист, передбачене п.1 ч.1 ст.142 КПК 1960 р., згідно з яким обвинувачений мав знати, в чому його обвинувачують, і захищатися від пред’явленого обвинувачення.

Визнаючи винуватість П. у скоєнні інкримінованого злочину, суд послався на його показання, надані під час досудового слідства. Однак, як зазначено в п.11 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» від 11.02.2005 №2, визнання вини обвинуваченим чи засудженим у скоєнні злочину має бути всебічно перевірено та підтверджено іншими доказами у справі. В судових засіданнях засуджений вини не визнав, пояснив, що показання на досудовому слідстві дав під тиском працівників міліції, який вони чинили на нього. Колегія суддів апеляційного суду області зазначила, що наявність вказаних показань засудженого вимагала надання їм обгрунтованої оцінки як на досудовому слідстві, так і в суді, з переконливим поясненням, чому приймаються одні докази та відхиляються інші.

Системний характер порушення

Найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції, є право на свободу та особисту недоторканність. Зазначена норма Конституції майже повністю відтворює положення ст.5 конвенції.

Так, відповідно до п.1 ст.5 конвенції кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і у визначених випадках.

У п.2 ст.5 конвенції зазначено, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

За приписами п.3 ст.5 конвенції, кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями пп.«с» п.1 ст.5, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.

Згідно з п.4 ст.5 конвенції кожному, кого позбавлено волі внаслідок арешту або тримання під вартою, надано право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання й ухвалює рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

У п.5 ст.5 конвенції встановлено, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене санкцією право на відшкодування.

ЄСПЛ, розглядаючи заяви громадян України про порушення вимог ст.5 конвенції, у переважній більшості справ констатує порушення Україною вимог пп.1, 3, 4 зазначеної статті конвенції, а у справі «Харченко проти України» (рішення ЄСПЛ від 10.02.2011) зазначив, що порушення Україною положень ст.5 конвенції мають системний характер.

Зокрема, з практики ЄСПЛ вбачається, що більшість порушень ст.5 конвенції допускається при обранні підозрюваним, обвинуваченим запобіжного заходу — тримання під вартою, а також щодо дотримання розумних строків тримання під вартою обвинувачених осіб, стосовно яких здійснюється кримінальне провадження.

Кримінальне процесуальне законодавство (як КПК 1960 р., так і чинний КПК) визначає заходи процесуального примусу, які застосовуються до підо­зрюваного чи обвинуваченого з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки, а також детально регламентує порядок їх застосування.

Чинний КПК у ст.183 визначає тримання під вартою як винятковий запобіжний захід, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим ст.177 цього кодексу ризикам.

Обмеження загальною фразою

Протягом 2013 р. були випадки порушення норм кримінального процесуального закону, якими визначені особливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчими суддями місцевих судів області.

Так, слідчий суддя Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області, за клопотанням слідчого, застосував до неповнолітнього М., підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Як вбачається з ухвали, рішення грунтується лише на тяжкості кримінального правопорушення. При цьому метою застосування до підозрюваного саме тримання під вартою слідчий суддя означив запобігання можливості переховуватись від органів досудового розслідування. Однак в ухвалі не наведено доказів, які б свідчили про наявність такого ризику, залишені поза увагою вимоги ст.178 КПК щодо врахування інших обставин при обранні запобіжного заходу, відсутнє посилання на спеціальну норму процесуального закону, відповідно до якої до неповнолітнього застосовуються запобіжні заходи. Також в ухвалі не зазначено причин відповідно до ч.4 ст.183 КПК, з яких не визначено розмір застави.

Слідчий суддя Новоукраїнського районного суду Кіровоградської обла­сті, за клопотанням слідчого, застосував до В., підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Однак в ухвалі не наведено жодного ризику, передбаченого ст.177 КПК. Слідчий суддя обмежився лише загальною фразою — «прокурором доведено ризики, передбачені ст.177 КПК». Крім того, в ухвалі не зазначено причин відповідно до ч.4 ст.183 КПК, з яких не визначено розмір застави. В резолютивній частині ухвали вказано строк тримання під вартою — 2 місяці, тоді як в законі цей строк обчислюється у днях (не більш ніж 60 днів), до того ж зазначена лише початкова дата, з якої має обчислюватися строк.

З аналізу практики застосування місцевими загальними судами області вимог ст.5 конвенції вбачається, що суди ще не повною мірою застосовують практику ЄСПЛ з цього питання.

За поточний рік місцевими загальними судами області було постановлено 21 рішення у кримінальних справах із застосуванням норм ст.5 конвенції. При цьому в більшості випадків суди зазначають ст.5 конвенції лише як одну з правових норм, якими керується суд при постановленні процесуального рішення в кримінальному провадженні.

Так, 15.03.2013 за наслідками підготовчого судового засідання в кримінальному провадженні стосовно Т., обвинуваченого за ч.2 ст.186 КК, суддя Кіровського районного суду м.Кіровограда у своїй ухвалі послався на положення п.1 ст.5 конвенції та рішення ЄСПЛ «Харченко проти України» та призначив справу до судового розгляду.

Судді Апеляційного суду Кіровоградської області вимоги ст.5 конвенції переважно застосовують при розгляді апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів судів першої інстанції про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (запобіжних заходів).

Так, за наслідками апеляційного розгляду скасовано ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м.Кіровограда, якою задоволено клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою Ш., підо­зрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК. Однак суд усупереч вимогам ч.3 ст.183 КПК не визначив розміру застави. У зв’язку з цим колегія суддів Апеляційного суду Кіровоградської області із застосуванням ст.5 конвенції постановила нову ухвалу, якою підозрюваному Ш. подовжено строк тримання під вартою, визначено розмір застави з покладенням на підозрюваного обов’язків та роз’ясненням наслідків їх невиконання.