Поскольку мораторий не приостанавливает выполнения должником обязательств, возникших после его введения, то, соответственно, не прекращает и мер, направленных на их обеспечение
Согласно ч.4 ст.12 закона «О возобновлении платежеспособности должника или признании его банкротом» одновременно с возбуждением производства по делу о банкротстве предприятия хозяйственным судом вводится мораторий на удовлетворение требований кредиторов.
«В течение действия моратория на удовлетворение требований кредиторов:
- запрещается взыскание на основании исполнительных документов и других документов, по которым осуществляется взыскание в соответствии с законодательством;
- не начисляется неустойка (штраф, пеня), не применяются другие санкции за невыполнение или ненадлежащее выполнение денежных обязательств и обязательств по уплате единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование, налогов и сборов (обязательных платежей)».
Процитированную норму можно назвать ярким примером того, как не следует писать законы, поскольку она предусматривает двойное толкование, следствием чего является неоднозначная практика ее применения.
На первый взгляд, поскольку в течение действия моратория не применяются санкции, а действие моратория прекращается после завершения производства по делу о банкротстве (ч.7 ст.12 закона), то применение штрафных санкций к предприятию в период действия моратория является безосновательным (в подтверждение этой позиции можно найти несколько решений Высшего административного суда).
Однако возбуждение производства по делу о банкротстве не является завершением предпринимательской деятельности предприятия, которое и в дальнейшем имеет право заключать соглашения, брать новые обязательства. Учитывая это, действие моратория распространяется только на удовлетворение требований конкурсных кредиторов. А вот на обязательства текущих кредиторов начисляется неустойка (штраф, пеня), применяются другие санкции за невыполнение или ненадлежащее выполнение денежных обязательств и обязательств по уплате налогов и сборов (обязательных платежей).
Поскольку мораторий не приостанавливает выполнения должником обязательств, возникших после его введения, то, соответственно, не прекращает и мер, направленных на их обеспечение.Именно из этой позиции исходил Верховный Суд, принимая 25 июня 2011 года постановление, текст которого приводится ниже.
Впрочем, есть надежда на унификацию практики. После изменений, внесенных законом №3932-VI, которым были расширены полномочия ВС, ст.161 КАС содержит норму, согласно которой суды при выборе правовой нормы, подлежащей применению к спорным правоотношениям, обязаны учитывать выводы наивысшего судебного органа, изложенные в решениях, принятых по результатам рассмотрения заявлений о пересмотре судебного решения на основании неодинакового применения кассационной инстанцией одних и тех же норм материального права, что повлекло принятие разных по содержанию судебных решений в подобных правоотношениях.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
25 червня 2011 року м.Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б.,
Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І.,
Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М.,
Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» (да-
лі — підприємство) до Управління Пенсійного фонду в Соснівському районі м.Черкас про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2008 року підприємство звернулося в господарський суд Черкаської області з позовом на управління ПФУ про визнання протиправним та скасування рішення від 20.12.2007 №927, яким до нього застосовано штраф та нараховано пеню за несвоєчасну сплату страхових внесків.
На обгрунтування позову підприємство послалося на те, що оскаржуване рішення відповідач прийняв з порушенням вимог ч.4 ст.12 закону від 14.05.92 №2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки штрафні санкції були застосовані до підприємства в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, уведеного ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23.03.2007 у справі про банкрутство позивача, прийнятою на підставі зазначеного закону.
Постановою Господарського суду Черкаської області від 31.03.2008, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2009 та Вищого адміністративного суду від 10.02.2011, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій, з думкою яких погодився і суд касаційної інстанції, виходили з того, що згідно з ч.1 ст.23 закону №2343-ХІІ нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов’язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Таким чином, якщо зобов’язання позивача за страховими внесками, за прострочення сплати яких за оскаржуваним рішенням нараховані штраф та пеня, виникли після введення господарським судом мораторію на задоволення вимог кредиторів, то дія мораторію на виконання цих податкових зобов’язань не поширюється.
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, підприємство звернулось із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування касаційним судом ч.4 ст.12 закону №2343-ХІІ.
На обгрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду від 16.06, 28.09, 1.11.2006 та від 24.01.2007, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове правозастосування.
У цих рішеннях касаційний суд дійшов висновку, що оскільки на момент здійснення перевірки підприємство-позивач знаходилося у процедурі банкрутства із введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів і на нього поширювалися процедури, визначені законом №2343-ХІІ, то висновок про неправомірність застосування до нього штрафних санкцій з податку на прибуток є обгрунтованим.
Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд уважає, що в задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до стст.1, 12 закону №2343-ХІІ мораторій на задоволення вимог кредиторів — це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення та введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв’язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов’язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов’язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов’язання. З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Що стосується зобов’язань поточних кредиторів, то за цими зобов’язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
За своєю правовою природою, фінансові та економічні санкції є додатковими зобов’язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов’язання, і є похідними від нього.
З огляду на наведене, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Невиконання таких зобов’язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов’язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також штрафних санкцій грунтується на законі.
Враховуючи те, що строк виконання зобов’язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після 23.03.2007, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, то дія мораторію на виконання цих зобов’язань не поширюється.
Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про правомірність застосування управлінням ПФУ штрафу та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків за зобов’язаннями, які виникли після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає практиці Верховного Суду при вирішенні спорів цієї категорії.
Керуючись стст.241, 242, 244 КАС, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.
Весь номер в формате PDF
(pdf, 2.63 МБ)
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!