Не в авторстве счастье

Последствия передачи имущественных прав на объекты ИС и создания служебных произведений

Когда произведение завершено, самое интересное только начинается. Ведь нужно определиться, кому будет принадлежать авторство, на каких условиях его можно использовать и кому перейдут имущественные права. Об особенностях заключения договоров в авторском праве рассказал адвокат.

Базові принципи

У Вищій школі адвокатури пройшов курс з підвищення кваліфікації щодо договорів в авторському праві. Лектором заходу виступив к.ю.н., асистент кафедри інтелектуальної власності та інформаційного права Інституту права КНУ ім. Т.Шевченка, адвокат Костянтин Зеров. Вебінар стосувався загальних положень стосовно таких договорів з урахуванням закону «Про авторське право та суміжні права».

Спікер зауважив: якщо за договором майнові права не надаються/ не передаються, то такий документ не є договором розпоряджання інтелектуальною власністю. Специфікою предмету та об’єкту таких договорів є те, що при передачі майнових прав ІВ вони повністю відчужуються. Натомість особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом (визначено ст.423 Цивільного кодексу). Сторонами у таких договорах можуть бути особи, які не мають необхідного загального обсягу дієздатності (з 14 років).

Правочини щодо розпорядження майновими правами на об’єкти авторського права або об’єкти суміжних прав вчиняються у письмовій (електронній) формі, крім договору про використання твору в періодичних виданнях (газетах, журналах, електронних засобах масової інформації тощо), які можуть укладатися в усній формі (ст.48 закону «Про авторське право і суміжні права»). У разі недодержання письмової (електронної) форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

К.Зеров також зазначив, що ст.11 згаданого закону визначає особисті немайнові права автора. Зокрема, в автора є право забороняти під час будь-якого використання твору згадування свого імені, якщо він бажає залишитися анонімом.

На роботі та за замовленням

Окремим різновидом творів ІВ є службові твори — твори, створені працівником у зв’язку з виконанням обов’язків за трудовим договором (контрактом). Частина 3 ст.440 ЦК встановлює, що майнові права інтелектуальної власності на твір, створений у зв’язку з виконанням трудового договору (контракту), переходять до юридичної або фізичної особи, де або в якої працює автор, з моменту створення службового твору в повному складі, якщо інше не передбачено договором чи законом.

Якщо майнові права на твір переходять до роботодавця, працівник, який є автором службового твору, має право на винагороду. Якщо посадові обов’язки працівника прямо передбачають створення службових творів відповідних видів, авторська винагорода за створення і використання таких творів, а також за перехід прав на них може бути включена до заробітної плати працівника відповідно до договору між працівником і роботодавцем.

У випадку, коли об’єкт ІВ створюється на замовлення, особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта. А майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.430 ЦК).

Договір про створення на замовлення і використання об’єкта права інтелектуальної власності (ст.1112 ЦК) повинен визначати способи та умови використання цього об’єкта замовником. Сторони в силу принципу свободи договору можуть передбачити у такому договорі, що майнові права інтелектуальної власності на створений за договором об’єкт належать творцеві, а замовник набуває право використання такого об’єкта.

Спікер нагадав, що ст.24 закону «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» визначає особливості права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням гіг-контракту.

Наслідки свободи

Згідно з ЦК (ст.6) сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Такий договір є непонайменованим. Однак, при укладанні такого договору слід зважати на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 13.04.2020 у справі №366/599/19: «Між сторонами вчинено непонайменований договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності; вимоги чч.5 та 9 ст.1109 ЦК розраховані на їх застосування до тих ситуацій, якщо між сторонами вчинено ліцензійний договір. У разі якщо вчинено непонайменований договір, то положення вказаних норм не підлягають застосуванню; з урахуванням того, що між сторонами вчинено непонайменований договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, то підстав для його нікчемності немає».

Профільний закон передбачає можливість передати майнові права на об’єкти авторського права або об’єкти суміжних прав за договором частково на окремі або на всі способи використання на території окремих держав. Втім, у разі передання (відчуження) майнових прав на об’єкт авторського права або об’єкт суміжних прав частково майнові права в обсязі, не передбаченому у договорі, є такими, що не передані (не відчужені).

Окремі нюанси

К.Зеров розповів ще про ряд особливостей укладання такого типу договорів:

умови договору про передання майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об’єкта або його спадкоємців порівняно із становищем, передбаченим ЦК та іншим законом, чи обмежують право творця на створення інших об’єктів, є нікчемними;

предметом договору про передання майнових прав не можуть бути об’єкти і майнові права, яких не існувало на момент укладання договору;

укладення договору про передання (відчуження) майнових прав на об’єкт авторського права і об’єкти суміжних прав не впливає на чинність ліцензійних, субліцензійних договорів, які було укладено раніше, якщо інше не передбачено відповідним ліцензійним договором.

Цікавим є те, що ч.3 ст.424 ЦК передбачає, що майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи. Однак у даному випадку діють певні обмеження. Зокрема, слід зважати на те, що право інтелектуальної власності на наукове відкриття є особистим. А право на комерційне найменування, відповідно до ч.2 ст.490 ЦК, передається іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.

Закон і Бізнес