Солиситор Англии и Уэльса, адвокат ADER HABER Дмитрий НИКОЛОВ:

«Компания, где я работаю, ADER HABER, стала еще на шаг ближе к открытию офиса в Лондоне»

Для того, чтобы строить карьеру в юридической сфере, недостаточно овладеть стандартным набором профессиональных навыков. Следует быть готовым к постоянным вызовам даже от самого себя. Как это — выйти за пределы комфорта, чтобы открывать новые профессиональные горизонты, на собственном опыте знает адвокат Дмитрий НИКОЛОВ, который 5.10.2024 получил квалификацию солиситора Англии и Уэльса. Что дает эта квалификация украинцу? Сколько ресурсов следует потратить на его получение? И какие загадки таит в себе английское право? Это и другое «ЗиБ» выяснял в разговоре с новоиспеченным солиситором.

«Якщо хочеться отримати роботу мрії і потроху зростати, соліситорське — це must have»

— Дмитре, по-перше, вітаємо вас із визначним професійним досягненням. І дозвольте запитати, скільки сил, часу та коштів було витрачено на те, аби стати соліситором Англії та Уельсу?

— Дякую. Я навіть пам’ятаю день, коли я вперше відкрив книги, які я купив для підготовки — це було 23 вересня 2023 року. А сам іспит, який я складав, був призначений на липень 2024 року.

Підготовка до іспиту зайняла близько 10 місяців, але це були достатньо інтенсивні місяці. В середньому, в день я витрачав по 2-2,5 години на підготовку. В червні цей показник зріс до 4—5 годин на день. Останні 2 тижні, якщо чесно, окрім як про іспит я не міг ні про що інше думати. На все – про все вийшло годин 700 чистої підготовки.

Стосовно грошей — все залежить від того, за яким підходом ви готуєтесь — самостійно або з провайдером, яких в Британії зараз досить багато. Якщо говорити про сам іспит, то його перша частина коштує близько 1800 фунтів стерлінгів, і кожен рік ця сума зростає на невелику кількість відсотків.

В контексті вартості самої підготовки, то вона може стартувати від 500 фунтів і до безкінечності. Я обрав варіант самоосвіти і придбав 15 книжок University of Law. Це мені обійшлося в приблизно 600 фунтів. І ще у мене була окрема підписка Оксфордського університету, яка коштувала приблизно стільки ж.

В частині підготовки та витрат я би також включив те, що українцям-адвокатам доведеться складати тест на знання англійської мови (як правило, обирають IELTS Academic) — це ще десь 250— 300 євро. Здавати його потрібно у British Council, тому що вимагається саме IELTS для візових цілей, який неможливо скласти онлайн.

Також варто враховувати адміністративні витрати, яких теж буде немало. Наприклад, верифікувати український диплом — 30 фунтів, податися на admission to the roll — 100 фунтів.

Тобто критичний мінімум — це, мабуть, 3000 фунтів. В цю суму входить дуже базова підготовка, де ви будете розраховувати тільки на себе. Якщо говорити про провайдерів з підготовки типу QLTS чи Barbri, то середній чек — це 2000—3000 фунтів за курс. Для українців, до речі, у деяких провайдерів (наприклад, Barbri) є знижки.

— Чи можете ви порадити українським колегам йти цим шляхом?

— Думаю, що все залежить від того, на якому кар’єрному етапі знаходиться людина. Для людей, які вирішили повноцінно мігрувати у Велику Британію — однозначно так. Хто б що не казав про те, що можна практикувати лише з українським дипломом, це відповідає дійсності лише частково. Для ринку набагато більш цікаві кандидати, в яких є статус соліситора. До того ж, в них є цілий ряд так званих reserved activities, які можуть вести лише соліситори. Наприклад, допомога з представництвом в суді або угоди з нерухомістю будуть обмежені для людини, яка не має кваліфікації соліситора.  Тобто якщо хочеться отримати роботу мрії і потроху професійно зростати, соліситорське — це must have.

