Управляющий адвокат АБ «Евгения Пелихоса» Евгений Пелихос:

«Нашей стране еще далеко до того, чтобы кто-то мог объективно отличать олигархов от неолигархов»

От судей требуют добропорядочности и стремятся создать для них новый механизм влияния на адвокатов, которые злоупотребляют процессуальными правами. В то же время Раде национальной безопасности и обороны могут быть предоставлены полномочия, которые позволят при определенных обстоятельствах подменять собой судебные органы и составлять черные списки граждан, которые мешают власти. Таким ли должен быть путь развития правового государства и как указанные законодательные инициативы согласуются с Конституцией? Эти вопросы «ЗиБ» обсудил с управляющим адвокатом Адвокатского бюро «Евгения Пелихоса» Евгением ПЕЛИХОСОМ.

«На жаль, що б у нашій країні не відбувалося, більшість, як завжди, мовчить»

— Законопроект про деолігархізацію спричинив неабиякий шквал критики на адресу Президента та монобільшості. Основний докір — посилення впливу такого позасудового органу, як РНБО, який і визначатиме, хто в країні олігарх, а хто — просто великий бізнесмен. На вашу думку, чи не втрачає Україна останнім часом таке визначення, як «правова держава»?

— На невідповідності згаданого вами законопроекту Конституції наголосило у своєму висновку головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради. Зокрема, сказано, що Президент не уповноважений Основним Законом приймати рішення про обмеження громадян у правах, а РНБО є координаційним органом у сфері нацбезпеки. Крім того, як уже висловилося чимало правників, визначені в ст.2 проекту ознаки олігарха є вкрай розмитими. Із цього випливає, що документ порушує такі ознаки правової держави, як заборона свавілля, повага до прав людини та чіткість, зрозумілість права.

Цей закон, якщо його приймуть, на мою думку, мало чим допоможе у справжній боротьбі з незаконним впливом окремих осіб на політичні процеси. Адже це питання комплексне та потребує більш широкого підходу. І точно не можна нехтувати юридичною чистотою регулювання цих відносин.

Узагалі плоди законотворчості останнім часом виглядають щонайменше непрофесійно, а із цим падає й рівень довіри до державного службовця. Як наслідок, рішення РНБО викликають у суспільстві щонайменше нерозуміння, а в правничому середовищі — ще й обурення. Утім, на жаль, що б у нашій країні не відбувалося, більшість громадян, як завжди, мовчки споживає той продукт, який їм пропонують політики та підконтрольні їм ЗМІ.

— Чи може, на вашу думку, даний законопроект стати справді дієвим інструментом у боротьбі проти олігархату?

— Повертаючись до проекту, скажу, що навіть після побіжного ознайомлення він сприймається як технічно некоректний. Зрозуміло, що всі перелічені в ньому обмеження застосовуватимуться вибірково й, судячи з усього, стануть козирем проти тих, хто чимось не влаштовує нинішню владу.

Чи взагалі хтось, навіть в інших країнах, давав визначення терміна «олігарх»? Хіба що Лондонський суд у справі щодо Романа Абрамовича, і то — опосередковано. Нашій країні ще далеко до того, щоб хтось міг об’єктивно відрізняти олігархів від неолігархів.

— А який сенс цього проекту? Поповнити бюджет завдяки арештованим активам чи просто вигнати олігархів з України?

— Мені здається, що такі ініціативи вносяться заради хайпу й підтримки свого рейтингу. Практичної мети тут немає жодної. Одним законом на дві сторінки навряд чи можна реально щось змінити. Ще з фінмоніторингом досі не всі розібралися. Наприклад, ситуація щодо пожиттєвого статусу політично значущих осіб урегульована некоректно, і люди, які колись давно займали певні посади, повинні на постійній основі відчувати значний тягар при відвідуванні банківських установ. Тож і виглядає це як полювання на відьом.

