Партнер ЮК Jurimex Марина Слободниченко:

«Все мы понимаем, что бесплатной медицины в стране уже давно нет»

Недавно Правительство презентовало законопроект, который фактически дает зеленый свет перехода к платному медицинскому обслуживанию. То есть за значительную часть медицинских услуг нам придется платить. Следовательно, возникает естественное желание получить за свои деньги качественные услуги. Возможно ли это? Предусмотрены какие-то гарантии в части компенсации вреда за некачественное лечение? «ЗиБ» адресовал эти вопросы эксперту в области медицинского права - партнера юридической компании Jurimex, руководителю практики административного права и лицензирования Марине СЛОБОДНИЧЕНКО.

«Імовірнішими будуть судові справи між медичними закладами та розпорядником бюджетних коштів»

— Пані Марино, чи дасть ця реформа поштовх розвитку такого напряму юридичної практики, як «медичні спори»? Які з них будуть найбільш поширені в перші роки?

— Дійсно, відповідні документи вже розроблені та презентовані, крім того, їх уже встигли доопрацювати. Нині у Верховній Раді зареєстровано два такі законопроекти: «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» (№6327) та «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (№6329). Перший вже прийнято в першому читанні.

З 1 січня 2018 року дія проекту №6327 поширюватиметься на фінансування медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних із наданням первинної медичної допомоги, тобто послуг так званих сімейних лікарів. Тому «буму» судових справ, про які ви запитуєте, у перший рік не повинно бути.

Можемо припустити, що імовірнішими будуть судові справи між медичними закладами, які укладуть договори про медичне обслуговування (незалежно від форми власності), та розпорядником бюджетних коштів (Національною службою здоров’я або Міністерством охорони здоров’я — до моменту її створення) щодо порушення строків оплати.

— Нинішня система благодійних внесків у державних закладах фактично унеможливлює повернення коштів за неякісні послуги. Нова система начебто переведе ці правовідносини в договірну площину. Чи необхідно буде прийняти окремий закон, що регулював би відносини в трикутнику «лікарня — пацієнт — страхова»?

— Проектом №6327 уже передбачено необхідність укладення договорів про медичне обслуговування населення між закладом охорони здоров’я (фізичною особою – підприємцем, що надає медичні послуги) та НСЗ. Цей документ є договором на користь третіх осіб — пацієнтів у частині надання їм медичних послуг та лікарських засобів.

Як говорять норми проекту, такий договір визначатиме умови та обсяг надання медичних послуг і лікарських засобів, вимоги щодо їх якості, порядок оплати тарифу покриття за надані медичні послуги та лікарські засоби, права й обов’язки сторін, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання його умов. Зокрема, і за порушення вимог щодо якості медичних послуг.

У свою чергу пацієнт, обираючи лікаря з надання первинної медичної допомоги, підписує відповідну декларацію з постачальником медпослуг. Її форма та порядок вибору лікаря будуть затверджені МОЗ.

— Якщо два юристи мають три думки, то два лікарі поставлять одному пацієнтові чотири діагнози. Де брати «лікарів Хаусів», які зможуть виступити в ролі експертів щодо правильності призначеного лікування?

— Лікування пацієнта здійснюється за клінічними протоколами, що визначають методи надання медичної допомоги та їхню послідовність. Кожен заклад охорони здоров’я повинен їх дотримуватись. Особа має право звернутися по консультацію до іншого лікаря.

У летальних випадках можна звертатися до послуг незалежних судово-медичних експертів.

«Сьогодні пацієнт та його захисник обмежені у доказовій базі»

— У тому ж серіалі «Лікар Хаус» є випадки подання мільйонних позовів щодо якості лікування. Тож для юристів, які спеціалізуватимуться у такій сфері, це буде також вагомим джерелом заробітку. Вітчизняні юрфірми готові до цього чи нам знову допомагатиме зарубіжжя?

— Сфера медичного та фармацевтичного права доволі вузька й специфічна. Не кожен юрист іншої галузі зможе надати якісну консультацію та супроводжувати судовий процес.

Наприклад, наша компанія систематично працює у таких галузях, має значний досвід законотворчості (наші юристи — співавтори багатьох законопроектів та підзаконних актів) та бере участь у роботі профільних груп, тобто постійно тримає руку та пульсі та збагачує знання. Лише робота в такому напрямі та реальний професіоналізм зможуть забезпечити юридичну компанію чи окремого юриста клієнтами та гідним заробітком.

— Як часто клієнти звертаються по захист саме у цій категорії справ? Наскільки тривалим і витратним для них стає судовий розгляд справ, пов’язаних з компенсацією шкоди, завданої неякісними медичними послугами?

