Судья 6-го ААС Светлана Шелест:

«Никто, кроме самих судей, не решит наши проблемы, не обеспечит независимость и не вернет авторитет»

Всегда стоит начинать из себя. Кропотливый труд, профессионализм и мотивированность в достижении высоких стандартов помогут создать достойную доверия судебную систему. Так считает судья Шестого апелляционного административного суда, один из 23 кандидатов в члены Высшего совета правосудия Светлана ШЕЛЕСТ.

 «Прозорість — це не лише оприлюднення діяльності на сайті, а й обговорення нагальних проблем у суддівських колективах»

— Світлано Богданівно, чи стежили ви за діяльністю попередньої ВРП? Як можете оцінити її діяльність? Чи були випадки, коли ви рішуче не погоджувались із рішенням Ради?

— Буду відвертою: діяльність ВРП тривалий час асоціювалася в мене лише із інститутом дисциплінарної відповідальності суддів. І якщо оцінювати діяльність Ради саме крізь призму дисциплінарної практики, то можна сказати, що серйозною проблемою є неуніфікованість підходів різних дисциплінарних палат щодо накладення дисциплінарних стягнень за аналогічні проступки. Маю на увазі те, що за схожі дисциплінарні проступки застосовуються різні санкції.

Мені видається, що доцільно узагальнити дисциплінарну практику, визначити та оприлюднити правові позиції щодо застосування закону для вирішення подібних справ, уніфікувати підходи до оцінки одних і тих самих даних, що характеризують особу судді, і застосування критерію пропорційності. У цьому реалізація принципу правової визначеності, що є також гарантією суддівської незалежності.

Також під час вивчення та узагальнення практики Верховного Суду я звернула увагу, що, попри встановлення законом досить обмежених підстав для перегляду дисциплінарних рішень ВРП, ВС виходить за ці межі. Свій відхід від положень закону він мотивує практикою Європейського суду з прав людини, вказуючи на те, що «можливість оскаржити рішення по суті є гарантією суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому». І це правильно. Отже, ВС на практиці демонструє реалізацію принципу верховенства права. Таких рішень існує декілька.

Якщо ж брати іншу, крім дисциплінарної діяльності ВРП, до прикладу, кадрові питання, то вважаю, що рішення Ради про відкладення розгляду питань переведення судді до новоутвореного суду, на жаль, не вмотивовані підставами. Такі питання не є процедурними, на кшталт відкладення розгляду дисциплінарної справи. Як вказав ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» «у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються».

Бажаною була б і більша інформованість про діяльності ВРП у питаннях участі у законотворчій роботі з питань судоустрою та статусу суддів. На мій погляд, прозорість — це не лише оприлюднення діяльності на сайті, а й обговорення нагальних проблем у суддівських колективах, узагальнення наданих судами пропозицій щодо удосконалення законодавства з питань, які турбують суддів.

— У своєму блозі ви на перше місце в діяльності Ради ставите запобігання тиску на суддів. Ви відчували на собі тиск? Чи зверталися з повідомленнями до ВРП і чи змогла Рада вас захистити?

— Так, у березні 2018 року зверталася до ВРП та Генерального прокурора із повідомленням про втручання у здійснення правосуддя. При апеляційному розгляді резонансної справи колегія суддів за моєї участі з офіційних джерел установила, що правоохоронний орган (апелянт у справі) вніс до ЄРДР кримінальне провадження за ч.1 ст.375 КК («постановлення завідомо неправосудного рішення») відносно суддів першої інстанції, які ухвалили рішення у справі. За результатами розгляду повідомлення ВРП визнала очевидним факт впливу на суд.

Отже, зазначеним діям Рада дала належну оцінку. Але ж це не усуває такого тиску, а лише констатує такий факт.

Щоправда, після нашого звернення правоохоронним органом було прийнято рішення про закриття провадження за ч.1 ст.375 КК. Утім, до ЄРДР унесена інформація про інше — за іншою статтею КК. У зв’язку з нашим повідомленням та оцінкою обставин ВРП наполягла на забезпеченні Генпрокурором безпосереднього контролю за ефективним досудовим розслідуванням цих проваджень.

