«Не можу залишатись осторонь, коли хтось потребує мого втручання як адвоката»
В юридичній професії основним є задоволення клієнта від наданих йому послуг. Так уважає Ольга ПРОСЯНЮК, яка керується принципом: досягати найвищої результативності слід незалежно від кількості цифр у гонорарі. В інтерв’ю «ЗіБ» Ольга Вікторівна відверто ділилася думками щодо престижу професії та наслідків адвокатської реформи. Також вона розповіла про жорсткі заходи, необхідні для підтримання поваги до інституту адвокатури, та про подію, котра може відіграти роль у розвантаженні господарських судів. Розмовляли ми й про «дисциплінарну» практику та юридичну благодійність.
«Не слід розглядати адвокатський запит як такий, що не працює»
— Ольго Вікторівно, закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» діє вже понад рік. Якщо проаналізувати наслідки реформи, то що, на ваш погляд, суттєво змінилось у роботі правників на краще, а з чим наразі виникають труднощі?
— Прийняття та застосування профільного закону, безумовно, позитивно вплинуло на діяльність правників. Передусім це пов’язано з тим, що даним законом досить чітко врегульовано основні моменти, які стосуються кожного етапу професійного становлення фахівця, починаючи від прийняття рішення про намір долучитися до лав української адвокатури й закінчуючи вирішенням питань, пов’язаних із притягненням адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку. Нагадаю про такі ключові питання, як запровадження стажування (або роботи на посаді помічника адвоката) — обов’язкової передумови отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, правове регулювання гарантій останньої.
Так, новим законом запроваджено більш жорсткий відбір кандидатів та кількаступінчасте випробування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Це необхідно для мінімізації ризику потрапляння до лав адвокатів осіб, які хоч і володіють знаннями в галузі права, достатніми для складання теоретичного іспиту, проте не мають жодного уявлення, у чому полягає надання правової допомоги на практиці. Звісно, це неприпустимо, адже ціна помилки адвоката є досить високою.
Дане нововведення не позбавлене спірних моментів, у тому числі тих, що стосуються визначення розміру оплати за проходження стажування, який наразі є «непідйомним» для багатьох молодих фахівців. Але це — предмет окремої дискусії.
— Як оцінюєте законодавчі зміни щодо порядку розгляду питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарного провадження відносно адвоката?
— Як показує практика, визначення в профільному законі переліку вчинків адвоката, які містять склад дисциплінарного проступку, позитивно вплинуло на діяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Останні отримали чіткі критерії для оцінки обставин конкретної справи, щоб мати змогу робити висновки про наявність складу того чи іншого дисциплінарного проступку.
Разом з тим існування п.7 ч.2 ст.34 профільного закону, згідно з яким перелік підстав для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності не є вичерпним, не виключає виникнення ситуації, коли поведінка адвоката оцінюватиметься на предмет її відповідності певним вимогам, не зазначеним у переліку.
Як член Київської міської КДКА відзначу прогресивність змін щодо порядку розгляду питання стосовно порушення або відмови в порушенні дисциплінарного провадження стосовно адвоката, у тому числі необхідність отримання письмових пояснень по суті порушених питань, можливість збору додаткових пояснень та (або) документів, потрібних для прийняття рішення. Визначення таких повноважень дає можливість члену КДКА дистанціюватися від позиції скаржника, яка часто грунтується на емоціях, та з холодною головою оцінити весь обсяг зібраних матеріалів, які підтверджують або спростовують обставини, викладені в заяві.
— Протягом останнього часу часто-густо можна почути нарікання захисників, мовляв, такий правовий інструмент, як адвокатський запит, не працює. Скажіть, чи ефективно застосовується на практиці механізм реалізації права адвоката на отримання інформації після встановлення адмінвідповідальності за ігнорування адвокатських запитів?
— Однозначно відповісти неможливо. З одного боку, дійсно, нині відсоток адвокатських запитів, на які вдається отримати вичерпну відповідь, є досить невеликим. Частина звернень узагалі залишається без реагування, частина відповідей повністю або частково не відповідає предмету запиту, частина містить узагальнене посилання на закритий характер запитуваної інформації навіть у випадках, коли її законодавцем не віднесено до відомостей з обмеженим доступом.
