Требования кредитора к имущественному поручителю являются обеспеченными в целом независимо от учетной оценки залогового имущества, определенной сторонами в договоре. Такое заключение сделал ВС в постановлении №904/1360/19, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
4 лютого 2021 року м.Київ №904/1360/19
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду:
головуючого — БАНАСЬКА О.О.,
суддів: БІЛОУСА В. В., ВАСЬКОВСЬКОГО О. В., ЖУКОВА С. В., ОГОРОДНІКА К. М., ПЄСКОВА В. Г., ПОГРЕБНЯКА В. Я., ТКАЧЕНКО Н. Г. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Енергоінвест» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2019 у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпротехінвест» про банкрутство
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст і підстави наведених у заяві вимог
1. У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа за заявою ТОВ «Дніпротехінвест» про банкрутство.
2. 01.07.2019 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» від 01.07.2019 вх. №547/9 з грошовими вимогами до ТОВ «Дніпротехінвест», в якій заявник просив визнати та включити до реєстру вимог кредиторів його грошові вимоги до боржника в розмірі 63094624,07 грн. як такі, що забезпечені заставою майна боржника, та 3842,00 грн. судового збору, сплаченого за подання цієї заяви до суду.
3. Заява АТ «Банк Кредит Дніпро» мотивована наявністю у боржника заборгованості в розмірі 63094624,07 грн., яка виникла через неналежне виконання Українсько-угорським закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями «Веста-Дніпро» (позичальник), правонаступником якого на теперішній час є ПАТ «Веста-Дніпро», зобов’язань за укладеним з банком кредитним договором від 29.12.2009 № 291209-К, для забезпечення виконання зобов’язань за яким між АТ «Банк Кредит Дніпро» (заставодержатель) та ТОВ «Дніпротехінвест» (заставодавець) укладено договір застави акцій від 29.12.2009 №291209-З/1.
4. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданої заяви АТ «Банк Кредит Дніпро» визначено приписи абз.2 ч.2, ч.8 ст.23 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», стст.610, 612, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК, стст.1, 19, 20 закону «Про заставу».
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
5.09.12.2009 між АТ «Банк Кредит Дніпро» (банк) та Українсько-угорським ЗАТ «Веста-Дніпро», правонаступником якого на теперішній час є ПАТ «Веста-Дніпро», укладено кредитний договір №291209-К, зі змінами та доповненнями до нього.
6. Відповідно до п.1.1 кредитного договору банк надав позичальнику кошти в загальній сумі $5 млн. Зазначене підтверджується відповідними меморіальними валютними ордерами, доданими до матеріалів справи, та не заперечується сторонами.
7. Пунктом 4.1 кредитного договору (з урахуванням договору №170511 про зміни) визначено, що позичальник зобов’язується повернути одержаний кредит у строк до 20.02.2012, сплатити нараховані відсотки та комісії за цим договором зі своїх поточних рахунків шляхом перерахування банку коштів на позичковий рахунок та рахунки нарахованих відсотків та комісій відповідно до встановлених строків.
8. Згідно з пунктом 1.6 кредитного договору термін повернення кредиту — до 20.02.2012. З урахуванням погашення позичальником частини заборгованості сума кредитних коштів, що підлягає поверненню, становить $2,5 млн, які позичальник зобов’язується повернути в строк до 20.02.2012 (з урахуванням договору про зміни).
9. Пунктом 1.3 Кредитного договору (з урахуванням договору про зміни) визначено, що процентна ставка за користування кредитами в доларах США становить на рівні 12% річних.
10. Для забезпечення належного виконання зобов’язань позичальника за Кредитним договором банк приймає, зокрема, в заставу акції ПАТ «Дніпро-Деу» в кількості 177777 штук, що належать ТОВ «Дніпротехінвест» згідно з договором застави акцій №291209-З/1 від 29.12.2009.
11. 29.12.2009 між АТ «Банк Кредит Дніпро» (заставодержатель) та ТОВ «Дніпротехінвест» (заставодавець) укладено договір застави акцій №291209-З/1 відповідно до п.1.1 якого за Кредитним договором №291209-К від 29.12.2009 заставодержатель надав ПАТ «Веста-Дніпро» строковий кредит для поповнення обігових коштів у сумі $2,5 млн (з урахуванням змін, внесених договором №170511).