— Основна мета проекту — обмеження прав певних осіб, у тому числі конституційних. Тобто щось аналогічне санкціям, які вже успішно застосовуються главою держави з подачі РНБО. Які ви, як адвокат, бачите недоліки запропонованої процедури, наприклад з погляду доведення ознак олігарха? Чи можна, приміром, об’єктивно оцінити наявність чи відсутність впливу на медіа, участь у політичному житті? Як оцінити й підтвердити вартість активів? Чи все це буде дискрецією РНБО?

— Щодо участі в політичному житті (ст.3 проекту), то тут ознаки більш-менш окреслені. Хоча невідомо, як буде встановлюватися факт фінансування політичних агітацій та мітингів. Можливо, до політичної акції прирівнюватимуть демонстрації, які насправді такими не є.

Натомість до такого критерію, як вплив на ЗМІ (ст.4 проекту), є серйозні запитання. Особа навіть не повинна бути бенефіціаром, достатньо факту контролю над ЗМІ «іншим способом», який, знову ж таки, невідомо як, ким та в рамках чого встановлюється. Узагалі, цей проект переповнений оціночними категоріями, що сприятиме прийняттю необґрунтованих рішень. На мою думку, з метою зниження кількості оціночних суджень і підвищення рівня правової визначеності ознаку про контролера потрібно виключити.

Також доволі цікаво, як будуть установлюватися бенефіціари (контролери) електронних ЗМІ з урахуванням того, що в Україні дуже поширена практика реєстрації доменного імені на юридичні особи — нерезиденти. З юридичного погляду, аби довести цей факт, слід докласти неабияких зусиль. Однак з огляду на пропонований текст ніхто нічого й не збирається доводити: вина, вплив і відповідність іншим критеріям будуть установлюватися на око — простим голосуванням. Більше того, законодавець не спромігся передбачити хоча б формальне повідомлення особи, що стосовно неї до РНБО надійшло подання про включення до реєстру олігархів, хоча право бути почутим при прийнятті таких рішень складно переоцінити. Незрозуміло, навіщо переносити розгляд аргументів особи на етап подання нею заяви про виключення з реєстру (ст.9 проекту), якщо можна запобігти необґрунтованому рішенню про включення до нього ще на початку.

Для такої оцінки не передбачено жодних інструкцій чи ознак, за якими ту чи іншу заможну людину можна віднести саме до олігарха. Тому це мертвий закон декларативного характеру.

Головна проблема в тому, яким чином такі рішення оскаржувати. На мій погляд, єдиний вихід — це скарга до Європейського суду з прав людини щодо відсутності ефективного захисту від свавільних дій держави. Хоча це доволі довга процедура, і з огляду на останні рішення ЄСПЛ там у пріоритеті сьогодні захист зовсім інших категорій скаржників.

— Доволі цікавою є вимога до низки державних службовців подавати декларації про зустрічі з олігархами з викладенням короткого змісту розмов. З точки зору кримінального процесуального права, такі документи можуть потім використовуватись як доказ у кримінальному провадженні? Разом з тим, аби посадовців притягти до відповідальності за незвітування про такі зустрічі, за ними має хтось стежити. Хіба це законно? Здається, у нас усе починається з повідомлень про такі зустрічі в ЗМІ, а далі стає зрозуміло, що під людиною хитається крісло.

— Думаю, це точно незаконно. Що це за обмеження для державного службовця чи народного депутата, який не має права з кимось зустрітись?! Виходить, буде порушуватися принцип презумпції невинуватості. При цьому ст.8 проекту говорить, що неповідомлення «олігархом» про свій статус не звільняє держслужбовця від відповідальності. На мій погляд, абсурдно виглядає ситуація, за якої на представника влади покладається ризик того, що його співрозмовник включений до реєстру олігархів. Недопустимим є ставлення держслужбовцю в провину неподання декларації про зустріч з особою, «олігархічний» статус якої йому був невідомий.

