ВАС попереджають: забезпечення шкодить репутації Феміди
Піонерам завжди важко йти стежками, що невідомо куди можуть привести. Особливо — на правовому полі. Недавно створеній п’ятій палаті Вищого адміністративного суду вдвічі важче, оскільки її рішення є остаточними і стають орієнтиром для судової практики майбутнього.
У серпні судді ВАС виклали перші правові позиції щодо підстав та мотивів, послуговуючись якими відповідні владні органи можуть і навіть повинні залишати їхніх колег без мантій.
Вживати краще не вживати
Можливо, за першими рішеннями ще рано судити про цілі й засоби очищення суддівського корпусу. Однак вони цеглина за цеглиною вибудовують стіни, в межах яких і перебудовуватиметься вітчизняне судочинство, аби відповідати меті, яку озвучив глава держави: зробити із судів взірець для державних органів.
Навряд чи варто сумніватися в неупередженості суддів п’ятої палати ВАС, аби припустити можливість впливу на їхні оцінки прізвищ та високих посад ініціаторів цих звільнень. Тож можна робити певні узагальнення та прогнози стосовно перспектив подальших оскаржень подань Вищої ради юстиції про звільнення з посад служителів Феміди, бо і до наступних скаржників, безперечно, застосовуватимуться такі самі правові позиції.
Найгучнішим з уже розглянутих процесів, про який розповідав наш тижневик, стала справа №П-131/10 екс-голови Окружного адмінсуду м.Києва Олега Бачуна. Як відомо, вердикт ВАС був не на його користь. У мотивувальній частині постанови можна виокремити 3 групи порушень, які слугували підставами для внесення подання ВРЮ про його звільнення:
- невиправдане вжиття заходів забезпечення позову;
- скасування двох рішень апеляційною інстанцією;
- порушення морально-етичних принципів поведінки.
Фактично лише першу з них суд визнав умотивованою, хоча врешті-решт дійшов думки, що цього достатньо для застосування найвищої дисциплінарної санкції.
Аналізуючи справи, в яких, на думку ВРЮ, законник припустився порушень процесуальних норм, колегія суддів ВАС відзначила, що «формально Бачун О.В. дотримав вимоги закону, але його положення застосовані всупереч цілям забезпечення позову», оскільки «предмет позову та спосіб його забезпечення в цих справах збігаються». Тобто, як підсумовується в постанові, через несумлінне виконання своїх обов’язків суддя при розгляді цих питань діяв у інтересах позивача.
З огляду на викладені висновки можна сформулювати деякі поради суддям, як уникнути претензій з боку ВРЮ, приймаючи ухвали про забезпечення позовів. Так, слід контролювати, аби спосіб забезпечення позову не збігався з його предметом. Якщо ухвала про забезпечення все ж була прийнята, слід мати на увазі, що наступна відмова в задоволенні вимог скарж¬ника «підтверджує від¬сутність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача на момент вжиття заходів забезпечення».
При цьому немає значення, чи оскаржував державний орган ухвалу суду, яким був результат апеляції та чи були доведені негативні наслідки зупинення нормативного акта на момент голосування членів ВРЮ. Наприклад, у справі №П-131/10 суд послався на думку правління НБУ, ви¬словлену на день пізніше, ніж рішення ВРЮ. Отже, негатив можна обгрунтувати згодом, і суд прийме такі документи до уваги.
Прикметно, що в новому законі «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VІ з-поміж підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності виокремлено тільки «необгрунтоване вжиття заходів забезпечення позову». Очевидно, за їх невмотивоване невжиття суддя відповідальності не нестиме.
Сумніви «обвинуваченому» не на користь
Не виключено, що в подальшому законодавець розширюватиме поняття «порушення присяги», аби члени ВККС та ВРЮ мали більше інструментів для боротьби за чистоту мантій. Наприклад, крім ужиття заходів забезпечення позовів, ще однією небезпечною для суддівської кар’єри категорією може стати скасування постанов про порушення кримінальних справ. Адже тим самим суддя перешкоджає виконанню прокуратурою своїх функцій. Про виборчі справи взагалі годі говорити, бо, як відомо, не судять лише переможців.
Водночас судді ВАС уже висловилися за неприпустимість покарання за дії, які на час їх учинення не тлумачилися як порушення. Із цих міркувань були відкинуті звинувачення на адресу О.Бачуна щодо «здійснення ним неодноразових у період з 30 грудня 2004 року по 8 жовтня 2009 року авіаперельотів за кордон, у тому числі чартерними рейсами різних авіакомпаній, на суму, що в десятки разів перевищує його річний дохід». Адже порушення морально-етичних принципів поведінки визнані порушенням присяги судді тільки з 15 травня цього року.
Щоправда, незворотність дії закону в часі не захистить від узагальнюючих оцінок з посиланням на Кодекс професійної етики судді, який також вимагає від людини в мантії «докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною». Тобто якщо в поінформованої людини виникнуть сумніви в об’єктивності, неупередженості та незалежності судді, вони свідчитимуть про несумлінне виконання тим своїх службових обов’язків і стануть підставою для звільнення за порушення присяги.
Щоправда, в наступних справах судді, напевне, уточнять, в який спосіб і якими документами мають підтверджуватися подібні сумніви, а також чи пов’язана тривалість роботи судді на посаді з вимогами до його бездоганної поведінки. Тим більше що, за новим законом, не тільки члени ВРЮ, а й будь-який громадянин може виявити розсудливість та законослухняність, повідомивши Вищій кваліфікаційній комісії суддів про свої сумніви. А якщо у ВККС їх відкинуть — оскаржити таку «необ’єктивність» у ВРЮ.
