Акт подчеркнутой независимости

Игорь Бенедисюк: «Мы существенно развили механизмы защиты судей, но они недостаточно действенные, потому что сегодня судебная власть не может сама себя защитить»

Сколько бы полномочий относительно обеспечения независимости служителей Фемиды не было у Высшего совета правосудия, он не может самостоятельно заступиться за всех обладателей мантий. ВСП считает, что ему нужна поддержка других ветвей власти. Почему Совет только подчеркивает необходимость соблюдения гарантий судейской самостоятельности, а без посторонней помощи не может ее защитить?

Зворотний ефект

Для того щоб судді нарешті відчули себе незалежними, законодавець прописав, які заходи для цього повинна вживати ВРП. Один з них — підготовка «у співпраці з органами суддівського самоврядування, іншими органами та установами системи правосуддя, громадськими об’єднаннями» щорічної доповіді про стан забезпечення незалежності служителів Феміди.

І от ВРП видала на-гора величезний за обсягом документ — підсумки за минулий рік та завдання на майбутнє. На його презентацію прийшли представники суддівської спільноти, громадськості, експерти, міжнародні фахівці. «Немає Генерального прокурора, представників Національної поліції. А ми їх запрошували», — зауважив голова ВРП Ігор Бенедисюк. Тому обговорення доповіді відбулося в колі посвячених у проблеми системи.

«Законодавчі зміни фактично відбулися, певним чином логічно завершені, залишається тільки стадія їх імплементації. Останній рік ВРП, і не тільки вона, займається цим процесом, але на інших теренах забезпечення  незалежності суду, на жаль, ми не можемо похвалитися такими здобутками. Зміни, які відбулися, створили дійсно незалежний орган — ВРП, яка наділена новими повноваженнями, що дають змогу забезпечити незалежність суддів», — наголосив І.Бенедисюк.

На його думку, цьогорічна доповідь — це «певний звіт». «Адже великі повноваження надано Раді не для того, щоб їх тільки мати, а щоб бути підзвітними. Це звіт судової системи, ВРП про стан незалежності», — підкреслив очільник конституційного органу.

Проте, як з’ясувалося, розширення компетенції ВРП не привело до зменшення проблем у Феміди. Відбувся протилежний ефект: нині судова система як ніколи потребує захисту.

Охорона на перспективу

У ВРП визнають: «продовжуються намагання впливу» на судову владу, фізичний тиск на володарів мантій. «Нам можуть закинути, що законом передбачене створення Служби судової охорони самою судовою системою. Але будьмо свідомі та чесні самі перед собою: щоб створити належний орган для охорони суду, системи, потрібен не один рік, потрібні величезні кошти, підготовка персоналу, який міг би виконувати ці обов’язки не гірше, ніж це роблять Національна поліція чи Національна гвардія. Якщо сьогодні ці органи не можуть належним чином забезпечити охорону, то чи зможе завтра, післязавтра чи через рік це зробити сама судова система? Певен, що зробити вона це зможе, але не сьогодні й не завтра», — зауважив І.Бенедисюк.

На його думку, розмови про те, що Феміда сама винна в тому, що не може себе захистити, бо не створює відповідної структури, безпідставні. «Це намагання, як і в інших випадках, перекласти звинувачення на судову систему», — виправдовувався керманич ВРП.

Утім, експерти не виключають: служба охорони досі не запрацювала через зволікання ВРП та Державної судової адміністрації. Нагадаємо: тільки наприкінці 2017-го ВРП затвердила положення про ССО. У свою чергу очільник ДСАУ після новорічних свят обіцяв, що якнайшвидше внесе до Ради подання про призначення керівника цієї установи (було 3 претенденти на цю посаду), а 2018 рік «стане реальним роком створення служби». Та хура й досі там.

