Судья ВАСУ Николай Сорока:

«Я не чувствую себя защищенным, когда приходится взвешивать, не будет ли угрожать безопасности будущее законное решение»

Сегодня сотни судей подают в отставку. Обладатели мантий объясняют: пугает не переаттестация, люстрация, отчетность относительно доходов и имущества. Основной причиной является дискредитация профессии, постоянное давление на суд в виде публичных негативных высказываний и обвинений со стороны политиков и высокопоставленных должностных лиц, особенно при рассмотрении резонансных дел, а временами — и ощущение опасности. Судья Высшего административного суда Николай СОРОКА — один из тех, кто подал представление об отставке и ожидает соответствующего решения. О причинах своего желания уйти с должности, о безосновательных обвинениях в СМИ, а также о рассмотрении резонансных дел он рассказал в эксклюзивном интервью «ЗиБ».

«Прикро, що нині суддів починають критикувати, не дочекавшись навіть розгляду справи по суті»

— Миколо Олексійовичу, за останній рік у ЗМІ вже вдруге з’являються негативні висловлювання щодо вас. Спершу про те, що через власну зацікавленість ви відновили провадження у справі щодо виділення земельних ділянок в с.Тарасівка Обухівського району Київської області, а тепер — через поновлення строків касаційного оскарження рішень у справі щодо реєстрації випуску акцій ЗАТ «Житомирські ласощі». Раніше на вас скаржилися до Вищої ради юстиції чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів?

— Понад 25 років я працюю на посаді судді й завжди намагався виконувати свою роботу відповідно до закону та з урахуванням власної правосвідомості. Під час постановлення рішень намагався захистити порушені права, свободи чи інтереси осіб, які брали участь у справі. Це є завданням адміністративного судочинства, а отже, обов’язком адмінсуду. Жодних скарг на мою роботу не було аж до минулого року. Стягнень не мав, отримував тільки нагороди.

Пам’ятаю, якось під час роботи в Житомирському обласному суді до мене звернулися незнайомі люди й попросили розглянути спір, пояснивши так: якщо позов не буде задоволений, вони знатимуть, що закон не на їхньому боці. Я повідомив їм, що законом установлений порядок розподілу справ, який не залежить від судді. Разом з тим така довіра для мене — найбільша нагорода.

Прикро, що нині суддів починають критикувати, не дочекавшись навіть розгляду справи по суті, не кажучи вже про кінцеве рішення.

Судам першої інстанції вкрай рідко вдається примирити сторони. Для цього законом передбачено апеляційне та касаційне оскарження. Також громадяни мають право звернутися до компетентних органів стосовно дій судді, якщо вважають, що мало місце дисциплінарне правопорушення.

Але на сучасному етапі, схоже, застосовується інша тактика: у ЗМІ, які прагнуть підняти свій рейтинг сенсаційними та скандальними матеріалами, подається однобока інформація, ймовірно, кимось зі сторін у справі. Думаю, хоча журналісти й намагаються дотримуватися принципу об’єктивності та неупередженості, але їм не завжди це вдається: чи то через складність правових питань, чи то через брак часу на підготовку сюжетів і матеріалів, а може, й через інші не відомі мені причини.

— У справі щодо розподілу землі в с.Тарасівка ВАС звинуватили в тому, що перегляд за нововиявленими обставинами поновлено, оскільки судді цієї установи претендували на ділянки. Коли автоматизована система розподілу визначила вас суддею-доповідачем, ви не знали, що може виникнути, так би мовити, конфлікт інтересів?

— Навіть і гадки не мав. До речі, спочатку заява була залишена без руху, оскільки не відповідала вимогам закону. Справа надійшла до ВАС 29 вересня 2015 р. І лише під час її вивчення я дізнався, що рішенням Старобезрадичівської сільської ради від 12.06.2008 мені та іншим суддям надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га. Про наявність цього рішення я раніше не знав і жодних дій щодо його реалізації не вчиняв. У матеріалах заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами також не було відомостей про це рішення. До участі у справі ні я, ні мої колеги не залучалися. Жодної зацікавленості в розгляді справи не мав. Але, оскільки вказана обставина могла викликати сумнів у моїй неупередженості, 5 жовтня минулого року я написав заяву про самовідвід. Як цього вимагає процесуальний кодекс, оголосив її під час засідання 21.10.2015. Колегія суддів ВАС задовольнила мою заяву, а справу в порядку, визначеному законом, передано іншому судді.