Одразу скажу: практика свідчить, що розумні строки досудового розслідування в таких провадженнях не забезпечуються. Після їх відкриття у переважній більшості випадків нічого не відбувається, а справи не закриваються роками, що викликає справедливе занепокоєння суддів. Це серйозна проблема, яку слід негайно вирішувати лише шляхом лобіювання питання скасування ст.375 КК.

Утім, це не єдина проблема. На власному досвіді я знаю, як важливо, щоб орган, який здійснює контроль за суддівською поведінкою, міг забезпечити суддям захист репутації, захист від тиску, зокрема від так званих процесуальних диверсантів, сутяжників, усіх, хто намагається вплинути на суддю з метою домогтися потрібного їм результату.

«У судових рішеннях повинні застосовуватися не шаблони, а стандарти»

— Наскільки часто ви скасовували рішення судів перших інстанцій? Чому?

— Почну з того, що наш апеляційний округ включає Київ, Київську, Черкаську, Чернігівську області, а це 4 окружних адміністративних та 85 місцевих загальних судів. Навантаження шалене, спори стали значно складніші.

Скажу відверто: скасувань не так багато. Переважно причиною скасування є зміна судової практики ВС у питаннях юрисдикції. До прикладу, раніше всі без винятку спори з державним реєстратором щодо вчинення реєстраційних дій розглядались у порядку адміністративного судочинства. Те саме стосується і спорів з уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, рішень органів місцевого самоврядування з питань відведення земельних ділянок, передачі майна.

Зараз в основі визначення предметної юрисдикції суди повинні виходити із суті права, за захистом якого звернулася особа, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Якщо звернення з позовом зумовлене захистом майнових прав, то це виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.

Насправді, досягнення послідовності судової практики потребує певного часу, і тому її суперечність може бути цілком прийнятною, якщо при цьому не порушується принцип правової визначеності.

Знову ж таки, вимога «подібні справи мають розглядати подібно» не повинна сприйматись як абсолютна. У судових рішеннях повинні застосовуватись не шаблони, а стандарти.

Зміни в суспільстві можуть викликати необхідність нового тлумачення закону. Кожна справа індивідуальна. Ухвалення судового рішення означає оцінку всіх конкретних обставин справи. Застосування до двох різних спорів різних шляхів їх вирішення не може вважатися конфліктом у рамках судової практики, якщо це виправдано розбіжностями у відповідній фактичній ситуації. На це вказують і висновки КРЄС.

Є поодинокі випадки скасування судових рішень через неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи. Але у такому разі апеляційний суд сам з’ясовує такі обставини, тобто фактично виправляє помилку суду першої інстанції. Рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. А ці чинники можуть бути дотримані лише при всебічному з’ясуванні обставин справи.

— Чи вважаєте ви, що в тих випадках, коли ви скасовували рішення, суддя діяв не зовсім правомірно і його можна було б притягти до відповідальності?

— Я не пам’ятаю жодного випадку, який можна було б кваліфікувати як підставу для дисциплінарної відповідальності судді. Така підстава однозначно має бути пов’язана з умисними або внаслідок очевидної недбалості діями судді. Від помилки ніхто не застрахований, навіть найбільш професійний і добросовісний суддя.

У цілому рішення судів першої інстанції досить високої якості, і ця якість значно покращилася внаслідок вироблення нових практик у питаннях відправлення правосуддя, застосування рішень Європейського суду з прав людини.

«Робота у ВРП мені видається наразі виснажливою і кропіткою»

— Чому ви вирішили стати членом ВРП? Бачите якусь проблему у правосудді, яку хотіли б вирішити? Чи розглядаєте Раду як щабель для своєї кар’єри, свого роду підвищення.

— Звісно, це відповідальна місія і, буду відвертою, непростий шлях, постійна психологічна напруга. Утім, це шлях, на якому у мене одна ціль — це справедливість. Судді — частина суспільства і заслуговують на повагу до своєї праці і особистості.