У той же час це питання слід розглядати комплексно. Інколи проблема полягає й у підході адвокатів до формулювання змісту запиту. На мою думку, наділення захисника правом звертатися до уповноважених органів, підприємств, установ, організацій для отримання відомостей (документів), необхідних для надання правової допомоги клієнту, передбачає, що мотивувальна частина такого запиту міститиме відомості щодо пов’язаності запитуваної інформації та (або) документів зі змістом доручення клієнта. Натомість часом зі змісту такого запиту неможливо встановити, яким чином запитувана інформація стосується справи, над якою працює адвокат (особливо у випадках, якщо предметом запиту є інформація щодо третіх осіб).
Не варто розглядати адвокатський запит як такий, що не працює, адже додання до запиту, крім документів на підтвердження повноважень адвоката, також заяви клієнта, в якій сформульовано згоду на надання необхідної інформації, істотно збільшує шанси на успіх.
— А які тенденції простежуються в судовій практиці при вирішенні спорів про притягнення осіб до відповідальності за ігнорування адвокатських запитів?
— Хоча наразі кількість судових рішень у справах про притягнення службових осіб до адміністративної відповідальності за вчинення дій, передбачених ст.2123 Кодексу про адміністративні правопорушення, є відносно незначною, вважаю, що ця тенденція є дуже позитивною та надзвичайно важливою для зміни загального ставлення до питання про обов’язковість реагування на адвокатські запити.
До речі, більшість таких справ вирішені на користь адвокатів. При цьому предметом звернення в них було як повне ігнорування адвокатського запиту, так і надання інформації, що повністю або частково не відповідала предмету запиту.
Разом з тим необхідним аспектом розширення судової практики є активна позиція самих адвокатів. На мою думку, ефективність використання такого інструменту, як адвокатський запит, залежить не лише від ставлення органів державної влади, місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання до обов’язковості розгляду та вирішення питань, що містяться в запиті, а й від ставлення самого захисника до наданих йому прав.
«Адвокати іноді пояснюють клієнтові причину програшу в справі нівелюванням своєї професії»
— У професійних колах подейкують, що престиж адвокатської професії в нашій державі втрачено. Чи поділяєте ви цю думку?
— Категорично не згодна. Формування загальної думки суспільства про діяльність адвокатури починається з індивідуального ставлення кожного захисника до власної професії, підходу до виконання покладених на нього завдань загалом та роботи з кожним окремим клієнтом. Я дотримуюся позиції, що престиж професії визначається якістю роботи конкретного адвоката.
Дійсно, деякі представники професії обирають шлях найменшого опору, вважаючи, що єдиним виходом є досягнення домовленості з опонентом. Мовляв, з огляду на рівень корупції в судовій та правоохоронній системах, діяльність адвоката позбавлена змісту, а тому робота над правовою позицією, збирання доказової бази на її підкріплення та підготовка якісних процесуальних документів є марними. На мою думку, такий підхід є категорично неприпустимим.
Саме адвокати, які дотримуються такої позиції, а також клієнти, котрі мали досвід співпраці з ними, і формують ставлення до правників як до «посередників». Погоджуся з думкою колег, які вважають, що адвокати іноді пояснюють клієнтові причину програшу в справі нівелюванням своєї професії, не бажаючи визнавати допущені помилки та силу позиції протилежної сторони. Разом з тим особливість роботи окремих захисників не може визначати характер діяльності адвокатури в цілому.
Можу однозначно сказати, що безнадійних справ не буває. Незважаючи на те, має справа клієнта резонансний характер, політичне забарвлення чи інший особливий характер, адвокат має підходити до роботи над нею професійно та вживати всіх можливих заходів у межах наявних повноважень з метою надання такому клієнтові правової допомоги на найвищому рівні. Тільки в такий спосіб та з таким підходом захисник сприятиме підвищенню престижу професії та ставленню суспільства до адвокатури як до високопрофесійного правового інституту.
— Чи мають, на ваш погляд, органи адвокатського самоврядування достатньо повноважень та інструментів, аби змінити ситуацію?
— Цілком. Якщо поглянути на запроваджену профільним законом систему органів адвокатського самоврядування, то фактично діяльність останніх супроводжує адвоката на всіх етапах його професійного становлення. Так, першим органом, з діяльністю якого доводиться стикатися молодому фахівцю, є відповідна регіональна кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, зокрема її кваліфікаційна палата. Вона виступає, так би мовити, первісним фільтром, покликаним забезпечувати умови, за яких до лав адвокатури потрапляли б лише гідні ремесла особи.