«Я врахував те, що остаточний висновок стосовно наявності нововиявлених обставин робитиме суд»

— Розкажіть детальніше про суть цього спору. Адже судова практика поновлення перегляду за нововиявленими обставинами досить неоднозначна.

— У квітні 2015 р. троє мешканців с.Старі Безрадичі звернулися із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови ВАС від 12.07.2012 у справі №Н/800/57/15. У заяві мовилося, що має місце спір між Старобезрадичівською сільською радою Обухівського району Київської області та Обухівською районною державною адміністрацією про те, хто ж із них наділений повноваженнями виділяти землю для індивідуального будівництва: рада чи адміністрація. Як треті особи зазначалися 73 суб’єкти, яким РДА виділила земельні ділянки в селі.

Як на нововиявлену обставину заявники послались на те, що суд касаційної інстанції у своєму рішенні вказав, що рада пред’явила позов до РДА в їхніх інтересах як осіб, котрим вона виділила ті самі земельні ділянки, що й райдержадміністрація — іншим особам. Заявники зауважили, що не уповноважували раду на пред’явлення позову, суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях також не вказували на цю обставину, і до ознайомлення з рішенням касаційної інстанції заявники не знали й не могли знати про неї, але вона є істотною для вирішення спору.

— Поясніть, будь ласка, детальніше підстави поновлення перегляду за нововиявленими обставинами рішення в цій справі.

— Підстави для провадження за нововиявленими обставинами визначені ст.245 Кодексу адміністративного судочинства. Однією з таких підстав є істотні для справи обставини, що під час розгляду цієї справи не були й не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою.

Разом з тим ст.248 КАС, яка встановлює вимоги до заяви, зобов’язує заявника зазначити обставини, що могли вплинути на рішення, але не були відомі та не могли бути відомі під час вирішення справи не тільки особі, яка звертається із заявою, а також і суду.

При вирішенні питання, чи вказана обставина є підставою для перегляду за нововиявленими обставинами, я зважив на суперечності норм закону й прийняв рішення з огляду на принцип верховенства права, а також на те, щоб не створити перешкод для доступу до правосуддя. Я вирішив, що ці суперечності мають ураховуватися на користь осіб, які звернулись із заявою.

Відповідно до ст.253 КАС суд може скасувати рішення у справі й прийняти своє рішення або залишити заяву про перегляд за нововиявленими обставинами без задоволення.

Я також урахував те, що остаточний висновок стосовно наявності нововиявлених обставин робитиме суд і в разі їх відсутності зможе залишити вказану заяву без задоволення.

До речі, я ухвалами від 8 червня та 8 липня 2015 р. двічі задовольняв клопотання заявників про подовження строку для усунення недоліків заяви. Жодна норма закону при цьому не порушувалась. Навпаки, особі дається можливість виправити вказані недоліки, які вона не встигла виправити у встановлений судом строк. Такий підхід, на мою думку, зміцнює довіру до суду та піднімає його авторитет.

Лише ухвалою від 2.09.2015 відкрито провадження за вказаною заявою та витребувано справу із суду першої інстанції. Вказані ухвали постановлені з дотриманням норм процесуального права, жодних порушень при їх винесенні я не допустив.

— Рішення по суті цього спору вже винесене?

— Наскільки мені відомо, ні.

«Мені надійшла копія постанови про відмову в порушенні щодо мене кримінальної справи»

— Повернімося до земельного питання. Як так сталося, що суддям виділили землю, а вони про це не знали?

— З початком роботи ВАС виникало багато питань, зокрема і щодо забезпечення суддів, які потребують поліпшення житлових умов, помешканнями. Кошти з державного бюджету для цього не виділялись, незважаючи навіть на те, що це передбачено законом. Рада суддів адмінсудів уживала відповідних заходів, приймалися рішення про звернення до органів місцевого самоврядування з проханням виділити квартири або надати земельні ділянки для індивідуального будівництва.

Відповідно до цих рішень я та інші судді подавали заяви щодо виділення земельних ділянок для індивідуального, дачного будівництва чи для садівництва до різних органів місцевого самоврядування, у тому числі до Старобезрадичівської сільської ради. Заяви надсилалися поштою, особисто я нікуди не їздив. Проте відповідей на свої заяви я не отримав. Ні повідомлення, ні копії рішення від Старобезрадичівської сільської ради також не надходили. Думаю, що не дізнався би про виділення ділянки, якби автоматизована система розподілу не визначила мене суддею-доповідачем у цьому спорі.

