Секретарь ТДП, член Высшего совета правосудия Лариса Швецова:

«ВРП не оценивает судебные решения, а дает оценку действиям судьи»

Как сообщал «ЗиБ», Конституционный Суд принял решение от 11.03.2020 №4-р/2020, которым признал неконституционным ряд положений закона «О Высшем совете правосудия», регулирующих процедуру дисциплинарного производства, и возобновил действие предыдущей редакции. Мы обратились к секретарю третьей дисциплинарной палаты, члену Высшего совета правосудия Ларисе ШВЕЦОВОЙ, чтобы уточнить, как это отразится на рассмотрении дисциплинарных производств.

— Ларисо Анатоліївно, як тепер відбуватиметься ініціювання та розгляд скарг на дії суддів?

— Рішенням КС щодо закону №193-IX фактично усунуто невідповідність, яка існувала між нормами законів «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя», щодо регулювання деяких питань здійснення процедури дисциплінарного провадження. Нагадаю, що неконституційною визнано новелу закону про ВРП, що «дисциплінарне провадження розпочинається після отримання відповідно до закону «Про судоустрій і статус суддів» скарги щодо дисциплінарного проступку судді, повідомлення про вчинення дисциплінарного проступку суддею або після самостійного виявлення членами ВРП з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею дисциплінарного проступку, або за ініціативою дисциплінарної палати, Комісії з питань доброчесності та етики чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів у випадках, визначених законом».

Законом №193-IX пропонувалося розглядати анонімні скарги, отримані з будь-якого джерела, або порушувати дисциплінарні провадження за власною ініціативою. Нагадаю, що така практика уже була раніше.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини «Олександр Волков проти України» сказано, що національне законодавство повинне бути достатньо передбачуваним, аби дати особам розуміння обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права (див. рішення від 24.04.2008 у справі «С.G. and оthers v. Bulgaria», п.39). Крім того, законодавство має забезпечувати певний рівень юридичного захисту від свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є в цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів такого втручання (див. рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства», п.46).

— Тож як тепер відбуватиметься розгляд дисциплінарних проваджень?

— Фактично рішення КС вплинуло на врегулювання кількох основних аспектів дисциплінарного провадження.

Перший — підстави для його відкриття. Наразі чинною залишається ст.107 закону «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої право на звернення зі скаргою, повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею має будь-яка особа. Дисциплінарна скарга подається у письмовій формі та повинна містити визначені законом відомості, серед яких прізвище, ім’я, по батькові скаржника тощо. Анонімні скарги ВРП не прийматиме. Так само не порушуватиме проваджень за власною ініціативою, крім випадків, якщо такі обставини стали відомі під час розгляду іншої дисциплінарної справи.

Другий — витребування копій матеріалів справ та пояснень. Це означає, що ВРП, як і раніше, витребуватиме лише ті судові справи або пояснення суддів та прокурорів щодо справ, розгляд яких завершено.

Третій — обов’язкова присутність у засіданні судді, щодо якого розглядається справа.

Четвертий — скасовано норму, яка скоротила до 3-х днів строк розгляду дисциплінарних справ. Таким чином, відновлено попередній строк повідомлення про засідання дисциплінарної палати та, відповідно, розгляд нею дисциплінарної справи, що дає можливість судді підготуватися до захисту.

ВРП і до прийняття закону №193-IX наголошувала, що скорочення строків розгляду окремих етапів дисциплінарного провадження не було доцільним.

Дисциплінарне провадження включає такі етапи:

• попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги;

• відкриття дисциплінарної справи;

• розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

При цьому кожен етап є логічним та послідовним. Вивчення матеріалів на кожному з етапів гарантує глибоке дослідження обставин справи з метою їх неупередженої та об’єктивної оцінки. Такі дії спрямовані на дотримання принципів незалежності, недопущення необґрунтованого впливу та втручання у здійснення ними правосуддя.

Значне скорочення строків суперечило визначеній законом про ВРП процедурі та суттєво обмежило гарантовані права суддів на захист під час дисциплінарного провадження. Як бачимо, КС погодився із доводами ВРП та Верховного Суду щодо невідповідності таких строків засадам незалежності судді, що позбавляло суддю права на ефективний засіб юридичного захисту в дисциплінарній процедурі.

— Серед іншого у рішенні КС наголошується, що «дисциплінарне провадження не повинне передбачати жодних оцінок судових рішень, оскільки такі рішення підлягають апеляційному перегляду» (п.7.1 мотивувальної частини). Чи означає таке категоричне твердження, як «жодних», що дисциплінарні палати тепер не вправі давати оцінку ні обґрунтованості судового рішення, ні дотриманню інших процесуальних вимог під час його ухвалення? Адже, за логікою КС, це є компетенцією апеляційної інстанції.

— 85% скарг на дії, які надходять до ВРП, по суті, дублюють апеляційні чи касаційні скарги, і саме на цій підставі ВРП залишає їх без розгляду. Крім того, ВРП постійно наголошує, що не оцінює судових рішень, а дає оцінку діям судді. Ніхто, крім суду вищої інстанції, не наділений законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Дисциплінарна відповідальність суддів не поширюється на зміст їхніх рішень. Цей принцип закладено в Конституції, і він відповідає міжнародним стандартам у сфері відповідальності судді.

Дисциплінарне провадження щодо суддів здійснюється з урахуванням конституційного принципу незалежності здійснення судочинства та не спрямоване на оцінку судових рішень, які мають переглядатися лише відповідним судом у встановленому процесуальним законом порядку.

— Чи може це рішення КС слугувати підставою для оскарження дисциплінарних стягнень, раніше накладених ВРП, зокрема, на суддів, яких було звільнено за процедурою, передбаченою законом «Про відновлення довіри до судової влади», тобто суто за рішення, які вони постановили?

— КС рекомендував Верховній Раді невідкладно привести положення законів «Про судоустрій і статус суддів» і «Про Вищу раду правосуддя» у відповідність до цього рішення. Тож після внесення змін до законодавства ми побачимо, яким чином можуть бути розглянуті зазначені питання.