Законодательный иммунитет:

экономический «кокон» или ловушка замедленного действия?

Верховная Рада приняла закон, которым продлила специальный режим по «Южмашу» и фактически «выключила» часть стандартных механизмов принудительного взыскания долгов, прежде всего налоговых, а также пролонгировала ограничения в сфере исполнительного производства.

Мотив прийняття закону «Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо підтримки Державного підприємства «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» в умовах воєнного стану» від 17.12.2025 №4727-ІХ зрозумілий. «Південмаш» — стратегічне підприємство оборонно-промислового комплексу, і в умовах воєнного стану держава прагне уникнути сценарію, коли фінансовий тиск (арешти, блокування рахунків, примусове виконання) паралізує виробничу діяльність, зриватиме контракти та створюватиме ризики для обороноздатності.

Втім, якщо відкласти політичну риторику і подивитися на механіку рішення очима економіки та права, виникає незручне питання: чи це справді «лікування» проблеми, чи лише дорогий знеболювальний препарат? Адже законодавчий імунітет здатний тимчасово стабілізувати пацієнта, але водночас закласти пастку сповільненої дії для ринку, бюджету та самого підприємства.

Анатомія «правового щита»

Конструкція «правового щита» складається з двох ключових елементів. По-перше, податковий блок: підрозділ 10 розд.XX «Перехідні положення» Податкового кодексу доповнено п.77, який тимчасово, до 1 січня 2027 року, встановлює для «Південмашу» особливий режим. Контролюючі органи не здійснюють заходи з погашення податкового боргу, передбачені стст.59—60 та 87—101 ПК (тобто, в широкому сенсі, «пауза» для стандартної процедури стягнення податкової заборгованості).

По-друге, законодавець прямо «грає з часом»: тим самим п.77 зупинено перебіг строків давності, визначених п.102.4 ст.102 ПК. Паралельно в абзаці першому п.10⁶ розд.XIII «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про виконавче провадження» цифри «2026» замінено на «2027». Отже, борги не анулюються — однак держава на визначений строк обмежує інструменти примусового стягнення, створюючи для підприємства «фінансовий коридор» виживання.

Терапія чи знеболення?

У короткостроковій перспективі ефект виглядає привабливо: підприємство отримує можливість спрямовувати обігові кошти на виробництво, зарплати, ремонти, закупівлі й виконання оборонних замовлень, а не на «пожежне» гасіння заборгованості під тиском арештів і виконавчих дій. Це знижує ризик раптового колапсу та ланцюгових збоїв у суміжних виробничих ланцюгах.

Але економічна логіка таких рішень підказує: «заморозка» не дорівнює оздоровленню. Податкові та інші боргові зобов’язання не зникають — вони накопичуються або переносяться в майбутнє. Якщо паралельно не запроваджуються управлінські та фінансові реформи, закон лише відтерміновує момент істини, коли боргова хвиля повертається — часто з більшими наслідками та меншою кількістю інструментів для маневру.

Ціна порятунку для ринку та суспільства

Будь-який «імунітет» у ринковій економіці має ціну. Коли держава надає окремому суб’єкту режим, у якому примусове стягнення істотно обмежене, ризики не зникають — вони перерозподіляються. Платники податків, сумлінні контрагенти та кредитори фактично отримують сигнал: правила можуть бути асиметричними, а виконання зобов’язань — вибірковим.

Першими відчувають наслідки добросовісні контрагенти. Вони змушені або підвищувати ціни та авансові платежі в договорах з підприємством, або взагалі скорочувати співпрацю, закладаючи у вартість ризик «замороженого» стягнення. У підсумку ефект може бути парадоксальним: замість оздоровлення ми отримуємо подорожчання закупівель, звуження ринку постачальників і посилення залежності від обмеженого кола «толерантних до ризику» партнерів.

Не менш чутливий вимір — державні фінанси. Коли податковий борг не погашається стандартними інструментами, бюджет недоотримує кошти тут і зараз, а дефіцит перекривається іншими джерелами: перерозподілом видатків, борговим фінансуванням або підвищенням податкового навантаження на економіку. У воєнний час це особливо болісно, адже кожна відстрочка платежів державі має прямий альтернативний кошторис.

Пастка морального ризику

Найнебезпечніший довгостроковий наслідок — моральний ризик. Якщо підприємство знає, що у критичний момент можна отримати законодавчий «щит», знижується внутрішній стимул до оптимізації витрат, оновлення обладнання, пошуку ринків збуту, підвищення продуктивності та прозорого корпоративного управління.

Щоб такий інструмент не перетворився на пастку, державі варто «прошити» його запобіжниками: (1) чітким планом фінансового оздоровлення з KPI та строками; (2) прозорою звітністю й незалежним аудитом (у тому числі щодо використання обігових коштів під час мораторію); (3) персональною відповідальністю управлінських команд і механізмами зміни менеджменту при провалі показників. Без цього законодавча пауза буде радше індульгенцією, ніж інвестицією у спроможність.

Висновок

Закон №4727-ІХ є симптоматичним: держава в умовах війни обирає точкову підтримку стратегічних активів, але робить це шляхом обмеження стандартних механізмів стягнення і «консервації» боргу. Як короткостроковий антикризовий крок це може бути виправдано. Однак як модель на майбутнє — це ризик створення класу «зомбі-підприємств», які існують поза ринковою дисципліною і тягнуть за собою витрати для всього середовища.

Справжнє оздоровлення стратегічних галузей можливе лише через реформу управління, фінансову прозорість та відповідальність — а також через чесну конкуренцію і передбачуваність правил. Інакше економічний «кокон» перетворюється на пастку сповільненої дії: він дає відстрочку сьогодні, але робить дорожчим і складнішим вихід завтра.

Закон і Бізнес