12. З метою забезпечення повного і своєчасного виконання боржником своїх зобов’язань за кредитним договором заставодавець як майновий поручитель надав у повторну заставу заставодержателю цінні папери — прості іменні акції, що визначені та описані в пункті 1.3 договору застави.
13. Предмет застави за цим договором забезпечує вимоги заставодержателя щодо повного та своєчасного виконання боржником кожного і всіх його зобов’язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього (пункт 1.2 Договору застави).
14. Відповідно до пункту 1.4 Договору застави за взаємною згодою сторін загальна оціночна вартість предмета застави становить 3144875,13 грн.
15. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2019 відкрито провадження у справі №904/1360/19 про банкрутство ТзОВ «Дніпротехінвест»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів з 16.04.2019; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна призначено Конового О.С.
16. 17.04.2019 на офіційному вебсайті Вищого господарського суду оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Дніпротехінвест».
17. 01.07.2019 до суду надійшла заява АТ «Банк Кредит Дніпро» з грошовими вимогами до боржника у розмірі 63094624,07 та 3842,00 грн. судового збору, яка є предметом цього судового розгляду.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
18. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2019 затверджено реєстр вимог кредиторів у справі №904/1360/19 про банкрутство ТзОВ «Дніпротехінвест» з вимогами кредиторів, зокрема АТ «Банк Кредит Дніпро» в розмірі 59949748,94 грн. — четверта черга задоволення вимог кредиторів та 3842,00 грн. — перша черга без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів; окремо внесені вимоги кредиторів, забезпечені заставою АТ «Банк Кредит Дніпро» в розмірі 3144875,13 грн.
19. Ухвала місцевого господарського суду в частині грошових вимог АТ «Банк Кредит Дніпро» мотивована з посиланням на приписи абз.3 ч.2 ст.45 Кодексу з процедур банкрутства, з урахуванням якої суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» в розмірі 3842,00 грн. підлягають включенню до першої черги, а вимоги у розмірі 59949748,94 грн. — до четвертої черги задоволення вимог кредиторів без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. Окремо підлягають включенню вимоги у розмірі 3144 875,13 грн. як такі, що забезпечені заставою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
20. ЦАГС постановою від 18.05.2020 ухвалу ГС Дніпропетровської області від 28.11.2019 залишив без змін.
21. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині розгляду грошових вимог АТ «Банк Кредит Дніпро», зазначивши, що оскільки вартість предмета застави, яка визначена у договорі застави, становить 3144875,13 грн., а вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» за Кредитним договором становлять 63094624,07 грн., то відповідно до приписів ч.2 ст.45 КзПБ банк повинен розглядатися як забезпечений кредитор лише в частині вартості предмета застави; залишок вимог вважається незабезпеченим <…>.
34. 5.01.2021 суддя-доповідач у справі на підставі ч.7 ст. 303 ГПК направив на адресу Науково-консультативної ради при ВС лист від 05.01.2021 №22.2-11/1 з проханням підготувати науковий висновок щодо застосування абз.3 ч.2 ст.45 КзПБ в аспекті визначення розміру вимог забезпеченого кредитора у справах про банкрутство.
35. Фахівцям НКР ВС були поставлені такі запитання:
1. Чи є факт визначення вартості застави в договорі його сторонами безумовною підставою для визнання кредитора забезпеченим саме на таку вартість у розумінні абз.3 ч.2 ст.45 КзПБ?
2. Яке значення та вплив на визначення розміру вимог саме як забезпеченого кредитора у контексті застосування абз.3 ч.2 ст.45 КзПБ має статус боржника у спірних правовідносинах: у першому випадку боржник є лише майновим поручителем; у другому випадку боржник є одночасно і боржником в основному зобов’язанні і майновим поручителем?
36. 19.01.2021 на адресу ВС надійшов науковий висновок членів НКР ВС — д.ю.н., професора Беляневич О.А. та к.ю.н. Беляневича В. Е., в якому на поставлені запитання надано такі відповіді:
1. Факт визначення вартості предмета застави в договорі його сторонами є безумовною підставою для визнання кредитора забезпеченим саме на таку вартість у розумінні абз.3 ч.2 ст.45 КзПБ. На решту вимог такий кредитор є незабезпеченим.
