Нерелевантные ссылки

Может ли следственный судья отказать в проверке обоснованности подозрения и допустимости доказательств для уведомления о нем?

Пробелы в Уголовном процессуальном кодексе, особенно по части методов досудебного расследования, обоснованности подозрения, создают для стороны защиты риски нивелирования профессии адвоката. Ведь иногда приходится констатировать разногласия в толковании, а то и нивелирование прямых норм УПК следственными судьями.

Відмовна ухвала

Наприклад, в одній з ухвал слідчого судді ВАКС, якою відмовлено в задоволенні скарги на повідомлення про підозру, містяться такі твердження:

«Стандарт «достатніх підстав (доказів) для підозри» є нижчим, ніж стандарт «обґрунтованої підозри». Для цілей повідомлення особі про підозру він передбачає наявність доказів, які лише об’єктивно зв’язують підозрюваного з певнім кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення), і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.

У зв’язку із цим слідчий суддя під час розгляду скарги вирішує питання про доведеність тих обставин, на які посилається сторона захисту в скарзі, та чи можуть бути такі обставини підставою для висновку про недостатність доказів для повідомлення про підозру...

У той же час, намагаючись звести межі перевірки оскаржуваного повідомлення про підозру лише до оцінки слідчим суддею того, що докази, якими обґрунтоване повідомлення про підозру, зібрані в спосіб, що суперечить вимогам закону, та містять ознаки провокативної, штучно створеної версії подій, яких насправді не було, виключно на підставі повідомлення про підозру та частини матеріалів кримінального провадження, без оцінки інших матеріалів сторона захисту фактично ставить питання про здійснення такої перевірки поза межами компетенції слідчого судді та всупереч вимогам ст.370 КПК.

Так, перевірка повідомлення про підозру з точки зору обґрунтованості підозри з урахуванням положень ст.17 КПК не входить до предмета судового розгляду, який здійснюється слідчим суддею в порядку п.10 ч.1 ст.303 КПК на стадії досудового розслідування, а може бути лише предметом безпосереднього розгляду кримінального провадження судом, оскілки на стадії досудового розслідування слідчий суддя не уповноважений вдаватись до оцінки отриманих слідством доказів та порядку їх отримання, давати оцінку зібраним доказам з точки зору їх достатності та допустимості, а без такої оцінки висновок щодо обґрунтованості повідомленої особі підозри неможливий.

Відповідно до ст.89 КПК визнання доказів недопустимими належить виключно до компетенції суду під час судового розгляду. На стадії досудового розслідування слідчий суддя може оціните лише достатність зібраних доказів для підозри певної особи у вчиненні кримінального правопорушення, не вдаючись до їх оцінки як допустимих. (п.3 ч.1 ст.276 КПК)».

Утім, розглянемо наведені твердження під кутом зору КПК.

Що таке достатність доказів?

Пункт 3 ч.1 ст.276 КПК говорить про «наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення». І жодного разу в кодексі не згадують якісь «стандарти» цього.

Згідно з п.1 ст.84 КПК «доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню».

Саме достатність доказів згадується в п.1 ст.94 КПК. Це положення передбачає, що слідчий суддя повинен перевірити для початку належність, допустимість і достовірність доказів, а сукупність належних, допустимих, достовірних доказів — з точки зору достатності. Тому теза, що на досудовому розслідуванні перевіряється достатність доказів без перевірки їх допустимості, хибна.

Так само як і посилання на п.1 ст.89 КПК, яка говорить, що «суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення». Адже всі юридичні колізії тлумачаться на користь особи.

Це випливає, по-перше, з практики ЄСПЛ. Так, у пп.50—56 рішення у справі «Щокін проти України» зазначено, зокрема, «що верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення... порушує вимогу «якості закону», передбачену конвенцією».

Крім того, у п.6 ст.9 КПК сказано: «У випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 цього кодексу». А в пп.10 п.1 ст.7 КПК застережено, що кримінальне провадження повинне відповідати таким засадам, як «презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини».

У свою чергу в п.3 ст.17 КПК наголошено: «Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом», а в п.4 додано, що «усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи». Також треба згадати й гарантії, що містить ст.62 Конституції: «Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь». Тобто при вирішенні питання про скасування повідомлення про підозру слідчий суддя має перевіряти докази на достатність, належність, допустимість і достовірність.

Також слід згадати рішення ЄСПЛ у справі «Вєра Фернандес-Уїдобро проти Іспанії» (пп.108—114). У ньому Суд зазначив: «§1 ст.6 конвенції може бути визнаний таким, що застосовується до стадії досудового слідства». А в п.52 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Шабельнік проти України» сказано, що «вимоги ст.6 (зокрема §3) можуть також бути застосованими ще до того, як справу направлено на розгляд суду».

