Для применения амнистии требуется согласие лица, а не признание им вины в преступлении
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
12 липня 2011 року м.Київ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Вус С.М.,
суддів: Коротких О.А. та Гриціва М.І.,
за участю прокурора Саленка І.В., засудженого Особи 5,
розглянувши в судовому засіданні кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого Особи 5 на судові рішення щодо нього,
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20.05.2010, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Київської області від 8.03.2010,
Особу 5, Інформація 1, уродженця та мешканця м.Миргорода Полтавської області, громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено за ч.1 ст.286 КК до обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
На підставі ст.75 КК Особу 5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов’язку, передбаченого ст.76 КК, періодично з’являтися на реєстрацію в кримінально-виконавчу інспекцію.
На підставі п.«б» ст.1 закону «Про амністію» від 19.04.2007 Особу 5 звільнено від відбування основного та додаткового покарань.
Постановлено стягнути з Особи 5 на користь: потерпілої Особи 6 — 54407 грн. 68 коп. і 5000 грн. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно; потерпілої Особи 7 — 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Особу 5 визнано винним у тому, що він 6.11.2006 приблизно о 9-ій годині, керуючи автомобілем «Пежо» на 53 км автодороги сполученням Київ — Харків, порушив вимоги пп.2.3 б, 12.1 Правил дорожнього руху — проявив неуважність до дорожньої обстановки, в умовах засніженого покриття дороги виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем «Фольцваген-Венто», керованим Особою 8.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Фольцваген-Венто» Особа 7 — отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.
У касаційній скарзі засуджений ставить питання про скасування судових рішень через неправильне застосування кримінального закону. Уважає, що внаслідок акту амністії суд мав звільнити його від кримінальної відповідальності із закриттям провадження у справі.
Заслухавши доповідача, прокурора Саленка І.В. про необхідність скасування судових рішень із підстав, зазначених у касаційній скарзі, пояснення Особи 5, який просив задовольнити його касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного звернення, колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, Особі 5 було пред’явлено обвинувачення в необережному середньої тяжкості злочині, за скоєння якого найбільш суворим видом покарання санкція частини статті обвинувачення передбачає обмеження волі на строк до трьох років. Згідно з обвинувальним висновком, це діяння Особа 5 вчинив у листопаді 2006 року. Із даних про особу встановлено: Особа 5 не має судимостей, одружений, станом на 19.04.2007 утримував двох неповнолітніх дітей: сина Особа 10, Інформація 3, та дочку Особа 11, Інформація 4.
Під час судового розгляду справи Особа 5 звернувся до суду з клопотанням, у якому, посилаючись на те, що він має двох дітей, яким не виповнилося 18 років, просив звільнити його від кримінальної відповідальності та закрити справу на підставі п.«б» ст.1 закону «Про амністію» від 19.04.2007.
Відповідно до ч.2 ст.86 КК особи, які вчинили злочин, законом про амністію можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання.
Згідно із п.«б» ст.1 та ст.6 закону «Про амністію» від 19.04.2007 особи, які вчинили злочин з необережності, за які законом передбачене покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, які не позбавлені батьківський прав, і на день набрання чинності цим законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, за рішенням суду підлягали звільненню від кримінальної відповідальності. Таке звільнення, за відсутності підстав, за яких амністія не застосовується (ст.7 закону), та наявності усної чи письмової згоди підсудного про застосування амністії (ст.9 закону), суд вправі був застосовувати до осіб, кримінальні справи стосовно яких перебували в провадженні органів досудового слідства чи суду, однак не розглянуті судами або розглянуті, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності законом про амністію.
Виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, суд, відповідно до загальних положень ст.282 КПК та норм спеціального закону, яким регламентовані умови, порядок та наслідки застосування амністії, мав би ухвалити рішення про звільнення Особи 5 від кримінальної відповідальності, а не постановляти обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання.
У зв’язку із наведеним доводи касаційної скарги Особи 5 про неправильне застосування кримінального закону є обгрунтованими й достатніми для скасування вироку і звільнення його від кримінальної відповідальності із зазначених у скарзі підстав.
Під час судового розгляду справи місцевий суд виніс постанову від 13.01.2010 про відмову в застосуванні амністії, підставами якої стало те, що підсудний не визнав вини в інкримінованому йому злочині й що судовий розгляд справи по суті забезпечить право підсудного на визнання його невинуватим. Проте із зазначеним обгрунтуванням не можна погодитися, позаяк для застосування амністії вимагається згода особи, до якої вона може бути застосована, а не визнання нею вини у злочині. Що ж до можливості бути виправданим, то це є правом особи, яку звинуватили у злочині, й з огляду на факт пред’явлення обвинувачення саме ця особа, а не суд, вправі вимагати винесення щодо неї виправдувального вироку.
З урахуванням наведеного скасуванню підлягає й ухвала апеляційного суду, оскільки неправильне застосування кримінального закону не було усунуте під час апеляційного перегляду справи.
Скасування судових рішень із зазначених підстав, тягне за собою необхідність скасування рішення в частині розв’язання цивільних позовів Особи 6 і Особи 7 про відшкодування шкоди та ухвалення рішення про залишення цих позовів без розгляду. Відповідно до ч.2 ст.28 КПК і ч.2 ст.14 закону «Про амністію» від 19.04.2007 таке рішення не позбавляє особу, яка зазнала шкоди від злочину, вимагати її відшкодування в установленому законом порядку, і не звільняє особу, яка завдала шкоду, від обов’язку її відшкодувати.
Керуючись стст.394—396 КПК, п.2 розд.XIII «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу засудженого Особи 5 задовольнити.
Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20.05.2010 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 8.09.2010 щодо Особи 5 скасувати.
Звільнити Особу 5 від кримінальної відповідальності на підставі п.«б» ст.1 закону «Про амністію» від 19.04.2007, а справу закрити.
Цивільний позов потерпілих Особи 6 та Особи 7 до Особи 5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди — залишити без розгляду.
Весь номер в формате PDF
(pdf, 2.82 МБ)
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!