2. Якщо боржник є майновим поручителем, то кредитор вважається забезпеченим на вартість предмета забезпечення, визначену договором. Якщо вартість предмета забезпечення є меншою за розмір вимог забезпеченого кредитора, залишок вимог такого кредитора не є незабезпеченими в розумінні ч.2 ст.45 КзПБ. Якщо боржник є заставодавцем (іпотекодавцем), вимога в частині вартості предмета застави (іпотеки) вважається забезпеченою, інша частина вимоги має бути внесена до реєстру вимог кредиторів як незабезпечена.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги, підстави касаційного оскарження та узагальнені доводи скаржника
42. У касаційній скарзі ТОВ «Вест Енергоінвест» просить оскаржувані судові рішення скасувати та внести до реєстру вимог кредиторів боржника вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» в сумі 63094624,07 грн. повністю як вимоги, забезпечені заставою.
43. Підставами касаційного оскарження судових рішень місцевого та апеляційного господарських судів ТОВ «Вест Енергоінвест» визначено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої палати ВС від 15.05.2018 у справі №902/492/17, тобто приписи п.1 ч.2 ст.287 ГПК.
44. В якості обґрунтувань доводів касаційної скарги ТзОВ «Вест Енергоінвест» зазначає, зокрема, таке:
судами попередніх інстанцій не застосовано норми статті 19 Закону «Про заставу» та безпідставно включено вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» в сумі 59949748,94 грн. до четвертої черги задоволення вимог кредиторів ТОВ «Дніпротехінвест», у той час як предмет застави забезпечує усі зобов’язання за кредитним договором;
включення 3144875,13 грн. до реєстру вимог кредиторів боржника як окремо внесених вимог, забезпечених заставою, може призвести до порушення прав АТ «Банк Кредит Дніпро», якщо предмет застави буде реалізовано за ціною, яка перевищує 3144875,13 грн. <…>.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду першої та апеляційної інстанцій
51. Предметом судового розгляду в цій справі є заява кредитора АТ «Банк Кредит Дніпро» про визнання грошових вимог до боржника, яка обґрунтована тим, що боржник є майновим поручителем позичальника банку за зобов’язанням за Кредитним договором відповідно до Договору застави майнових прав.
52. Суди попередніх інстанцій, розглядаючи заявлені грошові вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро», дійшли висновку з посиланням на приписи ч.2 ст.45 КУзПБ, що заявник повинен розглядатися як забезпечений кредитор лише в частині вартості предмета застави, тоді як скаржник вважає цей висновок помилковим та зазначає, що предмет застави забезпечує усі зобов’язання боржника за Кредитним договором.
53. Справу передано на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство КUC з огляду на необхідність відступу від висновку ВC щодо визначення розміру забезпечених вимог кредитора, викладеного в постанові від 17.06.2020 у справі №905/2028/18.
54. Заслухавши доповідь головуючого судді Банаська О.О., пояснення представників кредитора ТОВ «Вест Енергоінвест» та ліквідатора ТОВ «Дніпротехінвест» Конового О.С., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, відзивів на касаційну скаргу та підстави для відступу від висновку ВС щодо питання визначення розміру вимог забезпеченого кредитора, викладеного у постанові від 17.06.2020 у справі №905/2028/18, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі ВС дійшла таких висновків.
Щодо визначення розміру вимог забезпеченого кредитора з урахуванням статусу боржника у спірних правовідносинах (майновий поручитель, який не є боржником в основному зобов’язанні)
55. За ч.1 ст.3 ГПК, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції, цього кодексу, закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою.
56. Частиною 6 ст.12 ГПК визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених законом про банкрутство.
57. За змістом ст.1 КзПБ забезпечені кредитори — кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника.
58. Згідно зі ст.572 та ч.1 ст.576 ЦК у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
59. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч.1 ст.575 ЦК).
60. Відповідно до ст.1 закону «Про заставу» застава — це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інше не встановлено законом. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
61. Предметом застави можуть бути майно та майнові права, а також майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення (ч.1, 2 ст.4 закону «Про заставу»).
62. За визначеннями, наведеними у ст.1 закону «Про іпотеку», іпотека — вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, установленому цим законом.
63. Частиною 1 ст.583 ЦК визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Відповідні положення наведено також у ч.2 ст.11 закону «Про заставу», за якою заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель), та ст.1 закону «Про іпотеку», якою передбачено, що іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.
64. Чинний ЦК та закон «Про заставу» не містять визначення поняття майнового поручителя. Зміст такого поняття розкриває ст.1 закону «Про іпотеку», згідно з якою майновий поручитель — особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи — боржника.
