Незалежно від форм власності

Для вжитого в конкретній статті «Особливої частини» КК поняття «службова Особа », стосовно якого немає окремого визначення, використовується те, що міститься в загальній нормі.

Верховний суд України

Постанова

Іменем України

30 травня 2013 року м.Київ №5-17кс13

Судова палата в кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — заступника Голови Верховного Суду — секретаря Судової палати в кримінальних справах ВС Редьки А.І.,

суддів: Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,

за участю:

захисника засудженого Особи 19,

начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури в перегляді судових рішень у кримінальних справах Особи 21, Особи 22,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо Особи 19 за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.01.2013,

установила:

Вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 27.10.2011

Особу 19, Інформація 1, уродженця м.Кривий Ріг Дніпропетровської області, такого, що не має судимості, 

засуджено за:

ч.2 ст.366 Кримінального кодексу до позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки;

ч.2 ст.364 КК до позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки;

ч.5 ст.191 КК із застосуванням ст.69 КК до позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки з конфіскацією всього майна.

На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів Особі 19 остаточно визначено покарання — позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки з конфіскацією всього майна.

За вироком суду Особа 19 визнано винуватим у тому, що він у період із 8 по 18 лютого 2008 року, обіймаючи посаду директора ТОВ «Автодім-Лозуватка», підробив довідку про доходи із зазначенням у ній завідомо неправдивих відомостей про заробітну плату. 29 лютого того ж року Особа 19, зловживаючи службовим становищем, пред’явив підроблену довідку ВАТ КБ «Надра», із урахуванням якої отримав кредит на суму $83438,02, які використав не за призначенням.

Крім цього, вироком суду Особу 19 визнано винуватим у вчиненні в період з травня 2008 по 25 березня 2011 року та повторно з вересня 2008 по 25 березня 2011 року розтрати чужого майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем, але судове рішення в цій частині в заяві не оспорюється.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 10.01.2012 вирок щодо Особи 19 залишив без зміни.

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах ВСС ухвалою від 10.01.2013 судові рішення щодо Особи 19 змінила: перекваліфікувала його дії з ч.2 ст.366 КК на ч.1 ст.358 КК з призначенням йому за цим законом покарання у виді арешту строком на шість місяців; з ч.2 ст.364 КК на ч.2 ст.364-1 КК з призначенням йому за цим законом покарання у виді 170000 грн. штрафу з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки.

На підставі ч.1 ст.70 КК Особа 19 за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст.358, ч.2 ст.364-1, ч.5 ст.191 КК, визначено остаточне покарання — позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки з конфіскацією всього майна.

На підставі ст.75 КК Особу 19 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки з покладенням на засудженого обов’язків, передбачених пп.2, 3 ч.1 ст.76 КК.

У решті судові рішення щодо Особи 19 залишено без зміни.

У заяві заступник Генпрокурора порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції від 10.01.2013 та направлення справи на новий касаційний розгляд. На його думку, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Особа 19, будучи службовою особою юридичної особи приватного права, не може бути суб’єктом злочину, передбаченого ст.366 КК, та безпідставно перекваліфікував злочинні дії Особи 19 з ч.2 ст.366 на ч.1 ст.358 КК. Заявник зазначає, що правові висновки суду касаційної інстанції у рішенні щодо Особи 19 відрізняються за правовими висновками, яких касаційний суд дійшов за фактичних обставин у подібному суспільно небезпечному діянні, і таким чином допустив неоднакове застосування однієї й тієї самої норми кримінального закону.

На обґрунтування своєї позиції заступник Генпрокурора посилається на ухвалу ВСС від 24.01.2013.

У цьому рішенні суд касаційної інстанції за подібних, на його думку, обставин погодився з вироком Чорнухинського районного суду Полтавської області від 21.06.2012 щодо Особи 20 у частині кваліфікації його дій за статтею 366 КК.

Судова палата в кримінальних справах ВС заслухала суддю-доповідача, пояснення засудженого та захисника, які заперечували проти задоволення заяви, прокурора на підтримку доводів заяви, перевірила матеріали справи та матеріали, додані до заяви, обговорила зазначені в ній доводи та дійшла висновку про таке.

Зіставлення фактичних обставин суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтею 358 КК, за вчинення якого засуджено Особу 19, з фактичними обставинами діяння, щодо якого висловлена (виражена) правова позиція касаційного суду в рішенні, наданому для порівняння, дають підстави стверджувати, що вони подібні між собою за рядом ознак, характерних для цього складу злочину. Водночас ці діяння отримали різну правову оцінку — були кваліфіковані за стст.358 та 366 КК.

Відмінність у застосуванні норми закону про кримінальну відповідальність до зазначених, відповідно, в оспореному й порівнюваному судових рішеннях фактичних обставин суспільно небезпечних діянь дозволяє провадити перегляд справи по суті заявлених у зверненні вимог на предмет законності та обґрунтованості оспореного рішення (підстава: п.1 ч.1 ст.400-12 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року) — неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень).