Стосовно українських колег, які залишились в Україні, питання більш складне. Я сам ставив собі це питання — а навіщо це мені? Наразі стратегічно я хочу розвивати свою кар’єру саме в Україні і в українських реаліях. І тут потрібно тверезо оцінити, чи є запит на угоди, які регулюються англійським правом. Якщо людина працює з M&A або арбітражами за англійським правом – однозначно кваліфікація соліситора не завадить. Якщо це просто «ізольоване» українське право нерухомості і робота не виходить за ці межі — напевно, ні.

Інша річ – якщо мова йде про самовизнання, про презентацію себе, та просто про власне Его. Соліситорська кваліфікація – це, напевно, один із найкращих способів кинути собі виклик і спробувати щось нове. Навіть для людей, які хочуть нарешті прорватися крізь бар’єри юридичної англійської, підготовка до соліситорського іспиту – це, вірогідно, єдиний варіант зрозуміти, як ця юридична англійська виглядає в дійсності. Для людей, які в сукупності мають всі ці цілі, соліситорське свідоцтво точно підійде.

«В той момент мені здавалось, що я потрапив у так званий синдром самозванця»

— Як це – відбутися як адвокат в своїй країні, а потім почувати себе новачком та доводити власну спроможність за кордоном? Чи не було на початку підготовки цього сократівського відчуття «я знаю, що я нічого не знаю»?

— Рівень стресу, який я відчував, був одним із найбільших у професійному контексті. Вперше до мене прийшла ідея, що я міг би скласти цей іспит, у серпні—липні 2023 року, коли я завершив своє навчання і зрозумів, що є якесь відчуття «незавершеності» в цій країні. Я побачив, що цей іспит став свого роду трендом в Британії серед українців. Люди намагаються скласти цей іспит, хоча не всім це вдається — хтось з першої, хтось з другої, хтось з третьої спроби. Зрештою, мене завжди цікавило англійське право і я подумав — а чом би й ні?

В 2021 році відкрився шлях стати соліситором не через довготривалу складну процедуру з купою адміністративних формальностей, яка унеможливлювала «простим смертним» стати соліситором. І я подумав, що якщо такий шлях з’явився, і якщо є колеги і мої друзі, які цей шлях пройшли, чому б і мені не спробувати?

Щоправда, тут треба розуміти декілька психологічно неприємних речей. Наприклад, рівень inferiority порівняно із випускниками, native speak-ерами локальних вишів, які йдуть складати, маючи чотирирічний досвід бакалаврату, дуже відчувався. В той момент мені здавалось, що я потрапив у так званий синдром самозванця.

Тим не менше, це все дуже швидко пройшло. Коли ти починаєш готуватися і розбиратися потрохи, ти розумієш, що все більш ніж осяжно. Головне — побудувати нормальну систему. І в цьому, напевне, найбільша складність. Це дуже складний і довгий марафон. І стрес проходив по мірі наближення іспиту, як не парадоксально. Чим ближче до липня, тим краще я себе почував з точки зору того, що розумів, що я готовий.

— Тепер, коли ця історична подія у вашому професійному становленні позаду, що вам здається найлегшим і навпаки найважчим у власному здобутку?

— Я думаю, що, вочевидь, найскладніше — це взагалі сприйняти думку, що це можливо. Багато речей в житті сприймаються як абсолютно недосяжні, особливо через якесь відчуття меншовартості, яке є, в тому числі, в українських юристів перед американськими чи британськими колегами. Нам завжди здається, що будь-яка країна англо-саксонського права — це щось «вау» з розряду казок, фантастики і фантазій. Але де-факто — реальність виявилась більш простою. Тож, думаю, що так — це було дуже складно — просто повірити в те, що це можна зробити.

Як це не дивно звучить, найлегша частина, для мене особисто, — це сама підготовка. Вона додала відчуття балансу в життя і допомогла в деяких робочих моментах. У мене взагалі не було часу на прокрастинацію. Я знав, для чого прокидаюсь і для чого засинаю. В мене був дуже чіткий графік — що робити вранці і ввечері, і я не міг вже собі дозволити розхитуватися професійно. Зрештою, від нових знань і процесу пізнання я отримав величезне задоволення.