65. Відповідно до ст.11 закону «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов’язанням.
66. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання (ч.3 ст.3 закону «Про заставу»). Право застави припиняється, зокрема, у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою (п.1 ч.1 ст.593 ЦК).
67. Згідно із ч.1 ст.589 ЦК у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
68. Аналогічні положення також передбачено чч.5, 6 ст.3 закону «Про іпотеку», в яких зазначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов’язання. У разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до договору іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.
69. За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, — неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (ч.2 ст.589 ЦК, ст.19 закону «Про заставу»).
70. Відповідно до ч.1 ст.7 закону «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов’язаних з пред’явленням вимоги за основним зобов’язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов’язання чи умов іпотечного договору.
71. У разі реалізації предмета застави (іпотеки) у зв’язку зі зверненням на нього стягнення заставодаводержателем (іпотекодержателем) відповідне забезпечувальне зобов’язання припиняється (абз.5 ст.28 закону «Про заставу», абз.3 ч.1 ст.17 закону «Про іпотеку»).
72. Отже, за наведеними вище положеннями законодавства, заставодержатель (іпотекодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом). Виражений у грошовій формі розмір зобов’язання майнового поручителя визначається виходячи з дійсних на відповідний момент зобов’язань боржника (позичальника), які існують за основним зобов’язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення.
73. Закон про банкрутство (в редакції чинній, на момент звернення з заявою, що є предметом судового розгляду у цій справі) не містив іншого порядку та способу визначення забезпечених вимог, ніж наведені вище положення законодавства та не пов’язував визначення вимог, забезпечених заставою (іпотекою) майна боржника, для включення їх до реєстру вимог із договірною вартістю предметів забезпечення. Натомість правове значення в цьому випадку мав розмір підтверджених документально зобов’язань боржника за основним зобов’язанням та вартість фактичної реалізації предмета забезпечення, яка на стадії затвердження реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання ще невідома.
74. З урахуванням викладеного забезпеченими зобов’язаннями в розумінні ст.1 закону про банкрутство (у редакції чинній, на момент звернення з заявою, що є предметом судового розгляду у цій справі) та, відповідно, вимогами забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, визначалися всі вимоги кредитора, які існують за основним зобов’язанням (кредитним договором) і є дійсними на момент визнання вимог та можуть бути задоволені за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення відповідно до умов забезпечувального договору та чинного законодавства.
75. Подібні за змістом висновки щодо застосування стст.1, 23 закону про банкрутство, стст.572, 575, 583, 584, 589 ЦК, стст.11, 12, 28 закону «Про заставу», стст.1, 3, 7, 11, 17, 39 закону «Про іпотеку», викладено у постанові ВП ВС від 15.05.2018 у справі №902/492/17, які суд враховує під час розгляд цієї справи.
76. Водночас у справі, що розглядається, суду касаційної інстанції належить вирішити питання про застосування абз.3 ч.2 ст.45 КзПБ щодо визначення розміру вимог забезпеченого кредитора з урахуванням статусу боржника у спірних правовідносинах (майновий поручитель, який не є боржником у основному зобов’язанні).
77. Із наявних матеріалів справи вбачається, що заяву АТ «Банк Кредит Дніпро», яка є предметом цього судового розгляду, подано до суду 01.07.2019, тобто у період дії закону про банкрутство в редакції від 19.01.2013, в якому умови звернення забезпеченого кредитора із заявами з грошовими вимогами до боржника було урегульовано в абз.2 ч.3 ст.23 цього закону, тоді як на час розгляду цих вимог таке звернення визначалося нормами абз.2,3 ч.2 ст.45 КУзПБ, із введенням в дію якого з 21.10.2019 закон про банкрутство втратив чинність.
78. Відповідно до абз.2 ч.3 ст.23 закону про банкрутство в редакції від 19.01.2013, яка діяла до 21.10.2019, було передбачено, що забезпечені кредитори зобов’язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.
79. Натомість абз.2,3 ч.2 ст.45 КзПБ визначено, що забезпечені кредитори зобов’язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.
80. Порівняльний аналіз змісту цих норм свідчить, що, на відміну від абз.2 ч.3 ст.23 закону про банкрутство, норми абз.3 ч.2 ст.і 45 КзПБ передбачають також право забезпеченого кредитора частково відмовитися від забезпечення зобов’язання.