До речі, в доповіді зазначається, що необхідно подбати про безпеку служителів Феміди. «ДСАУ зобов’язалася у 2018 році вирішити всі питання, пов’язані із забезпеченням судів спеціальним обладнанням для охорони приміщень. Проте забезпечення безпеки судів і суддів потребує належної роботи не лише з боку ДСАУ. Рада вважає необхідним залучення до активної діяльності у цій сфері й інших органів державної влади, а також самих судів, у тому числі щодо притягнення до відповідальності фізичних осіб, причетних до неправомірних дій, а також посадових осіб, причетних до невжиття заходів для припинення відповідних правопорушень; належної завчасної організації заходів безпеки для слухання справ, що викликають підвищену суспільну увагу», — сподівається на допомогу ВРП.

Декриміналізація неправосудності

Крім того, Рада детально розібралася в питаннях тиску на суд. Зокрема, в тому, як визначити, що він дійсно був. Так, за словами І.Бенедисюка, у 2017 році до Ради надійшло 330 повідомлень про втручання в діяльність суддів. «Аналіз звернень показав: приблизно половина з них не пов’язана з тиском на суд. Це оцінка суддями, наприклад, виступів певних осіб у ЗМІ. Це не є тиском на судову владу. Це ситуація в країні, яку потрібно сприйняти, спокійно на це реагувати, продовжувати працювати далі», — порадив голова Ради.

Втім, як зізнаються законники, спокійно розглядати справи їм заважає безпідставне внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідно до ст.375 Кримінального кодексу. В І.Бенедисюка знайшлася відповідь і на це: «Без унесення змін до законодавства, зокрема декриміналізації ст.375 КК, суттєвих змін у цьому питанні не відбудеться».

Та й загалом, якщо вірити керманичу ВРП, самотужки Рада не може впоратися з виконанням своїх функцій. «За останній рік ми суттєво розвинули механізми захисту суддів, але вони недостатньо дієві, бо зараз судова влада не може сама себе захистити. Ми зможемо це зробити лиш разом, об’єднавшись, коли всі гілки влади будуть розуміти: без незалежного суду, без неупереджених суддів створення правової держави не відбудеться», — не обійшлося без нотки пафосу в промові І.Бенедисюка.

Швидше оцінювати

То чи вдалося за допомогою доповіді поставити всі крапки над «і» в складних суддівських проблемах? Заступник голови ВРП Вадим Беляневич назвав цей документ «безпрецедентним». І виправив І.Бенедисюка: «Дехто зауважував, що це звіт. Але це не звіт. ВРП не звітує. Вона зробила певний аналіз стану незалежності суддів».

В.Беляневич нагадав, що однією з основних гарантій незалежності є незмінюваність суддів, тобто забезпечення можливості перебування на посаді до досягнення пенсійного віку. «Актуальним залишається питання належного дотримання цієї важливої гарантії під час проведення оптимізації мережі судів. Погоджуючи відповідні укази Президента, ВРП наголосила на необхідності неухильного дотримання принципу незмінюваності», — повідомив заступник очільника Ради.

Втім, відповіді на питання: «Чому ВРП швидко і без жодних пояснень «благословила» проекти указів глави держави про ліквідацію та реорганізацію судів?» — служителям Феміди так і не вдалося почути. Представники Ради делікатно оминули цю тему, прикриваючись високими словами про гарантії.

Але в доповіді не лише йдеться про проблеми, а й вказується, якими можуть бути шляхи їх подолання. Прикметно, що реалізувати всі задуми самостійно, як уже зазначалося, ВРП не береться. Зокрема, нерівність в оплаті праці суддів, за словами В.Беляневича, варто усунути в такий спосіб: пришвидшити проведення кваліфікаційного оцінювання.

А от покращити якість розгляду дисциплінарних справ удасться за умови, коли до Ради надходитиме менша кількість скарг. Для цього потрібно вживати заходи, які сприятимуть скороченню чисельності випадків зловживання громадянами правом на звернення з «кляузами». Тому, на думку В.Беляневича, слід проводити роз’яснювальну роботу: ВРП не той орган, до якого можна оскаржувати рішення судів. Заявники не повинні думати, що, звернувшись до ВРП, доб’ються перегляду вердикту певного суду.