Після успішного проходження кваліфікаційного відбору й отримання права на заняття адвокатською діяльністю основними органами, які супроводжуватимуть правника в його професійній діяльності, стають Рада адвокатів та рада адвокатів відповідного регіону. РАУ є виразником волі та думки захисників, оскільки наділена, серед іншого, повноваженнями щодо розроблення проектів законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність адвокатури. Рада адвокатів відповідного регіону виступає своєрідним захисником і гарантом прав безпосередньо самого адвоката, зокрема стосовно забезпечення реагування на порушення гарантій адвокатської діяльності. Нарешті, дисциплінарна палата КДКА, по суті, поєднує в собі функції нагляду за практичною діяльністю адвоката та його захисту від можливих переслідувань за виконання професійних обов’язків.
Переконана, що ефективне функціонування кожного з елементів адвокатського самоврядування якраз і покликане захистити наше об’єднання від негативних тенденцій зниження престижності професії.
Водночас із огляду на те, що наразі національне законодавство не передбачає періодичного складання іспитів з метою перевірки рівня знань і практичних навичок адвокатів та (або) обов’язкових курсів підвищення кваліфікації, первісну оцінку якості наданих правових послуг покликаний здійснювати безпосередньо ринок. Таким чином, клієнт, котрий ставить під сумнів рівень кваліфікації захисника й відповідність його діяльності Правилам адвокатської етики, може як відмовитися від його послуг, так і порушити питання про наявність у діях такого адвоката ознак дисциплінарного проступку. При цьому, якщо правник допустив систематичне порушення етичних правил або одноразове, але грубе порушення вимог здійснення адвокатської діяльності, у межах дисциплінарного провадження може бути розглянуто питання про зупинення права на заняття ним адвокатською діяльністю або позбавлення такого права взагалі.
Жорсткі заходи необхідні для підтримання поваги до адвокатури як інституту правової системи.
«Завжди намагаємося знайти правильне і з погляду права, і з погляду совісті рішення»
— Спробуймо зазирнути в майбутнє… Яким ви бачите інститут адвокатури, скажімо, років через п’ять?
— Особисто я вірю в майбутнє української адвокатури. Постійне спілкування з колегами дає мені достатні підстави стверджувати, що багато адвокатів, які сумлінно працюють, відповідально ставляться до своєї професії та є справжніми знавцями власної справи, не підкоряться корупційному тиску, не зрадять самого себе та свої принципи. Такі фахівці допомагатимуть молодим спеціалістам опановувати основи адвокатської діяльності.
Позитивною, на мою думку, є також тенденція до поступового впровадження міжнародних стандартів (зокрема й шляхом прийняття нового профільного закону, затвердження нових Правил адвокатської етики тощо) з метою посилення ролі професійної та незалежної адвокатури як невід’ємного елементу верховенства права.
Звісно, подальший розвиток адвокатури залежить від загальних тенденцій розвитку країни, у тому числі її зовнішньополітичного курсу. Водночас кожен адвокат має чітко усвідомлювати та пам’ятати, що незалежно від того, який шлях обере наша держава, його основним завданням є забезпечення належного захисту прав та законних інтересів клієнта, відповідальне ставлення до кожної окремої справи, сприяння професійному становленню молодих правників, передання їм набутого досвіду.
— Ви вже торкнулися своєї діяльності у складі органів адвокатського самоврядування. Будучи членом дисциплінарної палати Київської міської КДКА, чи важко з моральної точки зору вирішувати професійну долю колег?
— На мій погляд, будь-якій особі завжди важко вирішувати долю інших людей, зокрема й професійну. Разом з тим, даючи згоду ввійти до складу дисциплінарної палати, я чітко розуміла, з якими функціональним навантаженням та аспектами доведеться стикатися при проведенні перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката та підготовці довідки про наявність чи відсутність підстав для порушення дисциплінарної справи.
Якщо член палати сумлінно поставився до вирішення питання (можу запевнити, що саме такий підхід до справи демонструє кожен із членів дисциплінарної палати КМКДКА) — ретельно провів перевірку, всебічно проаналізував матеріали дисциплінарної справи, правильно застосував норми закону, то моральний аспект не йде врозріз із правовим.
— На які дії, поведінку адвокатів найчастіше скаржаться до дисциплінарної палати користувачі правових послуг?
