Усовершенствование пересмотра

Как разгрузить ВС и гарантировать право граждан на справедливость

Обеспечение единства судебной практики — это реализация принципа правовой определенности, являющаяся одним из главных аспектов верховенства права и создающая условия для предсказуемости судебного решения. Именно такая деятельность Верховного Суда обеспечивает соблюдение принципа равенства всех граждан перед законом.

Фільтри касаційного оскарження

У контексті набрання чинності законом «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» виникає гостра необхідність упровадження системи допуску та фільтрів для касаційного оскарження. Адже через надмірну кількість залишків справ та ситуації, що склалася, коли ВС унаслідок недосконалого механізму підстав касаційного оскарження може дійти взаємовиключних правових висновків, не забезпечується доктрина верховенства права та єдності судової практики.

У законі «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ВС є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. А тому, переглядаючи справу в касаційному порядку, він виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають для суспільства найважливіше (принципове) значення.

З огляду на це, безперечно, позитивною є ініціатива, викладена в законопроекті «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо удосконалення перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку» (№2314). Пропонується в ст.287 ГПК, ст.389 ЦПК, ст.328 КАС визначити чіткі підстави для касаційного оскарження:

• якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування в подібних правовідносинах, викладеного в постанові ВС, крім випадку наявності постанови ВС про відступлення від такого висновку;

• якщо скаржник умотивовано обґрунтує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові ВС та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні;

• якщо такий висновок ВС відсутній;

• якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених у чч.1, 3 ст.411 ЦПК.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. З огляду на особливий статус суду касаційної інстанції процесуальні процедури в ньому можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження у справах здійснюється після їх розгляду судом апеляційної інстанції.

Запобіжники від зловживання відводами

Не можна оминути увагою ще однієї, як видається, позитивної ініціативи, котра міститься в проекті №2314, а саме — щодо змін до ст.39 ГПК, ст.40 ЦПК, ст.40 КАС, спрямованих на нівелювання можливості зловживання учасниками справи своїми процесуальними правами шляхом подання відводу напередодні судового засідання, що призводить до зриву останнього.

Право на розгляд справи неупередженим судом, установленим законом, є частиною конституційних гарантій судочинства, а також передбачене в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однією з процесуальних гарантій цього права є забезпечення процедури відводу або самовідводу судді в ситуації, коли він має особистий інтерес у результаті розгляду справи, має конфлікт інтересів або іншим чином упереджений відносно будь-якої зі сторін.

ЄСПЛ, сповідуючи загальновизнаний принцип судочинства «Nemo esse debet judex in propria causa», у рішеннях, зокрема у справі «Де Куббер проти Бельгії», наголосив, що держава зобов’язана організувати правову систему таким чином, щоб забезпечити дотримання вимог §1 ст.6 конвенції. І, поза сумнівом, безсторонність є однією з основних таких вимог.

З грудня 2017 року в процесуальних законах визначено, що в цивільному, адміністративному та господарському судочинстві відвід розглядається або тим самим складом суду за участю судді, якому заявлений такий відвід, або іншим складом, якщо суд доходить висновку про явну необґрунтованість відводу. У такому разі вирішується питання про зупинення провадження у справі.

Обов’язковість розгляду необґрунтованого відводу іншим суддею є позитивною новелою, яка покликана забезпечити безсторонність суду. Адже буде зведено до мінімуму суб’єктивний фактор оцінки суддею власної спроможності здійснювати незалежне правосуддя в конкретних обставинах.

Поряд з тим право, визначене в ст.6 конвенції, дає заявнику сподівання отримати судовий захист у розумний строк, щоб невизнане, порушене або оспорюване право не було нівельованим з огляду на надмірну тривалість розгляду справи.

Критерії розумності строку провадження ЄСПЛ наводить у п.25 рішення від 24.09.2012 у справі «Соломахін проти України»: «Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи та поведінка заявника й відповідних органів влади». Тому поведінка заявника є істотним чинником, котрий безпосередньо впливає на забезпечення права особи на справедливий суд.

На практиці досить частими є ситуації, коли з метою затягування судового розгляду, діючи недобросовісно, сторони або їхні представники з надуманих підстав і за відсутності обґрунтованих доводів заявляють відводи складу суду. Отримавши заяву, головуючий вимушений зупиняти провадження та для вирішення питання відводу передавати матеріали в канцелярію суду для визначення автоматизованою системою документообігу іншого судді.

В умовах тотальної нестачі суддів, особливо в судах першої інстанції, та наявності значної кількості судів, де правосуддя здійснює одна особа, процедура вирішення відводів узагалі стає величезною проблемою. А тому встановлення нового порядку розгляду заяв про відвід залежно від дати їх подання усуне окремий елемент зловживань і унеможливить затягування процесу. Якщо така заява надійшла за 3 робочі дні (або раніше) до наступного засідання, то питання про відвід вирішуватиме суддя, який не входить до складу суду, що розглядає справу. Якщо ж пізніше — таке питання вирішуватиме суд, який слухає справу, що, безперечно, сприятиме здійснюю правосуддя в розумний строк.

Оскільки не передбачається можливості зупинення провадження, логічним є внесення змін до стст.228, 229 ГПК, стст.252, 253 ЦПК, ст.236 КАС шляхом виключення такої підстави для зупинення провадження, як подання заяви про відвід.

Нові пороги малозначності

Демократичне суспільство може розвиватися тоді, коли всім його громадянам буде реально забезпечено можливості для реалізації своїх прав. І в цьому сенсі дуже значимим є питання про справедливе чи несправедливе законодавство.

Відмінність людей за майновою ознакою не повинна бути перешкодою для здійснення права. «Всі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності та правах», — наголошено в ст.1 Загальної декларації прав людини. Ніякі відмінності між людьми не повинні ставати підставою для відмови в праві, в доступі до суду, в здійсненні невідчужуваного права на справедливу рівність чи рівну справедливість.

Нинішня Україна — найбідніша країна Європи. За даними ООН, 60% населення нашої країни перебувають за межею бідності. За даними щорічного звіту Global Wealth Report, Україна посіла 123-тє місце зі 140 країн за рівнем особистого багатства населення, показник якого на середину 2018 року становив $1563.

Це має спонукати законодавця зважити на українські реалії. Створення законодавчих перешкод для доступу людей до права та суду означає поглиблення соціальної нерівності, примноження соціальної нерівності.

У проекті №2314 запропоновано внести зміни до стст.19, 274 ЦПК, а саме — зменшити поріг малозначних спорів для фізичних осіб з 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (960500,0 грн.) до 250 (480250,0 грн.). Це, вочевидь, є нагальною потребою та сприятиме більшій доступності касаційного оскарження, зважаючи на реалії добробуту переважної більшості населення.

Для досягнення цієї ж мети доречним буде й унесення змін до п.1 ч.6 ст.19 ЦПК в частині зменшення нижнього порога малозначних справ зі 100 до 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Адже й цей умовний розмір є невиправдано високим для переважної більшості населення. Тому важко визначити спори із ціною позову до 100 прожиткових мінімумів як малозначні.

Судова реформа, що проводилася протягом останніх років, залишила багато невирішених питань, зокрема щодо забезпечення доступу громадян до правосуддя, права на справедливе судове рішення, реальної незалежності суддів. Свідченням тому є загалом невисокий рівень довіри до судової системи в Україні та судів апеляційної інстанції зокрема, саме тих, які є останньою інстанцією для малозначних справ.