«Конкурентне середовище та прозорість добору важливіші, ніж рекомендація голови суду»
Два роки тому Вища кваліфікаційна комісія суддів уперше провела конкурс на заміщення вакансій у місцевих судах. Його переможцями стали юристи, котрі пройшли перший добір за новими правилами. Ігор ІЩУК — один з них. За результатами складання кваліфікаційного іспиту, він набрав 98 балів зі 100. І.Іщук був призначений на посаду судді Окружного адміністративного суду м.Києва. На церемонії складання присяги саме йому випала честь зачитати її текст. Суддя розповів нашому виданню про підготовку до конкурсу та про участь у ньому.
«Був упевнений, що прогалини в теорії компенсую знаннями, отриманими на практиці»
— Ігорю Олександровичу, ви ніколи не працювали в судовій системі. Чому виникло бажання присвятити себе служінню Феміді?
— Так склалося, що моя кар’єра була пов’язана із застосуванням права. Остання посада, яку займав, — керівник юридичного департаменту одного з великих підприємств. До цього працював на різних посадах у правоохоронних органах, державних установах, бізнес-структурах. Досягнувши певного віку й набувши практичного досвіду, вирішив, що настав час присвятити себе професії судді, яку вважаю своєрідним вінцем кар’єри будь-якого юриста.
— Тобто ви поставили мету: коли вам буде стільки-то років, станете суддею?
— Ні, такої мети в мене не було. Просто так склалися професійні й життєві обставини, і я зробив свій вибір. До речі, ця спроба стати суддею — не перша. У 2003 році, коли була ще стара система добору кадрів, я хотів спробувати свої сили в цій професії.
— А в якому суді тоді хотіли працювати?
— У одному з районних судів Луганська. У цьому місті я вчився, працював.
— Чому не вийшло одягти мантію?
— Я пройшов певні етапи добору, передбачені процедурою, що існувала на той час. Голова суду був згоден дати мені рекомендацію. Але він був звільнений з посади у зв’язку з досягненням 65-річного віку. У суді з’явився новий керівник, який, напевно, був не згоден з думкою свого попередника щодо моєї кандидатури.
— Тільки через це не стали суддею?
— Не знаю, може, не докладав особливих зусиль, щоб схилити до себе нового голову суду. Проте, як уже відзначив, я пройшов необхідні етапи: співбесіду, захист реферату.
— За результатами кваліфікаційного іспиту, ви набрали 98 балів зі 100 можливих. Чи є у вас якийсь власний секрет підготовки?
— Особливого секрету немає. Я розумів, що за короткий строк опанувати всю теоретичну базу, необхідну для підготовки до тестування, неможливо. Але вважав, що досвіду роботи в правозастосовній сфері буде досить, аби при вирішенні того чи іншого завдання зробити правильний вибір. Був упевнений, що деякі прогалини в теорії компенсую знаннями, отриманими на практиці.
— Проте до іспиту все ж таки готувалися?
— Безумовно, готувався. Часу було не так уже й багато. Була відповідальна робота, яка не дозволяла повністю присвятити себе підготовці. Але у вільний час займався. Розумів, що потрібно готуватись і що не можна покладатися тільки на практичний досвід.
— Не вчили всього в останню ніч, як це часто роблять студенти?
— Ні (посміхається). Навіть будучи студентом, ніколи в останню ніч не готувався: знав, що потрібно добре виспатися.
«Коли приїхав подавати документи, то здивувався тому, скільки людей хочуть стати суддями»
— Чи були у вас проблеми з поданням документів до ВККС?
— Я подавав документи в порядку, передбаченому ВККС. Будь-яких проблем не виникло. Так склалося, що неодноразово займався збиранням і підготовкою документів у зв’язку зі змінами місць роботи й посад.
— Багато кандидатів скаржилися: щоб подати документи, доводилося довго стояти в черзі.