— З нашої практики вбачається, що основними питаннями, які виносяться на розгляд, є скарги клієнтів на невиконання адвокатом своїх професійних обов’язків, на отримання гонорару без надання правових послуг або надання їх не в повному обсязі чи неналежну якість останніх.
Крім того, люди скаржаться на допущення їхніми захисниками конфлікту інтересів, судові та правоохоронні органи — на невиконання адвокатами професійних обов’язків (неявка в судові засідання, для проведення слідчих дій), а процесуальні опоненти — на негідну поведінку в суді, подання завідомо неправдивих документів, затягування розгляду справи, тиск на свідків тощо. Також на розгляд виносяться скарги щодо порушення вимог стосовно несумісності адвокатської діяльності з іншими видами діяльності, надання особами недостовірних відомостей для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складання присяги адвоката.
— Думаю, ви погодитеся з тим, що етика та мораль — дуже тонка матерія. Наскільки часто при розгляді дисциплінарних справ і прийнятті відповідних рішень думки членів палати не збігаються? Як знаходите консенсус?
— Оскільки всі ми люди, кожен член палати керується своїм внутрішнім переконанням. Не скажу, що часто, але виникають ситуації, коли думки не збігаються. Це стосується або питань порушення чи відмови в порушенні дисциплінарної справи, або застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення (попередження, зупинення чи позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю).
Здійснюючи оцінку дій, у тім числі етичних аспектів поведінки адвокатів, члени дисциплінарної палати намагаються дуже ретельно враховувати фактичні обставини кожної справи. Наша робота грунтується на засадах взаємоповаги, розуміння та довіри до колег, ми завжди намагаємося знайти правильне і з погляду права, і з погляду совісті рішення.
«Питання захисту інтересів міноритарних акціонерів залишається неврегульованим»
— Утілення в життя реформи корпоративного управління, розпочатої кілька років тому, відбувається не так швидко, як хотілося б. А тим часом кількість спорів, що виникають із корпоративних правовідносин, стрімко зростає. Які фактори, на ваш погляд, впливають на збільшення кількості корпоративних конфліктів?
— Реформа корпоративного управління розпочалася з прийняттям закону «Про акціонерні товариства». Незважаючи на суттєві зміни й удосконалення положень цього акта протягом останніх років, він і надалі містить багато прогалин. Саме це і є першопричиною виникнення багатьох конфліктних ситуацій у сфері корпоративного управління.
Зокрема, залишається неврегульованим питання захисту інтересів міноритарних акціонерів. Типовими порушеннями їхніх прав є неповідомлення про проведення загальних зборів, недостатня кількість правових механізмів скликання цих зборів за власною ініціативою, внесення змін до порядку денного вже під час їх проведення, ненадання можливості ознайомитися з інформацією щодо діяльності товариства, порушення прав акціонерів під час додаткової емісії акцій тощо.
Ми, на жаль, досі не дочекалися закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», хоча було розроблено кілька проектів.
Крім недоліків суто корпоративного законодавства, проблемою корпоративного управління є те, що інтереси міноритарних акціонерів, як правило, взагалі не враховуються. Це також породжує низку конфліктів.
Наразі найчисленнішою категорією справ стали спори за позовами учасників (акціонерів) про визнання недійсними установчих документів та рішень органів управління товариства. Також частими є спори, пов’язані з:
• виходом, виключенням учасника господарського товариства;
• вступом правонаступника учасника до товариства;
• зміною статутного капіталу останнього;
• реалізацією права на отримання інформації про діяльність товариства.
Далеко непоодинокими є й спори щодо нарахування та виплати дивідендів.
— На ваш погляд, які нові категорії корпоративних спорів можуть з’явитись у цьому році?
— З огляду на нечітку законодавчу врегульованість та відсутність єдиної судової практики існують підстави вважати, що новими категоріями можуть бути спори, пов’язані з визначенням моменту набуття особою статусу учасника товариства, та спори, які стосуються переходу права власності на частку в статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю, виділення частки, передання частки в заставу. Можуть також з’явитися спори щодо виплати дивідендів акціонерними товариствами в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему. Адже з 11.04.2014 набудуть чинності останні зміни до закону «Про акціонерні товариства» у зв’язку з прийняттям нової редакції закону «Про депозитарну систему України».
Варто очікувати подальшого збільшення й кількості спорів щодо звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника в статутному капіталі, а також спорів, пов’язаних з отриманням учасником частини майна товариства при його ліквідації.
— Наявність яких чинників не дозволяє врегулювати корпоративні конфлікти мирним шляхом?