Можу запевнити: жодних дій щодо розроблення проекту землеустрою я не вчиняв і не вчинятиму, оскільки на цей час не потребую поліпшення житлових умов.

Але в ЗМІ щодо мене поширено неправдиві відомості про те, що я та мої колеги нібито таким чином намагаємося забрати собі землю. У жодному з відеосюжетів не вказано правової норми, яка була б порушена при вчиненні процесуальних дій у справі. Мали місце лише посилання на пояснення осіб, котрі, як видно із цих сюжетів, були учасниками судового процесу й зацікавлені в розгляді справи. Пояснень в іншої сторони спору, зокрема в осіб, які подали вказану заяву про перегляд за нововиявленими обставинами, ніхто не брав. Байдуже, що дані не перевірені. А навіщо це робити, коли з’явилася така можливість вилити бруд на суд і суддів? Тим більше що в нашій державі за це не карають.

— Але ж утручання в судову діяльність мало б каратися законом. Ви зверталися до відповідних органів?

— Так, до прокуратури, щоб перевірили, чи є в моїх діях склад навіть не дисциплінарного проступку, а злочину. Згодом мені надійшла копія постанови про відмову в порушенні щодо мене кримінальної справи. Що стосується розслідування зазначених мною обставин впливу на суд з метою прийняття рішення на користь певних осіб, то мені досі нічого не відомо.

— Була ж інформація, що у вас є ділянка в тому районі й зведений будинок…

— У деклараціях про майновий стан за попередні роки перелічено все майно, яким володію я та члени моєї сім’ї. Вказано також і про користування земельною ділянкою та недобудованою садовою спорудою, хоча на той час закон такого не вимагав і потреби в цьому не було. Все придбане майно оформлене на мене, а не на членів сім’ї чи на інших осіб, оскільки я чесно живу та працюю, мені нічого приховувати. Я не боюсь про це сказати.

Історія така. На сімейній нараді було вирішено, що батьки, які вже похилого віку та хворіють, мають бути з кимось із дітей. Зійшлися на тому, що вони житимуть біля мене. Але, як і більшість батьків, мої не хотіли обтяжувати нікого. Тому було вирішено: за можливості власними силами звести будинок так, щоб усі могли навідуватися до батьків. Із часом я дізнався про те, що продається земельна ділянка на полі, ціна якої більш ніж удесятеро нижча від розташованої в населеному пункті. Незважаючи на значне віддалення від м.Києва (приблизно 40 км), ми придбали цю землю, яку оформили на матір, і до цього часу ведемо будівництво власними силами.

До речі, в довідці про результати перевірки, передбаченої законом «Про очищення влади», зазначено: з урахуванням моїх письмових пояснень та наданих документів установлено, що в декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру я вказав достовірні відомості стосовно майна, набутого за час перебування на займаній посаді, які відповідають наявній податковій інформації, і доходи я отримав із законних джерел.

«Універсального закріпленого принципу пропорційності в Україні не містить жоден законодавчий акт»

— Вам розподілено ще одну справу великого резонансу в суспільстві — за позовом до Житомирського територіального управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо реєстрації випуску акцій ЗАТ «Житомирські ласощі» (№2а-10585/10/2670). Здавалося б, справу вирішено й ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 7.12.2012 вступила в законну силу. Які суттєві підстави ви знайшли, щоб визнати поважним пропуск строків оскарження рішення апеляційного суду й відкрити касаційне провадження?

— Так, ця скарга розподілена мені автоматизованою системою розподілу 7.07.2016 (номер касаційного провадження — К/800/18447/16). Обгрунтовуючи поважність причин пропуску строку подання касаційної скарги, заявник, зокрема, зазначив, що він є громадянином іншої держави, оскаржуваними рішеннями його та інших осіб позбавлено права власності та не було залучено до участі в справі. Копії ухвали суду апеляційної інстанції він не отримував та не знав, з яких мотивів йому відмовили в задоволенні скарги, а тому й не міг її оскаржити. Тільки після ознайомлення його представника з матеріалами справи й отримання копії ухвали апеляційного суду 1 липня 2016 р. він подав касаційну скаргу.

Крім того, заявник послався на те, що не тільки він допустив порушення строку на подання касаційної скарги. Позов також був пред’явлений з порушенням строку звернення до суду — аж після спливу 11 років, без обгрунтування причин його пропуску. Вказане питання суди не досліджували взагалі.

За правилами ст.214 КАС, касаційна скарга залишається без руху, якщо вона подана після закінчення встановлених законом строків і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані неповажними.