81. Отже, абз.3 ч.2 ст.45 КУзПБ передбачено декілька можливих правових моделей поведінки забезпеченого кредитора, які застосовуються залежно від змісту заставних відносин кредитора і боржника (майнового поручителя): 1) забезпечені кредитори зобов’язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника в частині вимог, що є незабезпеченими; 2) забезпечені кредитори можуть повністю відмовитися від забезпечення; 3) забезпечені кредитори можуть частково відмовитися від забезпечення.
82. Утім, наведене правове регулювання не забезпечує єдиного правозастосування щодо визначення розміру вимог забезпечених кредиторів до боржника (майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов’язанні) та не сприяє правовій визначеності під час вирішення цього питання.
83. Суд зауважує, що принцип правової визначеності є невід’ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Він гарантує забезпечення легкості з’ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності. Правова визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій правовідносин, що виникають.
84. Принцип правової визначеності має широке застосування у практиці ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18.12.2018 у справі «Новік проти України» судом зазначено, що «надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» в розумінні §1 ст.5 конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля».
85. Очевидно, що відсутність чіткого регулювання визнання розміру вимог забезпечених кредиторів сприяє виникненню на практиці випадків формування різних підходів до визнання розміру вимог забезпечених кредиторів. Зокрема:
I підхід: вимоги кредитора, якщо інше не обумовлено договором, визнаються забезпеченими лише в розмірі вартості предмета застави (іпотеки), визначеної між кредитором та боржником (майновим поручителем, який не є боржником в основному зобов’язанні) у договорі застави (іпотеки), що згодом на практиці має наслідком виникнення випадків повторного звернення кредитора до суду із заявою про визнання його вимог забезпеченими у разі продажу предмету застави (іпотеки) за ціною, вищою за ту, що погоджена в договорі застави (див. mutatis mutandis постанову ВС від 16.12.2020 у справі №921/184/16-г/10);
II підхід: вимоги кредитора, якщо інше не обумовлено договором, визнаються забезпеченими лише в розмірі вартості предмета застави (іпотеки), погодженої між кредитором та боржником (майновим поручителем, який не є боржником в основному зобов’язанні) у договорі застави (іпотеки), а в іншій частині вимоги є незабезпеченими та погашаються у черговості, визначеній КзПБ. У такому разі кредитор одночасно буде і забезпеченим, і конкурсним та матиме не тільки право на участь у зборах кредиторів з правом вирішального голосу, але й на отримання задоволення решти незабезпечених вимог за рахунок іншого майна боржника, яке не є предметом забезпечення (ця справа);
III підхід: вимоги кредитора, якщо інше не передбачено договором, визнаються забезпеченими у розмірі всієї суми заявлених вимог до боржника (майнового поручителя, який не є боржником в основну зобов’язанні).
86. Тож у цій справі перед судом касаційної інстанції постало питання про формування єдиного підходу до визначення розміру вимог забезпечених кредиторів до боржника (майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов’язанні).
87. ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06.12.2007 у справі «Воловік проти України»).
88. Функція роз’яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (рішення ЄСПЛ від 28.09.99 у справі «Озтюрк проти Туреччини»).
89. Одним із завдань ВС є тлумачення чинного законодавства, усунення недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин.
90. Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин, суд повинен керуватися як завданням судочинства, так і загальними засадами цивільного законодавства, зокрема засадами справедливості, добросовісності та розумності.
91. Суд враховує, що процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого, зокрема, є рівномірне і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника.
92. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.
93. Унаслідок конкуренції прав кредиторів за умови недостатності майна боржника виникає необхідність спеціального правового регулювання.
94. Тому в конкурсному процесі важливим є визначення статусу кредиторів у справі про банкрутство, оскільки від того, якими правами та обов’язками вони наділені і як ефективно їх використовують, залежить досягнення основної мети конкурсного провадження — задоволення/погашення вимог кредиторів.
95. Статус кредиторів у справі про банкрутство визначають характер їх вимог до боржника, забезпеченість вимог, час виникнення зобов’язання, характер інтересу, що захищається, інші критерії.
96. Правове визначення терміна «забезпечені кредитори» розкрито у ст.1 КзПБ, якою до них віднесено кредиторів, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника.
97. Системний аналіз норм ст.572 ЦК, ст.1 закону «Про заставу», ст.1 закону «Про іпотеку» свідчить, що законодавець при конструюванні відповідних правових норм так чи інакше текстуально використовує поняття «переважність права заставодавця (іпотекодавця) перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог за рахунок заставного (іпотечного) майна».
