Круг знатоков коррупции

Половина предложенных членов ОСМЭ может не отвечать требованиям к кандидатам на эти должности

На прошлой неделе наконец стали известны фамилии претендентов в общественный совет международных экспертов. Их оказалось ровно столько, сколько минимально необходимо для процедуры избрания. Причем выдвигание оформлено общим письмом от 5 организаций.

Географія претендентів

Як зазначено в супровідному документі, кожна організація, що підписалася під ним, запропонувала 12 кандидатів — одних і тих самих. Причому з певним дотриманням «принципу рівномірної географічної представленості»: по 2 претенденти мають громадянство Великої Британії, Канади та США. Щоправда, дехто з тих, які мають інше громадянство, таки дотичний до Сполучених Штатів. Наприклад, представниця Гватемали Клаудіа Ескобар Меджіа нині мешкає у передмісті Вашингтона, а іспанець Карлос Кастресана Фернандез викладає у коледжі Гаверфорд (Пенсильванія, США).

Прикметно, що троє кандидатів мали прямий або опосередкований стосунок до правосуддя у Гватемалі. К. Ескобар Меджіа боролася за чистоту суддівських лав, К.Кастресана Фернандез очолював Міжнародну комісію проти безкарності у Гватемалі, а британка Лорна Гарріс у лютому цього року допомагала владі цієї країни із розробленням законодавства щодо повернення активів.

Найстарший претендент — британець сер Ентоні Гупер — також останнім часом займався теоретичною частиною питання щодо повернення викрадених активів, працюючи на Світовий банк. У цьому році опрацював цей курс для суддів та прокурорів Казахстану.

Окрему увагу привертає Томас Файерстоун. Він був федеральним прокурором у Брукліні й спеціалізувався на «російських справах», відпрацював два строки у посольстві США в Росії, потім залишився в московському офісі Baker & McKenzie. Однак у 2013 році був оголошений персоною нон ґрата в РФ.

Він, а також литовець Аурелійус Гутаускас єдині, хто вказав в анкеті, що вільно володіють російською. Натомість українською не говорить жоден, навіть два вихідці з Канади — Маргеріт Джей Трасслер та Тед Зажечни. До речі, А.Гутаускас є наймолодшим претендентом в експерти.

Прикметно, що, на відміну від тієї ж Гватемали, у цьому переліку не знайшлося місця для жодного українця. Або наші міжнародні партнери погано знають місцевих правників, або не вірять в їхній досвід боротьби з корупцією.

Досвід є, стажу нема?

Як стверджується в листі, запропоновані кандидати задовольняють усім критеріям і вимогам, визначеним у законі «Про Вищий антикорупційний суд». Тобто мають не менш ніж 5 років стажу роботи з підтримання державного обвинувачення та/або здійснення судочинства у справах, пов’язаних з корупцією.

Перевіряти інформацію, зазначену в анкетах номінантів, у ВККС навряд чи стануть. Свого часу, відповідаючи на запитання «ЗіБ» щодо контролю за дотриманням вимог до експертів, голова комісії Сергій Козьяков зауважив: потрапляння до списку кандидатів уже свідчить про те, що сумнівів у достойності претендентів бути не може. Та і як перевірити, якщо закон не уточнює критеріїв моральних якостей і не визначає суспільство, в якому кандидат повинен мати авторитет. Тож у цій частині доводиться вірити на слово підписантам.

Натомість перевірити принаймні наявність стажу роботи, напевне, варто. Наприклад, згаданий А.Гутаускас лише понад 5 років тому одягнув суддівську мантію. До того займався виключно викладацькою діяльністю. Однак в анкеті не вказано дати, коли він узяв участь у розгляді першої кримінальної справи, пов’язаної саме з корупцією, аби впевнитися в тому, що минуло необхідних 5 років від того дня.

Можуть виникнути запитання й до члена Європейського суду з прав людини від Македонії Мір’яни Лазарової-Трайковської. З одного боку, роботу і в Страсбурзі, і в Конституційному суді Македонії складно назвати здійсненням правосуддя у корупційних справах. З другого — на початку кар’єри вона майже 13 років була юридичним представником міністерства внутрішніх справ у судових справах. Та чи входило до кола її обов’язків підтримання обвинувачення?

Якщо правоохоронні системи наших країн на той час були схожі, відповідь очевидна. Та й в її анкеті, на відміну від анкет багатьох інших кандидатів, такий досвід боротьби з корупцією не згадується. А ознака «хороший» чи «чудовий юрист» не визначена як заміна основному критерію.

Так само колишня канадська суддя М. Трасслер хоч і має досвід роботи з кримінальними справами, але власноруч в анкеті вказала, що вони стосувалися шахрайства та конспірації. Так, вона працювала в комітеті етики, де аналізувала фінансову інформацію про оборудки чиновників, але — з 2014 року, і до того ж, як зазначає М.Трасслер, «іноді ці розслідування розглядаються як судовий процес». Але те, що схоже на суд, вочевидь ще не є правосуддям.

