Валютное удовольствие по-украински,

или Как вернуть свой вклад в долларах?

Уже более полугода из-за введенных Национальным банком ограничений вкладчики, оформившие депозит в валюте, стоят перед выбором: либо довольствоваться возвращением денег частями, либо обращаться в суд с требованием взыскать всю сумму сразу. На их стороне – закон, конвенции, практика Европейского суда по правам человека и здравый смысл. На стороне банков – постановление регулятора. Практика сложилась разная, но в основном – в пользу вкладчиков.

Сцена перша. Суд, або Третій зайвий (НБУ)

Тільки-но курс гривні почав відриватися від звичної позначки 8 грн./$, Нацбанк почав уживати заходів, спрямованих нібито на стабілізацію валютного ринку. Так, з-під пера правління НБУ вийшли дві постанови — від 30 травня №328 і від 29 серпня №540, що суттєво обмежують право громадян на зняття валюти з банківських рахунків і депозитів у межах суми, еквівалентної 15000 грн. на день. І якщо при курсі 12 грн./$ це було $1250, то сьогодні — вже менш ніж $1000. Причому навіть порядні банкіри, які бажають зберегти свою репутацію та клієнтів, не можуть видати вкладникам усю належну суму й відразу, винувато киваючи в бік регулятора. Мовляв, ми б з радістю, але Нацбанк проти.

А ось закон — «за». Частиною 3 ст.1068 Цивільного кодексу визначено, що «банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом». Узгоджується це і з положенням ст.530 ЦК про виконання зобов’язання в установлений строк.

Розглядаючи справу «Золотас проти Греції», Європейський суд чітко вказав, що «особа, яка розмістила грошову суму в банку, передала йому право використання цієї суми, банк був зобов’язаний зберігати її, й у разі використання з метою одержання прибутку мав повернути еквівалентну суму вкладникові після припинення дії угоди. Отже, власник рахунку міг уважати, що його вклад у банку — в безпеці, особливо при отриманні відсотків. Власник рахунку правомірно вважав, що буде повідомлений про ситуацію, яка загрожує суті угоди з банком і його фінансовим інтересам, щоб він міг завчасно зробити дії відповідно до закону та зберегти право на захист свого майна. Подібні довірчі відносини характерні для банківських операцій та банківської справи».

Відмовляючись у повному обсязі повернути кошти, що належать клієнтові, банк порушує також і положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також Першого протоколу, ратифікованих Україною. В абз.1 ст.1 протоколу вказано, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Аргументи банків про неможливість повернення грошей з посиланням на встановлені НБУ обмеження щодо вкладів у валюті розбиваються й національним законодавством. Так, згідно з положеннями ч.2 ст.1060 ЦК «за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором».

Також ст.1074 ЦК передбачено, що «обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається». Обмеження можливі тільки за рішенням суду або у випадках, установлених законом.

Втім, банки вдаються до хитрощів — по закінченні строку дії депозиту гроші переказуються на поточний рахунок клієнта, а депозит закривається — в такий спосіб банк намагається обілити себе і довести належність виконання своїх зобов’язань перед вкладником. Проте Верховний Суд іншої думки — у постанові від 25.12.2013 №6-140цс13 викладена така правова позиція: «Під строком повернення вкладу й нарахованих відсотків слід розуміти наявність у вкладника реальної можливості отримати й розпорядитися на свій розсуд вкладом. У подібних спорах доведенню підлягає той факт, що після перерахування банком суми вкладу та відсотків на поточний рахунок вкладник позбавлений реальної можливості розпорядитися своїми коштами».

Ухвалюючи рішення в такого роду спорі, суддя часто думає, що й у нього депозит у валюті завис, як у такому разі не допомогти товаришеві по нещастю?

Як показує досвід, рішення в таких спорах іноді набирають сили без оскарження з боку банків. Причин цьому кілька. При непростій ситуації в банківській системі фінустанови чудово розуміють, що залишитися з клієнтом, знизуючи плечима, мовляв, «це все не ми», набагато краще, ніж розлучитися з ним назавжди. По-друге, якщо банк усе ж таки виконає рішення суду та вкладник отримає валюту готівкою, рішення суду захистить банк від претензій регулятора: суд зобов’язав видати — видали.

Сцена друга. ДВС, або Полюбовно не вийшло

Отримавши рішення про стягнення валютного депозиту, вкладник стрімко направляється в банк у надії забрати гроші, але не все так просто. Банк, або не поспішаючи розлучатися з валютою, або пообіцявши регулятору тримати її до останнього, відправляє громадянина в державну виконавчу службу, яка, звичайно, знаходить мільйон причин не відкривати виконавче провадження.

Після всіх ходінь по муках вкладник добивається відкриття виконавчого провадження, результатом якого в кращому разі буде переказ суми на рахунок держвиконавця. Задоволений вкладник приходить до виконавця, потираючи руки, з великою порожньою сумкою, але біда в тому, що сумка залишиться порожньою, навіть якщо на рахунку виконавця буде валюта.

Вся річ у тому, що виконавець може діяти виключно в межах повноважень, передбачених законом і положенням про порядок проведення виконавчих дій, згідно з якими вклад може бути або переказаний на валютний рахунок, який вкаже стягувач (вкладник), або отриманий поштовим переказом. Доступ до готівкових операцій держвиконавцю, на жаль, законом заборонений. Таким чином, вкладникові доведеться вибирати з-поміж двох бід — або отримувати еквівалент 15000 грн. на день в іншому банку, або ж чекати, поки добрий листоноша назбирає необхідну суму валюти у своєму відділенні.

Сцена фінальна. Оптимістична й не дуже

Якщо тільки банк не виконав судове рішення добровільно й не повернув вклад через касу готівкою, ситуація для вкладника залишається плачевною й відносинам банку з клієнтом завдано непоправної шкоди. У цьому випадку, як і при розлученні, залишається розраховувати на грамотного юриста.

Зокрема, можна запропонувати використання способу захисту порушених прав, відмінного від стягнення. Клієнт звертається до суду не з вимогою про стягнення, а просить суд зобов’язати банк видати валюту через касу. Має місце виконання зобов’язання в натурі.

Таке рішення буде важче виконати через ДВС, але в разі ухилення банку від повернення валюти будуть підстави для порушення кримінальної справи за невиконання судового рішення. Хоча статистика доведення таких справ до обвинувального вироку плачевна й не на користь вкладників, сам факт наявності кримінального провадження проти посадових осіб банку може мотивувати останніх швидше повернути вклад.

Також громадяни, котрі отримали рішення про стягнення вкладу, можуть просити виконавця ініціювати в суді заборону на виїзд керівництва банку за кордон. Якщо сума не критична для банку, це посприяє переговорам і пошуку оптимального рішення.

Остання пропозиція — для оптимістів. Реструктуризувати валютний вклад у гривневий, вірити в новорічні чудеса, сподіватися на мудрість політиків, щедрість МВФ і зміцнення курсу національної валюти.