Человек-инхаус

Супер-способности корпоративных юристов не оградят от необходимости получения адвокатского свидетельства

Кроме юриспруденции, профессиональный корпоративный юрист должен овладеть психологией, менеджментом, HR и еще множеством специальностей. А в придачу, чтобы стать незаменимым для руководства, — получить свидетельство о праве на занятие адвокатской деятельностью.

Складна робота

Бізнес-партнер, стратегічний консультант, менеджер проектів, менеджер розвитку талантів співробітників, штатний психолог. Ні, це не команда чималого підприємства. Нюанси всіх цих спеціальностей, на думку експертів, має сьогодні опанувати фаховий корпоративний юрист. А на додачу ще й досконало розбиратись у виробничому процесі та отримати адвокатське свідоцтво. Про те, чи є завдання, з якими інхаусу впоратися не під силу, подискутували учасники ІХ щорічної конференції корпоративних юристів (юрисконсультів) Асоціації правників України.

Інхаус, підкреслила старший юрист з корпоративних питань Галина Царюк, має безпосередній вплив на всі сфери діяльності підприємства. Тому, крім «внутрішньої кухні», він повинен добре розуміти й те, що відбувається зовні. При цьому до корпоративного юриста, зауважила фахівець, керівництво звертається переважно тоді, коли проблема не лише з’явилась, а й стала вельми помітною. Тож інхаус має заспокоїти колег, структурувати негаразди, а в разі необхідності — залучити зовнішнього консультанта, який допоможе знайти вихід зі складної ситуації.

При цьому відносини між інхаусами та залученими правниками складаються не завжди просто. Для цього є як об’єктивні причини, властиві будь-якій взаємодії у тандемі «той, хто потребує послугу, та той, хто може її надати», так і суб’єктивні.

До останніх можна віднести переконаність інхаусів у тому, що їхня робота складніша й відповідальніша за роботу зовнішніх консультантів. При цьому гонорар запрошених фахівців може бути вищим, ніж заробітна плата інхауса. Підтвердженням такої думки, зокрема, стало он-лайн-опитування, проведене безпосередньо під час конференції. Його результати виявили: більшість присутніх у залі інхаусів переконана, що їхняробота складніша за роботу зовнішніх консультантів. Утім, окремі фахівці, наприклад консультант з питань стратегії та розвитку Ірина Нікітіна, вважають, що різниця не суттєва: зовнішній консультант працює з багатьма клієнтами, а департамент корпоративних юристів — з одним великим.

Незважаючи на розбіжності у поглядах, експерти й слухачі погоджуються з тим, що робота інхауса є складною і має гідно оплачуватись.

Замінні та незамінні

Іншою відмінністю інхауса від зовнішнього консультанта є те, що до останнього звертаються споживачі юридичних послуг, тож він може дозволити собі спеціалізуватись у вузькій сфері. Тоді як корпоративний правник має бути універсальним. Адже, якщо він за найменших негараздів вимагатиме від керівництва запросити колег зі сторони, врешті-решт його профпридатність опиниться під сумнівом.

Проте, якщо немає альтернативи, очільникам компанії доводиться миритися з перевагами та недоліками свого інхауса. Водночас, обираючи зовнішнього консультанта, клієнт може висувати вимоги не лише до професійності або, наприклад, репутації, але й до людських якостей, аби було комфортно працювати в подальшому.

Звісно, що вищі вимоги та відповідність їм зовнішнього консультанта, то більшою буде ціна за послуги. Тож корпоративному юристові доведеться не лише відшукати потрібного фахівця, а й переконати своє керівництво в тому, що, по-перше, допомога дійсно є необхідною, а по-друге, що вона коштує саме стільки, скільки просить зовнішній консультант.

Звичайно, інхаус може спробувати зекономити бюджет компанії, звернувшись до зовнішнього консультанта по безплатну пораду. Однак таке можливо лише за наявності приязних взаємин, які вибудовуються протягом тривалої співпраці.