Моє адвокатське бюро практикує, зокрема, у кримінальному праві, і тут усі механізми заздалегідь передбачені. Навіть негласні слідчі (розшукові) дії можна проводити вже в рамках кримінального провадження. Але для цього прослуховування чи відеонагляд повинні чимось обґрунтовуватися. А як це буде організовано в межах нових законодавчих змін? Додаткова відповідальність для держслужбовців теж виглядає доволі дивно, адже сама по собі зустріч із так званим олігархом — це ще не злочин.

— Яка ваша оцінка: дійсно метою проекту є деолігархізація чи це лише піар-хід, мета якого вичерпується прийняттям закону, що позбавлений правових механізмів для його реалізації?

— Не згоден з тим, що закон позбавлений механізму для реалізації. Він містить суттєві недоліки, однак навряд чи це заважитиме РНБО ухвалювати рішення на його підставі. Дуже ймовірно, що повноваження Ради обмежувати людину в правах у зв’язку з рядом оціночних ознак може використовуватися як додатковий засіб тиску на окремих представників бізнесу. І, звісно, Президент і його команда отримали величезний привід для боротьби з «олігархами» в медіапросторі. З огляду на проект юридичні методи використовуватимуться в останню чергу.

«Коли адвокат використовує процесуальні прогалини для захисту клієнта, то це і є суть його роботи»

— Крім олігархів, нинішня влада не забуває й про адвокатів. Є проекти, що передбачають якось приструнчити захисників. Зокрема, частіше й жорсткіше їх карати за зловживання правами й у кримінальному процесі (№5661). Як ви вважаєте, чи необхідні такі процесуальні механізми впливу суду на адвокатів і прокурорів? До речі, про виховання останніх автори проекту, схоже, не замислюються.

— Більшість адвокатів добре знає, які проблеми виникають у зв’язку з неявкою прокурорів на судові засідання. У нас величезні кошти витрачаються на утримання прокурорів, але часто-густо вони займаються процесами, що мають політичне забарвлення, як-от кримінальне переслідування сотень чи тисяч людей, яких судять через 7 років після майдану. Це нерелевантно витратам часу та бюджетних коштів на утримання правоохоронних органів.

При цьому захист таких громадян адвокатура нерідко здійснює на умовах pro bono. Прокуратура ж у цей час, займаючись справами «передпопереднього» режиму, тим самим просто витрачає час замість того, щоб запобігти скоєнню нових злочинів. А коли прокурори відчувають, що програють, то просто не з’являються на судові засідання, чим суттєво затягують розгляд справи.

Я, як член комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності Національної асоціації адвокатів України, пишаюся тим, що в Україні є незалежна та гідна адвокатура, яка сама себе фінансово забезпечує. Захищаються як порушені права адвокатів, так і права тих, стосовно кого адвокат міг учинити дисциплінарне порушення.

Але коли скарги будуть писати судді та прокурори, то тут дійсно повинна мати місце лише явно неадекватна поведінка адвоката. Тому незрозуміло, що саме хочуть змінити, якщо й сьогодні механізм притягнення до дисциплінарної відповідальності є врегульованим і працює.

— Чи можна взагалі говорити, що адвокат зловживає правами, якщо, приміром, він використовує недоліки, процесуальні прогалини в роботі обвинувачення, аби затягти процес, домогтися звільнення підзахисного з-під варти тощо? Тобто чи сумісні статус захисника як такий з добросовісною поведінкою?

— Коли адвокат використовує процесуальні прогалини для захисту клієнта, то це і є однією з тактик та суттю роботи відповідно до вимог чинного законодавства. На те адвокат і існує, щоб використовувати всі законні способи захисту.

«Ми маємо прагнути до максимальної реалізації прав, а не вбачати скрізь зловживання»

— Якщо такий закон приймуть, чи не перетвориться кримінальне провадження на змагання в скаргах? Тобто суди реагуватимуть окремим ухвалами на дії адвокатів, ті скеровуватимуть дисциплінарні скарги на суддів до Вищої ради правосуддя, а прокурори — порушуватимуть справи проти суддів. Чи виграє в такій війні власне правосуддя та справедливість?