Думку про те, що варто заручитися сторонньою підтримкою, висловила й член ВРП Алла Лесько (27 лютого вона за власним бажанням залишила роботу в Раді). «Реальний стан незалежності судової влади не буде досягнутий доти, доки дотримання принципу незалежності суду не буде усвідомлене представниками інших гілок влади. Ми можемо обговорювати стан незалежності всередині системи скільки завгодно. Але доки представники влади, найвищі посадові особи, загалом суспільство не усвідомлять, наскільки важливою є незалежність судової влади для функціонування держави, доки зусилля в цьому напрямі не будуть об’єднані, робота буде дуже складною», — попередила А.Лесько.

Критика і схвалення

У свою чергу представники громадських організацій, присутні на заході, висловили думку про те, що доповідь ВРП не розкриває всіх проблем, які існують у судовій системі. Тому громадськість готує власний, альтернативний документ.

«Ми хотіли б чути не тільки схвальні відгуки, а й критику. Ми завжди сприймаємо конструктивну критику. Я весь час був прибічником не контроверсій, а співпраці, бо тільки вона може дати синергетичний ефект», — такою була відповідь В.Беляневича.

Крім того, він додав: ВРП пропонувала громадській раді доброчесності взяти участь у підготовці доповіді. «Чому не пішли на співпрацю? Мабуть, готували альтернативну доповідь», — припустив заступник голови конституційного органу.

На думку Голови Верховного Суду Валентини Данішевської, напевно, наступного разу було б корисним включити до доповіді ВРП розділ, у якому громадськість зазначила б, в яких питаннях судова система недопрацьовує. «Збоку завжди видніше», — переконана В.Данішевська.

За її словами, важливою є не лише зовнішня, але й внутрішня незалежність володаря мантії. «Про це має дбати не тільки ВРП , а й Вища кваліфікаційна комісія суддів, яка ще при доборі повинна визначати, чи здатен суддя бути незалежним», — підкреслила очільниця ВС.

Її колега — Володимир Кравчук з Касаційного адміністративного суду у складі ВС — похвалив ВРП за те, що в доповіді вона не просто перелічує проб-леми, а й шукає способи їх вирішення. «Йдеться, наприклад, про ст.375 КК, яка перетворилася на біду для судової системи. Приємно, що в доповіді не пропонуються половинчасті заходи. Є чітка однозначна позиція: стаття в такій редакції більше шкодить незалежності, ніж сприяє їй. Є й чітка позиція щодо суддівської винагороди. Хотілося б прийняття ефективних рішень із цих питань», — зауважив «верховник».

Слабка реакція

З ним погодилася і голова Ради суддів Валентина Сімоненко. «Якщо особа, яка заходить до приміщення суду, не відчуває себе там у безпеці, то це говорить про те, що правосуддя не відбувається. Відсутність безпеки у суді породжує недовіру до судового рішення, що, у свою чергу, призводить до недовіри до судової влади в цілому», — наголосила В.Сімоненко.

Вона вважає, що вперше судова влада отримала ґрунтовний і публічний документ, який визначатиме поступальний рух у забезпеченні незалежності законників. «Разом ми маємо подолати те явище, яке називається порушенням незалежності суддів», — впевнена голова РСУ.

Ректор Національної школи суддів Микола Оніщук теж привітав появу такого фундаментального акта. Втім, зазначив, що в документі присутні компоненти звітності, їх потрібно уникати. Він дав пораду: «Боротися за незалежність одними заявами замало. Останні події свідчать про те, що корпоративний дух судової системи був проявлений слабо».

На його думку, якщо представники Феміди й у подальшому невиразно реагуватимуть на випадки, які траплятимуться в судах чи з володарями мантій, то «буде складно говорити про незалежність».