— Основним чинником як виникнення корпоративних конфліктів, так і неможливості їх урегулювання мирним шляхом є психологія наших власників (учасників, акціонерів) компаній. Більшість із них або не бажає ділитися своїм впливом на бізнес, або не здатна домовитися про компроміс.
Водночас існують й інші причини. Перша й основна — це те, що в багатьох випадках корпоративний конфлікт ініціюється свідомо, з метою захоплення чужих корпоративних прав (те, що в народі називають рейдерством). Зрозуміло, що в такому випадку говорити про мирне вирішення конфлікту не доводиться. Та навіть при бажанні досягти позасудового розв’язання конфлікту це досить важко зробити через відсутність законодавчо врегульованого порядку. Мова, зокрема, йде про відсутність закону «Про медіацію».
— До речі, чи є в медіації реальні перспективи стати таким інструментом у розв’язанні саме корпоративних спорів?
— Безумовно. В умовах недостатньої ефективності вітчизняної судової системи медіація може стати альтернативою. Перешкоджає тільки відсутність відповідного законодавства.
Наразі на розгляді у Верховній Раді перебувають 2 законопроекти «Про медіацію». Їх прийняття стане потужним імпульсом для активізації корпоративного сектору, забезпечить ефективніший спосіб вирішення корпоративних конфліктів, а також, хочеться сподіватися, допоможе суттєво розвантажити господарські суди.
«Важливу роботу щодо уніфікації правових позицій та судової практики в галузі корпоративних спорів має виконати пленум ВГС»
— Чи можна, на ваш погляд, за допомогою законопроектів, які стосуються корпоративного сектору, захистити права інвесторів?
— Серед основних законодавчих ініціатив, що мають перспективу бути прийнятими парламентом найближчим часом, відзначу проекти «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення діяльності акціонерних товариств» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів». Їх ВР має розглянути в другому читанні. Обидва проекти згідно з пояснювальними записками спрямовані на підвищення захисту прав інвесторів та вдосконалення системи корпоративного управління в акціонерних товариствах.
Першим документом, серед іншого, пропонується вдосконалити процедуру проведення загальних зборів акціонерів та голосування на них, запровадити механізм обов’язкового прийняття рішення про призначення голови колегіального виконавчого органу або особи, яка тимчасово здійснюватиме його повноваження в разі припинення повноважень голови виконавчого органу, ввести посаду корпоративного секретаря акціонерного товариства, а також удосконалити можливість реалізації акціонерами права вимоги обов’язкового викупу товариством належних їм акцій.
Другим документом пропонується внести зміни до низки актів, зокрема до Господарського процесуального кодексу, згідно з якими учасникам господарського товариства надається право подавати позов у інтересах цього товариства до його посадових осіб про відшкодування збитків, завданих цими особами товариству.
Обидва законопроекти значно розширять можливості інвесторів щодо захисту своїх корпоративних прав. Щоправда, ці документи не позбавлені багатьох недоліків.
— Які заходи щодо вдосконалення вітчизняного законодавства в корпоративній сфері є невідкладними?
— Перш за все необхідно усунути колізії між Цивільним і Господарським кодексами в частині, що стосується корпоративного права, а також між законами «Про господарські товариства» та «Про акціонерні товариства». Наступним кроком має стати суттєве доопрацювання закону «Про акціонерні товариства» щодо захисту прав міноритарних акціонерів. Ідеться про викуп своїх акцій, забезпечення участі в управлінні товариством, розподіл повноважень між керівними органами останнього.
Доцільно також ухвалити закон «Про товариства з обмеженою відповідальністю», який би врегулював відповідні питання, права й обов’язки учасників.
Крім того, важливу роботу щодо уніфікації правових позицій та судової практики в галузі корпоративних спорів має виконати пленум Вищого господарського суду.
— Які революційні зміни в господарській договірній практиці та вирішенні спорів відбулися минулого року?
— На початку 2013 р. набули чинності зміни до законодавства, які по-новому визначають момент укладення договорів, що підлягають нотаріальному посвідченню. Це, зокрема, стосується договорів оренди будівлі або іншої капітальної споруди.
Законом «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів» від 11.02.2010 викладено в новій редакції ч.3 ст.640 та ст.794 ЦК, згідно з якими договір найму будівлі або іншої капітальної споруди, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення, а держреєстрації підлягає право користування нерухомим майном, яке виникло на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди.
