Как ВС преодолевает путь от добросовестности к «чистым рукам»
«Добросовестность» — один из тех терминов, о которых мы часто слышим, но воспринимаем как абстракцию. Ученый, а ныне судья Верховного Суда доказывает, что это не так, а «добросовестность» — не устоявшееся понятие, а реальный механизм.
Не теорією єдиною
У рамках онлайн-засідання студентського гуртка з цивільного права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат розповів про суперечливе, однак опорне поняття у суддівській діяльності — «добросовісність».
Керівник гуртка, професор кафедри цивільного права №1 НЮУ ім. Ярослава Мудрого Інна Спасибо-Фатєєва сказала студентам: для того щоб вони відчули дієвість принципу добросовісності на практиці, переконалися, що це не лише теорія, але й цілком практичний механізм, який застосовується судами під час вирішення спорів, на засідання був запрошений суддя ВС. При цьому В.Крат у своїй діяльності встиг поєднати теорію, адже вийшов із наукового кола, і практику застосування принципу «добросовісності», оскільки має суддівський досвід. Також професор зазначила, що принцип добросовісності «пронизує» всі цивільні відносини.
Добросовісність — це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Саме таке визначення наводиться в одній із постанов ВС (постанова КЦС від 16.05.2018 у справі №449/1154/14), сказав В.Крат. Суддя зауважив, що такий підхід ВС застосовує при розгляді не лише цивільних, але й господарських справ, а також тих, які розглядає Велика палата ВС.
Доповідач повідомив, що згадана постанова ВС стосується охорони інтересів добросовісного іпотекодержателя. Він пояснив, що законодавство не містить такої конструкції, як «добросовісний іпотекодержатель», однак суд застосував принцип добросовісності як норму прямої дії і таким чином захистив права кредитора.
В.Крат зупинився й на питанні щодо фраудаторного (вчиненого боржником на шкоду кредитору) поділу майна. Він зазначив, що в сучасному цивільному обороті існує багато ситуацій, коли подружжя з метою уникнути виконання зобов’язань намагається поділити майно в такий спосіб, аби кредитори не могли задовольнити своїх вимог і звернути стягнення на це майно.
Спікер навів приклад, коли подружжя поділило майно так, що дружині залишився будинок і земельна ділянка, а чоловікові, який був боржником, — кілька смартфонів (постанова КЦС від 6.03.2019 у справі №317/3272/16-ц). «Такий поділ здійснюється всупереч принципу добросовісності. Подібна діяльність неприпустима, потрібно виконувати свої зобов’язання і відповідати за ними», — наголосив В.Крат. При цьому він додав, що подібні дії — це зловживання правами, оскільки ніхто не оспорює того, що подружжя має право поділити майно на власний розсуд, однак такий поділ має відбуватися з врахуванням того, що в одного з подружжя є зобов’язання, за якими він повинен відповідати не зловживаючи.
Крім того, суддя звернув увагу, що ВС тільки починає напрацьовувати критерії кваліфікації правочинів як таких, що вчинені на шкоду кредиторам. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка виявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредиторові. До таких обставин, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов’язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/ неринкова); наявність або відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Наперекір суперечливості
В.Крат розповів студентам також про доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). Так, суддя зауважив, що, як правило, ця доктрина застосовується як засіб недопущення недійсності правочину. У постанові об’єднаної палати КЦС від 10.04.2019 у справі №390/34/17 визначено, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, яка не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Використовувалася ця доктрина і у постанові КЦС від 7.08.2019 у справі №496/1561/16-ц.
У справі ж №357/7734/18 колегія суддів дійшла висновку, що застосування доктрини venire contra factum proprium є засобом для недопущення недійсності оспорюваного правочину всупереч принципу добросовісності, а не підставою для визнання його недійсним. Використання доктрини саме як засобу, а не підстави є ключовим для контексту її застосування.
Студентів зацікавила ця тема, вони заздалегідь проаналізували судову практику та підготували запитання. Так, один зі студентів зазначив, що ознайомлений із принципом міжнародного права «естопель» і принцип заборони суперечливої поведінки дуже близький до нього, але трохи відрізняється. Естопель — це правовий принцип у міжнародному праві, згідно з яким сторона в силу деяких обставин втрачає право посилатися на будь-які підстави для визнання договору недійсним. Термін запозичений з англійського права, де він означає категоричне заперечення такої поведінки сторони у процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано.
Водночас слухач запитав, чи застосовується в національній судовій практиці аналог «доктрини чистих рук». Ця доктрина являє собою принцип, відповідно до якого сторона не може домагатися судового захисту за правом справедливості, якщо вона порушила один із принципів справедливості, наприклад не була добросовісною.
В.Крат відповів, що у практиці ВС поки що не траплялося ситуацій, які могли б підпадати під доктрину чистих рук. «Але, думаю, все ще попереду», — зауважив суддя. А І.Спасибо-Фатєєва додала, що ВС ще молодий, а раніше у судовій практиці не дуже активно застосовувалися доктрини. Проте тепер завдяки ним можна забезпечити ефективний захист у випадках, коли існує суперечливе законодавство.
Що ж, судячи з усього, ми спостерігаємо за певною доктринальною еволюцією ВС у дії. І це вкотре доводить, що не варто покладатися на одне лише законодавство. Щоправда, у доктрин також є мінус — вони розкривають свій зміст лише тоді, коли вже застосовуються. А сам принцип добросовісності передбачає, що має бути якесь уніфіковане розуміння того, що таке добро і що таке совість. Це украй складно, коли багато хто з першим попрощався ще в дитинстві, а другого ніколи й не набував…
Василь Крат переконаний, що невдовзі ще більше доктрин перекочують із теоріі в практику ВС.
Материалы по теме
В САП «забыли» отстранить Князева от работы
31.01.2024
Упрощен доступ к базе правовых позиций ВС
01.11.2023
У председателя КУС появился заместитель
26.09.2023
Комментарии
К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой — и будете первым!