В зоне коммуникации

Интерпол изменяет правила обмена информацией: плюсы и минусы

Комиссия по контролю файлов — орган Интерпола, о котором мало известно широкой общественности. Впрочем, он имеет ключевое значение в вопросе защиты прав человека, столкнувшегося с государственным преследованием на международном уровне. В конце прошлого года Генассамблея внесла изменения в устав комиссии. Что изменилось?

Орган у тіні

Інтерпол часто уявляють як міжнародну поліцію, яка сама оголошує людину в розшук і дає команду на затримання. Насправді ж його роль — лише обмін інформацією між національними бюро країн, які діють у межах власного права. Інтерпол не втручається у відносини всередині країн і не має оперативного апарату. Тому й червоне оповіщення не є міжнародним ордером на арешт – це запит на встановлення місця перебування особи з метою можливого арешту та подальшої екстрадиції або передачі, а рішення про виконання запиту кожна держава ухвалює самостійно.

Саме через ці особливості організації роботи права конкретної людини, для якої Інтерпол став частиною життєвої проблеми, залежать не лише від добросовісності держави-ініціатора, а й від того, як у системі обробляються персональні дані: ідентифікаційні відомості, фото, прикмети, відбитки тощо. Для контролю цієї сфери в Інтерполі існує Комісія з контролю файлів (The Commission for the Control of INTERPOL’s Files, CCF) — незалежний орган, офіційно відповідальний за те, щоб обробка персональних даних відповідала правилам організації.

Комісія має три функції, визначені в конституції Інтерполу, а саме наглядову, дорадчу та процедурну – розгляд індивідуальних запитів про доступ до даних, їх виправлення або видалення з інформаційної системи. Комісія працює у двох палатах. Наглядова та дорадча палата проводить перевірки, щоб обробка персональних даних відповідала правилам Інтерполу, й надає організації консультації щодо проектів, операцій або правил (з власної ініціативи або на запит Генерального секретаріату). А палата із запитів розглядає і вирішує звернення про доступ до даних, про виправлення чи видалення інформації. Також вона розглядає заяви про перегляд. Особа, яка вважає, що її переслідують з політичних мотивів, може звернутися до комісії з проханням переглянути справу, й такі звернення нерідко закінчуються скасуванням оповіщень.

Слід зазначити, що попри виділення додаткового фінансування та збільшення кількості працівників, комісія зазнає затримок у дотриманні термінів через значну кількість накопичених справ та суттєве збільшення навантаження, що зрештою створює проблеми як для заявників.

Тому в 2026 році комісія проведе пілотний проект, спрямований на розширене делегування повноважень доповідачу та голові у відповідних нескладних справах, передбачено три довші (по два тижні замість п’яти днів) сесії протягом року та можливість скликати четверту в грудні в разі необхідності.

Для виконання цих функцій комісія взаємодіє з Генеральним секретаріатом та національними центральними бюро. Чи зробили зміни до статуту CCF, ухвалені Генеральною асамблеєю 24—27 листопада 2025 року в Марракеші, обмін інформацією швидшим, передбачуванішим і безпечнішим? Пакет правок зачепив одразу кілька статей, зокрема про компетенцію комісії, доступ до інформаційної системи, роль Генерального секретаріату, правила діяльності, порядок розгляду запитів і повноваження відповідної палати.

Листування без нагляду

Найпомітніша новела стосується меж контролю над міждержавним листуванням. Ідеться про існуючу систему прямих повідомлень (direct exchanges) через захищену глобальну інфраструктуру зв’язку I-24/7, якою держави користуються для обміну інформацією в текстовому форматі. Відомо, що обсяг такого листування становить близько трьох десятків мільйонів повідомлень на рік.

Стаття 19(2) статуту CCF формально зберігає тезу про «вільний і необмежений доступ» комісії до даних в інформаційній системі, але додає принципове застереження. Комісія не здійснює доступу до комунікаційної інфраструктури з метою ознайомлення зі змістом прямих обмінів даними у ситуаціях, коли Генеральний секретаріат не є одержувачем або не отримував доступу до інформації, якщо лише комісії не стало відомо про потенційне порушення правил Інтерполу чи якщо немає прямо вираженого дозволу відповідного суб’єкта. Іншими словами, комісія не може переглядати інформацію, якою національні центральні бюро обмінюються напряму, якщо не повідомлено про серйозне порушення, і питання спеціально не доведено до відома комісії.

В результаті комунікація через систему прямих повідомлень Інтерполу фактично не підлягає нагляду, що є слабким місцем, за допомогою якого держави зловживають своїми повноваженнями. Обсяг таких повідомлень у 2021 році перевищував 28 млн.

Таким чином, в системі Інтерполу існує зона міждержавної комунікації, яка не є предметом перевірки комісії, нехай навіть у справі є ознаки зловживання. І якщо держава-ініціатор або держава-виконавець не «засвітила» зміст повідомлень у каналі, доступному Генеральному секретаріату, або якщо комісія не отримала сигнал про потенційне порушення правил, CCF не має джерела доказів. Водночас Інтерпол отримав посилення внутрішнього режиму конфіденційності листування держав, але ціною звуження контрольованості каналу прямого обміну інформацією.

Дотичні правки були внесені й до статті 23 статуту, які в доповнення до попередньої зміни зобов’язує Генеральний секретаріат забезпечити, щоб доступ до інформації, отриманої від комісії, був обмежений уповноваженими співробітниками.