«Я би оцінив рівень англійської українських юристів як достатній для того, щоб починати цей шлях»

— Для того, щоб отримати кваліфікацію в Англії, потрібно було скласти іспит з академічної англійської мови. Як ви оцінюєте мовний рівень підготовки юристів в Україні? Чи достатньо високі вимоги до наших студентів у ЗВО для того, аби почувати себе комфортно на здачі такого іспиту?

— Дуже хороше питання. Думаю, що це — один із найголовніших бар’єрів, якщо не основний. Коли я рефлексував над питанням про те, чому багатьом українцям страшно за це братись, дійшов висновку, що англійська — це ледь не основна причина. Почнемо з того, що для студентів більшості українських юридичних вишів 5—6 років навчання в частині англійської мови проходять в режимі повної фрустрації – її просто немає. Англійська забувається дуже швидко, оскільки вона не викладається. В мене особисто, на превеликий жаль, англійська викладалась лише на першому і останньому курсах університету, й та — в дуже усіченому вигляді.

Звичайно, з професійної точки зору в Україні юридичні компанії пропонують проекти, які ведуться англійською мовою, але їх все ж меншість. В цілому, я б оцінив рівень англійської українських юристів як достатній для того, щоб починати цей шлях. Але недостатній для того, щоб просто взяти і сходу скласти іспит. Потрібно розуміти, що знадобиться пару місяців на адаптацію мозку до абсолютно нових юридичних термінів і контексту їх вживання.

Мені здавалося, що у мене блискуча юридична англійська. Насправді, коли я почав предмет за предметом перечитувати, реальність виявилася геть іншою. Деякі терміни я розумів неправильно і, в цілому, поки термінологічно адаптувалась голова, на це пішов певний час. Але мені було трошки легше, оскільки я рік провчився в магістратурі в Англії і відповідно був більш-менш підготовлений.

Окремий аспект «мовного» питання — це сам формат тесту. В ньому — 360 питань, розбитих на 4 сесії по 2,5 години, й на одне питання є тільки 90 секунд. За ці 90 секунд ти маєш прочитати фабулу, п’ять варіантів відповідей, застосувати англійське право, дуже швидко продумати, де ж там зашифровані «підводні камені» та «відсічки». І тут треба розуміти, що перед іспитом ти маєш читати англійською швидше, ніж українською, бо інакше чисто технічно не встигнеш обробити цю інформацію.

На мій погляд, в українських юристів —  прекрасна англійська, й вона достатня для того, щоб вчитися за кордоном, але it takes time, щоб повністю адаптуватися. Цього точно не треба боятися. Це дуже цікавий виклик. Звичайно, якщо рівень англійської A1—A2, то тут знадобиться десь рік-два для того, аби її підтягнути до комфортного рівня. Але люди, в яких рівень володіння B2, спокійно можуть вже братися за це. Я знаю щонайменше кілька кейсів, де люди просто роками не вчили англійську, майже нічого не пам’ятали, але за півтора року склали SQE 1.

— Чи застосовні здобуті вами знання для отримання нового статусу в Україні? Якщо так, то як саме їх можна застосовувати на практиці?

— Прекрасне питання. Думаю, що у мене процес пошуку відповіді на нього почався ще задовго до того, як я зрештою склав іспит і отримав соліситорське свідоцтво. Я часто ловив себе на думці, що у справі, в якій буду виступати, я спочатку застосовую не стільки українське право, а англійське – в тому форматі, в якому я його розумів. Думаю: от що б сказав якийсь суддя-лорд з Верховного суду чи High Court? Чи є тут відчуття справедливості і в чому вона буде полягати? Думаю, що ця методологія, яку час від часу застосовує наш оновлений Верховний Суд з 2017 року, дуже схожа на те, як мислить суддя в англійському суді і як він застосовує англійське право. І це питання — суто світоглядно-методологічне.

Наприклад, при вирішенні спорів ми перейшли на концепцію естопеля, він зустрічається в кожному другому рішенні – щось немислиме для наших судових рішень до 2017 року. Зараз концепції типу естопеля стали мейнстримом. Інша річ, що ми ніби його й використовуємо, але мені здається, що так до кінця й не зрозуміли, про що це.