Отже, слідчий суддя, як і суд, повинен перевіряти достатність, належність, допустимість і достовірність доказів. Це також підтверджується пп.10 п.1 ст.303 КПК, де зазначена можливість оскарження: «повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу… 2 місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину». Якби законодавець мав на меті оскарження лише процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, він би передбачив можливість зробити це відразу.

На що законодавець відвів цей час? Саме на обґрунтування стороною обвинувачення підозри з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності. Тому теза про «перевірку… без оцінки інших матеріалів» слід визнати хибною. Мова йде не про вирок, а лише про наявність достатніх доказів для підозри. Адже саме наявними доказами підозра була обґрунтована.

Посилання на ст.370 КПК за даних обставин теж виглядає нелогічним. Тим більше що п.18 ч.1 ст.3 КПК містить припис слідчому судді про здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Необхідно тільки розмежувати, які докази може оцінити слідчий суддя, а які потребують ретельного дослідження під час судового слідства.

Відповідь проста: слідчий суддя може оцінити ті доказі, які очевидно порушують належність, допустимість, достовірність, а в сукупності — достатність. Доцільно в цьому контексті згадати рішення ЄСПЛ від 7.06.2021 «Кресс проти Франції»: «Кожній стороні повинна даватися розумна можливість представляти свою позицію за таких обставин, які не ставлять сторону в істотно невигідне щодо протилежної сторони становище».

Тож, якщо обвинувачення не спромоглася за 2 місяці зібрати достатньо доказів, слідчий суддя має скасувати повідомлення про підозру. Скажімо, з посиланням на ст.87 КПК, яка визначає недопустимими докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини. І така недопустимість може встановлюватися на будь-якому етапі судового розгляду.

Очевидні порушення

В аналізованій справі заява особи про скоєння злочину та протокол допиту тієї ж особи стали підставою внесення до ЄРДР кримінального провадження та початку досудового розслідування. Але в протоколі допиту свідка відсутній підпис у графі «Згода давати покази без адвоката», що порушує якраз пп.3 п.2 ст.87 КПК. З огляду на це реєстрація провадження, матеріали НС(Р)Д та інші зібрані докази є недопустимими згідно з принципом «плодів отруйного дерева». Причому це й мало бути встановлено саме слідчим суддею.

Крім того, у матеріалах справи є два розсекречені протоколи НС(Р)Д, які мають численні недоліки. Так, карти пам’яті, зазначені в протоколах, не могли бути використані в обладнанні, тобто, можливо, це копії. А згідно з рішенням ВС від 11.03.2020 у справі №149/745/14 копії відеофонограм є недопустимими доказами.

Також у протоколі один і той самий файл зазначається як зроблений різними пристроями. Водночас захисту не були надані для копіювання ці карти пам’яті, хоча вони є невід’ємною частиною протоколів. Сторона обвинувачення мотивувала таку відмову тим, що копіювання «може зашкодити досудовому розслідуванню».

Навіть у наданих роздруківках записів та в тексті повідомлення про підозру ці записи викладаються по-різному. Що це, як не ознаки штучно створеної версії подій? Саме той факт, що захисту було відмовлено в копіюванні карт пам’яті, урахуванні питань захисту при призначенні експертиз або в призначенні експертиз, і є порушенням права на захист, а саме — пп.3 п.2 ст.87 КПК.

Таку ж думку висловив ЄСПЛ у справі «Ходорковський, Лебедєв проти Росії», де експертиза на досудовому розслідуванні проводилася без участі захисту. Таким чином, уважає Суд, захист був позбавлений можливості заявити відвід експертам і сформулювати свої питання. Тобто ЄСПЛ зафіксував порушення конвенції.

Як вишенька на торті: згідно з касовими ордерами сторона обвинувачення отримує кошти до того, як підозрюваний нібито висловив побажання їх отримати. Та й за ордерами видається сума більша, ніж потрібно. Сторона обвинувачення пояснює ці факти тим, що вони лише «демонструють законність походження коштів». Але цим доказам не дано оцінки в ухвалі, хоча вони вочевидь не є належними й допустимими.

З історії пригадується тільки один схожий випадок. Коли СРСР висловив співчуття на адресу США з приводу вибуху космічного корабля «Челенджер» за годину до трагедії, а потім пояснив це різницею в часових поясах.