29.05.2013 пленум ВГС прийняв постанову «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» №12. У ній акцентовано увагу на цих змінах у законодавстві, які мають бути враховані при вирішенні спорів щодо визнання дійсним або недійсним договору оренди. Також роз’яснені спірні питання, пов’язані з укладенням, зміною та розірванням договорів оренди, виконанням таких договорів і відповідальністю за їх невиконання, а також умовами продовження користування майном після закінчення строку дії договору оренди.
Важливою подією стало прийняття пленумом ВГС постанови «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11. У ній розтлумачено низку важливих питань, пов’язаних із вирішенням цієї категорії спорів.
18.02.2013 ВГС розмістив на офіційному сайті оглядовий лист «Про практику вирішення спорів, пов’язаних із виконанням договорів підряду». На мою думку, всі ці документи сприятимуть тому, що на практиці буде простіше орієнтуватись у багатьох нюансах законодавства при підготовці позовної заяви та виборі способу захисту порушених прав у сфері господарських договірних відносин.
«В юридичній професії основним є задоволення клієнта від наданих йому послуг»
— Вас можна часто зустріти на заходах, що проводяться для юридичної спільноти. Скажіть, колеги звертаються по професійну пораду? Як гадаєте, юристи повинні ділитися досвідом та ідеями на безоплатній основі?
— Від самого початку професійного шляху мені пощастило мати в наставниках досвідчених і небайдужих колег. Вони завжди були відкриті для діалогу. Звертаючись до них по поради, я отримувала чіткі і повні відповіді на поставлені запитання.
Тепер, наслідуючи своїх учителів, я також часто ділюся досвідом або дискутую стосовно проблем. Отримую від цього колосальне задоволення, тому раджу й колегам висловлювати власні думки та ділитися знаннями, незважаючи на відсутність грошової винагороди!
— Останнім часом набирає обертів так звана юридична благодійність. Знаю, що й ви берете участь у соціальних проектах. Яка причина спонукала працювати безкоштовно?
— Я вірю в закон віддавання. Вірю, що всі зерна, котрі сіються з добрими намірами, потрапляють у гарний грунт, проростають і дають плоди.
Для мене благодійність у цілому надзвичайно важлива. Відчувати суспільну необхідність — один з важливих внутрішніх мотивів моєї діяльності. А коли ще й бачу щирі очі студентів, з якими я найбільше працюю безкоштовно, їхнє захоплення новими знаннями та вдячність, то розумію, що точно живу недарма. Тому принципово не можу залишатись осторонь, коли хтось потребує мого втручання як адвоката, й активно залучаю до такої діяльності свою команду.
— Кількість цифр у гонорарі адвоката впливає на якість надаваної ним правової допомоги?
— У будь-якій справі прагну найвищої результативності, незалежно від кількості цифр у гонорарі. Звичайно, вся праця, фізична чи розумова, має бути достойно оцінена й оплачена, але в юридичній професії основним є задоволення клієнта від наданих йому послуг та отриманих результатів. Адже репутацію можна нарощувати десятками років, а втратити — за один раз.
— Ви є керуючим партнером адвокатського об’єднання, тож, мабуть, обізнані й з хитрощами маркетингової політики. Як найкраще продати свої юридичні послуги?
— Як на мене, найважливіше й найскладніше одночасно — це знайти свою унікальну нішу на ринку та стати істинним професіоналом. За такої ситуації значно легше продавати, адже нині конкуренція надзвичайно висока.
Дуже пишаюся, що наше адвокатське об’єднання працює у своєму блакитному океані. Продажу сприяє репутація, правильний нетворкінг і те, що ми надаємо послуги результативно, а найважливіше — з любов’ю.
— Яка ваша найамбітніша мета як юриста?
— Для мене важливо залишити після себе слід. Хотіла б стати одним із загальновизнаних авторитетів в українській адвокатурі. Судова діяльність — це моє покликання, її відчуваю всією душею.
— Наостанок — кілька побажань читачам «ЗіБ»…
— Стрімкого руху вперед, ніколи не зупинятися на досягнутому й вірити в те, що немає нічого неможливого!
Коментарі
Вот и вмешайтесь уважаемая в то, что позволяют себе делать в отношении некоторых адвокатов дисциплинарные палаты Киевской, Харьковской, Закарпатской областей и ВКДКА. Подайте свой СПРАВЕДЛИВЫЙ голос в…