Так от, у моєму розумінні, це — про якусь інтуїтивну справедливість. От як би адекватна мудра людина вирішила цей кейс — щоб було б правильним рішенням? В цьому англійське право нам неймовірно допомагає, бо воно дозволяє вийти за «формальні» межі, перестати шукати точну відповідь в усьому. Особливо після університету є така проблема, що ми хочемо знайти чітку відповідь в законодавстві на все – щось на кшталт «а покажи мені статтю, де це написано!». Є юридичний казус — і де сказано, як його вирішувати? Та ніде. Це написано в нашій голові. Є ж система принципів, є загальні підходи — от і думай, що буде справедливо.

Тут, звичайно, є свої проблеми, щоб право взагалі не стало пластиліновим і не викручувалося в різні сторони, щоб не вийшло так, що можна буде обґрунтувати будь-що. Дуже не люблю вираз, що в 2 юристів буває 3 думки. Це дуже знецінює всю сферу нашої діяльності і демонізує юристів, хоч і в певній мірі є правдою. Бо це, мабуть, найбільша пастка, в яку можна потрапити, читаючи англійське право. Але це питання досвіду і часу. Англійське право – гнучке, але має дуже міцний каркас.

Поза межами судової роботи знання англійського права очевидно корисні. Для юристів, які займаються транзакціями за англійським правом, більше не виникатиме питань, як воно застосовується. Вони, оперуючи англійськими юридичними концепціями, нарешті можуть точно зрозуміти, що в них вкладається, а не що приблизно малось на увазі. Під час підготовки ти вже чітко бачиш правильне застосування і вірний контекст використання термінології і концепцій з першоджерел.

«Читаючи судове рішення, я хотів би побачити діалог із судом, а не «копі паст» незрозуміло чого»

— Цікаво, що складніше для розуміння — консервативне англійське право зі своєю ґрунтовною історією чи безодня різночитань та мінливості українського права? Наприклад, якщо порівнювати ваш профіль експертизи — будівництво та нерухомість. В якій правовій системі складніше відстоювати інтереси власника, забудовника?

— Цікаво. Я не задумувався над тим, в якій системі мені було б легше. З однієї сторони, я все ще трошки побоююсь англійського права, з точки зору того, що не завжди впевнений у спроможності осягнути його дух. Українське право легше в тому, що є більше нормативної бази, на яку можна спертися. В контексті будівництва, очевидно, це закон про регулювання містобудівної діяльності, Земельний кодекс. Глобально в Україні існує «звіт правил» по більшості питань — заходь і дивись. Англійське право менш кодифіковане, треба розібратись в сотні судових кейсів та прецедентів. Але якби я обирав право, яке я хотів би, щоб застосовувалось, це однозначно було б англійське. Просто тому, що на деякі речі можна дати відповідь тільки в глобальному розумінні, базуючись на принципах, а не пошуку «тієї самої норми права».

У нас, якщо подивитись на те, які спори наразі розглядаються у сфері будівництва і нерухомості, найбільш ілюстративний кейс — постійна зміна меж містобудівних зон, де приймається один детальний план, який суперечить генеральному плану, а потім він скасовується в судовому порядку. Ще більш гостра проблема – законодавство про охорону культурної спадщини, де багато років ніхто не може чітко сказати, то чи існує той Центральний історичний ареал в Києві чи ні.  І на ці питання ти завжди намагаєшся дати відповідь з точки зору українського права, щось порівнюєш, намагаєшся з’ясувати, яке правило тут буде застосовуватись. Але немає ніяких кодифікованих правил! Насправді, думаю, відповідь має бути більш концептуальна. Треба оцінювати як себе поводить місцева рада, забудовник, як себе поводить Мінкульт. Як на мене, давно назріла необхідність застосування в таких кейсах «естопеля зонування», якого, на жаль, в нашому законодавстві немає. Але є принципи – і їх можна застосовувати але при тут і зараз!