98. Отже, сутність застави (іпотеки) полягає не лише в тому, щоб забезпечити основне зобов’язання в повному обсязі, а в тому, що правом застави (іпотеки) є право на чужу річ, яке належить кредитору в забезпечення його права вимоги за зобов’язанням і яке виявляється в можливості переважного (порівняно з іншими кредиторами) задоволення із цінності цієї речі.
99. Таке переважне право також закріплено в ч.6 ст.64 КУзПБ, якою встановлено, що погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, позачергово.
100. Відкриття провадження у справі про банкрутство щодо боржника не змінює суті заставного (іпотечного) зобов’язання, зазнає змін лише процедура задоволення вимог кредитора, які забезпечені заставою (іпотекою), з урахуванням чого норми КзПБ щодо забезпечених кредиторів слід застосовувати з огляду на відповідні суміжні норми законодавства про заставу (іпотеку).
101. Тому визначення забезпеченого зобов’язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов’язань, зокрема стст.572, 575, 589 ЦК, законів «Про заставу», «Про іпотеку» (аналогічний висновок викладений у постанові ВП ВС від 15.05.2018 у справі №902/492/17).
102. У справі, що розглядається, вимоги, забезпечені заставою, заявлено АТ «Банк Кредит Дніпро» до боржника, який є майновим поручителем за зобов’язаннями позичальника за Кредитним договором, укладеним із заявником.
103. За змістом положень ст.589 ЦК, стст.7, 11 закону «Про іпотеку», ст.19 закону «Про заставу» заставодаводежатель, а в іпотечних правовідносинах — іпотекодержатель (якщо інше не передбачено договором або законом) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника (майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов’язанні), визначені на момент фактичного задоволення, за рахунок майнового поручителя у розмірі фактичної реалізації предмета застави, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Цей висновок узгоджується з висновком ВП ВС, викладеним у постанові від 15.05.2018 у справі №902/492/17.
104. Частиною 1 ст.12 закону «Про заставу», якою врегульовано зміст договору застави, однією з істотних умов такого договору визначено опис предмета застави. Аналогічно до істотних умов договору іпотеки віднесено опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані (п.3 ч.1 ст.18 закону «Про іпотеку»).
105. Таким чином, вартість предмета застави не є істотною умовою відповідного договору та її відсутність не робить такий договір недійсним.
106. Відсутність у законі імперативної вимоги щодо оцінки предмета застави (іпотеки) як істотної умови договору пов’язана з тим, що майно (нерухомість), за загальним правилом, має свою вартість та певну цінність, яка не завжди відповідає дійсній вартості цього предмета як на час визначення розміру вимог, так і на момент реалізації майна задля задоволення вимог забезпеченого кредитора. Така оцінка є лише припущенням щодо реальної вартості майна, оскільки відповідна оцінка із часом може змінитися: або зростати або зменшуватися під впливом конкретних причин (коливання ринкових цін на нерухомість, знецінення майна, втрата ним своїх споживчих або ексклюзивних якостей тощо).
107. Водночас аналіз норм КзПБ свідчить, що в процедурі розпорядження майном на стадії формування реєстру кредиторів не передбачено будь-якої оцінки майна для визначення його вартості. Відповідно до ч.8 ст.45 КзПБ розпорядник майна зобов’язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв — згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром. Лише у процедурі ліквідації до повноважень ліквідатора належить: визначення початкової вартості майна банкрута (ч.1 ст.61 КзПБ); визначення початкової вартості продажу майна банкрута (ч.1 ст.63 КзПБ); визначення початкової ціни як однієї з умов продажу за погодженням з комітетом кредиторів та забезпеченим кредитором (щодо майна, яке є предметом забезпечення) (ч.1, 2 ст.75 КзПБ).
108. Із урахуванням наведеного погоджена сторонами вартість предмета застави (іпотеки) у договорі застави (іпотеки) не може обмежувати розмір зобов’язань боржника (майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов’язанні), забезпечених заставою (іпотекою), позаяк з огляду на викладене вище сума задоволення вимог заставодержателя (іпотекодержателя) пов’язується саме з вартістю фактичної реалізації предмета застави (майнової поруки), якщо інше не встановлено договором застави (іпотеки).