— У черзі стояли всі. Коли приїхав подавати документи, то здивувався тому, скільки людей хочуть стати суддями. Вразила кількість тих, що стояли в черзі в день мого приїзду. І це був тільки один день подання документів! Тому складно було навіть уявити загальну кількість охочих обійняти посади суддів.
— Коли ви побачили, скільки юристів хочуть одягти мантії, у вас не виникло бажання розвернутись і поїхати назад?
— Кількість кандидатів, котрі мали намір узяти участь у доборі, не лякала. Коли є певна мета, на ці обставини не звертаєш уваги. Найголовніше — не кількість людей, котрі претендують на посаду судді, а оцінка, яку комісія дала твоїм знанням. Хоча розумів, що конкуренція буде жорсткою.
— Як би ви оцінили проведення добору кандидатів на посади суддів? Адже це був перший добір, який проводила ВККС.
— Особисто я позитивно ставлюся до нових правил добору кандидатів. Конкурентне середовище та прозорість добору важливіші й кращі, ніж рекомендація голови суду. У старій системі добору кадрів було більше суб’єктивних чинників, ніж у новій.
— Не шкодуєте, що для кандидатів, котрі проходили перший добір, не була передбачена спеціальна підготовка, яку організовує Національна школа суддів?
— Що стосується спеціальної підготовки, то її не вистачало. Але в той же час особисто я не шкодую, що її не було. Адже якби потрібно було в обов’язковому порядку проходити спецпідготовку, то не зміг би цього зробити: займав відповідальну посаду, у мене не було можливості на півроку все покинути та присвятити себе навчанню в НШС.
Уважаю, що можливості стати кандидатом у судді претендентів, які займають відповідальні посади, не можуть покинути роботу, сім’ю, обмежуються. До того ж навчання проводиться в чотирьох вузах, і не всі можуть дозволити собі покинути все й на півроку з головою зануритися в навчання.
«Потрібно витратити час, розібратися в ситуації — і рішення буде»
— Коли вас зарахували в резерв кандидатів на посади суддів, училися писати рішення? Не було страшно від думки, що незабаром доведеться їх виносити?
— У мене ніколи не виникало страху й боязні перед написанням рішення. Кваліфікаційний іспит передбачав практичне завдання — складання процесуального документа. З ним я справився. Повірте, нічого страшного в цьому не немає. Просто потрібно детально вивчити ситуацію, вникнути в суть питання й застосувати відповідні норми закону. Що стосується винесення рішень у майбутньому, то з власного досвіду знав, що боязнь виникає від незнання. Потрібно витратити час, розібратися в ситуації — і рішення буде.
— Кандидати, котрі брали участь у першому доборі, писали одне рішення. Тепер пишуть чотири: у справах адміністративної, господарської, цивільної та кримінальної юрисдикції. І багато претендентів обурюються: навіщо писати відразу чотири?
— Звичайно, чотири рішення написати складніше. Але цей досвід неодмінно стане в пригоді. Тому нічого негативного в цьому не бачу.
— Тобто вам пощастило, що потрібно було скласти тільки один процесуальний документ.
— Уважаймо, що пощастило.
— Чи вірять вам друзі й колишні колеги, що ви змогли зробити суддівську кар’єру без зв’язків чи «подяк»?
— Розумієте, люди різні бувають. Тому хтось вірить, що я став суддею без зв’язків і «подяк», хтось — ні. Я не збираюся нікого переконувати. Це вже особиста справа кожного.
— Погодьтеся, складно повірити, що таку кількість балів (98) можна отримати просто так, не маючи зв’язків у судовій системі.
— Напевно, це упередження збереглося з часів старої системи добору суддів. Мені складно говорити про недоліки нової системи. Мабуть, вони є, інакше не було б необхідності щось доопрацювати в цьому процесі. Якщо не я один набрав таку кількість балів, то, напевно, можна й без чийого-небудь втручання отримати високий бал. До речі, здається, один претендент набрав 99 балів.
— Ви могли припустити, що отримаєте таку кількість балів?