Англійське право на це дуже чітко відповіло би, а українське право тому й мінливе і «плаває», що ми намагаємось поєднати трошки непоєднуване – застосувати принципи, але при цьому знайти відповідь на конкретне питання в конкретній нормі. І коли я читаю цей каскад цитування норм, думаю: а де сама думка суду з цього приводу? Навіщо я прочитав стільки посилань на нормативно-правові акти? Як ви це взагалі зрозуміли? А чіткої думки суду — немає. І це найстрашніше: за фасадом цих цитувань немає правової позиції. В англійських судах все абсолютно навпаки — жодних цитувань і є тільки думка судді.

Тому так, наше право мінливе, але при цьому починає ставати дуже схожим на англійське. Чим більше у нас буде з’являтись окремих думок, філософських роздумів суддів, тим більше воно буде схоже на нього. І це фантастичний процес, бо, читаючи судове рішення, я хотів би побачити якийсь діалог із судом, а не «копі паст» незрозуміло чого.

— За вашими спостереженнями, кваліфікація соліситора Англії та Уельсу взагалі приваблива для іноземців? З яких країн найчастіше приїжджають для того, аби підготуватись та скласти відповідні іспити?

— Стосовно кваліфікації, я думаю, що на даний момент вона буде однією з найпрестижніших з усіх кваліфікацій. Знаю, що дуже часто в якості прикладу також наводять Нью-Йоркський bar — це, напевно, дві кваліфікації, які є загально-визнаними у всьому світі. Але соліситорська, певно, буде трошки більш універсальною.

Стосовно того, хто найчастіше складає, думаю, що окрім їх «локальних» студентів та юристів — це Індія та в цілому країни, які мають тісні економічні, культурні, дипломатичні зв’язки з Великою Британією. Дуже багато юристів бачив з Канади, з Іспанії. І здебільшого це експати, які приїжджали в Лондон вчитися, там залишились і намагаються будувати в Британії кар’єру.

Якщо подивитись на статистику, яку я бачив щодо останнього іспиту, то 80% тих, хто його складав, були native speakers. Я презюмую, що тотальна більшість із них була англійцями, шотландцями і т.д., і всього 20% тих, для кого це була друга мова. Європейські юристи, особливо після Brexit, трохи охололи до англійської кваліфікації, бо зараз складніше з точки зору працевлаштування, візових питань, дозволів і т.д. Не здивуюсь, якщо українці зараз знаходяться в ТОП-10 країн, які складають цей іспит.

— Які перспективи відкриваються для українського адвоката, який став соліситором Англії та Уельсу? Чи вдалося вже практикувати з отриманою кваліфікацією? І для чого цей статус потрібен був саме вам?

— У мене, скажу чесно, було два основних мотиви, чому я хотів би стати соліситором. Перший, і найбільш принциповий — я хотів сам собі довести, що це можливо. Тому що в мене було багато success-stories як люди ставали соліситорами, отримували англійську кваліфікацію і я подумав — чому б і ні? Треба теж вирватися за рамки свого консервативного мислення. І я задоволений, що зміг це собі довести. Це з точки зору того, як я сам себе сприймаю.

Другий мотив: професійно я розумів, що це потрібно для того, щоб розширювати можливості і  пропонувати нові послуги. Для цього мені потрібно показувати, що у мене є кваліфікація в новій юрисдикції. До того ж — зараз компанія, в якій я працюю, ADER HABER, стала ще на крок ближче до відкриття офісу в Лондоні.

Послуги за англійським правом досить затребувані і вже зустрічались в моїй практиці. Надалі мені хотілося б почати супроводження кейсів в англійських судах. Соліситор може їх супроводжувати, але є певне розділення фукнцій між соліситорами і барістерами в окремих судах — в апеляції, Верховному суді чи High Court потрібен баристер безпосередньо для виступу. А в усьому іншому — будь-ласка, можна спокійно вести кейс. Угоди з нерухомістю — аналогічно.

На даний момент я ще не використовував свою нову кваліфікацію, оскільки не отримав practicing certificate, бо тільки-но був включений в реєстр соліситорів. Відповідно, як тільки отримаю сертифікат, зможу приступати до роботи.

Закон і Бізнес