Не в материи суть

Как делить общую собственность, если доли идеальны, а имущество – реально?

Не все правовые конструкции легко ложатся на прозу жизни. Некоторым из них так и приходится оставаться на бумаге, минуя материальную природу права. К множественности и единству, идеальному и реальному, отличию раздела от выдела обратился судья ВС.

Частина права

У Вищій школі адвокатури відбувся вебінар «Специфіка захисту в сфері спільної власності». Дану тему розкрив суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат.

Спікер зазначив, що дана тема є актуальною ще й тому, що у таких справах допускається багато помилок — як в позовах, так і в рішеннях першої та апеляційної інстанцій. Усе — через множинність суб’єкта, якому належить спільне майно (єдність об’єкта).

На подібну специфіку спільної часткової власності зокрема звертає увагу КЦС у постанові від 12.12.2018 у справі №442/7505/14-ц. За словами В.Крата, часто нотаріуси зі сторонами додумують те, чого немає. Якщо об’єктом розпорядження є спільна сумісна власність, то частка в майні є ідеальним об’єктом, який відчужується.

Водночас, нинішня редакція ст.377 ЦК — це те «від чого струнка логіка шарахається». Адже тут такий об’єкт як частка прив’язується до земельної ділянки. Виходить абсурд: до ідеального об’єкту може прив’язуватись щось неідеальне.

Також В.Крат звернув увагу, що відчужується частка, а не частина речі. Право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно. Тож чого має стосуватись саме позов щодо права на частку? КЦС неодноразово розмежовував поняття і звертав увагу, що йдеться про визнання права, а не права власності. І всупереч тому, що нам здається, ніби усе має матеріалізуватись, частка не прив’язується до певної частини майна.

Цю ж логіку у вже згаданій постанові КЦС пояснив таким чином: право самостійного розпорядження часткою у праві власності не тотожне розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному із співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Ділення на двох та більше

Окремо загострив увагу В.Крат і на відмінностях між поділом та виділом. Так, у разі поділу право спільної часткової власності припиняється. А виділ узагалі можливий лише тоді, коли співвласників як мінімум троє. Коли ж співвласників двоє, то йтиметься про припинення права на частку — у даній ситуації треба з’ясувати, кому що дістається, коли майно поділяється.

Суддя наголосив, що у Сімейному кодексі немає слова «виділ». Тому очевидно, що конструкція не розрахована на ті випадки, коли співвласників двоє. На це В.Крат порадив звернути увагу при формулюванні позовних вимог. При цьому слід пам’ятати про те, що частки ідеальні, а майно — реальне.

У цьому контексті спікер навів постанову КЦС від 16.09.2020 у справі №344/5437/17, де зазначається, що позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка, які саме об’єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності.

Тлумачення ч.3 ст.358 ЦК свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння і користування частка майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності (постанова КЦС від 3.03.2020 у справі №748/2803/16-ц).

Виникнення та відновлення

Спікер також зазначив, що при спадкуванні відбувається виникнення спільної часткової власності. Тут доречно звернутись до постанови від 22.01.2020 у справі №243/6275/16-ц, в якій зазначається, що спадщина належить спадкоємцям, які прийняли її на праві спільної часткової власності (ч.4 ст.355 ЦК). Тому при її поділі застосовуються правила, передбачені в главі 26 ЦК, що регулюють відносини спільної часткової власності. При цьому вирішення судового спору щодо поділу спадкового майна не залежить від отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину.

Водночас, при приватизації, всупереч поширеному переконанню, не відбулось виникнення спільної часткової власності. На правовий режим приватизованої земельної ділянки звернув увагу КЦС у постанові від 12.06.2019 у справі №409/1959/15-ц. Тут суд дійшов висновку про те, що правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався.

При цьому тільки в період часу з 8.02.2011 до 12.06.2012 включно ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя. До 8.02.2011 та після 12.06.2012 така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Також В.Крат звернувся до практики відновлення становища, яке існувало до порушення права спільної власності. КЦС у постанові від 15.08.2018 у справі №545/3728/16-ц зазначив, що такий спосіб (п.4 ч.2 ст.16 ЦК) пов’язаний із застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб’єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто для того, щоб подати цей позов, необхідно, щоб суб’єктивне право не було припинене і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками.

А ось саме по собі переважне право за своє природою — організаційне, відносне, вторинне. Для співвласника воно лише створює передумови права на набуття частки співвласності і не надає певні майнові чи речові права.

У постанові КЦС від 29.05.2019 у справі №362/3810/16-ц розкриваються всі три характеристики такого права. При захисті переважного права слід зважати на те, що при визнанні недійсним договору купівлі-продажу, який порушує переважне право, жодним чином не відновлюються інтереси особи, переважне право якої порушене. КЦС пояснив це тим, що договір купівлі-продажу не завжди є наслідком реалізації переважного права, і немає будь-яких передумов для зобов’язання співвласника до укладення договору.

Водночас у випадку відчуження спільної часткової власності шляхом укладення договору міни, дарування, ренти, довічного утримання, спадкового договору або складання заповіту, а також у випадку внесення вкладу до статутного капіталу переважне право інших співвласників на придбання такої частки не існує.

Закон і Бізнес