Дійсно, наголошувати на необхідності дотримання гарантій суддівської самостійності потрібно. У ВРП сподіваються, що доповідь за 2017 рік допомагатиме визначати, чи відбулися зрушення в тих чи інших питаннях. Адже цей акт стане своєрідним мірилом незалежності.

Втім, крім слів, повинні бути ще й реальні справи. На думку експертів, нарікання ВРП на те, що інші гілки влади не завжди підтримують пропозиції та реагують на зауваження Феміди, не є виправданням нинішнього стану речей. Адже за минулий рік сама Рада так і не стала надійним щитом для захисту кожного володаря мантії, котрий потребував її допомоги, та системи в цілому. Принаймні така думка панує в суддівському середовищі.

ПРЯМА МОВА 

Валентина ДАНІШЕВСЬКА, 
Голова Верховного Суду:

— Незалежність — це питання, яким ми повинні займатися не щороку, а щодня, щохвилини. Незалежності судів хочуть усі. Запитайте у впливового політика чи звичайного громадянина: «Ви хочете, щоб суд був незалежним?». І кожен скаже, що хоче. Але в Україні це бажання особливе: кожен хоче, щоб суд був незалежним від його опонента. Коли ж ідеться про власний інтерес, то кожен хоче вплинути на суд, аби останній задовольнив саме його вимоги. Тож наша головна проблема полягає в тому, що українці не здатні сприймати рішення суду, ухвалені не на їхню користь.

Володимир КРАВЧУК,
суддя Касаційного адміністративного суду у складі ВС:

— Судді долучалися до процесу підготовки доповіді. Приємно, що більшість пропозицій, які вони надавали, висвітлено в документі. Тобто ВРП не оминала незручних питань. Чи не вперше ми бачимо не просто опис глобальних проблем судової влади, а й реальні позиції, відображені в плані дій. Це означає, що ми спостерігаємо чіткі кроки, які говорять про те, що ВРП намагається шукати ефективні шляхи вирішення проблем. Як зазначалося, сьогодні на презентації немає представників Генеральної прокуратури, Національної поліції. Тут, напевно, потрібно більше попрацювати: те, що ми можемо вирішити в системі, вже навчилися вирішувати. Те, що пов’язане з ефективною взаємодією з іншими органами, на жаль, потребує вдосконалення.

Ханне ЮНКЕР,
голова департаменту правосуддя та правового співробітництва Ради Європи:

— У доповіді згадуються окремі випадки, сценарії, які викликають занепокоєння суддів. Справді, в деяких державах ми спостерігаємо події, які змушують нас посилити пильність. У Європі відзначають дві тенденції. Перша пов’язана зі спробами виконавчої влади взяти під свій контроль вищі ради правосуддя. Інколи для цього вдаються до внесення змін до законодавства. Також часто вживають заходів, які окремо один від одного, можливо, й не викликають тривоги, але в сукупності несуть загрозу. Друга тенденція — практика виконавчої влади підкреслювати підзвітність судової влади. Мовляв, демократична підзвітність означає підзвітність судової влади виконавчій. Судова влада підзвітна, але не іншим гілкам влади.

Вадим БЕЛЯНЕВИЧ,
заступник голови Вищої ради правосуддя:

— Однією з проблем є нерівна оплата праці суддів. Обов’язковою підставою отримання нового розміру суддівської винагороди є успішне проходження суддею кваліфікаційного оцінювання. Зазначене вбачається обґрунтованим з огляду на конституційну вимогу щодо обов’язкового підтвердження всіма працюючими суддями відповідності зайнятій посаді. Однак надто повільний процес кваліфікаційного оцінювання, пов’язаний зі значним перевантаженням Вищої кваліфікаційної комісії суддів, відсуває практичну реалізацію суддями права на отримання належної оплати праці та створює психологічне напруження в суддівському корпусі. ВРП бачить шлях подолання цієї проблеми у прискоренні процедури кваліфікаційного оцінювання суддів.