Відповідно до положень ст.400-11, п.1 ч.1 ст.400-12 , ч.1 ст.400-21, чч.1 та 2 ст.400-22 КПК 1960 року перегляд оспореного рішення провадиться з огляду на ті фактичні обставини справи, які були встановлені й визнані доведеними судом першої інстанції, з дійсністю, достатністю та достовірністю яких погодився суд касаційної інстанції.

Судова палата в кримінальних справах ВС, виходячи із фактичних обставин оспореного та порівнюваного суспільно небезпечних діянь, має дати відповідь, чи можуть службові особи, які працюють в юридичних особах приватного права, бути суб’єктом злочину, передбаченого ст.366 КК, оскільки підпадають під визначення службової особи, подане в ч.3 ст.18 КК, чи вони не повинні визнаватись такими, оскільки ст.366 КК не входить до переліку злочинів, на які поширюється визначення службової особи, зазначене в примітці до ст.364 КК.

Діяння, передбачене ст.366 КК, за родовим об’єктом належить до злочинів у сфері службової діяльності, для деяких із них у примітці до ст.364 КК подається визначення поняття «службова особа» і наводиться їх перелік, на які поширюється це визначення. Службове підроблення не входить до цього переліку.

За нормативним визначенням суб’єктом злочину, передбаченого ст.366 КК, є службова особа. У «Загальній частині» КК подається визначення службової особи, яке має загальний характер, тобто стосується усіх статей «Особливої частини» КК, за винятком тих, для яких закон про кримінальну відповідальність передбачає окреме визначення (стст.364, 365, 368, 368-2, 369 КК). Це визначення наведене в ч.3 ст.18 КК, згідно з якою службовими особами є особи, які, з-поміж іншого, обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій. Таке визначення службової особи стосується всіх організаційно-правових утворень незалежно від форм власності. Із цього випливає, що для вжитого в конкретній статті «Особливої частини» КК поняття «службова особа», щодо якого немає окремого визначення, використовується те, яке міститься в загальній нормі (ч.3 ст.18 КК). Це визначення однаковою мірою стосується поняття «службова особа», яке застосоване в нормі, передбаченій ст.366 КК.

У кримінальній справі щодо Особи 19 встановлено, що засуджений як директор ТОВ «Автодім-Лозуватка», тобто як службова особа юридичної особи приватного права, з використанням повноважень обійманої ним посади, підробив і використав офіційний документ.

За своєю правовою природою фактично вчинені дії Особи 19 підпадають під ознаки діяння, передбаченого ст.366 КК, оскільки злочинний результат став наслідком використання засудженим повноважень директора ТОВ.

Касаційний суд, перекваліфіковуючи дії Особи 19 з ч.2 ст.366 на ч.1 ст.358 КК, витлумачив поняття «службова особа» всупереч точному його змісту. Підхід касаційного суду зводився до того, що оскільки службове підроблення не входить до наведеного в примітці до ст.364 КК переліку злочинів у сфері службової діяльності, на які поширюється визначення «службова особа», то особи, які вчинили таке діяння, не повинні визнаватися суб’єктом службових злочинів.

Таке правозастосування є неправильним, воно суперечить нормативному визначенню поняття «службова особа», яке подається в ст.366 КК, у системному зв’язку з положеннями ч.3 ст.18 КК.

У судовому рішенні касаційного суду, наданому для порівняння, фактичні обставини діяння, передбаченого ст.366 КК, подібні до фактичних обставин справи, щодо яких ухвалено оскаржене рішення, і на відміну від оскарженого рішення отримали протилежну кримінально-правову оцінку, правильність якої обстоюється в заяві прокурора.

У цій справі дії засудженого, які полягали в тому, що він як головний бухгалтер СТОВ «Перемога», тобто будучи службовою особою юридичної особи приватного права, склав, підписав від імені керівника, завірив печаткою товариства завідомо неправдиву довідку про доходи іншої особи, були розцінені саме як службове підроблення й кваліфіковані за ч.1 ст.366 КК.

Зіставлення правових висновків оскарженого судового рішення та порівнюваного дає підстави зробити висновок про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень.

Відповідно до статті 400-22 КПК 1960 року в разі визнання судового рішення касаційного суду незаконним Верховний Суд скасовує його і постановляє нове рішення із зазначенням висновку про те, як саме має застосовуватися конкретна норма закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь. Однак, якщо виходити із системного розуміння норм процесуального закону, яким регламентується порядок перегляду справи Верховним Судом, за результатами такого перегляду ВС фактично законодавчо позбавлений можливості ухвалювати нове рішення, оскільки для його постановлення необхідне втручання не тільки в рішення суду касаційної інстанції, перегляд якого дозволений законом, а й утручання в судові рішення судів нижчої ланки, перегляд яких законом обмежено.

З огляду на викладене Судова палата в кримінальних справах ВС вимушена ухвалити найприйнятніше рішення: скасувати оскаржену ухвалу касаційного суду і направити справу на новий касаційний розгляд, який належить провести з урахуванням вимог закону.

Керуючись п.15 розд.XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу 2012 року, стст.400-12, 400-20 , 400-21 , 400-22 КПК 1960 року, Судова палата в кримінальних справах ВС

постановила:

Заяву заступника Генпрокурора задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 10.01.2013 щодо Особи 19 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року.