Я вважаю, що, маючи досвід, можу ефективно долучитися до надважливих завдань і процесів, які стоять перед судовою гілкою влади. Кажу так лише тому, що не чекаю, що нам хтось, окрім нас самих суддів, вирішить наші проблеми, забезпечить незалежність і поверне авторитет.

Робота у ВРП мені видається наразі виснажливою і кропіткою. Кого б із кандидатів не обрав з’їзд, цим представникам судової влади буде непросто. І стати кандидатом я вирішила з повним усвідомленням тієї величезної відповідальності, яка лягає на плечі кожного її члена.

Рада — колегіальний орган. Це означає не стільки прийняття рішення кількома особами, як спільну філософію, цілі, усвідомлення спільної місії та ваги. Це командна робота для досягнення спільної мети. Я дуже хочу і вмотивована колективом суду долучитися до формування цієї місії та спрямувати роботу ВРП у напрямку забезпечення незалежності судової влади.

«Хочемо створити простір, де все буде інтуїтивно зрозуміло та доступно»

— Шостий апеляційний адміністративний суд, в якому ви працюєте, захопився темою інклюзивності: ви робите все, щоб люди з інвалідністю почувались у вашому суді дуже комфортно. Чому ця тема така актуальна для апеляційного адміністративного суду? Ви розглядаєте багато справ, що стосуються людей з інвалідністю?

— Справді, наш суд активно працює в напрямку забезпечення доступності до правосуддя людям з інвалідністю. Це стосується і створення універсального дизайну, чим ми займаємось з 2015 року, і роботи над навичками спілкування працівників із відвідувачами з інвалідністю (курси вивчення жестової мови, тренінги від Національної асамблеї людей з інвалідністю).

Протягом цього року ми працювали над інформаційною та веб-доступністю суду. Зокрема, наш сайт адаптований для людей з порушенням зору. Нещодавно, до Міжнародного дня людей з інвалідністю, підготували відео жестовою мовою про юридичну та територіальну юрисдикцію 6-ого ААС та організували художню виставку мисткині з порушенням слуху Галини Інгули.

Наш суд розглядав невелику кількість справ, у яких сторонами були громадяни з інвалідністю. Проте хочемо створити простір, де все буде інтуїтивно зрозуміло та доступно без допомоги сторонніх людей. Адже суд передусім надає послуги — захищає порушені права, свободи та інтереси. Тому зручно і комфортно має бути всім відвідувачам. Це стосується й іноземців, і відвідувачів похилого віку, і батьків з дітьми.

— Чи подобається вам те, що ваш суд змінив назву? Чи відбулись якісь суттєві зміни у роботі та складі суду?

— Сама ідея назвати апеляційні адміністративні суди, присвоївши їм порядкову нумерацію, чесно кажучи, не дуже вдала. Це дезорієнтує не тільки відвідувачів, але іноді самих працівників судів: почувши номер, важко відразу згадати, на яку територію поширюється його юрисдикція. З часом, звичайно, усі звикнуть до таких назв.

Межі самого апеляційного округу не змінилися. Частина суддів Київського ААС не була переведена, однак ми очікуємо, що незабаром колеги приєднаються до нашого колективу.

«Перехідні періоди завжди найболючіші для будь-якої системи»

— Існує така думка, що противляться реформі та новим поглядами на правосуддя люди старшого віку, яким важко змиритись із змінами. Ви молода людина, як ви ставитесь до процесів, які сьогодні відбуваються у правосудді, до новостворених судів та нововведень у кваліфікаційному оцінюванні?

— Зовсім не погоджуюсь із цим твердженням. Ми були першими суддями, які навесні 2016 року проходили кваліфоцінювання за новими стандартами, і старші за віком судді так само готувалися до іспитів. Ми організовували навчальні групи, тренінги, запрошували викладачів з Національної школи суддів, аби якомога краще підготуватися до іспитів, і всі, незалежно від віку, працювали на рівні.