Однак принаймні від ненавмисного порушення закону чи несумлінності служителі Феміди захищені. У постанові ВАС наголошено, що «помилкові висновки суду, які не відповідають обставинам справи, не можна розцінювати як дії судді, що складають порушення присяги».
Час плям не виводить
Водночас у порушників присяги навіть гірше становище, ніж у злочинців: їх несумлінна поведінка з часом не пробачається. У справі №П-106/10 за скаргою судді Голованівського районного суду Кірово¬градської області Сергія Конякіна колегія суддів ВАС зазначила, що «звільнення судді за порушення присяги є спеціально обумовленим видом відповідальності, на який не поширюються строки для застосування і зняття дисциплінарного стягнення, передбачені ст.36 закону «Про статус суддів».
За аналогією, не поширюється на таку «спеціально обумовлену» відповідальність і ч.4 ст.87 закону «Про судоустрій і статус суддів», яка встановлює річний термін для дисциплінарного стягнення, що накладається ВККС. Тобто не виключена ситуація, коли сторона процесу, в якої виникнуть сумніви в неупередженості судді, спробує знайти на нього «компромат» в архівах, скажімо, ще радянських часів (чимало законників починали своє служіння Феміді понад 20 років тому). Адже й тоді судді приймали присягу. Головне — встановити дату її складання: від неї і починати «копати».
З погляду проголошеного очищення судової влади, можливо, в таких пошуках немає нічого негожого, хоча це й нагадує люстрацію в окремо взятій гілці влади. Напевне, якби законодавці поширювали аналогічні вимоги та ознаки порушення присяги на всіх державних службовців, включаючи себе (наразі нардепа не можна позбавити мандата за її ігнорування), вони б виваженіше підходили до формулювань.
Хто звільнив, той і правий?
Так само, як і з визначенням повноважень орга¬нів, що мають установлювати факти порушення присяги. Дотепер судові органи тлумачать ч.1 ст.131 Конституції таким чином, що Вища рада юстиції може вносити подання про звільнення будь-якого служителя Феміди, як призначеного вперше, так і обраного безстроково, за наявності першої-ліпшої з 9 підстав, зазначених у ч.5 ст.126 Основного Закону. Хоча з-поміж підстав звільнення безпосередньо віднесене до відання ВРЮ лише встановлення порушення вимог щодо несумісності. Можливо, колись це питання стане предметом розгляду Конституційного Суду, оскільки не було сенсу виокремлювати одну з особливих обставин, якщо конституцієдавець мав на увазі наділити Раду повноваженнями встановлювати всі факти, які тягнуть за собою позбавлення суддів¬ської посади.
Крім того, з прийняттям закону №2453-VІ порушення присяги та дисциплінарні проступки, напевне, розмежовані переліком з ст.83, який наводить 6 ознак вчинків, за котрі суддю можна притягнути до відповідальності, але як стягнення отримати від ВККС тільки догану. З другого боку, деякі з них перехрещуються з ознаками, наведеними в ч.2 ст.32 закону «Про Вищу раду юстиції», що допускає як покарання за них унесення подання про звільнення. Це не зовсім узгоджується з одним з європейських принципів справедливості правосуддя, що полягає в передбачуваності настання наслідків за порушення певних обов’язків.
Отже, в деяких випадках практика оцінки вчинків суддів ВККС, ВРЮ та ВАС матиме розбіжності, що призведе до невиправданої конкуренції на кшталт «на чиєму рахунку буде більше знятих мантій». Наприклад, суддя, якому ВККС оголосила догану, може оскаржити її у ВАС, а особа, яка ініціювала дисциплінарне провадження, — у ВРЮ. (Прикметно, що, за п.1 ч.5 ст.46 закону про ВРЮ, скарга такої особи може бути задоволена і… провадження закрито!) Обидва органи, за законом, мають місяць, максимум — два, аби визначитися з позицією. Причому жоден не зобов’язаний припиняти провадження, аби дочекатися думки іншого.
Тобто не виключена ситуація, коли ВРЮ оперативніше встановить наявність фактів порушення присяги, внесе відповідне подання Президентові, який буде змушений звільнити суддю. Натомість, скажімо, наступного дня після оприлюднення указу глави держави 3 із 5 судді ВАС констатують, що навіть для винесення догани у ВККС не було підстав, але скасувати зможуть лише рішення кваліфкомісії. Проте невдовзі доведеться відкривати нове провадження, аби розглянути аргументи ВРЮ, представники якої не брали і не могли брати участі в першому провадженні, оскільки воно їх не стосувалося. І як бути суддям ВАС із власним рішенням, яке перегляду не підлягає?
***
Напевне, років через 2—3 Вищий адміністративний суд візьметься за опрацювання практики п’ятої палати, аби виробити єдиний підхід до оцінки фактів, що можуть тлумачитися як порушення присяги. Таке узагальнення стане в пригоді і членам ВРЮ, аби їхня неупере¬дженість також не піддавалася сумнівам. А служителів Феміди вердикти першої та останньої інстанції зорієнтують: варто очікувати порушення дисциплінарного прова¬дження чи краще піти у відставку, зберігши за собою довічне утримання.
Роман ЧИМНИЙ
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!