Неправосудных решений не бывает!

Несколько интересных фактов об административной специализации в ФРГ

О системе судоустройства в Германии, месте административного права и процессе построения правового, социального государства, доступе к юридической профессии, влиянии законодательства ЕС на правовую систему стран-членов недавно говорили во время организованной Ассоциацией юристов Украины встречи с руководителем проекта «Поддержка правовых и судебных реформ в странах Средней Азии» Йоргом Пуделкой. Мы остановились на наиболее интересных особенностях организации работы судей и процесса. Некоторые из них, наверное, удивят украинских юристов.

Допуск до професії

Студенти юридичних факультетів після завершення навчання в університеті складають державний іспит, за підсумками якого отримують частковий доступ до професії юриста. Вони можуть бути юристами в організаціях чи підприємствах, надавати первинну правову допомогу, консультувати громадян. Після того як особа набуде досвіду в професії, вона отримує право пройти другий іспит. Німці називають його великим. Він складається не при університетах, а при органах державної влади.

За підсумками екзамену тих, хто найкраще його склав, міністерство юстиції запрошує на вакантні посади суддів. Потім цей список затверджує парламент. Оскільки така співпраця налагоджувалася роками, списки приймаються без будь-яких змін. Інші, хто успішно пройшов іспит, самі обирають спеціалізацію, наприклад адвокатську діяльність.

Статус та кар’єра

Найбільше судді у ФРН цінують свою незалежність. Вони вільні у висловленні своїх правових позицій, можуть аргументувати думку, відмінну від точки зору федеральних судів. Судді не мають імунітету й відповідають за порушення закону нарівні з іншими громадянами.

У німецькому законодавстві відсутня кримінальна відповідальність за винесення завідомо неправосудного рішення. Особисто Й.Пуделка не знає жодного випадку, коли б суддю притягнули до відповідальності через його професійну діяльність. Цікаво, що судді також незалежні й у визначенні свого робочого графіка: самостійно обирають дні, коли вони працюють, і години, коли приходять на роботу. Судді не зобов’язані декларувати свої доходи і не показують доходи членів сім’ї.

Доволі цікаво проходить обмін досвідом між суддями. Майже всі справи в адміністративних судах розглядаються колегіально. Молодий суддя завжди перебуває в колегії з двома старшими, досвідченими колегами й таким чином має змогу завжди повчитися в них.

А от підвищення на посаді є вельми складним процесом. Підвищення й заміщення вакантних управлінських посад здійснюються на підставі рекомендацій. Проблема полягає в тому, що у зв’язку з однаково гарною роботою претендентів і формальними вимогами до рекомендацій останні є майже ідентичними. Тому вибрати когось доволі складно.

Інші претенденти, якщо вважають такий вибір несправедливим, вправі оскаржити рішення про визначення переможця конкурсу. Як засіб забезпечення позову використовується недопущення того, кого обрали за результатами конкурсу, та інших кандидатів на вакантну посаду. Так, через складні судові процеси й винесені ухвали про забезпечення позовів посада голови Адміністративного суду м.Берліна була вільна кілька років.

Процесуальні особливості

Ставка судового збору (процент від ціни позову) не єдина для всіх сум, а пропорційно зменшується. Тобто за майновий позов у розмірі €1000 сплачується, наприклад, 10% від ціни позову, а з €5000 — вже 5%. Верхньої межі, як і зараз в Україні, також немає. Проте за подання заяв до апеляції та ревізії (у нас — касація) ставки менші, ніж за першу інстанцію.

Сьогодні у ФРН звичайний адміністративний процес у першій інстанції триває близько 6 місяців. У середньому (враховуючи як «швидкі» справи, так і ті, коли сторони свідомо затягують вирішення) в першій та другій інстанціях розгляд завершується за рік, у третій — за півроку. Раніше в першій інстанції справа слухалася в середньому близько 3 років. Й.Пуделка говорить, що це нормально, адже процес інквізиційний і суддя вивчає всі обставини справи, самостійно витребовуючи докази.

Адміністративний процес більше схожий на листування: сторони обмінюються думками, суддя просить пояснень, уточнень, доказів, наводить свою позицію. Сторони мають право спілкуватися із суддею поза межами процесу, наприклад у нього в кабінеті або по телефону. Але діє правило: все, що чує одна сторона, має почути й інша. Тому до зустрічі із суддею в кабінеті обов’язково запрошується представник опонента, а запис телефонної розмови відправляють іншій стороні для ознайомлення.

Поширеною є практика, коли суддя, пояснивши програшність позиції, викладеної в позовній заяві, переконує в цьому позивача, і той відмовляється від позову.

Зважаючи на постійну комунікацію судді зі сторонами та інквізиційну суть процесу, справи найчастіше вирішуються за одне засідання, оскільки до цього моменту зібрано всі необхідні докази, встановлено обставини й отримано пояснення.

Коли суддя приймає рішення про забезпечення позову, він фактично приймає «проміжне» рішення по суті справи. Тобто у більшості випадків остаточне рішення не буде відрізнятися від позиції, викладеної в ухвалі про забезпечення позову. Оскільки рішення щодо забезпечення позову необхідно винести у стислі строки, сторони, зацікавлені у більш швидкому розгляді, ініціюють розгляд питання про забезпечення.

Дозвіл на апеляцію

Що стосується апеляції та ревізії, то суддя першої інстанції самостійно вирішує, чи є у сторони право подати апеляцію. Наприклад, процесуальний кодекс установлює обов’язкові випадки, коли суддя повинен допускати можливість апеляції: велика кількість фактичних обставин справи, значний суспільний інтерес тощо. За певних умов суддя у своєму рішенні може давати допуск і до ревізії.

Сторони мають право оскаржити до апеляційного суду відсутність допуску до другої інстанції, але на практиці це відбувається досить рідко. Також цікавим є те, що апеляція переглядає і фактичні обставини справи, і правову позицію, а ревізія — лише правову позицію.

Й.Пуделка відверто не зрозумів запитання української аудиторії про те, який відсоток рішень судів виконується у ФРН. Адже виконуються всі, причому добровільно. В адміністративному процесі виконавча служба взагалі відсутня, тому що для них невиконання державним органом припису суду є неможливим. Теоретично суддя має змогу накладати санкції за невиконання рішення суду, проте на практиці Й.Пуделка чи його колеги з таким не стикалися.