45 днів очікування

Оновлена стаття 33 фіксує процедурні кроки, без яких палата із запитів фактично не починає рух по суті. Щойно запит визнають прийнятним, палата повідомляє Генеральний секретаріат і відкриває йому доступ до інформації. Також палата просить перевірити, чи обробляються дані щодо заявника в інформаційній системі. Генеральний секретаріат має відповісти комісії протягом 45 днів.

Отже, доки CCF не отримає відповідь про наявність даних, вона не може розпочати розгляд по суті. Відтак, 45-денний строк для заявника означає максимальний строк затримки розгляду його питання. За наявними даними, раніше відповіді доводилося чекати до 6 місяців, що прямо впливало на строки виконання запитів про доступ (4 місяці) і запитів про видалення (9 місяців). Втім, час, витрачений Генеральним секретаріатом на оцінку, може бути підставою для продовження строків.

Але така схема (перша стадія — в Генеральному секретаріаті, друга — в CCF) впливає на ті ситуації, де для захисту особи оперативність набуває першочергового значення. І хоча статут допускає застосування тимчасових заходів, його статтю 33(3) можна тлумачити саме як обов’язок поетапного вирішення проблеми. Це може й нівелювати практичне значення тимчасових заходів, коли ризик екстрадиції є критичним.

Що тепер може палата із запитів

Зміни до статей 25 та 28 статуту CCF регулюють механізм реагування на процесуальні зловживання у самій процедурі звернення до комісії. Стаття 25 дозволяє комісії реагувати на поведінку, яку вона вважає зловживанням, а стаття 28 отримала доповнення в частині повноважень палати, яка:

може відхилити звернення, якщо встановить «серйозне зловживання її провадженнями»;

повідомити Генеральний секретаріат про «обґрунтовані підозри» такого зловживання (з можливістю подальшої передачі питання національним правоохоронним органам);

із дотриманням вимог конфіденційності, може доводити до відома органів Інтерполу повідомлені акти залякування чи примусу в зв’язку із запитом до CCF.

Плюс у тому, що якщо заявник або його представник повідомляє про тиск у зв’язку зі зверненням до CCF, такі факти можуть бути винесені на рівень Інтерполу. Крім того, комісія отримала інструмент відмовляти у розгляді відверто маніпулятивних або недобросовісних подань, які створюють зайве навантаження і фактично працюють проти тих заявників, які реально потребують правового захисту.

Але є й мінуси. Такі повноваження створюють додаткові ризики для заявника, якщо він заходить у процедуру без належної доказової бази. Адже статут не розрізняє просто необґрунтовані звернення і такі, які комісія може кваліфікувати як зловживання.

Також палата отримала можливість повідомляти Генеральний секретаріат про обґрунтовані підозри щодо істотного зловживання або неправомірної поведінки. А Генеральний секретаріат може, у координації з комісією, вирішити передати питання на розгляд відповідних органів, у тому числі правоохоронних. Таким чином, Інтерпол, який не є органом розслідування, тепер може повідомляти держави-учасниці про потенційні кримінальні правопорушення.

Контекст Асамблеї та перспективи

93-тя Генеральна асамблея ухвалила 14 резолюцій. Серед цікавих напрацювань є продовження розвитку пілотного проєкту щодо «Срібних оповіщень», які слугують для відстеження активів злочинного походження.

У 2025 році за ініціативи українських правоохоронних органів в обліках Генерального секретаріату Інтерполу опрацьовувалося 9 «Срібних оповіщень», а українські адвокати отримали успішний досвід їх оскарження.

Важливим етапом для комісії стане й цьогорічне переобрання всіх 7 членів під час проведення 94-ї сесії Генеральної асамблеї Інтерполу в Гонконзі.

***

Отже, для осіб, які потрапили до орбіти діяльності міжнародної організації кримінальної поліції, зміни зводяться до таких практичних наслідків.

Частина міждержавного обміну інформацією, яка відбувається через прямі повідомлення, за замовчуванням виходить з поля зору комісії з контролю файлів. І це певним чином звужує можливості доведення порушень у межах процедури Інтерполу.

Старт розгляду звернень стає більш формалізованим і передбачуванішим. Але через обов’язок відповіді Генсекретаріату та можливість подовження строків, загальна тривалість може зрости.

Звернення до комісії стає більш відповідальним, захищаючи заявника від тиску, статут одночасно підвищує ціну помилки для нього самого — слабо обґрунтоване подання може бути кваліфіковане як зловживання і навіть мати наслідком комунікацію з національними органами через Генеральний секретаріат. А це додаткові неприємності для заявника на батьківщині.

Крім того, довші сесії в поєднанні з віддаленими оглядами та делегованим розглядом нескладних справ можуть дозволити комісії розглядати та вирішувати більший обсяг справ протягом кожного циклу сесії. Хоча це не гарантує швидших результатів для кожного індивідуального запиту, такий підхід створить передумови для стабільнішого ритму розгляду справ протягом року.

На жаль, затримки в обробці запитів продовжують впливати на значну частку справ і залишаються центральною проблемою для заявників та практиків. Разом із тим, поточний перегляд статуту комісії вводить додатковий рівень складності, оскільки зусилля щодо підвищення ефективності та управління повинні бути ретельно збалансовані з необхідністю збереження незалежності комісії та її ролі як ефективного індивідуального засобу правового захисту.

Подальша діяльність комісії буде визначатись не стільки збільшенням кількості справ, а здатністю керувати затримками та інституційними реформами, зберігаючи при цьому довіру до своєї функції перегляду файлів.

Закон і Бізнес