Як молода людина, будь-які зміни оцінюю з погляду їх корисності, ефективності для мене особисто, для суспільства, для суду. Із впевненістю можу сказати, що я готова до змін і здатна критично переглядати свої попередні погляди, звички, практику роботи.

Кваліфікаційне оцінювання вважаю ефективним як для самооцінки, так і для самовдосконалення. Наша професія потребує постійного навчання і постійного опрацювання великої кількості матеріалів. А тому в цьому сенсі ми, судді, загартовані.

Багато з тих процесів, які розпочалися із впровадженням судової реформи, безумовно пішли на користь: суд став більш відкритим, судді, що пройшли кваліфікаційне оцінювання, отримали гідну винагороду, покращилося фінансування судів, найближчим часом ми очікуємо на впровадження електронного суду та ін.

Однак з реформами пов’язані і негаразди: як же судді першої інстанції, які так і не отримали гідної винагороди? Як бути із перенавантаженими судами, а так само місцевостями, де взагалі припинено здійснення правосуддя? Нарешті, чим завершиться «оптимізація» та ліквідація судів?

Тільки подумати: за останні 4 роки закон про судоустрій змінювався двічі (!): до 2015 року ми жили за старим законом від 7.07.2010 №2453-VI. Із набранням чинності законом «Про забезпечення права на справедливий суд» закон про судоустрій повністю викладений у новій редакції; і, нарешті, у вересні 2016 року набрав чинності новий закон «Про судоустрій і статус суддів».

Тому, гадаю, й існує несприйняття реформ. Адже інститут судової влади, який покликаний у суспільстві охороняти право, захищати права громадян, не повинен реформуватися, змінюватися так часто й у такі короткі строки. Мова йде про фундаментальні зміни: система судів, порядок добору суддів, підстави дисциплінарної відповідальності, кваліфоцінювання, інститут електронного декларування, звітності суддів тощо.

— Якщо автором судової реформи були б ви, то як би вона виглядала?

— Зараз, перебуваючи в епіцентрі реформи, коли певна частина нововведень (такі як кваліфоцінювання, нові повноваження ВРП, створення нових і ліквідація частини старих судів та ін.) уже впроваджена в життя, а інша (наприклад ЄСІТС) невідворотно наближається, важко сказати, що б ти робив тоді, на самому початку реформи. Очевидно, що того суду, який був у 2014, уже не існує; новий суд тільки створюється. А перехідні періоди завжди найболючіші для будь-якої системи.

У перехідний період, як автор можливої реформи, я б передусім намагалася відновити стабільність. Стабільність — це зрозумілі і рівні умови оплати праці (як для суддів, так і для працівників судів); це обґрунтоване навантаження; це максимально досконале нормативне регулювання всіх процедур, які відбуваються у суді; це безпека суддів та членів їхніх сімей. Будь-які зміни в організації роботи судів, а тим більше — в системі самих судів, могли б запроваджуватися надалі лише на підставі науково-обґрунтованих досліджень (навантаження на суд, потреб певного регіону, класифікації спорів тощо).

— 15 грудня відзначатиметься День працівників суду. Що б ви побажали своїм колегам з цієї нагоди?

— Я дуже люблю свою роботу і свій колектив. Щодня кожен з нас: судді, помічники, працівники апарату суду — незалежно від посади виконує важливу роботу для удосконалення служби суду суспільству. Повірте, це дуже відповідальна та нелегка праця. З таким навантаженням як у суді впорається не кожен, а лише той, хто відданий своїй справі та по-справжньому її любить. За щоденною роботою судді стоїть його команда: помічник, секретар судового засідання та працівники апарату суду. Тому хочу щиро подякувати за рутинну самовіддану працю передусім саме працівникам апарату суду. Завдяки нашим спільним зусиллям ми наближуємо час, коли з гордістю зможемо заявити, що українська судова система відповідає принципу справедливості.

Бажаю невичерпної енергії у такій непростій роботі, завзяття — для втілення ідей та нових професійних перемог. Щиро вірю в перемогу добра і справедливості.

Переконана, що судова система буде такою, якою ми її створимо самі.