При вирішенні питання про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень я врахував те, що заявник є громадянином іншої держави, вказане ним місце проживання — за межами України, він не був залучений до участі у справі, його апеляційна скарга розглядалася за його відсутності та відсутності його представника. Додані копії листів, якими апеляційний суд роз’яснював заявникові порядок отримання копії ухвали апеляційного суду, не свідчать про вручення йому цього судового рішення. Відповідно до положень КАС направлення (вручення) копії судового рішення є обов’язком суду. Обов’язку особи, яка бере участь у справі, вживати заходів щодо отримання копії судового рішення в законі не закріплено.

Крім того, враховано, що, попри публічно-правовий характер спору, його предмет безпосередньо пов’язаний із наявністю чи відсутністю права власності заявника та інших осіб.

Із копії оскаржуваних рішень убачається, що в позові порушувались питання про законність прийняття відповідачем рішень у 2000—2008 рр. У жодному судовому рішенні не вказано дати пред’явлення позову. Спір вирішено 27 липня 2010 р.

У редакції ст.100 КАС від 7.07.2010 адмінпозов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.

До цього ж діяла інша редакція згаданої норми закону, відповідно до якої пропущення строку звернення було підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову за умови, якщо були такі наполягання. Тобто законодавець змінив наслідки пропущення строку, зробивши їх більш жорсткими для позивача.

Оскільки і позов, і касаційна скарга подані з пропуском установлених законом строків, предмет спору безпосередньо впливає на наявність чи відсутність права власності заявника та інших осіб, я застосував принцип пропорційності (співрозмірності). Адже потрібно не тільки декларувати гарантії захисту права власності, має бути забезпечена можливість практичної реалізації цих гарантій, у тому числі через ефективний судовий захист.

— Така правова категорія, як принцип співрозмірності, — нове поняття для вітчизняної теорії та практики?

— Для Європейського суду з прав людини, практику якого українські суди мають застосовувати при розгляді справ як джерело права, характерне еволюційне тлумачення норм. ЄСПЛ свідомо виходить з того, що одна й та сама норма права, фактична ситуація або обставина залежно від того, в який час вони настали, можуть тлумачитися по-різному і, як наслідок, мати різний правовий результат. Таке розуміння дає можливість втілити в праві ідею інтегрального суспільства, в якому протилежні чи суперечливі інтереси не протиставляються один одному, а взаємодіють на партнерській основі.

Питання пропорційності обмежень поставленій меті є оціночним і визначається в кожному окремому випадку з урахуванням фактичних обставин конкретної справи. Універсального закріпленого принципу пропорційності в Україні не містить жоден законодавчий акт, у тому числі КАС, нормами якого я керувався.

Перед вирішенням питання про відкриття касаційного провадження я ознайомився з науковими думками з приводу застосування принципу пропорційності (співрозмірності), зокрема висловленими на міжнародній конференції «Право власності: європейський досвід та українські реалії», що відбулась у Верховному Суді в жовтні 2015 р.; доповіддю члена ВРЮ про те, що пропорційність або наявність справедливого балансу необхідно встановлювати стосовно кожної конкретної ситуації.

Під час написання кандидатської дисертації досліджував питання процесуальних строків, і цей факт також вплинув на прийняття рішення.

Погоджуюсь із думкою науковців про те, що принцип пропорційності, або розмірності, співвідноситься, тобто має схожі риси, з принципом ефективності. Все це дало мені підстави для застосування вказаного принципу й в адмінсудочинстві.

Вивчивши матеріали скарги, у тому числі додані до неї копії судових рішень, я дійшов висновку про неприпустимість формального підходу до вирішення питання про допуск до касаційного перегляду, а отже, і про допуск до правосуддя.

«В обох справах я міг застосувати формальний підхід, забути про них та жити спокійно»

— Ви — один із багатьох суддів, які подали у відставку. Чи встигнете вирішити цей спір?

— Із урахуванням залишку не розглянутих з об’єктивних причин справ (понад 500), думаю, до виходу у відставку не встигну розглянути цю справу. На зміну повинні прийти нові судді ВС, яким, за задумом реформаторів, має довіряти суспільство, і вони переглянуть рішення в цій справі.

Відкриваючи провадження, вважав, що в цьому мали б бути зацікавлені всі особи, які брали участь у справі, а також ті, хто не брав участі, але судовими рішеннями зачіпаються їхні права та інтереси. Такий підхід покращив би взаємини між сторонами конфлікту на підприємстві, що дало б йому змогу стабільно працювати.

