Гроші без угоди — це завжди аванс
Внесення завдатку може мати місце лише за наявності зобов’язання, яке випливає з договору
Верховний Суд України
Іменем України
Рішення
16 лютого 2011 року м.Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого — Патрюка М.В.,
суддів: Гуменюка В.І., Луспеника Д.Д., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 7 про визнання договору завдатку дійсним, повернення завдатку в подвійному розмірі та стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою Особи 6 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.03.2010,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2009 року Особа 6 звернулась із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 28.05.2008 між нею та Особою 7 була досягнута домовленість про придбання будинку, на виконання якої позивачкою за договором завдатку було передано $1100 (одна тисяча сто) та 750 грн. 23.06.2008 Особа 7 дав їй розписку про своє зобов’язання продати будинок після виготовлення всіх необхідних правовстановлюючих документів, необхідних для оформлення договору купівлі-продажу. Після спливу строків виготовлення документів відповідач почав уникати зустрічі з позивачем, не оформив договір та не повернув переданих як завдаток грошей. Ураховуючи викладене, Особа 6 просила задовольнити її позовні вимоги та визнати дійсним договір завдатку, укладений 28.05.2008 між Особою 6 та Особою 7, стягнути з Особи 7 16740 (шістнадцять тисяч сімсот сорок) грн. у рахунок повернення завдатку в подвійному розмірі у зв’язку з порушенням зобов’язання, 3260 (три тисячі двісті шістдесят) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, а також 450 (чотириста п’ятдесят) грн. у рахунок відшкодування судових витрат.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.12.2009 позовні вимоги Особи 6 задоволено частково. Визнано дійсним договір завдатку, укладений 28.05.2008 між Особою 6 та Особою 7, щодо купівлі-продажу будинку за Адресою 1. Стягнуто з Особи 7 на користь Особи 6 16740 (шістнадцять тисяч сімсот сорок) грн. у рахунок повернення завдатку в подвійному розмірі у зв’язку з порушенням зобов’язання, 167 (сто шістдесят сім) грн. 40 коп. у рахунок оплати судового збору та 250 (двісті п’ятдесят) грн. у рахунок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У решті позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.03.2010 рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.12.2009 в частині задоволення позовних вимог Особи 6 про повернення завдатку в подвійному розмірі скасовано та відмовлено Особі 6 у задоволенні цих вимог. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі Особа 6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.
Відповідно до п.2 розд.XIII «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у цивільних справах, подані до Верховного Суду до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом у порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.
У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу від 18.03.2004 в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із законом від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.
Задовольняючи позовні вимоги Особи 6 в частині визнання дійсним договору завдатку, суд виходив з того, що хоча договір завдатку укладено в простій письмовій формі, але з боку позивача відбулося виконання всіх його умов у повному обсязі, а відповідач ухилився від його нотаріального посвідчення, такий договір не суперечить вимогам закону і може бути визнаний дійсним у відповідності з ч.2 ст.220 ЦК.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Договір може бути визнаний дійсним на підставах, встановлених ст.220 ЦК, у зв’язку з недотриманням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину.
Установлено, що 28.05.2008 між Особою 6 та Особою 7 укладено договір завдатку в простій письмовій формі, за умовами якого Особа 7 зобов’язувався протягом місяця продати Особі 6 належний йому на праві власності будинок за Адресою 1, а Особа 6 передала Особі 7 $1100 (одна тисяча сто) та 750 (сімсот п’ятдесят) грн.
Відповідно до ч.1 ст.209 ЦК правочин, який учинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом чи за домовленістю сторін.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється в письмовій формі (ч.1 ст.546 ЦК, ч.1 ст.547 ЦК).
Звертаючись до суду за захистом своїх прав, Особа 6 просила визнати дійсним договір завдатку на підставі ч.2 ст.220 ЦК у зв’язку з тим, що правочин укладено в письмовій формі, а Особа 7 ухиляється від його нотаріального посвідчення.
Задовольняючи позовні вимоги Особи 6 про стягнення завдатку в подвійному розмірі, суд першої інстанції виходив з того, що передані відповідачу кошти є завдатком, і оскільки договір купівлі-продажу не був укладений з вини продавця, то завдаток повинен бути стягнутий з нього в подвійному розмірі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог Особи 6 про стягнення завдатку в подвійному розмірі та ухвалюючи рішення про відмову Особі 6 у задоволенні цих вимог, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо правової природи переданих коштів, проте дійшов протилежного висновку, що договір купівлі-продажу не був укладений з вини покупця, а тому передані кошти поверненню не підлягають.
Однак установлено, що 28.05.2008 між Особою 6 та Особою 7 укладено договір про передачу завдатку на виконання домовленості про купівлю-продаж будинку. В обумовлений сторонами строк, а також у подальшому договору купівлі-продажу будинку між сторонами укладено не було.
Відповідно до ст.570 ЦК завдатком є грошова сума чи рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Тобто внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише у випадку наявності зобов’язання, яке б мало випливати з договору, укладеного між сторонами.
Оскільки договір купівлі-продажу будинку в установленому законом порядку між сторонами укладено не було, то передані Особі 7 кошти у розмірі $1100 (одна тисяча сто) є авансом.
Таким чином, суди дійшли помилкового висновку щодо правової природи переданої грошової суми та помилково застосували до спірних правовідносин правила забезпечення виконання зобов’язань.
Згідно з вимогами ст.341 ЦПК суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення чи змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Судом повністю досліджено обставини справи, зібраним доказам дана оцінка.
Однак судова колегія вважає, що висновки суду про належність обраного способу захисту цивільних прав та обов’язків та про правову природу переданої грошової суми не відповідають обставинам справи, вимогам закону, а тому такі рішення не можна визнати законними і обгрунтованими відповідно до вимог ст.213 ЦПК.
Оскільки обставини справи з’ясовані в повному обсязі, колегія суддів вважає за можливе за наявними в справі доказами ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог Особи 6 та стягнення з Особи 7 8370 (вісім тисяч триста сімдесят) грн. у рахунок повернення авансу та відмову в задоволенні позовних вимог Особи 6 про визнання дійсним договору завдатку.
Ураховуючи викладене, на підставі стст.220, 546, 547, 570 ЦК рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.12.2009 та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.03.2010 підлягають скасуванню, з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись стст.336, 341, 344, 346 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду України
ВИРІШИЛА:
Касаційну скаргу Особи 6 задовольнити частково.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.12.2009 та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.03.2010 скасувати.
Позовні вимоги Особи 6 задовольнити частково.
Стягнути з Особи 7 на користь Особи 6 8370 (вісім тисяч триста сімдесят) грн. у рахунок повернення авансу.
Стягнути з Особи 7 на користь Особи 6 83 (вісімдесят три) грн. 70 коп. у рахунок оплати судового збору та 120 (сто двадцять) грн. у рахунок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В решті позовних вимог Особи 6 відмовити.
Рішення оскарженню не підлягає.
Весь номер в форматі PDF
(pdf, 9.33 МБ)
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!