— Не думав, що наберу стільки. Взагалі про бали не замислювався. Було розуміння, що просто необхідно правильно відповісти на питання. До того ж ставлення до процесу було легким. Колишня робота й колектив мені подобалися. Це на той випадок, якби не пройшов.
— Тобто такий результат для вас був несподіванкою?
— Якоюсь мірою так.
— Коли побачили, яку кількість балів набрали, повірили, що це ваші результати?
— Вже коли побачив, то повірив. Хоча довго дивився на табличку з балами, отриманими кандидатами.
— Скільки балів розраховували одержати?
— Упевненість у тому, що наберу стільки балів, що зможу стати кандидатом, була.
«Якщо розберуся з адміністративними справами, то зі справами іншої юрисдикції теж упораюся»
— Маючи такий високий рейтинг, ви могли претендувати на посаду і в системі господарських судів. Чому вибрали саме адміністративну юрисдикцію? Адже це в основному «неприбуткові» соціальні спори.
— Безумовно, можна було піти й у суд господарської юрисдикції. Але я прийняв рішення йти в адміністративний суд. На мій погляд, норми права, що регулюють діяльність державних органів, складніші й заплутаніші. Вважав, що якщо розберуся з адміністративними справами, то зі справами іншої юрисдикції теж упораюся. До того ж є багато прикладів переходу суддів з однієї юрисдикції в іншу.
— Тобто ви плануєте змінити юрисдикцію?
— Поки що не планую. Ще є над чим працювати.
— Вас призначили суддею указом Президента від 23.01.2012. Коли приступили до виконання обов’язків?
— У середині березня. Це пов’язано з тим, що потрібно було вирішити деякі організаційні питання на своїй колишній роботі. Були справи, які слід було завершити. Також необхідно було врегулювати побутові й сімейні питання.
— Не боялися переїздити в інше місто?
— У житті доводилося міняти не тільки місце роботи, а і місце проживання. Складнощів у переїзді до Києва не бачив.
— Як уявляли собі перший робочий день і яким він був насправді?
— Перший день роботи якось особливо не запам’ятався. Більше запам’яталися перші засідання, які велися за сценарієм: у суддів, котрі тільки приступили до виконання обов’язків, була при собі так звана пам’ятка щодо основних процесуальних моментів. На самому початку роботи користувалися нею. А потім уже виробляється певний алгоритм: як вести засідання, що говорити, які запитання ставити сторонам.
— Тобто спочатку користувалися шпаргалкою.
— Так.
— Якою була перша розглянута справа?
— Коли приступив до виконання обов’язків судді, мені стали розподіляти справи, як і іншим суддям. Спочатку був «щадний режим», середнє навантаження, щоб новий суддя без зриву строків міг плавно потрапити в ритм роботи. Засідання проводилися одне за одним, тому перша справа й рішення «розмилися» в потоці нових справ.
— Важко давався розгляд перших справ?
— Спочатку було важче, адже більше часу йшло на вивчення справ, підготовку. Після півроку стало легше. Необхідний був час, щоб сформувалися певні професійні навики.
«Процес добору суддів став набагато об’єктивнішим і прозорішим, ніж раніше»
— Не було жалю, що змінили роботу?
— Жаль завжди є. Вихід з комфортної зони, з колективу, з яким спрацьовуєшся, завжди супроводжується незручностями, але з часом це проходить.
— Немає бажання відпрацювати 5 років суддею й піти із судової системи?
— Ви заглядаєте далеко вперед (посміхається). Життя покаже.
— Тобто поки що вас усе влаштовує?
— Так, є бажання працювати як мінімум до закінчення 5-річного строку, на який був призначений.
— Нині суддею можна стати з 25 років. Пропонують унести зміни до Конституції — підвищити віковий ценз до 30 років. До речі, ви в якому віці стали суддею?
— У 43 роки.
— Як вам ідея, щоб суддею можна було стати тільки після досягнення 30-річчя?