— Наявна судова практика має небагато прикладів рішень на користь пацієнтів. А ті, що все ж ухвалюються, достатньо важко виконати, оскільки більшість з них стосуються закладів охорони здоров’я державної чи комунальної власності. Стягнути із цих закладів завдану шкоду (в тому числі моральну) часто просто неможливо. Судові процеси досить тривалі.

Сьогодні пацієнт та його захисник обмежені у доказовій базі: відсутні клінічні протоколи, яких повинні дотримуватись лікарі; історії хвороби у разі летальних випадків просто переписуються заново, що унеможливлює підтвердити факт лікарської помилки.

Для того щоб судовий захист у цій сфері був дійсно результативним, презентованих законопроектів недостатньо. Потрібно запроваджувати електронну систему документообігу, зокрема це стосується рецептів та історій хвороб, приймати необхідні клінічні протоколи тощо.

— Навіть у Європі немає єдиної «ціни на життя». Наприклад, Євросуд в одних справах призначає спадкоємцям компенсацію у розмірі €1 млн за порушення державою права на життя, в інших — кілька тисяч. Наскільки мені відомо, в судовій практиці України також немає спеціального узагальнення щодо спорів про компенсацію шкоди, завданої неякісним лікуванням. Тобто юристи стануть творцями прецедентів у цих спорах. Ви готові до цього? Чи є у вас власна формула, яка допоможе визначити суму справедливої компенсації?

— Людське життя безцінне, і було б цинічно, якби ми зараз почали пропонувати якусь формулу розрахунку його вартості. Але з огляду на специфіку професії юристи, звичайно, будуть послуговуватися нормами права, що визначають поняття «завдана матеріальна та моральна шкода» тощо. А от спосіб установлення розміру такої шкоди вже залежить від компетенції та правової позиції кожного окремого юриста і для кожної справи є індивідуальним.

— Відомий одесит років 30 тому поставив риторичне запитання: «Ліки прописувати ті, що лікують, чи ті, які є в аптеках?». Натомість у нас стала поширеною практика стимулювання лікарів фармацевтичними компаніями до виписування своїх препаратів. Чи дозволяє вітчизняне законодавство сьогодні завадити такому виду корупції і чи можна із цим боротися у судовому порядку, вимагаючи відшкодування коштів, витрачених на дорогі ліки?

— Відповідно до чинних правил виписування рецептів на лікарські засоби і вироби медичного призначення в рецепті повинна вказуватися міжнародна непатентована назва, тобто без прив’язки до виробника. Торговельна назва зазначається, якщо лікарський засіб не має міжнародної непатентованої назви, належить до лікарських засобів біологічного походження, подібних біологічних лікарських засобів (біосимілярів), підлягає предметно-кількісному обліку, відпускається на пільгових умовах чи безоплатно, крім лікарських засобів (за переліком міжнародних непатентованих назв лікарських засобів), вартість яких підлягає відшкодуванню згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів «Про запровадження відшкодування вартості лікарських засобів» від 9.11.2016 №863.

Тому лікарі, виписуючи рецепти, обмежені в можливості вказувати той лікарський засіб, у призначенні якого вони зацікавлені.

Вимагати в судовому порядку відшкодування коштів, витрачених на надто дорогі ліки, безперспективно. Придбання тих чи інших ліків — це право пацієнта.

«Медична допомога завжди і в повному обсязі оплачуватиметься з державного бюджету»

— Чи матимуть шанс на захист ті, хто спробує оспорити таку реформу з посиланням на конституційну гарантію щодо безплатної медичної допомоги та неможливості звуження досягнутого рівня соціальних гарантій?

— Щодо конституційності положень проекту зазначу, що ст.49 Основного Закону гарантує, що у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безплатно. У свою чергу, поняття «медична допомога» охоплює діяльність лікарів, а поняття «медична послуга» — більш широкий комплекс дій, що надаються в закладах охорони здоров’я, в яких працюють такі лікарі.

Проектом №6327 передбачено, що медична допомога завжди і в повному обсязі оплачуватиметься за рахунок коштів державного бюджету. Натомість медичні послуги, що виходять за рамки медичної допомоги, на вторинному та третинному рівнях можуть оплачуватись державою та самим громадянином.

— Ви як громадянка готові до переходу на платну медицину?

— Всі ми розуміємо, що безкоштовної медицини в країні вже давно немає. У той чи інший спосіб ми і сьогодні платимо за послуги, які отримуємо.

Якщо пацієнт чітко розумітиме, вартість яких послуг йому покриває держава, а за які він має доплатити, крім того, знатиме, що ці послуги будуть якісними, а за ненадання чи неякісне надання їх надавачів можна буде притягнути до відповідальності, то, звичайно, такий механізм працюватиме.