Комфорт і довіра

Як же обрати фахівця, який задовольнив би й інхауса, й керівників бізнесу? Найчастіше для цього компанії проводять тендери, які можуть мати загальний або локальний характер. Скажімо, великий бізнес, апріорі є ласим шматком для зовнішніх консультантів. Тож на початку звітного року подібні корпорації проводять загальний тендер, під час якого обирають юридичні компанії, з якими працюватимуть у разі потреби.

Як правило, такі великі клієнти, крім іншого, орієнтуються на спроможність юридичної фірми виконувати великий обсяг роботи. Разом з тим контракт, укладений на певний строк, як зазначив директор юридичного департаменту зі споживчої сфери Юрій Гвоздев, не виключає можливості проведення додаткових тендерів під конкретні проекти.

Невеликий бізнес концентрується на локальних тендерах, які проводять тоді, коли виникає необхідність. При цьому важливим критерієм вибору стає комфортна для обох сторін співпраця. Причому взаємодія може бути як з юридичною компанією, так і з окремими співробітниками. Іноді, зауважила заступник генерального директора з юридичних питань Анна Лазуренко, якщо між бізнесом та конкретним правником склалися гарні відносини, бізнес може перейти до іншої юридичної компанії за «своїм» зовнішнім консультантом.

Що ж розуміти під комфортними відносинами? На думку старшого юридичного радника Максима Бугая, це такі відносини, коли між партнерами досягнуто довіру і немає необхідності перевіряти рахунки, виставлені консультантами. Крім того, за вдалих партнерських взаємин інхаус може сподіватися на знижку, виконання роботи у короткі терміни та навіть безплатну пораду.

Однак знайти таких зовнішніх консультантів, зізнаються інхауси, вельми непросто. Разом з тим питання їх пошуку стає актуальним: курс на запровадження так званої адвокатської монополії змушує інхаусів або налагоджувати тривалі відносини із зовнішніми адвокатами, або ж самим замислитися над перспективою отримання адвокатського свідоцтва.

Підготувати і втримати

У результаті подібних розмірковувань виникає кілька важливих запитань, відповіді на які компанії шукають залежно від фінансових і кадрових можливостей. Перше: готувати свого юриста чи взяти в штат фахівця зі свідоцтвом?

Однозначної відповіді немає. Багато хто переконаний, що успішний адвокат не захоче відмовлятися від вільного вибору клієнта і зв’язувати себе трудовою угодою з однією компанією. Проте успішні правники демонструють протилежне.

Так, один із доповідачів заходу Арсен Мілютін, колишній радник юридичного бюро «Єгоров, Пугінскій, Афанасьев і партнери», спробував свої сили у конкурсі на посаду судді Верховного Суду, а нині є директором департаменту реструктуризації та стягнення Ощадбанку. Він упевнений, що порівнювати різні напрями юридичної діяльності не варто, адже кожен має як плюси, так і мінуси. Щоправда, озвучити розмір заробітної плати на нинішній посаді фахівець відмовився.

Інше запитання: якщо адвокатом має стати один зі співробітників, то за чий рахунок? Питання для бізнесу не просте. Адже логічно було б припустити, що власник, зацікавлений у наявності в штаті адвоката, має взяти витрати на його підготовку на себе.

Разом з тим гарантій того, що новоспечений адвокат, отримавши свідоцтво, не перейде до іншої фірми, немає. За наявності підстав для подібних побоювань Ю.Гвоздев запропонував керівництву укладати угоду з юристом, якою зобов’язувати останнього не йти з роботи відразу після отримання адвокатського свідоцтва або ж принаймні не «зникати з поля зору компанії».

Наступне питання стосується не лише фінансів, а й часових ресурсів співробітників. Наприклад, правники переконані, що не в праві змушувати підлеглих готуватися до іспитів, складати їх, проходити стажування тощо у вільний від роботи час. Адже цей час призначений для відпочинку. Хоча якщо все це відбуватиметься в робочий час, то коли ж працювати?

Звісно, можна запросити адвоката в штат, а більшість інхаусів зробити директорами. Така модель теж має місце. Однак кожен керівник має знайти свій підхід до вирішення цієї проблеми.

