Избавляя от чрезмерного бремени

Защиту прав добросовестного приобретателя обеспечит компенсационный механизм

Когда в процессе приватизации были допущены ошибки, правительство может вернуть имущество в свою собственность. Даже если прошел десяток лет. Даже если сменилось несколько владельцев и последний является добросовестным. Как защитить права последнего в таком случае?

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до ст.1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та особи.

Адже принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов’язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». А цей тягар добросовісний набувач несе у вигляді втрати самого майна, сплачених раніше податків, неотриманого прибутку тощо.

У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у справі «Кривенький проти України» (заява №43768/07) констатував порушення такого балансу у зв’язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною ст.1 Першого протоколу. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном.

Спонукання добросовісного набувача звертатися з позовом про відшкодування шкоди до попереднього набувача майна і так до найпершого набувача майна в ланцюгу власників, який у встановленому порядку звернувся до органу державної влади, АРК або органу місцевого самоврядування і отримав у встановленому порядку рішення про передачу у власність такого майна, є протиправним.

Тобто, якщо майно передане у власність фізичної або юридичної особи органом державної влади, АРК або органом місцевого самоврядування, а потім набуте іншою особою за цивільно-правовою угодою і при цьому жодних самочинних дій ці особи щодо заволодіння цим майном не вчиняли, то вони не можуть нести надмірний та індивідуальний тягар майнової відповідальності за процедурні порушення органів влади, АРК, місцевого самоврядування щодо відчуження відповідного майна.

Перекладання тягаря відповідальності на фізичних та юридичних осіб, які обґрунтовано сподівалися на правомірність дій органу місцевого самоврядування та органу влади, не відповідає засадам, закріпленим як у Конституції України, так і в міжнародних актах з прав людини та практиці ЄСПЛ.

Відповідні висновки неодноразово робила й Велика палата Верховного Суду (див. напр. постанови від 11.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц).

Тому вбачається що у разі, якщо органи державної влади або місцевого самоврядування допустили порушення закону при відчуженні майна у приватну власність, і поточний власник не вчинив кримінально караних дій, то в такому випадку відповідальність за спричинену шкоду та компенсаційний тягар має нести саме держава, АРК або територіальна громада, дії посадових осіб якої і призвели до вибуття майна з володіння власника.

Запропонована конструкція повинна передбачати стягнення грошової компенсації за ринковою вартістю майна, яке витребовується у добросовісного набувача, у  тому числі вирішити долю сплачених за користування майном податків. Причому така компенсація повинна бути вирішена судом в рамках одного провадження з віндикаційним або негаторним позовом.

В такому випадку добросовісному набувачу не доведеться вчиняти додаткових юридичних дій та нести судові витрати для отримання компенсації за майно, яке було в нього витребуване, в іншому випадку запропонований компенсаційний механізм буде неефективним.

Крім цього, вбачається, що ч.3 ст.388 Цивільного кодексу, яка містить норму «якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках» повинна бути видалена як така, що не ставить власників майна у рівне становище.

Наприклад, громадянин використав передбачену Земельним кодексом можливість на безоплатне отримання у власність  земельної ділянки певного виду. Але в результаті неправомірних дій органів місцевого самоврядування ця земельна ділянка була повернута у власність територіальної громади. Законодавством не передбачено використання такого права повторно, як і його відновлення, тому особа, у якої було витребувано земельну ділянку, несе майнові втрати без жодної компенсації.

Запропонований компенсаційний механізм буде відповідати вимогам захисту права власності, гарантованих ст.1 Першого протоколу, практиці Європейського суду з прав людини, Конституції України та основам цивільного права.

Закон і Бізнес