Виявляється, що це не так, про що свідчать ті брудні технології, які застосовуються до мене через ЗМІ, котрі звинуватили мене в отриманні хабара в розмірі $500 тис. за вирішення цієї справи. При наявності такого факту та відповідних доказів моя доля вже була б вирішена інакше і я навряд чи розмовляв би з вами.

Крім того, до визначення автоматизованою системою судді-доповідача ніхто не міг знати, кому буде розподілена справа. Особам, які беруть участь у справі, копія ухвали про відкриття провадження була направлена вже після того, як це питання було вирішене. За таких обставин про які домовленості може йтися?

В обох цих справах я міг застосувати формальний підхід, забути про них та жити спокійно. А як же бути із совістю, з професійним обов’язком? Я приймав ці рішення не на користь осіб, які брали чи мали брати участь у справі, я враховував закон та судову практику, зокрема ЄСПЛ.

— Наклеп щодо корупційних дій можна кваліфікувати як тиск на суд? Чи будете знову звертатися до відповідних структур?

— Думаю, так. Після виходу з відпустки планую звернутися до органів, які законом наділені відповідними повноваженнями, щоб вони поставили крапку в цьому безчинстві. Звинувачення у вчиненні якихось незаконних дій, причетності до корупції не грунтуються на жодному доказі і є надуманими. Факт будівництва не може слугувати доказом того, що вчинено незаконні дії.

Зауважу, що жодним чином не звинувачую всі ЗМІ. Вважаю, що більшість журналістів бережуть свою добру репутацію і так само, як представники інших професій, у тому числі судді, чесно та сумлінно виконують свої обов’язки.

«Пошуки ворогів не приведуть ні до чого доброго»

— Що саме вплинуло на ваше рішення про вихід у відставку?

— З огляду на сформовану громадську думку про необхідність замінити весь суддівський корпус, а також на той факт, що я не відчуваю себе захищеним, коли при здійсненні правосуддя доводиться зважувати, чи не загрожуватиме безпеці майбутнє законне рішення, прийняв рішення про відставку. За наявної в мене інформації нині існує реальна загроза моєму життю.

У мене виникає запитання: чи такого правосуддя прагне суспільство, коли суддя при прийнятті рішення має озиратися, щоб не перейти дорогу тому, хто наділений владою чи має достатньо коштів, щоб розправитись із ним?

— Як вплинула поширена про вас негативна інформація на стосунки зі знайомими, друзями, співвітчизниками?

— Є люди, з якими тривалий час пропрацював, але в їхніх очах побачив сумнів у моїй порядності. Але відчуваю і підтримку, причому від малознайомих осіб. Наприклад, одна людина сказала, що не помітила якихось хоромів у сюжеті про зведення будинку й перепитала, чи не перейшов я комусь із впливових осіб дорогу. Аще зауважила: дуже впадає в очі брудна гра. Не відвернувся від мене й мій колишній учитель, директор школи.

— Знаємо, що ВРЮ порушила стосовно вас дисциплінарне провадження…

— Так, у встановлений законом спосіб буду себе захищати. Там працюють висококваліфіковані, досвідчені професіонали, які, упевнений, приймуть законне рішення. Вважаю також, що ВРЮ мала б карати тих суддів, котрі навмисно порушують закон, і вживати заходів щодо захисту тих, які його дотримуються.

У суспільстві часто згадують про європейські цінності. Я на своєму місці намагаюся робити все від мене залежне, про що свідчать і згадані справи. Багатьма рішеннями адмінсудів, у тому числі ВАС, де застосовано принцип верховенства права, враховано практику ЄСПЛ, реальні захищені порушені права, свободи та інтереси осіб у сфері публічно-правових правовідносин. Цього чомусь сьогодні ніхто не бачить і не хоче бачити.

Злість та ненависть у суспільстві, пошуки винних призвели до такого зростання злочинності, якого я не пам’ятаю з початку 1990-х. Чи багато людей відчувають себе захищеними? Я — ні, і від жодного з колег не чув протилежного.

Ми всі є членами одного суспільства, і пошуки ворогів не призведуть ні до чого доброго. На злі добра не побудувати. Вірус корупції навряд чи можна перемогти, якщо лікувати його за допомогою непрофесійності, безвідповідальності та безкарності.

В Омара Хайяма є такий вірш:

Не зли других и сам не злись,

Мы гости в этом мире бренном,

И если что не так — смирись,

Будь поумнее, улыбнись,

Холодной думай головой,

Ведь в мире все закономерно:

Зло, излученное тобой,

К тебе вернется непременно!