Стандарти, яких не існує

Щодо тези про рівень стандартів для підозри. Визначення таких стандартів відсутнє як в національному законодавстві, так і в рішеннях ЄСПЛ. Тобто ніде немає порівняння стандартів, розуміння, чому один нижчий, менший, вужчий за інший, коли доцільно використовувати перший, а коли — другий.

Сторона обвинувачення та й суд інколи ще використовують «стандарт розумної підозри». Видуманий термін, на жаль. Скільки видів підозр узагалі буває? Ця вся абракадабра тягнеться зі спроб натягнути практику ЄСПЛ на свій бік.

Тут доцільно нагадати фрагменти з рішень ЄСПЛ у справах «Хаджіанастасіу проти Греції», «Болдя проти Румунії» та «Папон проти Франції»: «Національні суди повинні досить чітко викладати мотивування своїх рішень, щоб дозволити будь-якій стороні ефективно здійснювати право на оскарження»; «Хоча суд і не зобов’язаний давати докладну відповідь на кожний поданий аргумент, з рішення має бути очевидно, що всі суттєві питання справи були розглянуті»; «Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, що відображає принцип, пов’язаний з належним відправленням правосуддя, у рішеннях суддів і трибуналів повинні бути належним чином викладені аргументи, на яких вони ґрунтуються».

В огляді практики ВАКС спірні тези також обґрунтовуються стст.157, 163, 234, 260, п.1 ч.3 ст.132 КПК та ін. Але, наприклад, у пп.2 п.2 ст.157 КПК зазначено, що слідчій суддя враховує «достатність доказів, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення». Із цього зовсім не випливаюють спірні тези.

Або п.7 ст.163 КПК: «Слідчий суддя, суд в ухвалі про надання тимчасового доступу до речей і документів може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав вважати, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів». Те саме, ні до чого.

Або п.1 ч.3 ст.132 КПК: «існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження». Це також не пояснює спірних тез.

Практика ВАКС посилається на рішення ЄСПЛ від 28.10.94 у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства». Рішення саме з такими реквізитами не існує взагалі. Дійсно, є низка рішень ЄСПЛ, в яких Суд визначає термін «обґрунтована підозра». Наприклад, від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» в п.175: «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення».

До такого самого висновку ЄСПЛ прийшов у рішеннях: від 30.08.90 у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства»; від 10.12.2019 у справі «Кавала проти Туреччини» (пп.126—128). Саме з них і було виписано слідчим суддею: «для цілей повідомлення особі про підозру він (стандарт «достатніх підстав (доказів) для підозри) передбачає наявність доказів, яке лише об’єктивно зв’язують підозрюваного з певнім кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення), і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри». Але якщо, наприклад, читати ті рішення, то в них ідеться саме про затримання. І саме про затримання говориться в пп.«с» §1 ст.5 конвенції, на яку хибно посилається ВАКС.

Зрозуміло, що на момент затримання та вручення повідомлення про підозру достатньо «наявності доказів, які лише об’єктивно зв’язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням». Але, як уже було зазначено, національне законодавство передбачає можливість оскарження повідомлення про підозру саме після спливу двох місяців, а не з моменту затримання, як у деяких європейських країнах. Тому в оскарження повідомлення про підозру та в наявність достатніх доказів КПК вкладає зовсім інший зміст.

Тут доцільніше було б нагадати рішення ЄСПЛ у справі «Белле проти Франції», а саме п.38: «Для того щоб право на доступ до правосуддя було ефективнім, особа повинна мати реальну можливість оскаржити рішення у справі, що порушує її права». Практика ВАКС зазначає, що рівень обґрунтованості підозри має корелюватися зі ступенем обмеження прав і свобод підозрюваного. З огляду на те що кореляція — це один з основних термінів теорії ймовірності, що показує міру залежності між двома та більше випадковими величинами, хочеться запитати, що тут випадкова величина?

Недоліки, яких не виправити

І наостанок! Як один з аргументів зазначається, що досудове слідство ще триває.

По-перше, законодавець передбачив можливість оскарження повідомлення про підозру саме на етапі досудового розслідування, тобто до його завершення. По-друге, що головне: вказані недоліки досудового слідства вже неможливо виправити проведенням слідчих дії, розсекреченням документів, пред’явленням доказів ще невідомих захисту та суду. Тим більше, як зазначається в ухвалі, «згідно із чч.1, 2 ст.22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності… Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим кодексом».

Саме тому суд повинен виходити з наявних на сьогодні доказів при оцінці їх достатності для підозри та скасуванні відповідного повідомлення в разі їх відсутності.