109. У справі про банкрутство кінцева вартість заставного (іпотечного) майна для проведення розрахунків із забезпеченим кредитором формується в момент його реалізації за наслідком якої з дотриманням вимог КзПБ застава (іпотека) припиняється, а вимоги забезпеченого кредитора вважаються погашеними.
110. Звідси помилковим є І підхід щодо визначення забезпеченими вимог кредитора, виключно в розмірі вартості предмета застави, визначеної між кредитором та боржником (майновим поручителем, який не є боржником в основному зобов’язанні) у договорі застави, оскільки він має наслідком порушення прав та інтересів такого кредитора у разі продажу заставного (іпотечного) майна за ціною, вищою за ту, що погоджена сторонами в договорі застави (іпотеки), та не відповідає суті заставного зобов’язання, яке передбачає використання коштів від реалізації майна заставного майна на задоволення вимог забезпеченого кредитора, які це майно забезпечує.
111. Не є правильним і ІІ підхід щодо визначення таких вимог в розмірі вартості предмета застави, визначеної між кредитором та боржником (майновим поручителем, який не є боржником в основному зобов’язанні) у договорі застави, а в іншій частині вимоги є незабезпеченими, адже відповідний підхід може мати наслідком порушення прав та інтересів інших кредиторів, оскільки кредитор у цьому разі отримує можливість задовольнити заявлені ним грошові вимоги не лише за рахунок заставного майна боржника (майнового поручителя, який не є боржником основному зобов’язанні), а й за рахунок іншого майна. До того ж такий у цьому випадку кредитор буде і забезпеченим, і конкурсним та додатково матиме право на участь у зборах кредиторів з правом вирішального голосу.
112. Окрім того, наведені підходи не узгоджуються з метою та принципами конкурсного процесу, до яких віднесено, зокрема, заборону на індивідуальне задоволення вимог кредиторів; задоволення вимог кредиторів в порядку черговості; задоволення вимог кожної черги після повного задоволення вимог кредиторів попередньої черги; задоволення вимог кредиторів у разі недостатності коштів боржника для задоволення вимог кредиторів, однієї черги пропорційно сумам їх вимог. Дотримання цього порядку спрямоване на унеможливлення переважного задоволення вимог одних кредиторів на шкоду іншим.
113. Тож очевидно, що за наявності недостатньо чіткого формулювання абз.3 ч.2 ст.45 КзПБ для того, аби суб’єкт відповідного припису міг передбачити наслідки його застосування під час визначення вимог забезпечених кредиторів до боржника (майнового поручителя, який не боржником в основному зобов’язанні), неможливо забезпечити розумну передбачуваність судових рішень, ухвалених за результатом розгляду вимог забезпечених кредиторів.
114. ЄСПЛ неодноразово зауважував, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справах «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996, «Вєренцов проти України» від 11.04.2013).
115. У рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначено, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону». У разі коли законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків осіб, національні органи зобов’язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
116. Ураховуючи викладене, ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС з метою єдності та сталості судової практики щодо визначення розміру забезпечених вимог кредиторів дійшов висновку, що вимоги забезпеченого кредитора, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, до майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов’язанні, є забезпеченими в цілому незалежно від облікової оцінки заставного (іпотечного) майна визначеної сторонами в договорі застави (іпотеки).
117. Такий підхід враховує положення абз.3 ч.2 ст.і 45 КУзПБ, та мінімізує виникнення проблемних ситуацій, про які зазначалося у цій постанові. Забезпечений кредитор при такому підході самостійно визначає модель поведінки щодо своєї участі у справі про банкрутство: або його вимоги є повністю забезпеченими (з урахуванням умов відповідного договору застави (іпотеки)), однак при цьому він бере участь у засіданні зборів кредиторів та комітеті кредиторів лише з правом дорадчого голосу, або він вчиняє активні процесуальні дії щодо повної чи часткової відмови від забезпечення і таким чином набуватиме право вирішального голосу на зборах кредиторів.
118. За наведеного ВС уважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо визнання забезпеченими вимог кредитора АТ «Банк Кредит Дніпро» в розмірі вартості предмета застави (3144875,13 грн.), визначеної між кредитором та боржником (майновим поручителем, який не є боржником в основному зобов’язанні) в Договорі застави, а решти вимог в сумі 59949748,94 грн. як незабезпечених із включенням їх до четвертої черги задоволення вимог кредиторів.