Очікування та реальність

Не втрачають інхауси і надії на АПУ, яка ще має нагоду внести свої пропозиції щодо закону про адвокатуру. Однак більшість експертів погоджується з тим, що ці надії примарні. Тож кожному бізнесу рано чи пізно доведеться обирати свою модель юридичного департаменту. А інхаусам — ставати універсальними юристами з адвокатським свідоцтвом.

Утім, навіть наявність у штаті адвокатів не позбавить компанії необхідності залучати зовнішніх консультантів для вирішення певних питань. Тож роботи правникам (зі свідоцтвом чи без нього), вважають експерти, і надалі не бракуватиме.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

В яких випадках фірма буде зацікавлена мати у своєму штаті адвоката?

Сергій ГОЛОВКО,
юрист правової корпорації «Татаров, Фаринник, Головко» :

— Єдиної думки щодо потреби в штатному адвокаті немає. Хоча, за чинним законодавством, штатним адвокат бути не може. Адвокатською діяльністю можна займатися тільки індивідуально чи в організаційних формах. Навіть якщо людину з адвокатським свідоцтвом зарахувати до штату підприємства на посаду, наприклад, юрисконсульта, то представляти інтереси свого роботодавця як адвокат вона вже не має права. Саме на це звертає увагу ДФС у листі від 15.08.2017 №1603/С/99-99-13-01-02-14/ІПК.

Водночас якщо підприємство в силу специфіки діяльності постійно стикається з необхідністю представляти свої інтереси в судах, то така форма договірного співробітництва з адвокатом може бути актуальною. Останній буде зацікавлений займатися справами лише одного клієнта, відмовившись від інших. При цьому клієнт тут виграє в частині прогнозування витрат і отримання послуг від комфортного в співробітництві спеціаліста, а адвокат отримує стабільний, прогнозований дохід. Однак у цьому випадку це будуть не правовідносини «роботодавець — працівник», а «клієнт — адвокат».

Катерина СПИРИДОНОВА,
партнер ЮФ Bossom Group:

— Для вирішення питання щодо необхідності залучення до штату адвоката насамперед слід мати уявлення про кількість, характер і періодичність виникнення судових справ, учасником яких є компанія. Якщо вони є поодинокими та/або виникають з вузькопрофільних питань, то звернення до зовнішнього адвоката буде більш ефективним з погляду як забезпечення кваліфікованого супроводу справи, так і виплати разового гонорару.

Водночас якщо судові спори є постійними та типовими (наприклад, стягнення простроченої заборгованості за поставлений товар), то наявність штатного адвоката дозволить вирішувати такі спори власним ресурсом компанії.

Не варто забувати про те, що представництво юридичної особи в господарських судах може здійснюватися не тільки адвокатом, а й членом виконавчого органу, уповноваженого діяти відповідно до закону, статуту, положення. Тобто можна створити відповідну посаду у виконавчому органі (шляхом унесення змін до статуту та інших внутрішніх документів) та надати власному юристу право бути представником компанії в суді.

Петро ЄВФІМІШИН,
юрист GOLAW:

— Потреба в адвокаті залежить від специфіки бізнесу. Якщо згадати банківський сектор, то кредитні та іпотечні спори становлять значну частину зайнятості юристів. Тому банки створюють окремі відділи з вирішення судових спорів, до яких уходять лише адвокати.

Також потребу в адвокатах відчують компанії, які мають значні доходи та велику кількість працівників, отже, є цікавими для органів контролю.

Натомість бізнес, який рідко стикається із судовими процесами, не зацікавлений у створенні робочих місць для адвокатів. Йому вигідніше раз на кілька років залучити вузького спеціаліста. Крім цього, компанія може передбачити в статуті уповноважену особу на представництво в суді.

У будь-якому разі юридична допомога мусить надаватися висококваліфікованими консультантами, які проходять жорсткий відбір і постійно підвищують свій професійний рівень. Цей принцип застосовується у більшості розвинених країн, і Україна часткового реалізувала його у вимогах до статусу адвоката.