— Згоден із пропозицією підвищити віковий ценз до 30 років. Мені здається, щоб стати гарним суддею, професіоналом, теоретичних знань недостатньо — необхідний життєвий досвід. Такий досвід у багажі повинен бути. У папері з назвою «позовна заява» не просто набір норм права, а завжди — конкретна життєва ситуація. Проте це моя точка зору.
Якщо людина володіє необхідними знаннями та вважає, що і в 25 років може принести користь суспільству, вершити правосуддя — будь ласка. Все залежить від внутрішнього переконання й готовності повністю віддавати себе професії. Потрібно пробувати й дерзати.
— Як судді зі стажем ставляться до новачків?
— З повагою та готовністю допомогти. Адже самі такими були.
— І ніколи не говорили: у нас немає часу, розбирайтеся зі своїми справами самі?
— Ні, такого не було. Незважаючи на те що за плечима в мене багаж знань, досвід, ніколи не соромився питати. Чому не порадитися з людиною, нехай навіть вона молодша за тебе, якщо в неї більше досвіду? Нічого негожого в цьому не бачу.
— Ви давно закінчили вуз. Напевно, багато чого вже забулося, та й зміни до наших законів уносилися неодноразово. Ставши суддею, перечитували закони, кодекси?
— Так. Це ж новий професійний шлях. У книгу завжди потрібно заглядати. Хоч як би добре ти знав норми закону, корисно періодично його перечитувати, адже завжди можна знайти щось нове.
— Прослуживши Феміді майже 2 роки, ймовірно, зможете відповісти на запитання: чи важко бути суддею?
— Якщо відповідально ставишся до того, що робиш, то, незалежно від професії, завжди важко. Але це не означає, що така ноша непідйомна. Повинне бути відчуття задоволення від результатів своєї роботи. Це завжди приносить позитивні емоції.
— Можете запевнити, що процес добору суддів об’єктивний і прозорий?
— Уважаю, що процес добору суддів став набагато об’єктивнішим і прозорішим, ніж раніше.
— Що б ви побажали в новому році своїм колегам, а також тим, хто збирається стати суддею?
—Тим, хто вирішив присвятити себе цій професії, — зважити своє рішення та зробити правильний вибір. Зрозуміти, що робота судді — відповідальна й не завжди буває легкою та приємною. А колегам хочу побажати багато позитивних емоцій у новому році!
Матеріали за темою
Коментарі
98 из 100 балов, говорите, набрал? Ну вот из за таких как он резерв и обнуляют, пятилеток - сливают! Не возможно было набрать честно такой балл из-за нескольких некорректных вопросов и несовершенной о…
"Уважати" - те саме, що й "вважати". "Уважати" вживається, аби уникнути нагромадження приголосних звуків. http://sum.in.ua/s/uvazhaty
Підтримую повністю
Молодець. Але чому "Уважаю" замість "Вважаю"?
Також не розумію абсурдного запитання журналіста про "неприбуткові" соціальні спори. Та які ж там соціальні спори в окружному суді, усі "неприбуткові" соціальні спори розглядає міс…
Ага, совсем случайно адвокат из Луганска становится в 43 года судьей ОАС Киева, ни никакой связи с Портновым (который, к стати тоже из Луганска). Ну все очень случайно и самое главное, по закону))
І, не зайвим було б журналісту перечитати коментар до 18 КАСУ, перш ніж коментувати преметну підсудність адміністративних справ, що розглядаються окружними судами... Все ж таки видання перед усім для …
Своїми силами таких балів (98) ніхто не набирає. Процедура там "устаканена". Хто проходив ці добори - той знає. Навіщо (м"яко кажучи) публічно казати неправду в такому шанованому виданн…
Що це за постановка питання: "Чому вибрали саме адміністративну юрисдикцію? Адже це в основному «неприбуткові» соціальні спори"? Що за журналіст? В своєму питанні він стверджує, що в судах …