Щодо суті заявлених вимог
119. Предметом заяви АТ «Банк Кредит Дніпро» про визнання грошових вимог до боржника є вимоги в сумі 63094624,07 грн., до складу яких, з урахуванням долученого до заяви розрахунку, входить прострочена заборгованість та прострочені відсотки за кредитом.
120. ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС звертає увагу, що визначаючи розмір заборгованості боржника, суд зобов’язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку — зроблений кредитором розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв’язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково — зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов’язком суду (подібний висновок щодо обов’язку суду під час перевірки розрахунку заявлених позовних вимог викладено в постанові ВП ВС від 4.12.2019 у справі №917/1739/17).
121. Господарські суди, вирішуючи питання про визнання заявлених забезпечених кредиторських вимог та включення їх окремо до реєстру, повинні застосовувати ст.19 закону «Про заставу» та ст.7 закону «Про іпотеку» і встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна, та розмір цих вимог незалежно від вартості цього майна за договором (аналогічний висновок викладено у постанові ВП ВС від 15.05.2018 у справі № 902/492/17).
122. Надаючи оцінку розміру заявлених забезпечених кредиторських вимог судам належало врахувати висновки щодо нарахування процентів за кредитом, викладені у постановах ВП ВС від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, в яких зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.
123. Однак, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки розрахунку заявленої АТ «Банк Кредит Дніпро» суми грошових вимог, складових цієї суми (періоду та розміру заявлених вимог).
124. Водночас, зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які встановлені ст.300 ГПК, ВС позбавлений можливості дослідити проведений АТ «Банк Кредит Дніпро» розрахунок заявлених кредиторських вимог та встановити його обґрунтованість, чого не зробили й суди попередніх інстанцій (аналогічної позиції щодо неможливості перевірки судом касаційної інстанції розрахунку заявлених вимог дотримується ВП ВС у постановах від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
Щодо відступу від висновку ВС
125. Відповідно до частини першої статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВС у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
126. У постанові ВС від 17.06.2020 у справі №905/2028/16, від висновків у якій мав намір відступити КГС, предметом судового розгляду були грошові вимоги кредитора до боржника, обґрунтовані наявністю у нього заборгованості за кредитним договором, для забезпечення зобов’язань за яким між цими ж сторонами було укладено договір застави.
127. Натомість у справі, яка розглядається, предметом судового розгляду є заява кредитора про визнання грошових вимог до боржника, обґрунтована тим, що він є майновим поручителем позичальника банку за зобов’язанням за Кредитним договором відповідно до договору застави майнових прав.
128. Отже, правовідносини у цих справах не є подібними (у справі №905/2028/16 грошові вимоги забезпеченого кредитора були заявлені до особи, яка є одночасно боржником за основним зобов’язанням та майновим поручителем, тоді як у справі, що розглядається — такі вимоги були заявлені до боржника майнового поручителя, який не є боржником за основним зобов’язанням).
129. За наведеного суд не вбачає підстав для відступу від висновку ВС щодо визначення розміру забезпечених вимог кредитора, викладеного в постанові від 17.06.2020 у справі №905/2028/18.
Щодо суті касаційної скарги
130. Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанцій дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ТзОВ «Вест Енергоінвест».
Висновки щодо застосування норм права
139. На підставі викладеного Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду висловлює такий висновок про застосування норм права.
140. Тлумачення абз.3 ч.2 ст.і 45 КУзПБ у взаємозв’язку з положеннями ст.572, 575, 589 ЦК, стст.7, 11, 17, 18 закону «Про іпотеку» та стст.12, 19, 28 закону «Про заставу» свідчить, що вимоги забезпеченого кредитора, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, до майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов’язанні, є забезпеченими в цілому незалежно від облікової оцінки заставного (іпотечного) майна визначеної сторонами в договорі застави (іпотеки).
141. Кінцева вартість заставного (іпотечного) майна для проведення розрахунків із забезпеченим кредитором формується в момент його реалізації.
142. Застава (іпотека) припиняється, а вимоги забезпеченого кредитора вважаються погашеними у разі реалізації предмета застави (іпотеки) з дотриманням вимог КзПБ.
На підставі викладеного та керуючись стст.286, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317, 326 ГПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ТОВ «Вест Енергоінвест» задовольнити частково.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2019 в частині розгляду грошових вимог АТ «Банк Кредит Дніпро» скасувати.
3. Справу в скасованій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Материалы по теме
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!