Зовсім кепсько з необхідним стажем у згадуваної К.Ескобар: вона повідомила, що викривала корупційні схеми, 1,5 року перебуваючи на посаді судді з цивільних та господарських справ. Тобто контролювала, аби рішення нижчих судів не приймалися під впливом корупційних чинників. Перед тим у суді першої інстанції 6 років наглядала, аби корупція не вразила помічників та секретарів цього суду. Та хіба про такий досвід боротьби з корупцією йдеться в законі?

Проте від наших іноземних партнерів важко вимагати розуміння українського законодавства, хоча в цих організаціях мають бути ті, хто пояснив би, що Верховна Рада розуміє під здійсненням правосуддя, процесуальним керівництвом та підтриманням обвинувачення.

Ставки на переможців

З високою часткою ймовірності можна припустити, що до складу ради ввійдуть Т.Файерстоун як знавець особливостей російської та української злочинності та К.Фернандез, який рік тому очолив Міжнародну антикорупційну консультативну раду, що створена в ЄС для надання допомоги Верховній Раді.

До цієї ж ради входить і італійський борець з корупцією та мафією Джованні Кесслер, що також збільшує його шанси увійти до ГРМЕ.

Що стосується другого знавця російської — А.Гутаускаса, то не зрозуміло, навіщо йому залишати високу посаду голови кримінального відділу ВС Литви, яку він зайняв наприкінці 2017-го, та перебиратися до України на два роки. Хіба що дворічне відрядження до Києва повинне стати поштовхом для його кар’єри в європейських структурах.

Великі шанси має і Т.Зажечни: починаючи із 2012-го він 6 разів приїжджав до України, вивчав нашу судову систему, переймаючись питаннями незалежності та прозорості в роботі служителів Феміди.

А данець Флемінг Крістіан Денкер хоч і не відвідував Києва, проте майже 30 років присвятив боротьбі з корупцією, 25 з яких — на посаді заступника державного прокурора департаменту тяжких економічних злочинів.

Нарешті, якщо А.Гутаускас вибуде з перегонів, шостим членом ГРМЕ стане хтось із британців. І, швидше за все, — Л.Гарріс. Хоча б тому, що потрібно дотриматися гендерної рівності. Адже сера Е.Гупера з огляду на вік навряд чи варто випробовувати українською погодою та спартанськими умовами життя в нашій столиці.

У вузькому колі вибору

Отже, як бачимо, коло потенційних членів ради може звузитися до мінімуму, якщо ВККС суворо дотримуватиметься вимог закону. Або якщо решта кандидатів, чия відповідність критеріям — під питанням, потрапили до переліку виключно для створення необхідної кількості.

До речі, в законі міститься ще одна вимога: наявність не менш як двох кандидатів від кожного з наших міжнародних партнерів по боротьбі з корупцією. У листі ж маємо випадок «гуртового» висування. Формально це також можна розглядати як відхилення від процедури, оскільки такої «пакетної» підтримки не передбачено.

Ще одне цікаве питання: влітку комісія назвала 15 організацій, до яких вона звернулася з пропозиціями висунути своїх кандидатів. Під листом підписалися представники тільки 5 з них — Ради Європи, ЄС, ЄБРР, OLAF та ОЕСР. Тобто інші не виявили зацікавленості до цього процесу або не стали підписувати спільний рекомендаційний лист. Хоча в ньому є прізвища тих, хто співпрацював з деякими цими організаціями, як-от: MONEYVAL та GRECO.

Водночас у листі немає жодного посилання на рішення виконавчих органів структур, які затвердили б цей список. Адже виходить, що ВККС отримала рекомендації виключно від 5 європейських чиновників.

Тож комісія мала б з’ясувати, який орган Євросоюзу і яким документом доручив голові представництва ЄС в Україні Х’юґу Мінґареллі поручитися саме за цей перелік. Представництво, як відомо, є лише структурним підрозділом головної організації. Так само як і керівний директор Європейського банку реконструкції та розвитку у країнах Східної Європи та Кавказу Франсіс Маліж навряд чи має статус представника самостійної організації.

Ще більш сумнівними є повноваження заступника директора управління фінансів та підприємництва Організації економічного співробітництва та розвитку Матильди Менар виступати від імені всієї ОЕСР. Та і як при такій «гуртовій» підтримці перевірити виконання ще однієї умови закону: кожна організація має подати не менше від двох кандидатів.

Так, це нічого не змінює: під переліком достатньо було б і одного автографа генерального секретаря Ради Європи Турбйорна Ягланда чи генерального директора Європейського бюро по боротьбі із шахрайством Віллє Ітяля. Але така форма рекомендації залишає осад, що українців сприймають як якихось нецивілізованих тубільців у галузі права, та свідчить про певну зневагу до виконання почесної функції щодо відбору суддів Вищого антикорупційного суду, яку Верховна Рада доручила іноземним партнерам.

Або про те, що прізвища претендентів були відомі ще на час прийняття закону, враховуючи, що в останній момент кількість посад скоротили на одну. Тоді ВККС залишається виконати функцію щодо обрання тих, хто має ввійти до ГРМЕ, а нам — вірити в демократичний і прозорий порядок відбору.

З переліком номінованих кандидатів у члени громадської ради міжнародних експертів можна ознайомитись на нашому сайті.

Закон і Бізнес