— Невідомо для чого вводити можливість винесення окремих ухвал поряд з можливістю подати скаргу. Для того щоб обійти механізм із подачею дисциплінарної скарги? У проекті №5661 зазначено, що нібито суддя буде вживати заходів у разі зловживання адвокатом процесуальними правами.

Переважна більшість українських суддів — порядні, націлені на мирне врегулювання, людське ставлення. На мій погляд, вони будуть до останнього чекати, але не подаватимуть такого роду скарги. Тим більше що встановлена адміністративна та дисциплінарна відповідальність за неповагу до суду. Невже цього недостатньо?

Узагалі адмінвідповідальність як така в нас недооцінена. Адже, попри маленький штраф, сам факт притягнення особи до такої відповідальності вже псує репутацію.

А щодо зловживання правами скажу так: ми маємо прагнути до максимальної реалізації прав, а не вбачати скрізь зловживання.

— До речі, як ви ставитеся до скарги до ВРП на суддю під час розгляду справи: це тиск на правосуддя чи право адвоката? Адже подання скарги адвокати часто використовують для відводу судді.

— По суті, скарги до ВРП здебільшого подаються в інтересах клієнта, відповідно, їх має підписувати і клієнт, якщо дійсно вбачає наявність у діях судді дисциплінарного проступку, несумісного з посадою. На мою думку, адвокати повинні дотримуватися цього принципу. Адже дуже рідко в судді та адвоката виникає якась особиста неприязнь.

— Політики вже 7 років стверджують, що в нас судді — недоброчесні. З’являються все нові й нові органи, конкурсні комісії для перевірки доброчесності. Ви згодні з тим, що вся проблема корупції, недовіри до суду спричинена саме поведінкою суддів? Чи все ж свою лепту вносять і адвокати, і прокурори, і політики?

— Звинувачувати лише суддів у тій ситуації, яка склалася, не можна. Останнім часом саме середовище в країні призводить до цього. Це як у людини непомітно погіршується здоров’я, що виливається в камені в нирках чи серцевий напад. Так і тут — усе відбувається непомітно, поступово.

Політики підбурюють своїми обіцянками, законопроектами. Прокурори полюбляють тримати суддів на гачку звичайним шантажем. Важко в такій ситуації залишатись об’єктивним, якщо на суддів постійно чиниться тиск з усіх боків!

— З погляду адвоката, як можна досягти максимальної доброчесності суддів: ще підвищити їм зарплату, тримати в замкненому просторі, аби вони ні з ким не спілкувалися, причепити на кожного камеру, аби вона фіксувала кожну зустріч і розмову?

— Насамперед потрібно менше втручатися в їхню діяльність. Потрібно боротися не за доброчесність представників окремої професії, а за доброчесність суспільства в цілому, з найвищим керівництвом держави, законодавцями та чиновниками всіх рангів включно.

— Частина народних депутатів вірить у те, що якщо запрацює нова ВККС із міжнародними експертами, то це дозволить набрати нових, більш доброчесних суддів. Ви в це вірите?

— У нас міжнародні експерти скрізь фігурують вже 7 років, і ні до чого гарного це поки що не привело. Насправді йде якась показушна боротьба з корупцією.

— А вам не здається, що українські судді скоро стануть такими собі аутистами? З одного боку, свої громадяни з подачі влади та ЗМІ їх не сприймають. З другого — міжнародні експерти, які постійно жадають зазирнути в брудну білизну…

— Я особисто переконався, що в кожному суді працюють професіонали. Якщо всіх цих людей в один момент прибрати та призначити нових, буде дійсно повний розпад судової системи. Усі ці експерименти з міжнародними експертами й покликані вбити те, що в нас сьогодні поки що працює.

Взагалі не схоже на те, щоб при цьому всьому дотримувався баланс між трьома гілками влади. Тому порада одна: не заважайте працювати професіоналам, яких у нашій країні багато. Потрібно, щоб кожен працював над дотриманням законності, тоді й результати будуть зовсім іншими.